Справа № 22Ц-2640 Головуючий в 1 інстанції Криворучко LB.

Категорія 30, 31 Доповідач в 2 інстанції Юровська Г.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Юровської Г.В., суддів Лащенка В.Д., Данілова О.М. при секретарі Сторожук І.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, до якої приєдналась ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних та моральних збитків, спричинених дорожньо - транспортною пригодою.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів

встановила:

ОСОБА_2 та ОСОБА_1. звернулись до Бориспільського міськрайонного суду з позовами про визнання ОСОБА_3 цивільним відповідачем та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої дорожньо - транспортною пригодою. ОСОБА_1. просила стягнути з відповідачки - ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн. та 6100 грн. - матеріальної шкоди. ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідачки - ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн. та 3963 грн. - матеріальної шкоди.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1. відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення вимог матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному розмірі.

Згідно з статтею 299 ЦПК України ОСОБА_1. приєдналась до апеляційної скарги, підтримала її та просила задовольнити заявлені нею позовні вимоги. ОСОБА_3. подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначила, що між нею та ОСОБА_4. не існувало трудових відносин. ОСОБА_4. керував автомобілем на підставі доручення від 01 жовтня 2003 року, за яким відповідачка передала право керування належним їй автобусом, тому вона не відповідальна за наслідки дорожньо - транспортної пригоди.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що вини ОСОБА_3 як власника джерела підвищеної небезпеки немає не доведено в суді першої інстанції обставину, що під час скоєння ДТП ОСОБА_4. перебував з відповідачкою в трудових відносинах. Оскільки під час ДТП ОСОБА_4. керував мікроавтобусом на підставі доручення, саме він і повинен нести відповідальність за заподіяну шкоду.

Однак, з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням вимог матеріального та процесуального права і спростовуються матеріалами справи.

Частиною 1 статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 (із змінами і доповненнями, внесеними

Постановами Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року № 19 ) „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Як встановлено вироком Бориспільського міськрайонного суду від 23 вересня 2004 року, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2006 року та ухвалою Верховного Суду України від 4 квітня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2. до ОСОБА_3, ОСОБА_4. , третя особа - ОСОБА_1. про визнання договору оренди транспортного засобу недійсним,

ОСОБА_4. 12 жовтня 2003 року, керуючи автомобілем „Мерседес-Бенц 609д" держномер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, порушивши правила дорожнього руху, допустив наїзд на дерево, внаслідок чого пасажири маршрутки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження, від отриманих травм померли;

суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3., є особою, що взяла на себе обов'язок обслуговувати маршрут своїм транспортним засобом під керуванням ОСОБА_4 з видачею йому подорожнього листа на автомобіль і на цей маршрут; фактично ОСОБА_4. перебував у трудових відносинах з ОСОБА_3. відповідно до п.4 ст. 24 КЗпП України, їздив по її маршрутах відповідно до подорожнього листа.

Враховуючи наведене, а також те, що згідно з ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4. як володілець джерела підвищеної небезпеки повинен нести відповідальність за заподіяну шкоду, суперечить вимогам закону та матеріалам справи.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що ОСОБА_4. вчинив ДТП, здійснюючи перевезення пасажирів на транспортному засобі ОСОБА_3, з якою перебував у трудових відносинах, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити частково, оскільки обов'язок по відшкодуванню заподіяної позивачам матеріальної та моральної шкоди має нести саме власник джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_3., яка як суб'єкт підприємницької діяльності взяла на себе обов'язки по безпечному перевезенню пасажирів.

Розмір матеріальної шкоди, який заподіяний ОСОБА_2, складається з витрат по проведенню похорон, поминального обіду, встановлення пам'ятника, оплати судово-психологічної експертизи, підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 43, 45, 46, 47 т. 1 кримінальної справи № 1-176/04; а.с. 112 т.2 цивільної справи №2-13/08) і становить 6219 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_3

Щодо матеріальної шкоди в сумі 6100 грн., яку просила стягнути ОСОБА_1., то її розмір підтверджений частково - в сумі понесених витрат на проведення експертизи - 2278, 56 грн. (а.с. 114, 115 т. 2 цивільної справи №2-13/08). Інших доказів на підтвердження понесених витрат позивач ОСОБА_1. суду не представила, а тому колегія суддів прийшла до висновку про задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1. матеріальної шкоди в сумі 2278, 56 грн.

Розглядаючи вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає, що смертю близьких позивачам заподіяні моральні страждання. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг душевних страждань, яких зазнали позивачі, характер немайнових втрат, їх тривалість , а також виходячи з розумності, виваженості та справедливості, вважає можливим вимоги задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2. та ОСОБА_1. по 60000 грн.

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід частково задовольнити позовні вимоги в частинах стягнення моральної та матеріальної шкоди, а саме: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 6219 грн. матеріальної шкоди та 60000 грн. моральної шкоди. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2278, 56 грн. матеріальної та 60000 грн. моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 213, 307, 309, 313, 314, 316, 317, ЦПК України та ст. ст. 1172, 1166, 1167 ЦК України, колегія суддів

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, до якої приєдналась ОСОБА_1, задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2008 року скасувати.

Ухвалити нове рішення: позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних та моральних збитків задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 6219 грн. матеріальної шкоди та 60000 грн. моральної шкоди. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2278, 56 грн. матеріальної та 60000 грн. моральної шкоди.

Рішення суду апеляційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту його проголошення.