А П Е Л Я Ц І Й Н И Й     С У Д    П О Л Т А В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

      Справа № 22ц-2836                                 Головуючий по першій

                     2009 рік                                            інстанції Куцин В.М.

                                                                               Суддя-доповідач Лобов О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

    16 листопада 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючої судді Акопян В.І.

суддів Лобова О.А., Новохатньої В.А.

при секретарі Зеленській О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення та окрему ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління, ОСОБА_2, Миргородської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на забудову та договору дарування садиби.

    Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,    

В С Т А Н О В И Л А:

    У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним свідоцтво про право особистої власності на забудову №9, видане 02 березня 1995 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Миргородської міської ради народних депутатів ОСОБА_3 на 17/20 будинку по АДРЕСА_1, а також договір дарування вказаної частини будинку від 31 березня 1995 року.  

Заявлені вимоги мотивовані тим, що у зв’язку з неправильним визначенням розміру частки будинку, що належить відповідачу, позивачка після смерті чоловіка не має можливості оформити свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

    Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2009 року позов задоволений частково: свідоцтво про право особистої власності на забудову №9, видане 02 березня 1995 року, та договір дарування частини будинку від 31 березня 1995 року визнані недійсними у частині визначення розміру частки садиби, належної ОСОБА_2

    Вирішене питання про судові витрати.

    Окремою ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2009 року Миргородську міську раду зобов’язано вжити заходів щодо поновлення порушених законних прав та інтересів власників нерухомого майна ОСОБА_1. і ОСОБА_2.

ОСОБА_1 в апеляційних скаргах, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, а окрему ухвалу місцевого суду скасувати.  

    В обґрунтування вимог апеляційних скарг зазначено, що суд, визнавши недійсними правовстановлюючі документи на нерухоме майно, належне ОСОБА_2, у частині визначення розміру його частки не вказав, який же правильний розмір частки.

    Висновок суду про часткове задоволення позову є помилковим і нелогічним, оскільки відсутність у правовстановлюючих документах вказівки про розмір належної ОСОБА_2 частки у спільній власності зводить нанівець сутність цих правовстановлюючих документів.

    Що стосується окремої ухвали, то, за твердженням ОСОБА_1, суд вийшов за межі спору та безпідставно дав указівки органу місцевого самоврядування щодо вирішення земельних питань.  

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга на окрему ухвалу суду – задоволенню  з наступних підстав:

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове в разі порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

    З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 лютого 1988 року ОСОБА_1, чоловіку позивачки ОСОБА_1, на праві власності належала Ѕ частина садиби АДРЕСА_1.

    Інша Ѕ частина цієї садиби на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23 жовтня 1986 року належалаОСОБА_4.

    На підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 1988 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_4. Ѕ частину садиби АДРЕСА_1.

    18 жовтня 1991 року ОСОБА_3. надано дозвіл на будівництво нового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

    Рішенням Миргородської міської ради народних депутатів №81 від 21 лютого 1995 року затверджений акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння ОСОБА_3., проживаючої по АДРЕСА_1 , дозволено видати правовстановлюючий документ про право особистої власності.

    02 березня 1995 року Виробниче управління житлово-комунального господарства  виконавчого комітету Миргородської міської ради народних депутатів видало ОСОБА_3. свідоцтво №9 про право особистої власності на забудову, згідно якого останній на праві власності належить 17/20 по АДРЕСА_1.

    На підставі договору дарування від 31 березня 1995 року ОСОБА_3. подарувала, а ОСОБА_2. прийняв у дар 17/20 частин домоволодіння з надвірними будівлями у АДРЕСА_1.

    ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1.

    Постановою нотаріуса від 09 листопада 2007 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_1 з тих підстав, що житловий будинок по АДРЕСА_1 згідно документів перевищує одну цілу частину.

     Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у рішенні Миргородської міської ради народних депутатів №81 від 21 лютого 1995 року  не визначений розмір частини будинку, що належить ОСОБА_3., а тому у свідоцтві №9 від 02 березня 1995 року безпідставно вказана належна ОСОБА_3. частка у розмірі 17/20.

    Оскільки договір дарування є похідним від свідоцтва про право власності, то він також є недійсним у частині указівки про розмір частки садиби, належної ОСОБА_3.

    Разом з тим, суд першої інстанції визнав, що ОСОБА_3., а потім ОСОБА_2. набули у власність певну частину садиби АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави визнавати правовстановлюючі документи недійсними у цілому.

    З такими висновками суду колегія суддів погодитися не може у повній мірі, оскільки вони суперечать встановленим обставинам та є наслідком неправильного застосування норм матеріального права.

    В обґрунтування позовних вимог (а.с.3-5,35-38) ОСОБА_1, посилаючись на ст.537 ЦК України, стверджує, що її покійний чоловік ОСОБА_1. як співвласник не надав згоди на зміну розміру частки іншого співвласника,ОСОБА_3., у праві спільної часткової власності на садибуАДРЕСА_1.  

    Відповідно уповноважений орган місцевого самоврядування безпідставно змінив розмір частки ОСОБА_3., що у подальшому унеможливило прийняття позивачкою у спадщину майна, яке належало її покійному чоловіку.

    Згідно ст.115, ст.117 ЦК України у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, кожен з учасників спільної часткової власності має право на виділ своєї частки із спільної власності. Право спільної часткової власності припиняється у разі поділу майна в натурі.      

    Рішенням Миргородського міського народного суду Полтавської області від 04 березня 1988 року задоволений позов ОСОБА_4: розділена в натурі садиба АДРЕСА_1, а саме позивачу виділено у користування кімнату 1-1 площею 18,5 м.кв., кухню 1-2 площею 4,5 м.кв., коридор 1-3 площею 4,2 м.кв., ганок, сарай «Б», туалет «Г», Ѕ огорожі і газопроводу;

    відповідачу ОСОБА_1 виділено у користування кухню 1-4 площею 5,5 м.кв., кімнату 1-6 площею 7,5 м.кв., кімнату 1-7 площею 10,4 м.кв., тамбур «а», погріб «В», Ѕ огорожі і газопроводу.

    Рішенням Великобагачанського районного народного суду Полтавської області від 30 серпня 1989 року задоволений позов ОСОБА_3.: затверджений фактичний порядок користування земельною ділянкою, а саме позивачці та відповідачу ОСОБА_1 виділено у користування по Ѕ частині присадибної земельної ділянки згідно варіанту, запропонованого експертом.

    Отже, на час видання оспорюваного свідоцтва №9 від 02 березня 1995 року про право особистої власності на забудову та на час укладення оспорюваного  договору дарування від 31 березня 1995 року право спільної часткової власності на садибу АДРЕСА_1 було припинене – ОСОБА_1. та ОСОБА_3. були власниками окремих об’єктів нерухомості.

     Таким чином, указівка у наведених документах про те, що ОСОБА_3. набула у власність 17/20 садиби АДРЕСА_1, а потім відчужила її ОСОБА_2, жодним чином не змінює змісту та обсягу права власності ОСОБА_1 на конкретне виділене йому у натурі нерухоме майно та не є перепоною для набуття позивачкою у власність у порядку спадкування майна, що належало її померлому чоловікові ОСОБА_1.

    Відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, не позбавляє позивачки можливості реалізувати гарантоване їй законом право на спадщину, оскільки постанова нотаріуса може бути оскаржена до суду у встановленому порядку.

    Виходячи з наведеного позивачкою не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору дарування від 31 березня 1995 року.

    Окрім того, колегія суддів зауважує, що свідоцтво про право власності на житло є документом, який підтверджує або оформлює право, отже не можна визнавати його недійсним за правилами недійсності правочинів.

    Враховуючи викладене та виходячи з похідного характеру окремої ухвали місцевого суду, колегія суддів вважає, що її слід скасувати.  

Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.3, ст.309 ч.1 п.4, ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

    Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення  Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2009 року задовольнити частково.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2009 року скасувати.

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на окрему ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2009 року задовольнити.

Окрему ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2009 року скасувати.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Головуюча                                                   В.І. Акопян

    Судді                                                              О.А. Лобов  

                                                                                  В.А. Новохатня