Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
24.09.2009 Справа № 2-а-3780/08/1/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Омельченка В. А.,
суддів Єланської О.Е. ,
Яковенко С.Ю.
секретар судового засідання Антонова Н.В.
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_2 - не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.
представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим - не з’явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність.
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим (суддя Трещова О.Р. ) від 20.11.08 року по справі № 2-а-3780/08/1
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (вул. Леніна, 17, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95001)
Про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2008 року ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом до суду в якому прохала зобов’язати відповідача здійснити йому нарахування та виплату 30% підвищення пенсії, передбачене статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни, а також визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу зазначеної соціальної допомоги.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2008 року по справі № 2а-3780/08/1 (суддя Трещова О.Р.) позовна заява ОСОБА_2 до відповідача Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим про визнання дій протиправними та зобов’язання нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги була задоволена частково, а саме, суд визнав бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим щодо відмови у нарахуванні щомісячної соціальної допомоги дітям війни за 2006 рік, за липень –грудень 2007 року ОСОБА_2 протиправною, та зобов’язав відповідача нарахувати ОСОБА_2 щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2006 рік в розмірі 1290,60 грн. за липень –грудень 2007 року в розмірі 742,65 грн., в решті позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій прохає постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2008 року по справі № 2а-3780/08/1 скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2009 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим .
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2009 року справа призначена до апеляційного розгляду на 24.09.2009 року о 15 годині 30 хвилин.
Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 24.09.2009 року не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином до початку судового засідання від відповідача по справі надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є дитиною війни у розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у зв’язку з чим, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Відповідно до Закону України від 20.12.2005 р. N 3235-IV дію статті 6 зупинено на 2006 рік.
Згодом, у зв'язку з виключенням пункту 17 статті 77 Закону України від 20.12.2005 р. N 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік", згідно із Законом України від 19.01.2006 р. N 3367-IV дію статті 6 відновлено.
Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року зупинено дію статті 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо державної соціальної підтримки дітей війни.
У даному рішенні Конституційного суду України вказано, що згідно статей 22 ч.3, 64 Конституції України, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Частиною 3 статі 22 Конституції України також передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, з 09.07.2007р., тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007, у позивача, на підставі частини 3 ст.152 Конституції України, виникло право на отримання щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у зв’язку з чим спір за 2007 рік має бути вирішений за період з липня по грудень 2007 року.
Судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача щомісячної державної соціальної допомоги за період 2006 року та липень - грудень 2007 рік, оскільки відповідач в ході розгляду спору по суті не наполягав на застосуванні строків позовної давності, тоді як відповідно до положень ст.ст. 99, 100 КАС України.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги, виходячи з наступного.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з період 2006 року та липень - вересень 2007 рік позивачем пропущений, оскільки позивач звернулась до суду 02.10.2008, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач заперечення проти позовної заяви не надав, клопотання про застосування строків позовної давності та про відмову в задоволенні позову в порядку статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду відповідачем надано не було.
Будь-яке письмове клопотання про застосування положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України в цій частині в матеріалах справи відсутнє, що дозволяє зробити висновок про те, що під час судового розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не наполягав на відмові в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Належних та допустимих доказів поважності причин, як б перешкоджали відповідачу заявити про застосування статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України суду першої інстанції, відповідачем не надано.
Отже, судом першої інстанції правомірно не застосовані зазначені вище положення щодо відмови в задоволенні позовних вимог про нарахування недоплаченої щомісячної державної допомоги за період з період 2006 року та липень - грудень 2007 рік.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006р. „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з 01 квітня та з 01 жовтня застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на один відсоток.
Правильність проведеного судом першої інстанції розрахунку позивачеві підвищення пенсії не викликає сумнівів суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, судова колегія приходить до висновку про те, що ухвалюючи рішення про визнання протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя АР Крим, суд першої інстанції не обґрунтував та не встановив обставини, що свідчать про протиправність бездіяльності відповідача, а саме, судом не з’ясовано чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати їх особам, на яких розповсюджується Закон „Про соціальний захист дітей війни”, з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має відповідач право проводити виплати за рахунок інших платежів.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає зміні по підставах п.1ч.1ст.201 КАС України, шляхом відмови позивачу в задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Керуючись ст.195; ст.196; п.2 ч.1 ст.198; п.1 ч.1 ст.201; ч.2 ст.205; ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ :
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя АР Крим –задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2008 року по справі № 2а-3780/08/1 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги –змінити, відмовивши ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя АР Крим.
3. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2008 року по справі № 2а-3780/08/1 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 30 вересня 2009 р.
Головуючий суддя підпис В.А.Омельченко
Судді підпис О.Е.Єланська
підпис С.Ю. Яковенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя В.А.Омельченко