ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2015 року Справа № 910/17304/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Дунаєвської Н.Г.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2014 року
у справі № 910/17304/14
господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Девілон"
до Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк"
про стягнення 177 987,65 грн.
за участю представників
позивача не з'явився
відповідача Арбузов О.О.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року (суддя Ярмак О.М.) зі справи №910/17304/14 в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2014 року (судді Сітайло Л.Г., Баранець О.М., Пашкіна С.А.) рішення господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року зі справи №910/17304/14 скасовано. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Девілон" задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Девілон" 37422 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 23679 грн. 00 коп. - пені, 8287 грн. 65 коп. - відсотків річних, 108599 грн. 00 коп. - курсових втрат, 27900 грн. 00 коп. - витрат на оплату послуг адвоката та 3559 грн. 75 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись вищезазначеною постановою Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2014 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 червня 2003 року між позивачем (клієнт) та АБ "Старокиївський Банк", правонаступником якого є відповідач (банк), укладено договір №2665-К про розрахункове обслуговування в системі електронних платежів "Клієнт-Банк".
Відповідно до умов Договору, предметом останнього є включення клієнта в систему електронних платежів "клієнт-банк" і обробку банком електронних платіжних документів клієнта в порядку та на умовах, визначених та регламентованих зазначеним договором.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за період з березня по квітень 2014 року позивачем передано на виконання банку платіжні доручення про списання з розрахункового рахунку позивача №260063012665 коштів, а саме:
- платіжне доручення № 2052 від 12.03.2014 року про списання коштів на суму 400000,00 грн.;
- платіжне доручення № 2053 від 20.03.2014 року про списання коштів на суму 300000,00 грн.;
- платіжне доручення № 2056 від 26.03.2014 року про списання коштів на суму 350000,00 грн.;
- платіжне доручення № 2057 від 27.03.2014 року про списання коштів на суму 524000,00 грн.;
- платіжне доручення № 2058 від 03.04.2014 року про списання коштів на суму 127000,00 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вищезазначені платіжні доручення проведені відповідачем з простроченням строку їх виконання, а саме:
- за платіжним дорученням № 2052 від 12.03.2014 року кошти списані - 21.03.2014 року;
- за платіжним дорученням № 2053 від 20.03.2014 року кошти списані - 07.04.2014 року;
- за платіжним дорученням № 2056 від 26.03.2014 року кошти списані - 07.04.2014 року;
- за платіжним дорученням № 2057 від 27.03.2014 року кошти списані - 15.04.2014 року;
- за платіжним дорученням № 2058 від 04.04.2014 року кошти списані - 15.04.2014 року.
Зазначеним невиконанням порушено майнові права Позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які існують у формі записів на поточних рахунках позивача, відкритих у Банку.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору позивачем нараховано 37422,00 грн. інфляційних втрат за період прострочення платежів, 8287,65 грн. відсотків річних за подвійною ставкою НБУ за період прострочення, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Також, до суми позову включені вимоги про стягнення 108599,00 грн. курсових втрат, розрахованих на підставі графіків Міжбанк-курсів долара США до гривні, а також пені в сумі 23679 грн.
Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта передбачені ст. 1073 ЦК України, згідно якої у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити відсотки та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідальність банків під час здійснення переказів грошових коштів визначена статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Згідно підпунктів 32.1, 32.2 наведеної статті, у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Задовольняючи позовні вимоги поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось наступне.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 50 від 17 червня 2014 року на підставі постанови Національного банку України № 365 від 17 червня 2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" до категорії неплатоспроможних" розпочато з 18 червня 2014 процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 18 червня 2014р. до 18 вересня 2014 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію банку.
Постановою Правління Національного банку України "Про Старокиївський банк" від 11 вересня 2014 року № 563 банківську ліцензію відповідача відкликано та розпочато ліквідацію банку.
17 вересня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Нацбанку № 563 прийнято рішення № 92 про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 18 вересня 2014 року, призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.
Порядок ліквідації банків регулюється розділом VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Таким чином, враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію № 92 від 17 вересня 2014 року про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк", задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно в межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
У відповідності до п. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації зокрема не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; а також нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Банки і банківську діяльність" банківська діяльність - залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;
банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
Приписами ст. 17 Закону України "Про Банки і банківську діяльність", зокрема, визначено, що юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків. Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що банківська установа має право здійснювати банківську діяльність виключно на підставі ліцензії Національного банку України.
Оскільки позовні вимоги про стягнення 37422,00 грн. інфляційних втрат за період прострочення платежів, 8287,65 грн. відсотків річних за подвійною ставкою НБУ за період прострочення 108599,00 грн. курсових втрат, розрахованих на підставі графіків Міжбанк-курсів долара США до гривні, а також пені в сумі 23679 грн. є частиною банківської діяльності Відповідача, здійснення якої припиняється з моменту відкликання банківської ліцензії, отже висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, з урахуванням того, що на момент вирішення спору відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Старокиївський Банк", є законним та обґрунтованим.
Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов ((п. 6) ст. 1119 ГПК України).
Отже, у даному випадку, оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2014 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду м. Києва від 28 жовтня 2014 року - залишенню в силі.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2014 року скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року зі справи № 910/17304/14 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді Н. Г. Дунаєвська
С. С. Самусенко