№ 2-144/11

                                                Р    І    Ш    Е    Н    Н    Я

                                                      ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

02.02.2011р.       Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

                           в складі головуючого судді Литвинової Р.А.,

                           при секретарі  Заіка А.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вільногірської міської санітарно-епідеміологічної станції про визнання незаконними наказу від 07.06.2010р. №45-В та наказу від 09.06.2010р. №15-ОС про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення за порушення трудової дисципліни та про поновлення на роботі і стягнення моральної шкоди,

                                                 В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вільногірської міської санітарно-епідеміологічної станції про визнання незаконними наказу від 07.06.2010р. №45-В та наказу від 09.06.2010р. №15-ОС про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення за порушення трудової дисципліни та про поновлення на роботі і стягнення моральної шкоди, в якому зазначила наступне.

З 1965 року вона працювала в м. Вільногірську в санітарно-епідеміологічній службі. Згідно з наказом №1 від 01.11.1994р. вона була прийнята на роботу до відповідача на посаду помічника лікаря-епідеміолога, на вказаній посаді вона працювала включно по 09.06.2010 року.

Однак, згідно з виданим відповідачем наказом №45-в від 07.06.2010р. вона була звільнена з посади за п.1 ст.40 КЗпП України за порушення трудової дисципліни, а саме за відсутність 03.06.2010р. без поважних причин на робочому місці. Вона вважає цей наказ незаконним, в зв`язку з чим повинна бути поновлена на роботі на посаді помічника лікаря-епідеміолога з наступних підстав.

Дійсно, вона 03.06.2010р. була відсутня на протязі робочого дня на роботі у Вільногірській міській санітарно-епідеміологічній станції, але на це були поважні причини.

Так, увечері 02.06.2010р., коли вона повернулась з роботи додому, їй зробилось погано, з`явились болі в шлунку, почало нудити, а в ніч на 03.06.2010р. їй стало ще гірше. Оскільки вона має спеціальну медичну освіту, то вона зрозуміла, що отруїлася і до ранку 03.06.2010р. приймала ліки та робила промивання шлунку.

Так, як вона себе погано почувала, то на початку дев`ятої години ранку зателефонувала головному лікарю Вільногірської СЕС і повідомила його про те, що в зв`язку з поганим станом здоров`я вона не може бути 03.06.2010р. присутньою на робочому місці. Він її вислухав і не заперечував проти того, щоб вона 03.06.2010р. була відсутньою на роботі в зв`язку з поганим станом здоров`я.

При цьому слід зазначити, що в с. Вільні Хутори немає медичного закладу, тому вона не мала змоги 03.06.2010р. зафіксувати свій поганий стан здоров`я. 04.06.2010р. її стан здоров`я став краще і в зв`язку з тим, що у відділі вона залишилася працювати одна, вона вийшла на роботу.

Після виходу на роботі у неї відбулася розмова з головним лікарем, який їй сказав, що оскільки вона пенсіонерка, то їй потрібно написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, оскільки вже є молодий спеціаліст на її місце, а якщо вона не погодиться на звільнення за власним бажанням, то її звільнять за прогул, який вона скоїла 03.06.2010р.

Однак, вона відмовилась від звільнення з роботи за власним бажанням, оскільки не вважала, що була відсутня на роботі 03.06.2010р. без поважних причин. Наслідком її незгоди став спірний наказ №45-в від 07.06.2010р. про її звільнення за ініціативою адміністрації відповідача. При цьому вказаний наказ складений з порушенням вимог, передбачених законодавством про працю, що виражається в наступному.

Так, в ньому вказується, що вона звільнена за порушення трудової дисципліни, а саме за відсутність 03.06.2010р. без поважних причин на робочому місці. При цьому відповідач і в спірному наказі, і в її трудовій книжці вказав як підставу звільнення п.1 ст.40 КЗпП України. В свою чергу п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України вказує на те, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таким чином, відповідач в наказі послався на порушення нею трудової дисципліни, а звільнив її в зв`язку зі змінами в організації виробництва.

По-друге, в силу ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору на підставі п.4 ст.40 КЗпП України може бути проведено за попередньою згодою профспілкового органу, однак в даному випадку ніяких звернень адміністрації відповідача до профспілкового органу не було, як не було і згоди профспілкового органу на її звільнення.

По-третє, в спірному наказі не вказано –з якої дати припиняється дія трудового договору між нею та відповідачем і це при тому, що 09.06.2010р., коли вона була ознайомлена з цим наказом, вона знаходилась на роботі.

По-четверте, згідно з п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин, в свою чергу вона була відсутня на робочому місці 03.06.2010р. з поважних причин, а саме незадовільного стану здоров`я, про що вона своєчасно повідомила головного лікаря і він мав право, у разі сумніву в її хворобі, відвідати її за місцем проживання та перевірити стан її здоров`я, тим більш, що він є медичним фахівцем.

По-п`яте, згідно з ч.3 ст.149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступsнь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких  вчинено проступок і попередню роботу працівника.

В даному випадку відповідач при накладенні дисциплінарного стягнення  не врахував її попередню роботу на протязі 45 років в санітарно-епідеміологічній службі, на протязі яких вона не мала жодного дисциплінарного стягнення, а навпаки мала 14 офіційно внесених в її трудову книжку подяк та заохочень, останнє від 09.10.2009р.

Наслідком видання незаконного наказу про звільнення є завдана їй моральна шкода, оскільки відповідачем порушено її право на працю, яку відповідно по ст.43 Конституції України вона вільно вибрала. Все це спричинило та спричиняє їй душевні страждання. Її звернення до суду за захистом своїх прав вимагає від неї додаткових зусиль. Грошова компенсація, яка може компенсувати її моральні страждання, оцінена нею в 5000 грн., виходячи з грубого порушення відповідачем законодавства по відношенню до неї.

09.06.2010р. відповідачем було видано наказ №15-ос про її звільнення, з яким вона раніше не була ознайомлена.

Позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ від 07.06.2010р. №45-в та наказ від 09.06.2010р. №15-ос по Вільногірській міській санітарно-епідеміологічній станції про накладення на неї дисциплінарного стягнення та її звільнення з посади помічника лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу за п.1,4 ст.40 КЗпП України за порушення трудової дисципліна, а саме за відсутність 03.06.2010р. на робочому місці без поважних причин ; поновити її на роботі  в Вільногірській міській санітарно-епідеміологічній станції на посаді помічника лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу ; стягнути з відповідача на її користь компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 5000грн., завдану незаконним звільненням та порушенням її права на працю.

В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити.

У відповідях на поставлені їй запитання вона пояснила, що 09.06.2010р. їй було вручено наказ про те, що 07.06.2010р. вона звільнена з роботи за прогул. 04.06.2010р. після оперативки,  приблизно о 10.00год. вона зайшла до головного лікаря з приводу питань по вітряній віспі і оздоровчому табору і також спитала, - яким чином оформити її відсутність на роботі 03.06.2010р. (чи як відгул, чи оформити як 1 день невикористаної відпустки), а він поставив ультиматум, : або вона звільняється за власним бажанням і іде на пенсію, або буде звільнена за прогули. Дні 04.06, 07.06-09.06.2010р. були днями шантажу.

Представник позивача підтримав в повному обсязі позов та викладені в ньому доводи та обґрунтування ОСОБА_1, також її пояснення, просив задовольнити позов в повному обсязі та захистити права його довірительки.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що 04.06.2010р. близько 07.45год. ОСОБА_1 йому зателефонувала на мобільний телефон, сказала, що не зможе прибути на роботу через стан здоров`я. 03.06.2010р. вона на роботі була відсутня. 04.06.2010р. він про неї нічого не знав, а приблизно о 09.30год. йому секретар сказала, що ОСОБА_1  у ветеринарній лікарні. Про свою відсутність на роботі 03.06.2010р. вона йому нічого не пояснювала, заяву на відгул вона йому не надавала, він вважав, що у неї на той день є лікарняний лист.

У відповідях на поставлені запитання представник відповідача суду пояснив, що в наказі №45-в і в трудовій книжці зазначено, що ОСОБА_1 звільнена за п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення штатів), тому що у нього спеціаліст по кадрам молодий, немає належного досвіду, тому так записала, це є її недбалість, і він не знає, - яким чином цей наказ попав до ОСОБА_1 Ст.149 КЗпП України він не застосовував, тому що був прогул, і він вирішив звільнити ОСОБА_1 Він не шантажував позивача, а м`яко запропонував звільнитись за власним бажанням, щоб не було звільнення за прогул. Він вважає, що наявність у позивача подяк та заохочень не дає їй підстав для того, щоб здійснювати прогули.

Свідок ОСОБА_4 суду показала, що вона проживає в с. Вільні Хутори по-сусідству з ОСОБА_1 і вони кожен день однією маршруткою їздять на роботу. А того дня вона не їхала разом з нею у Вільногірськ. Тому вона увечері зайшла до неї взнати, - що трапилось. Вона побачила, що ОСОБА_1 лежала бліда, аж зелена, біля неї були медикаменти, відро.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що вона є дочкою позивача.  Вона пам`ятає, що 03.06.2010р. вона зателефонувала матері на роботу, а їй відповіли, що її на роботі немає. На протязі дня з нею не було мобільного зв`язку і вона о 17год. поїхала до неї додому, де застала її в тяжкому стані. Вона запропонувала матері показатись лікарю, але вона відповіла, що в п’ятницю вона вийде на роботу, а потім будуть два дні вихідних, вона «відлежиться»вдома, полікується самостійно, швидка допомога до них в село не виїзджає.  04.06.2010р. мати вже була на роботі.

Свідок ОСОБА_6 суду показала, що 03.06.2010р. ОСОБА_1 була відсутня на роботі цілий день. 04.06.2010р. вона прийшла близько 10години, а після цього вона (свідок) була на об`єкті по проведенню перевірки. Зі слів робітників СЕС їй відомо, що ОСОБА_1 не було на роботі 03.06.2010р. і не було лікарняного листка.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що вона працює  в СЕС інспектором по кадрам. Їй відомо, що 03.06.2010р. ОСОБА_1 не було на роботі. У них є журнал виходів на роботу. В той день вона у всіх спитала, - де ОСОБА_1, то ніхто не знав –де вона, тому в 8 годин вона склала акт про відсутність її на роботі. ОСОБА_1 появилась на роботі наступного дня, ніяких документів, чи довідок вона не надала про відсутність на роботі.

У відповідях на поставлені запитання свідок пояснила, що вона записала в трудовій книжці п. 1, а не п.4, - це є опечатка, бо є причини звільнення, а є підстави. Вона також фіксувала в акті в 11годин, що ОСОБА_1 відсутня на роботі, в своєму пояснення ОСОБА_1 писала, що в той день погано себе почувала. 04.06.2010р. вона лікарняного листка не надала. Акт було складено на всякий випадок, вони чекали, що ОСОБА_1 04.06.2010р.  надасть лікарняний лист.

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що їй відомо, що 03.06.2010р. ОСОБА_1 не було на роботі. Причина її відсутності їй не відома, по припущенням працівників СЕС –ніби-то вона захворіла.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що вона на протязі 5-ти років проживає по-сусідству з позивачкою. Кожного ранку вона проводжає свого чоловіка на роботу і завжди бачить позивачку.

Свідок чоловіка являється астматиком, тому він вночі часто виходить надвір. В ту ніч він їй сказав, що у ОСОБА_1 вночі горіло світло і вона вирішила піти до неї. Коли прийшла, то побачила, що вона була дуже слаба, відкрила їй двері і зразу ж лягла. Вона їй сказала, що з`їла огірка і мабуть отруїлась, також сказала, що вона промивала шлунок, приймала ліки. Увечері чоловік приїхав з робити, привіз мінеральної води і вона їй понесла цієї води. Вона бачила, що ОСОБА_1 була дуже слабка, поряд неї була марганцівка, відро, таблетки.

Матеріалами справи встановлено наступне.

В копії трудової книжки позивача зазначено, що з 01.11.1994р. в зв`язку з організацією Вільногірської міської санітарно-епідемстанції ОСОБА_1 зачислена в порядку переводу з  Верхньодніпровської  районної  СЕС на посаду помічника епідеміолога. В трудовій книжці зазначено ряд подяк та заохочень (а.с.5).

Як вбачається з копії наказу №45-в від 07.06.2010р., на ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни –відсутність на робочому місці без поважних причин - накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за прогул без поважних причин, п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.7).

07.06.2010р. ОСОБА_1 надано письмове пояснення стосовно вказаного випадку (а.с.8).

09.07.2010р. по Вільногірській СЕС видано наказ №15-ос про припинення трудового договору, про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин, що видно з його копії (а.с.11).

03.06.2010р. установою відповідача комісійно складено акт №1 про те, що ОСОБА_1 з 08.00год. до 11.00год. була відсутньою на роботі, причини відсутності невідомі, співробітники про її можливе місцезнаходження не знають, підтверджувальні документи не надано (а.с.13).

09.06.2010р. установою відповідача комісійно складено акт №2 про те, що ОСОБА_1  03.06.2010р. була відсутня на роботі без поважних причин, документів, що підтверджують факт правомірної відсутності на робочому місці 03.06.2010р. не надала, вона була ознайомлена з наказом по Вільногірській СЕС №15-ос від 09.06.2010р. про звільнення за прогул без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України, але від підпису відмовилась в присутності свідків (а.с.12).

Позивачем надано суду товарний чек аптеки, розташованої в м. Вільногірську по вул.Октябрьській,4-а, на придбання ліків –фестал, регідрон (а.с.19).

Із заяви ОСОБА_10, яка працює лікарем-інфекціоністом в інфекційному відділенні Вільногірської центральної міської лікарні, вбачається, що 04.06.2010р. вранці до неї зателефонувала ОСОБА_1 і попросила консультацію стосовно стану свого здоров`я. Вона повідомила, що напередодні, на протязі півтора діб вона знаходилась за місцем свого проживання в с. Вільні Хутори, в неї помічались явища гострої кишкової інфекції (нудота,рвота,понос,підвищена температура тіла). Вона назвала ліки, які вживала, попросила відкорегувати ці медикаменти, нею їй було порекомендовано доповнити лікування регідроном та фесталом (а.с.29).

Відповідно до довідки, виданої зав.Боровківською лікарняною амбулаторією від 24.08.2010рю №84, Вільно-Хутірський фельдшерський пункт знаходиться на балансі Боровківської сільської ради і підпорядкований Боровківській лікарняній амбулаторії. В 2010р. в зв`язку з відсутністю медпрацівника ведеться прийом громадян с. Вільні Хутори по вівторках працівниками Боровківської лікарняної амбулаторії (а.с.30).

Заслухавши пояснення позивача, доводи її представника та представника  відповідача, вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з’ясувавши обставини, на які посилались сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,  які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Вирішуючи питання щодо законності накладення на позивача дисциплінарного стягнення   згідно  з  вищевказаними наказами,  суд  приходить  до  висновку  про задоволення позову в цій частині і визнання цих наказів незаконними та їх скасування з наступних підстав.

Як встановлено в ході розгляду справи та підтверджено  матеріалами справи, а саме –відповідно до запису в трудовій книжці позивача, вона звільнена з установи відповідача за п.1 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Як видно, причина звільнення не відповідає нормі закону, на який посилається відповідач як на підставу звільнення. Тобто, він вказує підставою звільнення прогул без поважних причин, а п.1 ст.40 КЗпП України, на яку він посилається, містить іншу підставу, а саме : що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таким чином, відповідач в наказі послався на порушення позивачем трудової дисципліни, а звільнив її в зв`язку зі змінами в організації виробництва.

Крім того, позивач не була ознайомлена з наказом № 15-ос від 09.06.2010р., про його існування вона дізналась вже в період слухання судом даної справи, після приєднання його копії   представником  відповідача,  в  зв`язку  з  чим  позивач  надала  зміни  до  позову,   тобто доповнила його позовною вимогою щодо визнання незаконним та скасування цього наказу.

Представником відповідача також надано в судове засідання акт №2 від 09.06.2010р. про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом по Вільногірській СЕС №15-ос від 09.06.2010р. та акт №1 від 03.06.2010р.  про відсутність ОСОБА_1 03.06.2010р. на робочому місці.

Надаючи правову оцінку названим документам,  суд дійшов до висновку, що вони складені пізніше від тієї дати, коли відповідач прийняв рішення про звільнення позивача. Адже, підставою для видання відповідачем наказу №45-в від 07.06.2010р. зазначено лише пояснювальна записка ОСОБА_1, акт про відсутність її на робочому місці 03.06.2010р. в ньому не вказано, тому ставлення суду до даних документів є критичним.

В трудовій книжці ОСОБА_1 зазначено, що вона звільнена за п.1 ст.40 КЗпП України, підстава, на якій внесено цей запис –наказ №15-ос від 09.06.2010р. Аналогічною є підстава її звільнення, яка вказана в наказі №45-в від 07.06.2010р., який їй видано на руки, а в наказі №15-ос від 09.06.2010р. зазначено, що вона звільнена за п.4 ст.40 КЗпП України, також зазначено, що підставою є вищевказаний акт про відсутність на робочому місці 03.06.2010р.

Слід відмітити, що для звільнення робітника за п.4 ст.40 КЗпП України не обов`язково, щоб він був відсутній на роботі більше трьох годин підряд. Важливо тільки, щоб були докази, які з вірогідністю підтверджують відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в постанові від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»звільнення на цій підставі допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул, або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Поважними визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

При такому розумінні поважних причин п.4 ст.40 КЗпП України не суперечить п.24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, який кваліфікує поведінку працівника як порушення трудової дисципліни (прогул –це різновид такого порушення) за наявності вини працівника. Наявність поважних причин визнається у разі доведеності непрацездатності працівника, хоча б вона і не була підтверджена лікарняним листком.

В даному випадку, в процесі розгляду справи непрацездатність ОСОБА_1 03.04.2010р. повністю доведена та підтверджена доказами, а саме, - показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, які підтвердили незадовільний стан здоров`я позивача 03.06.2010р.

Відповідачем ці докази не були спростовані, більш того, що представник відповідача також підтвердив, що дійсно вранці 03.06.2010р., приблизно о 07.45год. ОСОБА_1 телефонувала йому на мобільний телефон і попереджала про поганий стан здоров`я. Надати лікарняний лист позивач не мала можливості, оскільки в сільській місцевості, де вона мешкає, лише раз на тиждень проводиться прийом хворих медичним працівником з іншого району, а в той день такий прийом не здійснювався (а.с.30).

Для притягнення до дисциплінарної відповідальності цілком необхідною є наявність вини, як однієї з ознак порушення трудової дисципліни. У законодавстві про працю не розкривається зміст категорії вини, не визначаються її види. У відповідних випадках орган, який розглядає трудовий спір, може застосувати за аналогією норми інших галузей вітчизняного права. Це стосується і випадків, коли в діях працівника міститься ознака крайньої необхідності. Якщо працівник не вийшов на роботу у зв`язку з будь-якою екстреною обставиною, то порушення трудових обов`язків має місце, але вини (навіть у формі недбалості) в діях працівника немає. Не буде вини в його діях у разі потреби екстреного звернення за медичною допомогою, хоча б лікарняний листок працівникові і не був виданий.

В даному випадку вини позивача ОСОБА_1 у відсутності її на роботі 03.06.2010р. судом не встановлено.

Звільняючи ОСОБА_1, відповідач не узгодив це питання з профспілковим органом, в даному випадку ніяких звернень адміністрації відповідача до профспілкового органу не було, як не було і згоди профспілкового органу на її звільнення. Представник відповідача посилався на відсутність в їх системі профспілкового органу, однак на підтвердження цих тверджень жодних доказів він суду не надав.

Також слід відмітити, що в спірному наказі не вказано –з якої дати припиняється дія трудового договору між позивачем та відповідачем і це при тому, що 09.06.2010р., коли вона була ознайомлена з цим наказом, вона знаходилась на роботі.

Кваліфікуючи звільнення ОСОБА_1, як дисциплінарне стягнення, відповідач всупереч вимогам ч.3 ст.149 КЗпП України при обранні виду стягнення повинен був врахувати ступінь тяжкості вчиненого нею проступку і заподіяну  шкоду, обставини, за яких  вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Як видно з матеріалів справи, позивач з 1965 року працює у вказаній установі, дисциплінарних стягнень не мала, а навпаки, - мала велику кількість заохочень та подяк, які офіційно внесені в її трудову книжку.

З огляду на вищенаведене суд дійшов до впевненого висновку про наявність законних підстав для визнання незаконними та скасування наказів відповідача - № 45-в від 07.06.2010р. та №15-ос від 09.06.2010р. В такому випадку позивач повинна бути поновлена на займаній нею посаді в установі відповідача.

Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану позивачці моральну шкоду, суд керується положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»та нормою ст.237-1 КЗпП України.

Зокрема, ст.237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено в процесі розгляду справи і видно з її матеріалів, позивачка дійсно тривалий час, з 1965 року, працювала в установі відповідача і її було звільнено без законних на те підстав.

Дана обставина змусила позивачку  звернутись до суду, витрачати свій час для встановлення справедливості, для поновлення своїх порушених прав.

Судом встановлено, що позивачці дійсно завдано моральної шкоди діями відповідача, яка полягала у незаконному звільненні її з роботи.

Відповідно до вищевказаних положень законодавства України, що регулює вирішення питань стосовно стягнення моральної шкоди, та загальної норма –ст.23 ЦК України суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинен враховувати вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про визначення розміру моральної шкоди, суд приходить до висновку, що позивачем не надано переконливих обґрунтувань стосовно визначеного нею розміру моральної шкоди, тобто чому саме розміром в 5000.00грн. вона визначила завдану їй відповідачем моральну шкоду. З врахуванням вищенаведених норм законодавства,  обставин справи та принципів розумності і справедливості, суд вважає, що моральну шкоду з відповідача в даному випадку належить стягнути в розмірі  941.00грн., що дорівнює величині мінімальної заробітної плати в Україні на момент ухвалення рішення у справі. Зазначений позивачем розмір моральної шкоди, на думку суду, є не обґрунтованим та завищеним.

Таким чином, з наведених вище підстав позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до вимог ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

У відповідності до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають до стягнення судові витрати у вигляді державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

При подачі позову такого роду позивач звільнена від сплати державного мита, а з врахуванням тієї обставини, що її позов судом задоволено, то державне мито в розмірі 08.50грн. має бути стягнено з відповідача.

Також з нього підлягають до стягнення витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, їх розмір законодавством передбачено –37.00грн.

При подачі даного позову, а саме –пред`являючи позовну вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000.00грн.,  позивач мала  сплатити державне мито в розмірі 5% від вказаної суми, тобто 250.00грн. Її позовні вимоги задоволено судом на 1/5 частину, тобто 941.00грн. з 5000.00грн. Отже, розмір державного мита з задоволеної суми складає 1/5 частина від 250.00грн. –50.00грн., ця сума має бути стягнена з відповідача. А решта 200грн. (250.00 –50.00) належить бути сплачено позивачем на користь держави.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 58 - 60,  88, 209 ч.3, 218 ч.1, 367  ЦПК України, ст. ст.40, 147-149, 221, 233, 235, 241-1, 237-1  КЗпП  України,  постановами  Пленумів  Верховного  Суду

України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»та від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,  с у д

                                                            В  И  Р  І  Ш  И  В  :

Позов ОСОБА_1 до Вільногірської міської санітарно-епідеміологічної станції про визнання незаконними наказу від 07.06.2010р. №45-В та наказу від 09.06.2010р. №15-ОС про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення за порушення трудової дисципліни та про поновлення на роботі і стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати накази відповідача  від 07.06.2010р. №45-В  від 09.06.2010р. №15-ОС про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення за порушення трудової дисципліни ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу Вільногірської міської санітарно-епідеміологічної станції з 09.06.2010 року.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Вільногірської міської санітарно-епідеміологічної станції на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену їй моральну шкоду у розмірі  941.00 грн.

Стягнути з Вільногірської міської санітарно-епідеміологічної станції на користь держави державне мито в розмірі 58.50 грн.

Стягнути з Вільногірської міської санітарно-епідеміологічної станції витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37.00 грн. у  встановленому законом порядку.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави державне мито в розмірі 200.00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитись після 07.02.2011р.

               СУДДЯ                                                                                                  Р.А.ЛИТВИНОВА