Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 24, 10008, (0412) 47-26-44
Ухвала
Іменем України
№11-584/2010
12 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Романова О.В.
суддів: Єрещенка А.М., Широкопояса Ю.В.
з участю прокурора: Філя С.В.
засудженого ОСОБА_1
його захисника - адвоката ОСОБА_2
та потерпілої ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_3В на вирок Баранівського районного суду від 23 червня 2010 року, яким,
ОСОБА_4, 30.06.1984р.н., уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого 23.01.2008 року за ст.121 ч.І КК України на 5 років позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки,
засуджено за ст.185 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання приєднано частину невідбутого покарання за вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 23.01.2008 року та визначено до відбування остаточне покарання у вигляді 6 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній - тримання під вартою.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого 24.03.2008 року за cm. 286 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки,
засуджено за ст.185 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано частину невідбутого покарання за вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 24.03.2008 року та визначено до відбування остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з приєднанням невідбутої частини додаткового покарання за вказаним попереднім вироком суду у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 9 місяців.
Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту, взято під варту в залі суду.
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця
с.Берестівка Баранівського району Житомирської області, несудимого,
засуджено за ст.185 ч.2 КК України на 2 роки обмеження волі.
Відповідно до ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням. Встановлено йому іспитовий строк 2 роки. Покладено на ОСОБА_6 обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній - підписку про невиїзд.
ОСОБА_7, 01.03.1960р. н.; уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, несудимого,
засудженого за ст. 185 ч.2 КК України на два роки обмеження волі.
Відповідно до ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням. Встановлено йому іспитовий строк два роки. Покладено на ОСОБА_7 обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній - підписку про невиїзд.
Питання про речові докази вирішено відповідно до вимог ст. 81 КПК України.
Стягнуто із засуджених на користь потерпілої ОСОБА_3 відшкодування матеріальної та моральної шкоди в розмірі: 5 грн. матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди із ОСОБА_1, із ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 по 175 грн. матеріальної шкоди та по 1000 грн. моральної шкоди.
Як визнав суд, 22 березня 2010 року близько 16 години ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння на вулиці села Ситисько Баранівського району Житомирської області, за попередньою змовою між собою таємно викрали козу вартістю 500 грн., що належала потерпілій ОСОБА_3.
На вирок суду подані апеляції.
Засуджений ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати, а справу щодо нього закрити за відсутністю в діянні складу злочину. Посилається на те, що участі в крадіжці не брав, на час скоєння злочину знаходився на подвір’ї у сусіда потерпілої. В доповненнях до апеляції засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції та про направлення справи прокурору Баранівського району для проведення додаткового розслідування. Посилається при цьому на те, що при розслідуванні справи та розгляду її в суді допущена однобічність, висновки суду, викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи, допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, суд неправильно застосував кримінальний закон, призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
Потерпіла ОСОБА_3 в апеляції та доповненні до апеляції просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що питання співучасті підсудних судом досліджено неповно. Вказує на те. що при домовленості викрасти козу, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 присутніми не були. На той час, коли вона відмовилась позичити ОСОБА_4 гроші саме у нього, на її думку, виник умисел на крадіжку. ОСОБА_1 ОСОБА_6 в цей час знаходились на подвір’ї у її сусіда Медведчука.
Заслухавши доповідача, потерпілу, засудженого та захисника - адвоката ОСОБА_2II., які підтримали апеляції засудженого та потерпілої з вищевказаних підстав, прокурора, який заперечував проти задоволення поданих апеляцій, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним за попередньою змовою із ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 крадіжки майна, належного потерпілій ОСОБА_3 за обставин, викладених у вироку, ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку й досліджених у судовому засіданні доказах.
Цей висновок підтверджується послідовними показаннями потерпілої ОСОБА_3 на досудовому слідстві та в суді, неодноразовими визнавальними показаннями ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 під час проведення досудового слідства та в суді, даними протоколів ставки віч на віч між підозрюваним ОСОБА_8 та ОСОБА_6
В.І., ОСОБА_7 та ОСОБА_1, а також іншими доказами, на які є посилання у вироці.
Тому твердження апеляції потерпілої про те, що ОСОБА_1 участі у крадіжці кози не брав, суд вважає безпідставними, викликаними бажанням полегшити участь засудженого ОСОБА_1, з урахуванням того, що він під час розгляду справи в суді та після постановленім вироку, відшкодував їй заподіяну матеріальну та моральну шкоду. Окрім того, надаючи пояснення суду апеляційної інстанції ОСОБА_9 пояснила, що безпосереднім очевидцем зазначених подій вона не була, про обставини, які зазначені нею в апеляції їй відомо лише їз слів сторонніх осіб.
Посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що судом при розгляді справи була допущена неповнота судового слідства, оскільки не були допитані свідки ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_11, а суд при розгляді справи не прийняв рішення про можливість закінчення розгляду справи у відсутність вказаних свідків, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Як вбачається з протоколу судового засідання (а.с.159), державним обвинувачем було запропоновано встановити наступний порядок дослідження доказів у справі: допитати підсудних, потерпілу ОСОБА_9, дослідиш матеріали справи. За змістом протоколу будь-яких заперечень або доповнень до запропонованого порядку від інших учасників, зокрема й від ОСОБА_1 не надходило, з огляду на що відповідно до вимог ст.299 КПК України судом був встановлений саме такий порядок дослідження доказів по справі. Крім того, перед закінченням судового слідства, у учасників судового розгляду судом з’ясовувалось питання про те, чи мають вони доповнення або клопотання, але, як видно з протоколу судового засідання таких доповнень або клопотань, в тому числі й щодо виклику свідків, на яких посилається апелянт, до суду не надійшло (а.с.163-зв.).
Посилання апелянта на те, що суд не усунув суперечності, які містяться в показаннях свідка ОСОБА_10 (а.с.24) та в його заяві (а.с.194), є безпідставними, оскільки згадана заява від імені ОСОБА_10 була долучена до апеляції потерпілої і предметом дослідження в суді першої інстанції не була.
Надуманими є й покликання ОСОБА_1 в апеляції на те, що під час досудового слідства та в суді не були встановлені обставини, як: характеризують його, як особу та обставини, що пом’якшують покарання.
Як вбачається з матеріалів справи, органами досудового слідства витребувані та долучені до матеріалів справи характеристика ОСОБА_1С з місця проживання із зазначенням, що він є інвалідом 3 групи (а.с.95), дані про те, що на обліку у психіатра та нарколога він не перебуває (а.с.94, довідка інформаційного центру УМВС України в Житомирській області про наявність у ОСОБА_1 судимості за попереднім вироком (а.с.98). Під час розгляду справи в суді була також долучена копія вирок Баранівського районного суду від 24 березня 2008 року щодо ОСОБА_1, яким він засуджений за ч.2 ст.286 КК Українп(а.с. 144-146).
Твердження апелянта про те, що досудовим слідством не встановлене, а судом не прийнято до уваги при призначенні покарання те, що він є інвалідом 3 групи, на думку колегії суддів є безпідставним, оскільки дані щодо інвалідності ОСОБА_1 вказані як у обвинувальному висновку, так й у вступній частині вироку.
Посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції на порушення вимог ст.257 КПК України, не допитав жодного з підсудних і фактично не оголошував їх показання, дані в ході досудового слідства, тобто не з’ясував його роль у порівнянні з діями інших підсудних, також, на думку колегія суддів, є безпідставними, оскільки, як вбачається з протокол; судового засідання, суд відповідно до вимог ст.300 КПК України, надав, можливість підсудним дати в справі показання, при цьому кожний з підсудних повністю визнав свою винуватість у пред’явленому обвинуваченні, послався на те, що фактичні обставини справи в обвинувальному висновку викладені правильно, і те що не бажає повторювати показання, які неодноразово давав під час досудового слідства. Разом з тим, як вбачається з протоколу судового засідання, кожний з підсудних, в тому числі й ОСОБА_1 на запитання учасників судового розгляду уточнював фактичні обставини справи, конкретизував свою роль та роль співучасників у вчиненні зазначеного злочину(а.с.159-161). Крім того, як вбачається з протоколу судового засідання, суд з метою усунення суперечностей в показах підсудного ОСОБА_4, оголосив його показання на досудовому слідстві (а.с. 160-зв).
Вважає суд необгрунтованими й твердження засудженого про те, що при проведенні очних ставок між ОСОБА_4 та ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_1 були порушені процесуальні права зазначених осіб, оскільки вони допитувались за правилами допиту свідків. З матеріалів справи вбачається, що очні ставки були проведені між підозрюваним ОСОБА_4 та ОСОБА_12, ОСОБА_6І,, ОСОБА_1 3.05.2010 року. Оскільки ОСОБА_4 його процесуальні права підозрюваного, в тому числі право відмовитись від дачі показань, були оголошені напередодні 2 травня 2010 року, а ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в силу ст.43-1, 43 КПК України підозрюваними не являлись та статусу обвинувачених на момент проведення очних ставок ще не набули, колегія суддів не вбачає підстав для визнання цих доказів недопустимими. До того ж висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 ґрунтується й на сукупності інших наведених у вироці доказів, які сумнівів щодо їх достовірності не викликають.
Вважає колегія суддів безпідставними й твердження засудженого в доповненнях до апеляції про те, що було порушено його право на захист, оскільки при оголошенні про закінчення досудового слідства право на ознайомлення з матеріалами справи з участю захисника йому не роз’яснювалось. Із змісту протоколу про оголошення обвинуваченому ОСОБА_1 про закінчення досудового слідства і пред’явлення йому матеріалів справи для ознайомлення вбачається, що ОСОБА_1 роз’яснювалось право ознайомитись з усіма матеріалами справи як особисто, так й з допомогою захисника, проте він клопотань про бажання скористатись допомогою захисника не заявляв ( а.с. 113).
Отже, вірно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ст.185 ч.2 КК України, а покарання йому обрав відповідно до вимог ст.65 КК України з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.
З огляду на те, що злочин, за який засуджено ОСОБА_1 останній вчинив під час іспитового терміну, призначеного за попереднім вироком, та на те, що ОСОБА_1 за ст.185 ч.2 КК України призначено не максимальне покарання, передбачене санкцією зазначеного закону, а остаточне покарання визначено не шляхом повного, а лише шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, колегія суддів не вбачає підстав вважати це покарання явно несправедливим внаслідок його суворості, про що йдеться в апеляції засудженого, навіть з врахуванням наданих в засідання апеляційної інстанції документів про наявність у ОСОБА_1 на утриманні двох неповнолітніх дітей та престарілої матері.
За таких обставин підстав для скасування або зміни вироку щодо ОСОБА_1 з мотивів, наведених в поданих апеляціях колегія суддів не вбачає.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляції засудженого потерпілої ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 23 червня 2010 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Судді: