СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

24.09.2009                         С права № 2-а-1342/09/0121

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Яковенко С.Ю.,

суддів           Дугаренко О.В. ,
Шереніна Ю.Л.                    

секретар судового засідання          Ковінська Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Севастополя апеляційну скаргу   Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим  на постанову Феодосійський міський суд  Автономної Республіки Крим (суддя    Лошакова Т.А. ) від 14.07.09 по справі № 2-а-1342/09/0121

за позовом           ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

до           Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим (вул. Українська, 44,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)

3-ті особи:    

про зобов`язання  нарахувати  недоплачену  щомісячну  державну  допомогу,-

ВСТАНОВИВ:

22.06 2009 року позивач звернувся до  Феодосійського міського суду  Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену йому  як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за травень - грудень 2008 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, зокрема, на підвищення пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Постановою Феодосійського міського суду  Автономної Республіки Крим  від 14.07.09 позов ОСОБА_3 до   Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про зобов`язання  нарахувати  недоплачену  щомісячну  державну  допомогу  як дитині війни задоволено частково .

Суд зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим провести нарахування ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячну державну соціальну допомогу за період червень - грудень 2008 року у розмірі 684 грн. 20 коп.

В задоволенні решті  позовних вимог відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії,  в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону, оскільки зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік виплати цієї допомоги визнано неконституційним; строк звернення до суду за захистом своїх прав за травень 2008 року позивачем пропущений, оскільки позивач звернувся до суду в червні 2009 року, тобто за межами річного строку, встановленого ст.99 Кодексу адміністративного судочинства  України

Не погодившись з рішенням суду, відповідач  звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, суд не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов’язання по виплаті цієї допомоги.

У судове засідання, призначене на 24.09.09 сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.                                         Враховуючи, що явка в судове засідання, це право, а не обов’язок учасників процесу, неявка в судове засідання стороні по справі не перешкоджає судовому розгляду, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторін, належним чином повідомлених про час, місце та дату слухання справи.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла зміст постанови, що оскаржується, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач –ОСОБА_3, народилась ІНФОРМАЦІЯ_2, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою  дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується паспортом (а.с.3) та відповідним посвідченням (а.с.4), у зв’язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1  Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України  від 27.06.2002 № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Отже, Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим  у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб’єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини”суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи “Кечко проти України”(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які соціальні виплати здійснювати своїм громадянам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких виплат шляхом внесення відповідних змін до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про Державний бюджет”на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі  № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.                     Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Тобто чинне правове положення передбачає виплату відповідної соціальної допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”№ 2195-IV від 18.11.2004,  є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною  війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання державної соціальної допомоги, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Отже, положення Законів України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, не можуть бути застосовані в  частині розрахунку розміру цієї допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України  та міжнародному праву.

За таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного –частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”№ 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”викладений в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”№ 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком .

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”№ 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно зі ст.58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України " прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі:  з  01 січня - 470 грн.;  з  01 квітня - 481 грн.; з 01 липня - 482 грн.; з 01 жовтня - 498 грн.

Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що нарахуванню  та виплаті підлягає щомісячна державна соціальна допомога за період  з червня  по грудень 2008 року.

З урахуванням виплаченої позивачу соціальної допомоги дітям війни  (а.с.8), невиплачена позивачу державна соціальна допомога за червень - грудень 2008 року дорівнює  684,20  грн.  

Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за травень 2008 року позивачем пропущений, оскільки позивач звернувся до суду у червні 2009 року, тобто за межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.           Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.          

Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в частині нарахування щомісячної соціальної допомоги за травень 2008 року  позивач не надав.

Відповідач в запереченнях на позов наполягає на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду (а.с. 7).

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову в частині нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за травень 2008 року.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Передбачена статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та           управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України.

Судова колегія вважає,  що положення  частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”№ 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.

Доводи відповідача щодо відсутності,  невиділення, неперерахування  бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги  в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним  актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов’язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Отже, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 частини першої ст. 198, 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія  суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну  скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Феодосія АР Крим - залишити без задоволення.

Постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14.07.09 у справі № 2-а-1342/09  - залишити без змін .

Ухвала  набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу  може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний  текст судового рішення виготовлений  30 вересня 2009 р.

Головуючий суддя                                        С.Ю. Яковенко

Судді                                          О.В.Дугаренко
Ю.Л.Шеренін