1
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2009 року м. Полтава Справа № 2а-46557/09/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Єресько Л.О.,
при секретарі – Бредун М.В.
за участю:
позивача: ОСОБА_1;
адвоката позивача - ОСОБА_2;
представника відповідача : Левченко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського районного відділу Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
В С Т А Н О В И В :
18 серпня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київського районного відділу Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення № 9 від 20.12.2006 року про визнання незаконним мігрантом та видворення за межі України громадянина Азербайджану ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що зазначене рішення прийнято з порушенням чинного законодавства, оскільки позивач не є громадянином Азербайджанської республіки, натомість є особою без громадянства, а відповідно до ст. 7 Європейської Конвенції «Про громадянство» від 06.11.1997 року дозвіл на видворення не може видаватися стосовно особи, яка не має громадянства. Зазначав, що оскаржуваним рішенням позивача зобов'язано оформити виїзний документ, підтверджуючий особу для повернення в Азербайджанську Республіку, тоді як чинним законодавством не передбачені такі повноваження органів внутрішніх справ. Крім того, на момент прийняття рішення розглядалася справа за позовом на рішення ВГІРФО УМВС України в Полтавській області від 22.05.2006 року про скасування позивачу дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні.
У судовому засіданні позивач, його адвокат підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні визнав обґрунтованість позовних вимог.
Заслухавши пояснення позивача, його адвоката, представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Боюк Колотан, район Масали, Азербайджанська Республіка, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданим 27.04.1981 р., копія якого наявна в матеріалах справи. У 1994 році разом із батьком прибув в Україну, в Харківську область.
20.12.2006 року начальником Київського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області затверджено рішення № 9 про визнання незаконним мігрантом та видворення за межі України громадянина Азербайджану ОСОБА_1, яким визнано незаконним мігрантом та видворено за межі України громадянина Азербайджану ОСОБА_1, зобов'язано його оформити виїзний документ, підтверджуючий особу, для повернення в Азербайджанську Республіку, заборонено подальший в'їзд в Україну терміном на 5 років, надано йому 3-денний термін з моменту оголошення рішення про видворення для добровільного виїзду за межі України.
Рішення прийнято відповідно до п. 6 ст. 12, ст. 13 Закону України «Про імміграцію», ч. ч. 1, 2, 3 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.п. 35, 44, 46 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074 «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію».
Підставою прийняття рішення був висновок про відсутність у ОСОБА_1 законних підстав для подальшого перебування в Україні, оскільки рішенням від 22.05.2006 року йому скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, у зв'язку з чим співробітниками відділення ГІРФО Київського РВ ПМУ було вилучено посвідку на постійне проживання. При цьому постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 09.08.2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25.10.2006 року, у позові ОСОБА_1 про оскарження рішення про скасування дозволу на проживання в Україні відмовлено.
Із рішенням про видворення позивач не згоден і просить суд визнати його протиправним та скасувати.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);безсторонньо (неупереджено);добросовісно;розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку рішенню № 9 від 20.12.2006 року про визнання незаконним мігрантом та видворення за межі України громадянина Азербайджану ОСОБА_1, суд виходить з наступного.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 року № 3929-XII іноземець та особа без громадянства, які вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.
Крім випадків, зазначених у частині першій цієї статті, іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.
Частиною 4 ст. 11 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III передбачено, що особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень зазначеного Закону вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.
Дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, у випадках, встановлених ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.
Судом встановлено, що рішення Відділу у справах громадянства і міграції фізичних осіб УМВС України в Полтавській області від 22.05.2006 року про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого прийнято рішення № 9 від 20.12.2006 року про видворення, позивачем оскаржено в судовому порядку.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 09.08.2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25.10.2006 року, у позові ОСОБА_1 про оскарження рішення про скасування дозволу на проживання в Україні відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2007 року рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Київським районним судом м. Полтави, яким прийнято справу після касаційного розгляду, ухвалено постанову від 10.01.2009 року, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009 року постанову Київського районного суду м. Полтави від 10.01.2009 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення інспектора ВПРО УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції ОСОБА_6 від 22.05.2006 року про скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні.
Харківським апеляційним адміністративним судом встановлено, що ОСОБА_1 не є громадянином Азербайджанської республіки, але також не є громадянином України, тобто є особою без громадянства, а відповідно до ст. 7 Європейської Конвенції, що регулює деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство від 12.04.1930 року, дозвіл на видворення не може видаватися стосовно особи, яка не має громадянства.
Крім того, встановлено, що у 1994 році позивач, будучи малолітнім (13 років) переїхав разом з батьком ОСОБА_7 з Азербайджанської республіки до України. З 05.06.1994 року позивач з батьком був прописаний за адресою: АДРЕСА_1, а з 16.11.1994 року – за адресою: АДРЕСА_1. Батьку позивача, а відповідно і позивачу, оскільки він був на той час неповнолітнім і не мав паспорту, а лише свідоцтво про народження, був наданий дозвіл на постійне проживання в Україні з 08.06.1994 року, про що зроблено відмітку у паспорті. Саме з цього часу позивач почав проживати в Україні на законних підставах, оскільки відповідно до чинного законодавства України місцем проживання дитини вважається місце проживання її батьків.
У 1996 році позивач разом з батьком переїхав до с. Супрунівка, Полтавського району Полтавської області, а 01.12.1997 року на підставі рішення Комісії по прописці громадян, які прибули з країн СНД Полтавської районної державної адміністрації № 19 від 30.05.1997 року, його разом з батьком та молодшим братом було прописано в АДРЕСА_3. При цьому рішення про анулювання прописки інспектором ВОС ОСОБА_8 прийнято без наданих на те повноважень.
За адресою АДРЕСА_3 позивач був прописаний до моменту його перереєстрації за новою адресою: АДРЕСА_4, де він проживає по даний час, тобто на законних підставах перебуває в Україні.
За висновком Харківського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 не повинен був подавати заяву про отримання дозволу на імміграцію, оскільки мав дозвіл на імміграцію відповідно до п. 1 ч. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Крім того, він отримав посвідку на постійне проживання в Україні, яка надається безстроково і підлягає обміну лише по досягненню особою 25 та 45-річного віку.
За таких обставин рішення від 22.05.2006 року про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні Харківським апеляційним адміністративним судом скасовано.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту проголошення.
Беручи до уваги те, що в судовому порядку встановлено незаконність рішення про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні, яке було підставою для рішення № 9 від 20.12.2006 року про визнання незаконним мігрантом та видворення за межі України громадянина Азербайджану ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що вказане рішення про видворення прийнято без встановлених законом підстав, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, тому підлягає скасуванню.
При цьому суд вважає, що строк для оскарження вказаного рішення позивачем не пропущено. Як вбачається з матеріалів справи, Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 30.12.2006 року за вих. № 6/24090 надіслано позивачу повідомлення про те, що його визнано нелегальним мігрантом із подальшою забороною в'їзду на територію держави терміном на 5 років, яке отримано ним 09.01.2007 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Разом з тим, у повідомленні не зазначено про наявність рішення про видворення № 9 від 20.12.2006 року, не додано його текст. Доказів оголошення позивачу рішення відповідачем суду не надано. Натомість згідно посилань позивача, рішення про видворення ним отримано лише 12.08.2009 року у Полтавському окружному адміністративному суді після ознайомлення з матеріалами справи за позовом Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про видворення.
Отже, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 11, п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III, ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського районного відділу Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київського районного відділу Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області № 9 від 20.12.2006 року про визнання незаконним мігрантом та видворення за межі України громадянина Азербайджану ОСОБА_1.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова, відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та подачі апеляційної скарги у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 23 листопада 2009 року.
Суддя Л.О. Єресько