27 листопада 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., КадєтовоїО.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати недійсними кредитний договір за № 14/2007/3049/Фжр від 23 листопада 2007 року та договір іпотеки за № 14/2007/3049/Фжр від 23 листопада 2007 року, посвідчених приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. за № 7298, укладених між ОСОБА_4 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 листопада 2007 року між ним та банком був укладений кредитний договір, за умовами якого банком було надано позичальнику кредитні кошти у сумі 42 525,00 доларів США на споживчі цілі для купівлі житла, зі сплатою необхідної мінімальної суми платежу 483,42 долар США, зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 12,39 %. Крім того, цього ж дня між сторонами був укладений договір іпотеки, за умовами якого з метою забезпечення виконання кредитного договору, позичальником було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Порядок розрахунку і сплати процентів та повернення кредиту передбачені умовами кредитного договору та додатковими угодами до нього. Разом з тим, позивач вважає, що при укладанні ос порених правочинів було допущено порушення Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про Національний банк України», зокрема вказує на невідповідність умов та форми кредитного договору правилам надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, ненадання графіку погашення кредиту, відсутність інформації детальної вартості кредиту в кредитному договорі, а умови договору не відповідають принципам справедливості, добросовісності і розумності.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 просять скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір № 14/2007/3049/Фжр, за умовами якого банком було надано позичальнику кредитні кошти у сумі 42525 дол. США на споживчі цілі для купівлі житла, зі сплатою необхідної мінімальної суми платежу 483,42 долар США, зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 12,39 %. Цього ж дня був укладений договір іпотеки, за умовами якого з метою забезпечення виконання кредитного договору, позичальником було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

15 січня 2013 року між сторонами була укладена додаткова угода, відповідно до умов якої щомісячна сума мінімально необхідного платежу визначається графіком. Позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 12 числа поточного місяця.

Згідно з графіком погашення кредиту розмір щомісячного платежу за період з 12 лютого 2013 року по 12 жовтня 2027 року становить 416,72 доларів США. Останній мінімальний платіж по кредиту станом на 12 листопада 2027 року становить 4323,21 долар США.

Також встановлено, що сторони за вказаними договорами на дату їх укладення, які є предметом спору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, зовнішнє волевиявлення відповідало їх внутрішній волі, а умови договору є їм зрозумілими, що підтверджується змістом договорів, відповідно до яких, ці договори сторонами прочитані, відповідають їх намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується власними підписами сторін.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний кредитний договір та договір іпотеки підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних правочинів та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2016 року та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2017 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргуОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова О.В. Кадєтова