ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-0270/2406/11
Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Голоти Л. О.
суддів: Курка О. П. , Совгири Д.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до СТОВ "Колос" про стягнення санкцій , -
В С Т А Н О В И В :
В травні 2011 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-Фонд) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (далі-СТОВ «Колос») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити.
Представник позивача до початку розгляду справи подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлявся завчасно та належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін, виходячи з наступного.
Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ч. 2 Порядку надання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, СТОВ «Колос» подало до відділення Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік за формою 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 (а.с. 4). У даному звіті Відповідач чітко зазначив, що на його підприємстві в 2010 році середньооблікова кількість штатних працівників склала 86 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" – не вказано, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) – не вказано, фонд оплати праці штатних працівників – 987,7 тис. грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника – 11485 грн., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів – не вказано (а.с.4).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що СТОВ «Колос» вживало заходів по створенню робочих місць для інвалідів, належним чином інформував центр зайнятості про наявність вакансій для інвалідів, а тому ним повністю виконано вимоги ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ організацій чи до державної служби зайнятості. Цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає встановлення для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Разом з тим, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Пункт 4 підпункт 3 Положення "Про Фонд соціального захисту інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. №1434, передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Таким чином, аналіз зазначених положень законодавства дає підстави судовій колегії для висновку про те, що обов‘язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов‘язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наведенні положення Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дають підстави зробити висновок про те, що підприємство повинне виділити і створити робочі місця для інвалідів та повідомити державну службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця, а державна служба зайнятості направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з врахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК та професійних навичок.
Разом з тим, порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (Порядок).
Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" (із змінами та доповненнями) державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.
Як було встановлено судом першої інстанції, СТОВ «Колос» на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" подавало до Шаргородського районного центру зайнятості Вінницької області звіти про наявність вакансій кожний місяць протягом 2010 року, що підтверджується листом Шаргородського районного центру зайнятості №01-17/844 від 02.03.2011 року (а.с. 7).
Крім того, СТОВ «Колос» неодноразово із проханням направити для працевлаштування інвалідів зверталося до Шаргородського районного центру зайнятості, про що свідчать відповідні листи (а.с. 44-46).
Також СТОВ «Колос» листом №116 від 25.08.2010 року (а.с. 47) звернулося до Фонду з проханням направити для працевлаштування на вакантні посади п’ять осіб з числа працездатних інвалідів. Проте у відповідь отримало лист № 01-08/1623 від 26.08.2010 року, згідно із яким Фонд повідомив, що працевлаштування інвалідів не належить до його компетенції.
Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що СТОВ «Колос» вжило усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення, за яке застосовується юридична відповідальність передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Отже, враховуючи, що інших обставин в обґрунтування своїх вимог особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 23 червня 2011року, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, внаслідок чого апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів слід залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року – без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, –залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року, –без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Головуючий /підпис/ ОСОБА_1
Судді /підпис/ ОСОБА_2
/підпис/ ОСОБА_3
З оригіналом згідно:
секретар