Справа № 2-487/10

Провадження № 2-487/10

31.08.2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого, судді РУДНЄВОЇ О.О.

При секретарі КУЧЕРЯВЕНКО А.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м.Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллес-принт Технологія» , третя особа директор ОСОБА_2 про зміну формулювання звільнення та дати звільнення ,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 19836,10 гривень, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 30.01.2009 року, декілька разів свої

позовні вимоги уточнював, остаточно уточнивши позовні вимоги 16.08.2010 року

В судовому засіданні позивач та його представник за дорученням ОСОБА_3

позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягаючи на задоволенні позову.

Позивач суду пояснив, що він пропрацював в відповідача декілька років, ніколи не був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, 16.11.2007 року подав письмово через поштове відділення заяву по звільнення ,яку відповідач отримав. На наступний день знову надіслав поштою заяву про звільнення , але тільки в 2008 році отримав відповідь, що його звільнено 25.10.2007 року за п.1 ст.41 КЗпП України. Фактично працював до 30 листопада 2007 року . Про своє звільнення дізнався тільки в жовтня 2008 року отримавши відповідь з Державної інспекції праці.

Представник відповідача за дорученням ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_2 позовні вимоги не визнали, проти позову заперечували, мотивуючи свої доводи тими

обставинами, що заяву про звільнення з посади від позивача дійсно було отримано, але на

поштових конвертах має місце штемпель поштового сортувального пункту, який підтверджує ті обставини, що простим листом заяву було кинуто до поштової скриньки 02.02.2008 року та відповідно 03.02.2008 року , на цей час позивача вже було звільнено та йому декілька разів пропонувалося отримати кінцевий розрахунок та трудову книжку. Третьою особою, директором ОСОБА_2 також пояснено. Що вони з позивачем разом заснували ТОВ «Аллес-принт Технологія», йому як засновнику належить 60% статутного фонду, позивачу 40% статутного фонду, причиною звільнення з посади заступника директора ОСОБА_1 стало те, що ОСОБА_1 по фіктивним документам перерахував з рахунка підприємства на свій особистий рахунок завбільшки 17 000,00 гривень, а коли ці обставини з’ясувалися, то головний бухгалтер звільнилася, а позивач спочатку дійсно приходив,але свої обов’язки не виконував, просто обіцяв, що поверне гроші. Він,як директор декілька разів звертався до правоохоронних органів з заявою про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_1, зараз кримінальну справу

порушено за фактом та проводиться досудове слідство, відомості про що надані суду. Також підтвердив той факт, що було проведено перевірку Державною інспекцією праці, він дійсно сплатив штраф як директор 255.00 гривень, але перевірка не виявила суттєвих порушень щодо звільнення ОСОБА_1

Представник відповідача за дорученням наполягав на тих обставинах, що позивачем при зверненні з позовом пропущено строк позовної давності.Вислухавши пояснення сторін, показання свідків з боку позивача ОСОБА_5В, з боку відповідача ОСОБА_6,ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Статтею 234 КЗпП України чітко регламентовані строки для звернення до районного суду за вирішенням трудових спорів, а саме: згідно з ч 1 ст.234 КЗпП України вбачається, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня ,коли він дізнався про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Ті обставини, що позивачем заперечується факт пропуску строку для звернення до суду за захистом порушеного права,спростовані особистою заявою позивача (арк..справи 10), в якій він просить поновити пропущений строк для звернення за захистом порушеного права, посилаючись на ті обставини, що він весь час до звернення до суду намагався вирішити питання в різних організаціях : прокуратурі, Дзержинському РВ ХГУ УМВС України, державній інспекції праці в Харківській області тощо.

Суд приходить до наступного строк для звернення до суду пропущено без поважних причин, позивач мав можливість намагатися захистити свої права звертаючись в різні інстанції щодо їх компетенції з того або іншого питання, але він самочинно не вчинив ніяких дій щодо своєчасно звернення до суду за захистом права, яке він вважає порушеним у встановлений законом строк.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку ,що позивачем пропущено строк для звернення до суду захистом порушеного права і цей строк не підлягає поновленню, бо поважності причин пропуску строку суд не вбачає.

Але не зважаючи на ці обставини, суд приходить до висновку, що навіть при умові виконання вимог законодавства та дотримання встановленого строку для звернення до суду позивачу належить відмовити в позові з наступного:

Позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем в трудових відносинах листопада 2003 року по дату звільнення 25.10.2007 року, працюючи на посаді заступника директора.

11.02.2008 року позивач отримав поштовим рекомендованим відправленням лита від відповідача за № 11/02-08 (арк..справи 18),згідно з яким його було повідомлено, що заява про звільнення за власним бажанням датована 16.11.2007 року надійшла до відповідача 04.02.2008 року (арк..справи 52), поштовий штемпель сортувального пункту Укрпошти датований 02.02.2008 року (дата відправлення - арк..справи 53), друга заява, датована 29.01.2008 року(ар.справи 54) надійшла до відповідача 05.02.2008 року, дата відправлення згідно поштового штемпеля Укрпошти 03.02.2008 року (арк..справи55).

Таким чином, суд приходить до висновку ,що позивачем надані суду суперечні відомості,в своїх поясненнях він стверджує, що до 30.11.2007 року знаходився на робочому місті, але пояснити, чому щоденно будучи присутнім на роботі він не звернувся з заявою про звільнення за ст..38 КЗпП України, попередивши власника або уповноважений ним орган письмовою заявою за два тижні до дня звільнення, а саме : 16.11.2007 року. З пояснень позивача його поведінка є незрозумілою, бо той факт, що заяву про звільнення за власним бажанням він тільки датував 16.11.2007 року, а фактично надіслав 02.02.2008 року, знайшов підтвердження в судовому засіданні. Таким чином, суд приходить до висновку, що про факт відсторонення його від посади заступника директора став відомим позивачу після отримання листа від 11.02.2008 року, тобто за 11 місяців до звернення з позовом в суд.

Актом перевірки №20-01-815/2239 від 27.10.2008 року Територіальної Державної інспекції праці у Харківській області (арк..справи 49-51) встановлено, ОСОБА_1 був присутнім на роботі останній день 25.10.2007 року, що підтверджено табелем обліку робочого часу, також встановлено, що на підставі заяв від 02.02.2008 року та від 03.02.2008 року йому не вислано трудову книжку. Але , суд приходить до висновку,що при проведенні перевірки інспектором Державної інспекції праці у Харківській області ОСОБА_8 не було враховано той факт, що станом на час отримання письмової заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, датованої 16.11.2007 року, а фактично відправленої поштовим листом 02.02.2008 року, а також другою заявою , датованою 29.01.2008 року, фактично відправленої 03.02.2008 року ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора ТОВ«Аллес-принт Технологія» на підставі наказу №29.1/7/К від 25.10.2007 року (арк..справи 41) за п.1 ст.41 КЗпП України за грубе порушення трудових обов»язків- фінансової дисципліни на підприємстві. Таким чином, відповідач не мав змоги надіслати позивачу трудову книжку з формулюванням причини звільнення не за ст..38 КЗпП України, як того зажадав позивач.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом неодноразово роз»яснені учасникам процесу вимоги ст.ст. 10,11,60 ЦПК України, згідно з якими докази по цивільним справам надаються тільки сторонами, а судом тільки оцінюються.

Суд вважає, що позивачка не довів суду обставини свого звернення до відповідача з заявою про звільнення з 16.10.2007 року, бо з цією заявою він звернувся фактично тільки 02.02.2008 року.

Також суд вважає недоведеними ти обставини, що ОСОБА_1 працював до 30.11.2007 року, бо це в повному обсязі спростовується як його подальшою поведінкою з посиланням заяви про звільнення поштою і 02.02.2008 року, так і тими обставинами, що опитаний за його клопотанням свідок ОСОБА_5, будучи опитаним в судовому засіданні пояснив, що бачив позивача ОСОБА_1 в листопаді 2007 року на робочому місті, але свідок сам звільнився саме 23.11.2007 року, тобто не мав можливості бачити позивача 30.11.2007 року, а проти тих обставин, що саме 22 листопада 2007 року ОСОБА_1 приходив за отриманням коштів відповідач не заперечував, як і проти тих обставин,що вони з позивачем дійсно розмовляли на підвищених тонах,бо причиною звільнення позивача з посади стала його поведінка щодо переказу грошових коштів з рахунку ТОВ «ОСОБА_8 -принт Технологія» на особистий рахунок ФОП ОСОБА_1

На підставі ст.57 ЦПК України доказами по справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановить наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин ,які мають значення по справі. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно вимог ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Таким чином, суд вважає, що докази стосовно обставинам звернення з заявою про звільнення, які надані позивачем по справі, відповідачем спростовані, а докази , що надані позивачем ОСОБА_1 є неналежними.

При розгляді позовних вимог щодо змінення формулювання причини звільнення суд виходить з наступного:

В відповідача не існує профспілки (проти чого сторони не заперечували), що на підставі вимог ст. профспілковий працівник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки за статутом згоди за звільнення не надавав, тобто на підставі ст.43-1 КЗпП України звільнення є можливим без попередньої згоди виборного органу профспілки .

Згідно з вимогами ст..41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст..40 цього Кодексу трудовий договір з ініціативі власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

1)одноразового грубого порушення трудових обов»язків керівником підприємства,установи організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства,установи,організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних інспекцій,яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контроль за цінами»

На підставі вимог п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України№9 від 06.11.1992 року “ Про практику розгляду судами трудових спорів зі змінами та доповненнями до нього, що внесені на підставі Постанов Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.04.1994 року ,№ 18 від 26.10.1995 року, №15 від 25.08.1998 року “ У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясовувати, в чому змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці заважало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

На підставі вимог ч.І ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір , укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливість продовжувати роботу(переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком, вагітність, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною -інвалідом, догляд за хворим членом сім»ї відповідно медичного висновку або за інвалідом 1 групи, вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Ураховуючи ті обставини, що позивач ОСОБА_1 дійсно звернувся до відповідача з проханням звільнити його за власним бажанням тільки після видання наказу від 25.10.2207 року,а саме 02.02.2008 року, то суд вважає, що відповідачем обґрунтовано відмовлено в задоволенні такої заяви, бо позивач не просив відповідача анулювати запис в трудовій книжці, або змінити формулювання звільнення. Суд приходить до висновку, що станом на час звернення позивача з заявою про звільнення за власним бажанням ,а саме 02.02.2008 року позивач ОСОБА_1 в трудових стосунках з відповідачем ТОВ «Аллес-Принт Технологія» не перебував, бо його було звільнено з ініціативи власника.

Той факт, що третя особа ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 є засновниками ТОВ «Аллес-Принт Технологія» , суд вважає такими, що не відносяться до предмету спору, бо повинні розглядати згідно норм корпоративного права.

Також ,суд приходить до наступного: в судовому засіданні позивачу ОСОБА_1 було неодноразово запропоновано відповідачем отримати трудову книжку, але він ніяким чином не реагував на пропозиції колишнього працедавця.

Підстав для зміни дати звільнення суд також не вбачає, бо позивачу було запропоновано отримати трудову книжку неодноразово, проти чого він не заперечував та пояснив,що він дійсно звертався з заявою про відправлення йому трудової книжки поштою,але просив звільнити його за власним бажанням.

Розрахунок з позивачем проведено 22.11.2007 року (арк..справи 45), що знайшло своє підтвердження в акті перевірки №20-01-815/2239 від 27.10.2008 року Територіальної Державної інспекції праці у Харківській області (арк..справи 49-51)

Таким чином ,суд приходить до наступного : затримання видачі трудової книжки відбулося виключно з вини самого позивача ОСОБА_1.

На підставі п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, яку затверджено Наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Мінсоцзахисту України № 58 від 29 липня 1993 року “ Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає йому повідомлення про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу можливо лише за письмовою згодою працівника”. Відповідач надав суду докази про те, що він повідомив працівника ОСОБА_1 про необхідність отримання трудової книжки в день звільнення, про що було складено відповідний акт тому суд вважає, що відповідач дотримався вимог діючого трудового законодавства про необхідність своєчасної видачі трудової книжки.

На підставі п.4.1. Інструкції “ Власник або уповноважений ним орган зобов”язані видати працівнику трудову книжку в день звільнення з внесеним в неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ, а також вноситься запис в трудову книжку працівника. Раніше внесений запис в трудову книжку анулюється у порядку, встановленому п.2.10 цієї Інструкції.

На підставі п.4.3 Інструкції запис про звільнення засвідчується в установленому порядку, тобто печаткою підприємства.

Суд вини власника у затримці в видачі трудової книжки ОСОБА_1 не вбачає

На підставі ст..47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунок, як передбачено ст..116 КЗпП України .

На підставі ч4. ст..235 КЗпП України “ у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Суд вважає позовні вимоги при зміну дати звільнення необгрунтованими та такими ,що задоволенню не підлягають.

У зв»язку з тим, що суд не знаходить підстав, для задоволення позовних вимог про зміну формулювання звільнення , дати звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримання видачі трудової книжки суд вважає такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі вимог ст.ст.81,88 ЦПК України, суд вважає, що з позивач у зв»язку з відмовою в задоволенні позовних вимог належить стягнути державне мито(судовий збір) на користь держави в сумі 51,00 гривня , також з відповідача слід стягнути на користь позивачки 120,00 гривень, які помилково сплачені позивачкою за інформаційно - технічне забезпечення судового розгляду.

Керуючись ст.ст.Ю,11,60,81,88,209,212,214,215 ЦПК України, ст.ст.38ч1,40п4, 47,147,149, 115, 116,117,237-1,235 КЗпП України , п. п.4.1,4.2,4.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, яку затверджено Наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Мінсоцзахисту України № 58 від 29 липня 1993 року ,-

СУД ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллес-принт Технологія» , третя особа-директор ОСОБА_2 про зміну формулювання звільнення та дати звільнення ,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 19836,10 гривень - визнати необгрунтованими.

В задоволенні позовних вимог про зміну формулювання звільнення та дати звільнення ,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 19836,10 гривень ОСОБА_1 -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по сплаті державного мита(судового збору) в сумі 51,00 гривень та за інформаційно - технічне забезпечення судового розгляду в сумі 120,00 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного Суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення.

Рішення виготовлено суддею особисто в нарадчій кімнаті.

Суддя: О.О.РУДНЄВА