ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
30.10.09 16 год. 30 хв. Справа №2а-1448/09/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Лотова Ю.В.;
при секретарі - Мамедової Е.С.,
з участю:
позивача –ОСОБА_1
відповідача –Куцеконя Р.І, довіреність від 16.04.2008 року № 2/589,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом – ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі (вул. Пушкіна, 10, м. Севастополь), - Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі Петухова В.А. (вул. Пушкіна, 10, м. Севастополь)
про скасування наказу та зобов’язання вчинити певні дії
Обставини справи:
18.08.2009 р. ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі (далі по тексту УМВС або відповідач 1) та Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі Петухова В.А. (далі по тексту начальник УМВС або відповідач 2) про скасування наказу № 143 л/с від 22.08.2008 р. про звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ України, встановлення позивачу надбавки, згідно з наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України № 499 від 31.12.2007 р. та Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 р., здійснення позивачу виплати перерахованої заробітної плати за період з 22.08.2008 р. по 14.08.2009 р. за час вимушеного прогулу, поновлення позивача на пільгової черзі на отримання житла з 07.02.1990 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 19.08.2009 р. по справі № 2а-1448/09/2770 позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху до усунення недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13 серпня 2009 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-1407/09/2770, призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.08.2009 р. закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Позовні вимоги позивач обґрунтував порушенням відповідачем Постанови КМ України № 1294 від 07.11.2007 року в частині встановлення та виплати надбавок за службу в умовах режимних обмежень та особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які провадять інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади у 2008 році, ч. 3 ст. 40 КЗпП України щодо звільнення під час знаходження на стаціонарному лікування та порушенням прав позивача на житло. Позивач вважає наявними підстави для скасування наказу № 143 о/с від 22.08.2008 року, поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням.
Представник відповідача 1 позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення, у яких зазначив, що позивач звільнений правомірно з додержанням вимог Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, грошове забезпечення нараховувалося та сплачувалося позивачу у повному обсязі з дотриманням вимог Постанови КМ України 1294 від 07.11.2007 року та відповідного наказу МВС України в м. Севастополі, позивач перебуває на квартирному обліку при УМВС України в м. Севастополі у черзі на першочергове здобуття житла, крім того позивачем пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав (арк.с. 96-97).
Представник відповідача 2 в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30 жовтня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши документи і матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України. Остання посада: заступник начальника РВ - начальник штабу Гагарінського РВ УМВС України в м. Севастополі.
Відповідно до наказу УМВС України в місті Севастополі від 22.08.2008 року № 143 о/с по особовому складу ОСОБА_1 звільнено у відставку за ст. 65 п. «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (арк.с. 8).
Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-XII "Про державну службу" державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Згідно з ч. 2 ст. 9 зазначеного закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджено постановою КМ УРСР 29.07.1991 року за № 114 (далі по тексту Положення).
Статтею 62 Положення встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Відповідно до п. «а» ст. 65 Положення особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого Законом «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.
Як було встановлено під час розгляду справи ОСОБА_1 були подані два рапорти про звільнення його з органів внутрішніх справ України з нарахуванням пенсії за вислугу років від 16.06.2008 року та 18.08.2008 року. На підставі цих рапортів та з урахуванням вищезазначених вимог Положення та ст.ст. 28, 32 Закону України від 25.03.1992 р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо граничного віку, встановленого для перебування в запасі, осіб, які мають військові звання (військове звання позивача – рядовий), його було звільнено у відставку.
Суд не прийняв до уваги твердження позивача, що рапорти були написані ним під тиском з боку керівництва УМВС.
Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Допитані у судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наявність тиску з боку відповідачів не підтвердили. Більш того, ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_1 сам ініціював питання власного звільнення. Суд критично ставиться до свідчень ОСОБА_6, враховуючі її родинні стосунки з позивачем.
Що стосується обіцянок з боку посадових осіб відповідача 1 щодо встановлення та виплати позивачу додаткових надбавок, то суд зазначає, що само по собі невиконання цих обіцянок не може бути підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодекс законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Виходячи із змісту вказаної норми це правило застосовується тільки у разі звільнення працівника з ініціативи власника. ОСОБА_1 був звільнений із служби в органах внутрішніх справ з власної ініціативи.
Крім того, суд зазначає, що підстави припинення державної служби, у тому числі припинення служби в органах внутрішніх справ, можуть бути загальними, тобто визначеними Кодексом законів про працю України, та спеціальними, передбаченими спеціальними нормами.
Позивача звільнено зі служби за спеціальними правилами, а тому норми Кодексу законів про працю України у цьому випадку застосуванню не підлягають.
ОСОБА_1 також не доведений факт звільнення його у період тимчасової непрацездатності.
З урахування вишевизазначеного, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для скасування наказу від 22.08.2008 року № 143 о/с по особовому складу щодо звільнення у відставку ОСОБА_1, поновлення його на службі, а як слід, стягнення грошового забезпечення (заробітної плати) за час вимушеного прогулу.
Щодо встановлення та сплати позивачу надбавок за службу в умовах режимних обмежень та особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які провадять інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади в 2008 році, то суд зазначає таке:
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міліцію» форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.11.2007 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набула сили 01.01.2008 року (далі по тексту Постанова КМУ № 1294).
Відповідно до п.п. 1 п. 5 цієї постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання установлювати надбавку військовослужбовцям підрозділів Служби безпеки, Департаменту оперативної діяльності Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які провадять оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність - в розмірі до 50 відсотків посадового окладу.
Згідно з п. 2.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 р. № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за N 205/14896 (далі по тексту Інструкція) особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які провадять оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність, установлюється надбавка в розмірі до 50 відсотків посадового окладу. Розмір надбавок установлюється індивідуально особам середнього, старшого і вищого начальницького складу керівниками органів, підрозділів, закладів та установ органів внутрішніх справ на підставі мотивованого подання керівника структурних підрозділів та оголошується наказом.
Таким чином, зазначена надбавка встановлюється індивідуально за рішенням керівника органу внутрішніх справ та на підставі мотивованого подання.
У першому та другому кварталах 2008 року подання на встановлення цієї надбавки ОСОБА_1 не подавалось, відповідачем 2 відповідне рішення не приймалося, а тому у позивача були відсутні підстави для її одержання.
Відповідно до п.п. 8 п. 6 Постанови КМУ № 1294 передбачена виплата надбавки за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу - у розмірах та порядку, визначених законодавством.
Пунктом 2.8 Інструкції встановлено що, особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в умовах режимних обмежень, виплачується надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації. Надбавка за службу в умовах режимних обмежень установлюється особам рядового і начальницького складу за займаною посадою наказом про особовий склад на підставі мотивованих рапортів керівників структурних підрозділів, погоджених з режимно-секретним підрозділом. Надбавка за службу в умовах режимних обмежень виплачується особі рядового чи начальницького складу з дня призначення на посаду, яку включено до номенклатури посад, що підлягають оформленню на допуск до державної таємниці, але не раніше дня оформлення допуску до державної таємниці. Виплата надбавки за роботу в умовах режимних обмежень припиняється: з дня призначення на посаду, за якою вона не встановлена; з дня скасування допуску до державної таємниці; з дня закінчення науково-дослідних та науково-конструкторських робіт.
Як було встановлено під час розгляду справи ОСОБА_1 в 2008 році зазначена надбавка сплачувалася із січня по 29 травня 2008 року. Наказом УМВС від 29.05.2009 року № 83 о/с дсп позивачу скасований допуск до державної таємниці та відповідна надбавка до посадового окладу. Цей наказ є чинним, ОСОБА_1 в установленому законом порядку не оскаржений. А тому, підстав для нарахування та сплати позивачу надбавки за службу в умовах режимних обмежень не має.
Відповідно до п. 8 Постанови КМУ № 1294 у разі зменшення у зв'язку з прийняттям цієї постанови розміру грошового забезпечення (без премії) в окремих військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу на період їх служби на займаній посаді та у військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, яким передбачено збереження умов грошового забезпечення за попередньою посадою, установлюється щомісячна доплата, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення (без премії), встановленим до набрання чинності цією постановою, і грошовим забезпеченням, установленим за новими умовами.
Згідно з довідками наданими представником відповідача про грошове забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2007 року та січень-серпень 2008 року, зменшення грошового забезпечення позивача у 2008 році, яке давало би право на встановлення щомісячної доплати, не відбулось.
Згідно зі ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав законної сили 01.09.2005 р., для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В п. 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" зазначено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Спеціальними законами, що регламентують проходження служби в органам внутрішніх справ, строки звернення до суду із зазначених питань не визначені, тому суд вважає, що у даному випадку слід користуватися ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з даними особової справи ОСОБА_1 одержав трудову книжку 26.09.2008 року, розрахунки при звільненні здійсненні відповідачем у серпні 2008 року, одноразову грошову допомогу при звільненні позивач отримав у лютому 2009 року. Ці обставини позивачем не заперечувалися.
Таким чином, позивач пропустив строки звернення до суду з позовними вимогами у цій частині позовних вимог. Поважність причин пропуску зазначених строків не довів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач наполягає на відмові у задоволенні адміністративного позову у зв’язку з пропущенням позивачем строків звернення до суду.
Що стосується вимог позивача щодо порушення його прав на житло то суд зазначає таке:
Відповідно до ст. 42 Житлового кодексу України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Таким чином, у тих випадках, коли громадянин із загальної черги за його заявою береться на пільгову чергу, черговість визначається з часу взяття на пільгову, а не на загальну чергу. Таку саму позицію висловив Верховний суд України у листі від 26.05.2001 р. «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)».
Як встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_1 працював в органах внутрішніх справ з 1986 року, з 1989 року – у місті Севастополі. В 1990 році він був поставлений на квартирний облік в УМВС як молодий спеціаліст. У 1993 році позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ за власним бажанням, у зв’язку з чим знятий з квартирного обліку в УМВС. Після повернення на службу та подання відповідних документів у 2004 році ОСОБА_1 був поставлений на квартирний облік на загальну чергу. Зазначені рішення позивачем не оскаржені. Строк для звернення до суду за захистом прав відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України пропущений.
08 січня 2009 року ОСОБА_1 було одержано посвідчення ветерана війни – учасника бойових дій, що дає право на пільги, встановлені законодавством України, у тому числі на першочергове отримання житла.
Після одержання від позивача усіх документів в травні 2009 року житлово-побутовою комісією УМВС України в м. Севастополі було прийнято рішення № 2 від 23.06.2009 року про постановку ОСОБА_1 на пільгову чергу на одержання житла.
Тому підстав для поновлення позивача на пільгової черзі на отримання житла з 07.02.1990 року не має.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України від 11.12.2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Згідно із ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Ленінського районного суду від 29.03.2005 року ОСОБА_1 признаний втративши право на жилу площу – кімнату АДРЕСА_1 через те, що у цьому приміщенні не проживав, витрат по його утриманню не здійснював.
Фактично ОСОБА_1 проживає за адресою своєї дружини ОСОБА_6, а тому не має право вимагати проведення реєстрації за іншій адресою (у тому числі за адресою гуртожитку ОБППС при УМВС України в м. Севастополі).
Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Постанова викладена у повному обсязі 04.11.2009 року.
Керуючись ст. 6, 17, 69 - 71, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Ю.В. Лотова
Судді:
Суддя
Судді: