УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 р.Справа № 820/1802/16

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дудка О.А. Русанової В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2017р. по справі № 820/1802/16

за позовом ОСОБА_1

до Харківської установи виконання покарань №27

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:

- визнати дії Харківської установи виконання покарань № 27, які виражені у передчасному утриманні позивача у камері №402, створенні неналежних побутових умов та утриманні позивача більше ніж півроку з порушенням чинних норм і стандартів, у тому числі міжнародних - незаконними;

- притягнути винних осіб до відповідальності та зобов'язати усунути зазначені порушення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.08. 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

ОСОБА_1 (далі позивач) не погоджуючись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норма матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 перебувала у Харківській установі виконання покарань № 27 у статусі обвинуваченої.

23.09.2015 року Червонозаводським районним судом м. Харкова щодо ОСОБА_1 винесено вирок за обвинуваченням за п.п.6 ч.2 ст. 115,ст. 11 Кримінального кодексу України , яким їй призначено покарання у вигляді довічного ув'язнення та залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання законної сили вироком.

Після проголошення вироку ОСОБА_1 повернуто до Харківської установи виконання покарань № 237 разом із співучасниками та поміщено до камери №402

Вироком Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017р. ОСОБА_1 змінено покарання з довічного позбавлення волі на позбавлення волі 14 років із конфіскацією майна. З 21.09.2017р. ОСОБА_1 вибула до Мелітопольської УВП (№ 144) для відбування покарання.

Позивач, вважаючи, що відповідачем безпідставно, до отримання вироку суду та без прийняття відповідного рішення, 23.09.2017р. переміщено її в камеру № 402, яка є карцерним приміщенням, де утримуються лише ув'язнені за порушення правил внутрішнього розпорядку, та яка не пристосована до тривалого утримання ув'язнених, не відповідає технічним характеристикам, які встановлені до камери для тримання ув'язнених за вироками до довічного позбавлення волі, звернулася до суду .

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб встановлений законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду з наступних підстав.

Порядок попереднього ув'язнення визначається цим Законом України "Про попереднє ув'язнення" та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення" попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Статтею 6 Закону України "Про попереднє ув'язнення" визначено, що особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Не допускається надання будь-яких пільг чи переваг особам, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, залежно від їх расової, національної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів та минулих заслуг.

Наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2013 №460/5 затверджено Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України. (далі Правила)

Зазначені Правила регулюють порядок і умови тримання у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, і окремих категорій засуджених до позбавлення волі. (п.п. 1.1,1.2 Правил)

Ці Правила обов'язкові для всіх СІЗО, установ виконання покарань, що виконують функції СІЗО, та дільниць СІЗО, створених на території установ виконання покарань.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України "Про затвердження Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів" від 26.05.2015 року №613/785/5/30/29/67/68, затверджено Інструкцію з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів. (далі Інструкція ).

Відповідно до п.1 Інструкції засуджених із установ попереднього ув'язнення до судів та охорона їх під час судових засідань, а також конвоювання їх у зворотному напрямку здійснюються військовими частинами та підрозділами Національної гвардії України та органами внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України за місцем їх дислокації.

Пунктом 26 Інструкції передбачено, що конвоювання обвинувачених (підсудних), після закінчення судового засідання до установи попереднього ув'язнення начальник варти здійснює на підставі належно оформленої копії вироку або ухвали суду (постанови). У випадках, коли оформлення копії вироку або ухвали суду (постанови), у тому числі взятих під варту під час судового засідання, може затримати варту в суді, ці особи направляються в установу попереднього ув'язнення після одержання від головуючого або судді-доповідача витягу з вироку або ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підписаних головуючим у судовому засіданні (суддею-доповідачем) та завірених печаткою із зазначенням установчих даних.

Судом першої інстанції вірно встановленою, що позивачку після доставки із суду до установи, за отриманим від конвою витягом вироку, переміщено відповідачем до камери № 402. Витяг з вироку суду, 23.09.2015р. зареєстровано в Журналі обліку вхідної кореспонденції №12-32 за № 19543, та долучено до облікової справи "Добові відомості обліку осіб, вибулих з слідчого ізолятора" №12-17 том 8, що підтверджується довідкою Державної установи "Харківська установа виконання покарань (№27)" від 30.05.2017 року №12/14-2116 за підписом начальника установи.

Доводи позивача, що витяг з вироку не є належним документом на підставі якого здійснюється переміщення, колегія суддів вважає помилковими, оскільки зазначений документ містить відомості щодо виду покарання призначеного ОСОБА_1, запобіжного заходу застосованого судом щодо неї, виданий офіційним органом, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності порушень відповідачем порядку переведення.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного тримання у камері №402, яка раніше використовувалась в якості карцеру, та створення не належних побутових умов утримання, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.2 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України з часу надходження до СІЗО вироку суду першої інстанції щодо засудження особи до довічного позбавлення волі ця особа забезпечується одягом встановленого зразка та переводиться до сектору максимального рівня безпеки СІЗО.

Згідно ст.18 КВК України жінки засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України "Про попереднє ув'язнення" осіб, взятих під варту, розмішують у камерах з додержанням таких вимог ізоляції: чоловіків - окремо від жінок; засуджених до довічного позбавлення волі тримають ізольовано від усіх інших осіб, які перебувають під вартою.

Вказані положення закону узгоджуються з положеннями розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до Положення про Харківську установу виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№27), затвердженого наказами ДПтСУ від 02.12.2014р. № 742/ОД-14 " Про реорганізацію Харківського слідчого ізолятора управління ДПтС України в Харківській області (№27) та Державної пенітенціарної служби України від 02.02.2015р. № 52/Од-15 в установі слідчого ізолятору передбачено сектор максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до позбавлення волі на певний строк, яким визначено відбування покарання у приміщеннях камерного типу, а також сектор максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі. В установі наявні режимні корпуси, зокрема № 2, 4 , а саме режимний корпус № 2, в якому утримуються ув'язнені чоловіки та засуджені до довічного позбавлення волі. Для засуджених до довічного позбавлення волі обладнано камери сектору максимального рівня безпеки на посту № 9 режимного корпусу № 2, що забезпечує їх ізоляцію від усіх інших осіб, взятих під варту; в режимному корпусу №4 тримаються ув'язнені жінки.

Відповідно до вимог п. 15 розділу III Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України ув'язнені і засуджені розміщуються у камерах відповідно до вимог режиму та ізоляції, визначених статтями 7 і 8 Закону України "Про попереднє ув'язнення", відповідно до плану покамерного розміщення за формою згідно з додатком 4 до цих Правил.

Відповідно до додатку 4 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України план покамерного розміщення затверджується начальником установи та підписується першим заступником.

Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28.07.2005 року №124 "Про затвердження Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки" затверджено Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.(Типові правила)

Пунктом 1 Типових правил встановлено, що ці правила застосовуються для обладнання нових та реконструкції і капітального ремонту діючих секторів максимального рівня безпеки (далі - сектори). При облаштуванні секторів, крім цих правил, необхідно також керуватися вимогами державних будівельних норм, державних стандартів України, державними протипожежними та санітарними нормами при будівництві, а також вимогами відомчих нормативно-правових актів, що регламентують це питання.

Пунктом 3 Типових правил встановлено вимоги до будівництва й обладнання камер та інших приміщень у секторі.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 утримувалася в камері № 402 режимного корпусу №4, де утримуються ув'язнені жінки.

Пунктом 1.3 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України визначено терміни, що застосовуються в цих Правилах, мають такі значення, зокрема:

камера - обладнане відповідно до чинного законодавства житлове приміщення, призначене для тримання ув'язнених і засуджених у кількості двох і більше осіб;

карцер - приміщення, призначене для тримання ув'язнених і засуджених, які злісно порушують вимоги режиму і до яких застосоване стягнення на підставі статті 15 Закону України "Про попереднє ув'язнення".

Пунктом 2 розділу III Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України передбачено що камери, карцери та інші приміщення забезпечуються меблями, інвентарем і предметами господарського призначення відповідно до чинного законодавства, обладнання у камерах і карцерах міцно монтується до стін та підлоги, камера обладнується освітленням, а також штепсельними розетками для підключення електроприладів.

Пунктом 6.8 розділу VIII Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України визначено, що стягнення у вигляді поміщення до карцеру накладається за вмотивованою постановою про поміщення ув'язненого у карцер, винесеною начальником СІЗО або особою, яка виконує його обов'язки (додаток 26). Постанови про накладення дисциплінарного стягнення оголошуються ув'язненим (засудженим) під підпис та разом з матеріалами перевірки долучаються до їх особових справ.

Особливості застосування і відбування стягнення у вигляді поміщення до карцеру визначені пунктом 7 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відтак, ув'язнені та засуджені, які злісно порушують вимоги режиму, за вмотивованою постановою начальника СІЗО можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні особи - на строк до п'яти діб.

Тримання у карцері - одиночне. За рішенням начальника СІЗО ув'язнені та засуджені можуть триматися у карцері по двоє. Тримання неповнолітніх у карцері наодинці допускається за рішенням начальника СІЗО. Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню до карцеру не підлягають.

Ув'язнені та засуджені, які поміщені до карцеру, забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами, що видаються тільки на час сну. Удень відкидні ліжка (крім приміщень, де тримаються неповнолітні та жінки) закриваються на замок.

На час тримання у карцері ув'язнені чи засуджені (крім неповнолітніх) позбавляються права на побачення з родичами та іншими особами, отримання посилок, передач і бандеролей, придбання продуктів харчування і предметів першочергової потреби, їм не дозволяється користуватися настільними іграми та курити. Посилки, передачі та бандеролі вручаються після закінчення строку перебування в карцері.

Судом встановлено, що перебуваючи у камері №402, позивачка була забезпечена вікном більшим розміром, ніж передбачене в карцері, столом для приймання їжі з лавою, санвузлом, відгородженим стінкою від спальних місць, рукомийником, електричним освітленням та розеткою для підключення електроприладів. Також у камері встановлений телевізор, електрочайник, забезпечено безперебійне, централізоване постачання води до рукомийника та санвузла, який обладнаний напівавтоматичними зливом води, а також достатній рівень природного та штучного освітлення і природної вентиляції, що також підтверджується листом Харківської установи виконання покарань № 27 від 17.12.2015р. на ім'я захисника позивача ОСОБА_3, довідкою Державної установи Харківської установи виконання покарань № 27 від 01.06.2017р. за підписом першого заступника начальника установи, актом від 21.09.2015р. огляду приміщення № 402, змінами до плану покамерного розміщення.

Доводи апеляційної скарги, що зазначені докази не є належними, оскільки складені відповідачем, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог діючого законодавства саме на відповідача покладено обов'язок їх складання.

Під час утримання в камері позивач користувалась правом на побачення з родичами та іншими особами, отримання посилок, передач і бандеролей, придбання продуктів харчування і предметів першочергової потреби тощо, а отже була забезпечена всім необхідним у відповідності до вимог чинного законодавства та користувалася правами передбаченими Правилами тримання, а саме мала право тримати при собі власний одяг, постільні речі, продукти харчування та особисті речі, користуватися телевізором.

З врахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність у діях відповідача порушень прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права , не задоволення клопотання позивача про огляд камери за місцем її знаходження судом , не забезпечення особистої участі позивача при розгляді справи, не витребування додаткових документів, колегія суддів вважає необґрунтованими, тому як зазначені клопотання вирішувалися судом, про що свідчить журнал судового засідання.

Відповідно до ст.74 КАС України суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, в тому числі за місцем їх знаходження.

Огляд приміщення судом не передбачено нормами Кодексу адміністративного судочинства, а отже судом не допущено порушень вимог процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Надані відповідачем докази підтверджують правомірність вчинених ним дій.

Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2017р. по справі № 820/1802/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.

Судді Присяжнюк О.В. Курило Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 11.12.2017 р.