Справа № 22-12126/2007p. Головуючий в 1 інстанції Стародубцев O.K.

Категорія 29 Доповідач Стельмах Н.С.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І, при секретарі Андрусь B.C., розглянув у відкритому судовому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням та усунення перешкод в користуванні ним і

встановив:

в апеляційній скарзі ОСОБА_2 оспорює обгрунтованість судового рішення, яким відмовлено в задоволенні її позову і задоволено позов ОСОБА_1, і ставить питання про його скасування та ухвалення нового про задоволення її позову і відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки вважає, що його ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги і просила про її задоволення, скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення її позову та відмову в задоволені позову ОСОБА_1, а ОСОБА_1, представники 3-х осіб за довіреностями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечували проти доводів скарги, просили її відхилити і залишити судове рішення без зміни.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

14 листопада 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення.

Зазначав, що в ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 і відповідачка оселилася в їх квартирі АДРЕСА_1 та була в ній зареєстрована у зв'язку з встановленням опіки над ним, як його опікун відповідно до рішення виконкому Ленінської районної ради м. Донецька НОМЕР_1 від 28.10.1992 р.

Після досягнення ним повноліття, 12 травня 1999 року особистий рахунок на квартиру переоформлено з його матері на нього.

Відповідачка проживає в квартирі до цього часу, але створює для нього та його дружини неможливі для сумісного проживання умови.

Оскільки вона є тимчасовим жильцом в його квартирі, то він просив ухвалити рішення, яким виселити її без надання іншого жилого приміщення.

17 березня 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічними позовами (а.с.44-46) до ОСОБА_1 і зазначала, що він виганяяє її з квартири, в якій вона живе на законних підставах.

Тому просила ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідача не чинити їй перешкод в користуванні спірною квартирою і стягнути з нього на її користь у відшкодування моральної шкоди 7000 грн.

Крім того, вона просила суд встановити порядок користування спірною квартирою.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено і ОСОБА_2 виселено з спірної квартири без надання іншого жилого приміщення, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 98 ЖК України опікун, який не є членом сім'ї наймача, визнається тимчасовим жильцем, який на вимогу наймача повинен негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

При розгляді цієї справи судом встановлено, що ОСОБА_2 на час вселення до спірної квартири в жовтні 1992 року не була членом сім'ї наймача ОСОБА_5, а вселилася до квартири і була в ній зареєстрована у зв'язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 вказаного наймача та встановленням опіки над її неповнолітнім сином ОСОБА_1, як його опікун на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради м. Донецька НОМЕР_1 від 28.10.1992 р. (а.с.5).

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 в спірній квартирі живе, як тимчасовий жилець і на вимогу наймача, яким з 12 травня 1999 року є ОСОБА_1 (а.с.9), підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Апеляційний суд не може визнати спроможними доводи скарги, щодо виникнення у ОСОБА_2 права на користування спірною квартирою за

продовженням її проживанням в квартирі і після того, як її підопічний досяг повноліття та пропуску ОСОБА_1 у зв'язку з цим строку на звернення з позовом про її виселення, оскільки такі доводи не відповідають вимогам чинного законодавства.

Зокрема, відповідно до ст. 99 ЖК України тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання, а ст. 98 ЖК України визначено момент, з якого починає спливати строк позовної давності за вимогою про виселення тимчасового жильця, а саме з моменту вимоги наймача до тимчасчового жильця залишити жиле приміщення і його відмови це зробити.

З позовних заяв ОСОБА_2 та її пояснень в суді вбачається, що ОСОБА_1 тільки влітку 2005 р. став вимагати, щоб вона залишила спірне жиле приміщення, а вже 14 листопада 2005 року він звернувсмя до суду з позовом про її виселення (а.с.4).

Тому є очевидним, що ним строк на звернення до суду з вказаним позовом не пропущено.

Таким чином, оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення скарги і зміни судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.