ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"01" серпня 2006 р. | Справа № 15/191-06-4946 |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Мирошниченко М.А.
Шевченко В. В.,
Склад колегії суддів змінено згідно з розпорядженням Голови Одеського апеляційного господарського суду № 63 від 04.07.2006 року.
при секретарі - Волощук О.О.,
за участю представників:
Від позивача: Юдін О.Ю.
Від відповідача кооперативу „Автомобіліст”: Вознюк М.П.
Від відповідача Регіонального відділення ФДМУ: Чапліна О.В.
Від ІІІ особи Авангардівської селищної ради: Хрустовецький С.Г.
Від ІІІ особи Овідіопольської райдержадміністрації: Несторова М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Кооперативу „Автомобіліст”, смт. Авангард, Овідіопольського району, Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області
від 15 червня 2006 року
у справі № 15/191-06-4946
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Авангард –Д”, смт. Авангард, Овідіопольського району, Одеської області
до відповідачів:
- Кооперативу „Автомобіліст”, смт. Авангард, Овідіопольського району, Одеської області;
- Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, м. Одеса
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
- Авангардівської селищної ради, смт. Авангард, Овідіопольського району, Одеської області;
- Овідіопольської районної державної адміністрації, смт. Овідіополь, Одеської області
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2006 року ТОВ „Авангард –Д” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Кооперативу „Автомобіліст”, регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Авангардівської селищної ради та Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, про визнання недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР договору на передачу виробничих ресурсів в оренду кооперативу „Автомобіліст” при радгоспі „Авангард”, що не є працівниками цього радгоспу, підписаний 25.12.1988 року радгоспом „Авангард”, правонаступником якого є позивач. Позовні вимоги обґрунтовувалися невідповідністю оспорюваного договору вимогам ст. ст. 256,262 та ч. 2 ст. 258 ЦК УРСР щодо визначення об’єкта оренди, стану та призначення орендованого майна, а також строку його дії.
Кооператив „Автомобіліст” позов не визнав вказуючи на те, що позивач не є правонаступником радгоспу „Авангард” і не може виступати в якості позивача за цим позовом, радгоспом „Авангард” був укладений договір оренди з правом викупу на виконання якого кооператив викупив орендоване приміщення, перебудував його і отримав на нього свідоцтво про право власності.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області заперечувало проти позову, посилаючись на те, що не було стороною оспорюваного договору і на момент його укладення взагалі не існувало.
Овідіопольська райдержадміністрація позов підтримала вказуючи на те, що оспорюваний договір суперечить основним засадам орендних правовідносин згідно з якими майно надається у тимчасове користування за плату.
Рішенням господарського суду Одеської області від 15.06.2006 року у справі (суддя Петров В.С.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що встановлені судом факти недотримання сторонами оспорюваного договору вимог ст. ст. 256, 258 ч. 2, 262 ЦК УРСР не тягнуть недійсність договору майнового найму від 25.12.1988 року, оскільки таке недотримання вимог закону є наслідком недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору майнового найму, а саме щодо майна, яке є об’єктом оренди, його стану, а також умов щодо призначення майна. У даному випадку правові наслідки зазначених порушень визначаються ст. 153 ЦК УРСР згідно з якою договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній в належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Твердження кооперативу „Автомобіліст” про те, що він викупив орендоване нерухоме майно, а потім за згодою радгоспу „Авангард” зруйнував його та замість нього збудував інше нерухоме майно, суд оцінив критично та до уваги не прийняв. Крім того, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не може порушувати права та охоронювані законом інтереси ТОВ „Авангард - Д”, оскільки позивач не є правонаступником радгоспу „Авангард” в частині прав на орендоване нерухоме майно колишнього радгоспу.
Кооператив „Автомобіліст” у поданій до Одеського апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення місцевого господарського суду змінити та виключити із його резолютивної частини твердження суду:
„В підтвердження факту оплати вартості нерухомого майна відповідач послався лише на платіжні доручення №21 від 28.09.1989р на суму 3 645,00крб. №29 від 07.06.1990р на суму 5 097,86крб. №37 від 10.12.1990р на суму 1 204,00крб, №24 від (05.04.1991р на суму 31 600.00 крб. та довідку кооперативу про сплату за основні засоби радгоспу „Авангард" (без дати та номеру), яка підписана головним бухгалтером кооперативу „Автомобіліст".
Але у платіжному дорученні №21 від 28.09.1989р на суму 3 645,00 крб. зазначено, що ця сума є платою не тільки за оренду, а ще і за отриманні кооперативом запасні частини. Яка саме частина з цієї суми є платою за оренду, а яка за запасні частини з цього платіжного доручення встановити не можливо. Доказів на підставі яких суд мав би можливість встановити ці суми суду не надано.
За таких обставин суд не приймає в якості доказу сплати 3 098.14 крб. платіжне доручення № 21 від 28.09.1989р та довідку кооперативу в якої зазначено, що за платіжним дорученням №21 від 28.09.1989р сплачено за оренду 3 098.14 крб., оскільки ці обставини не підтверджуються жодними первинними документами (ст.9 Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
За тих же підстав не приймається як доказ сплати 4 097.86крб і платіжне доручення №29 від 07.06.1990р, в якому зазначено, що цим документом здійснена оплата 5 097.86 крб. не тільки за орендну плату, а ще і за автопослуги.
Таким чином, судом встановлено, що кооператив „Автомобіліст” не виплатив радгоспу „Авангард" 40 000.00крб.
Також не поведеним є факт руйнування нерухомого майна, що було отримано кооперативом "Автомобіліст" за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988 р. та побудування замість нього на тієї ж земельній ділянці іншого нерухомого майна.
В підтвердження факту руйнування нерухомого майна, та побудування нового нерухомого майна відповідачем надано суду лише довідку № 18 від 02.06.2006р. яка підписана головним бухгалтером кооперативу „Автомобіліст", та платіжні доручення №11 від 15.01.1992р на суму 6932,40 крб. № 56 від 03.07.1992р на суму 15000,00крб. №184 від 15.12.1992р на суму 116407,04крб, №30 від 04.05.1993р на суму 125331.00крб. №2 від 18.01.1993р на суму 269061,00крб, №19 від 27.12.1994р на суму 10 000 000,00крб.
Але зазначені документи можуть бути лише доказами оплати будівельних матеріалів, а не можуть бути доказами руйнування нерухомого майна, що було отримано кооперативом „Автомобіліст" за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р та побудування замість нього на тієї ж земельній ділянці іншого нерухомого майна.
Враховуючи викладене, та положення ст. 3З ГПК України, суд встановив, що існуюче нерухоме майно, що знаходиться за адресою Одеська обл. Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Ангарська, 1а, та яке зареєстровано 17.03.2004р. Овідіпольським районним бюро технічної інвентаризації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 5120748. є саме тим нерухомим майном, яке було отримано кооперативом "Автомобіліст" від радгоспу „Авангард" за договором майнового (оренди) від 25.12.1988 р. (витяг № 3096357 від 17.03.2004 р.).”
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при розгляді даного позову суд вийшов за межі позовних вимог, чим порушив ст. ст. 32, 34, 83 ГПК України.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представники позивача, іншого відповідача та третіх осіб заперечували проти задоволення апеляційної скарги вказуючи на безпідставність викладених у ній доводів і просили оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважати його законним та обґрунтованим.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.12.1988 року між радгоспом „Авангард” (орендодавець) та кооперативом „Автомобіліст” (орендар) було укладено договір оренди будівель і споруд та обладнання (механізми, підіймачі) балансовою вартістю 42 тис. крб. строком до 01.01.1998 року. Пунктом 2.1 договору передбачено, що після закінчення виплати вартості будівель і споруд вони переходять у власність кооператива.
За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором майнового найму, що регулювався Главою 25 чинного на момент його укладення ЦК УРСР в редакції від 18.07.1963 року.
Згідно зі ст. 256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов’язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Виходячи із змісту ст. ст. 256 -265 ЦК УРСР серед істотних умов договору майнового найму виділяються форма договору, об’єкт оренди, орендна плата, строк та розподіл обов’язків сторін по утриманню орендованого майна (капітальний та поточний ремонт) тощо. В оспорюваному договорі відсутні такі істотні умови як об’єкт оренди та розподіл обов’язків сторін по утриманню орендованого майна.
Визначення в оспорюваному договорі об’єкта оренди як будівлі і споруди та обладнання, без вказівки на місцезнаходження даного нерухомого майна, його загальної площі та інших технічних характеристик, а також без вказівки на те, яке саме відокремлене індивідуально визначене обладнання надається в оренду, не дає змоги ідентифікувати зазначене нерухоме та рухоме майно.
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, що був чинним на момент укладення спірного договору, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній в належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Отже, встановлені судом факти недотримання сторонами договору вимог ст. ст. 256, 264, 265 ЦК УРСР свідчать про недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору оренди від 25.12.1988 року і не тягнуть недійсність даного договору, оскільки недійсним може бути визнано лише укладений договір.
Доводи відповідача про те, що він виплатив радгоспу „Авангард” повну вартість орендованого майна, яке потім зруйнував і на його місці збудував інше нерухоме майно, судом обґрунтовано не були прийняті до уваги.
З наданих відповідачем на підтвердження своїх доводів платіжних доручень № 21 від 28.09.1989 р. та № 29 від 07.06.1990 р. вбачається, що грошові кошти за ними в сумі 3645 крб. та 5097,86 крб. відповідно сплачені як за оренду, так і за запчастини та автопослуги. Але будь –яких доказів, що дозволили б розмежувати зазначені суми та визначити, яка з них частина була сплачена саме за оренду майна, відповідачем суду не надано і в матеріалах справи не міститься.
Надані відповідачем бухгалтерська довідка № 18 від 02.06.2006 р. та платіжні доручення № 11 від 15.01.1992 р. № 56 від 03.07.1992 р., № 184 від 15.12.1992 р., № 30 від 04.05.1993 р., № 2 від 18.01.1993 р., № 19 від 27.12.1994 р. підтверджують лише факт оплати певної кількості будівельних матеріалів, але ніяк не свідчать про те, що ці будівельні матеріали були отримані відповідачем та витрачені на будівництво об’єкта нерухомості, що знаходиться в смт. Авангард Овідіопольського району по вул. Ангарська, 1а.
Відповідно до роз’яснень президії Вищого господарського суду України „Про судове рішення” від 10.12.96 р. № 02-5/422, з послідуючими змінами, що викладені в п. 4, господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
А тому викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, щодо виходу суду при розгляді даної справи за межі позовних вимог та необхідності виключення з мотивувальної частини судового рішення необґрунтованих висновків суду є безпідставними та суперечать вимогам ст. ст. 4-2, 4-3, ст. 43 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви відповідача, з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Одеської області від 15 червня 2006 року у справі № 15/191-06-4946 залишити без змін, а апеляційну скаргу Кооперативу „Автомобіліст” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Мирошниченко М.А.
Шевченко В. В.