Справа № 22-1488/2009 р. Головуючий у 1-й інстанції: Чорненко Л.І.
Суддя-доповідач: Кримська О.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2009 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бєлки В.Ю.
суддів: Кримської О.М.
Крилової О.В. при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, третя особа - Вільнянська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту, -
ВСТАНОВИЛА :
У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, третя особа - Вільнянська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту.
В позові зазначав, що його мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті відкрилася спадщина, в тому числі і на житловий АДРЕСА_1, в якому мешкає позивач разом із дружиною та дітьми.
У встановлений законом строк позивач звернувся до нотаріальної контори м. Вільнянська для оформлення спадщини, де йому повідомили, що його мати склала заповіт, яким все своє майно заповідала ОСОБА_2. Цей заповіт від 25.03.2008 року був посвідчений секретарем виконкому Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області Наливайко О.В..
Позивач вважає, що цей заповіт є недійсним з наступних підстав: Згідно ч. З ст. 1247 ЦК України заповіт повинен бути посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими особами, зазначеними у ст.ст. 1251, 1252 ЦК України, відповідно до яких у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса заповіт може бути посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування. Мати позивача мешкала у м. Вільнянську, де є державна нотаріальна контора, а у разі відсутності нотаріуса, заповіт повинен був посвідчуватися у виконкомі Вільнянської міської ради, а не у Павлівський сільській раді.
Згідно ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, або якщо він був складений з порушенням вимог щодо його форми, то посвідчення є нікчемним.
Крім того, в заповіті не поставлено час його посвідчення, він написаний різними чорнилами та вказано с Павлівське, хоча заповіт складався у м. Вільнянську.
Посилаючись на ці обставини , просив визнати заповіт ОСОБА_3., посвідчений 25 березня 2008 року секретарем виконкому Павловської сільської ради Вільнянського району на користь ОСОБА_2 недійсним.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія судців дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2008 року секретарем Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області посвідчено заповіт ОСОБА_3 , яка заповідала все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось ОСОБА_2 (а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що в Книзі реєстрації смертей 15 квітня 2008 року зроблено відповідний актовий запис № 91 ( а.с.7).
Після смерті ОСОБА_3. до нотаріальної контори звернулись спадкоємці померлої: донька - ОСОБА_2. та син - ОСОБА_1 ( а.с.65, 68).
Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Із змісту названої статті не випливає , що в заповіті обов'язково зазначаються години та хвилини складання заповіту.
Правочин , відповідно до ст.. 205 ЦК України може вчиняться усно або в письмовій формі.
Розуміння форми правочину, яке випливає із названої статті, не дає підстав для віднесення зазначення на місце та час вчинення правочину до форми заповіту.
Отже, у разі порушення вимоги про обов'язковість зазначення в заповіті на місце та час вчинення правочину не може тягти наслідки, встановлені на випадок порушення вимог закону до форми правочину.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним ( ч.1 ст. 1257 ЦК)
Відповідно до ст.. 41 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України.
Аналогічне положення викладено у п.10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (N 20/5, 03.03.2004р.) - нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, установлених Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України.
Виходячи з цих норм закону, місце вчинення нотаріальних дій розуміється як можливість вибору нотаріуса, який посвідчує правочин. Отже , заповіт може посвідчити будь - який нотаріус незалежно від місце проживання заповідача.
Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями ( ст.. 41 Закону України «Про нотаріат»)
Колегія судців приходить до висновку, що доводи апелянта про те, що заповіт посвідчений особою, яка не мала та це право, є неприйнятними.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.
Посилання апелянта на те, що заповіт складений в іншому місці та в інший час, оскільки текст заповіту виконано різними чорнилами, є лише його припущенням та не підтверджено належними та допустимими доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції, повно і всебічно дослідив обставини справи , надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначив правовідносини сторін і закон, який їх регулює та прийшов до вірного висновку про те, що оспорюваний заповіт відповідає формі, яка встановлена для даного виду правочину, посвідчений особою, яка уповноважена законом на здійснення таких дій , дії секретаря виконавчого комітету узгоджуються з положеннями ст.. 37 Закону України «Про нотаріат» , заповіт зареєстрований у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави, передбачені цивільним законодавством, для визнання заповіту недійсним.
З огляду на вищезазначене, колегія судців вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують законність рішення суду першої інстанції, а отже підстав для його скасування або зміни в цій частині не вбачається.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат у сумі 684 грн. у рахунок відшкодування витрат , пов'язаних з оплатою правової допомоги, суд першої інстанції не зазначив , з якого розрахунку та на підставі яких доказів він вирахував суму витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і зазначено, що граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Відповідачем та її адвокатом не надано ні суду першої інстанції , ні апеляційному суду розрахунок витраченого адвокатом часу у зв'язку з розглядом даної справи із зазначенням здійснених дій, які були необхідними для надання правової допомоги, а тому суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 88 ЦПК України та стягнув з позивача витрати по оплаті правової допомоги.
За таких обставин , колегія судців вважає, що рішення в частині стягнення з позивача витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги в розмірі 684 грн. підлягає скасуванню , а в іншій частині - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 84, 88, 303, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2009 року по даній справі в частині стягнення витрат , пов'язаних з оплатою правової допомоги в сумі 684 грн. скасувати .
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.