ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

У Х В А Л А  

                                        ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ  

03 листопада 2009 року                                                                                 № 22-а-12949/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді                                       Довгополова О.М.,

суддів:                                Попка Я.С., Носа С.П.,

при секретарі судового засідання            Наконечній М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу   Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання незаконною відмови підвищити розмір пенсії та зобов’язання провести таке підвищення,         

В С Т А Н О В И Л А:  

В жовтні 2007 року позивач звернулась в суд з позовом до відповідача про зобов»язання згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищити розмір пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007р. та з 01.10.2007р., оскільки Управління ПФ України в м.Івано-Франківську відмовило їй в здійсненні такого перерахунку пенсії та її виплаті.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 14 серпня 2008 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконною відмову Управління ПФ України в м.Івано-Франківську щодо підвищення пенсії ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов»язано відповідача підвищити ОСОБА_1 пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., в решті позовних вимог відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржило Управління ПФ України в м.Івано-Франківську з підстав порушення норм матеріального права, оскільки такі видатки не передбачені державним бюджетом та відсутній механізм таких виплат, тому просить рішення  скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи  частково позовні вимоги позивачеві по справі, суд правильно виходив з того, що ОСОБА_1 належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мала право на отримання підвищення виплачуваної  їй управлінням ПФ пенсії за віком.

Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено надане ст.6 вказаного Закону право дітей війни на нарахування та виплату підвищення на 30% до пенсії.

09.07.2007р. окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнано не конституційними і відновлено чинність  ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  дія якої тривала до 31.12.2007р.

Таким чином у 2007 році позивач мала право на підвищення пенсії у період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. на 30% мінімальної пенсії за віком, тому колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про підставність задоволення позову в цій частині.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії таким особам здійснює відповідне управління Пенсійного фонду, тому такий  обов»язок слід покласти на відповідача у справі.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування доплат до пенсій , передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» до уваги не приймаються, так як реалізація особою права, що пов»язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормах права, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Крім того, не заслуговує на увагу покликання апелянта на те, що визначення мінімального розміру пенсії за віком міститься лише в ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове  державне пенсійне страхування» і застосовується лише для розміру пенсій, призначених за цим Законом, оскільки існування такої норми права не являється перешкодою для застосування даної величини до обрахування інших пенсій чи доплат, пов»язаних з мінімальною пенсією за віком і чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування чи зміни постанови немає.

Керуючист ст.,ст.160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :  

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського міського суду від 14 серпня 2008 року у справі №2а-352/08 – без змін, уточнивши резолютивну частину – з урахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове  державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:                                                                        О.М. Довгополов

Судді:                                                                                   С.П. Нос

                                                                                             Я.С. Попко

Повний текст ухвали виготовлено 06 листопада 2009 року.