Справа № 2-а-7
2007 року
ПОСТАНОВА
іменем України
22 січня 2007 року Герцаївський районний суд Чернівецької
області
в складі: головуючого судді - Козловської Л.Д.
при секретарі - Лупу К.І.
з участю сторін позивача ОСОБА_1, представника третьої особи
ОСОБА_2 - ОСОБА_3.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Герцаївського
районного суду Чернівецької області справу за адміністративним 'позовом
ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третьої особи
на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання
незаконним рішення міської ради ( порядку ст. 151 КАС України ),
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із позовом до Чернівецької міської ради, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення міської ради НОМЕР_1 п.2 від 26.08.2004 року 24-сесії 4 скликання про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі у власність 0,12 га ОСОБА_2 по АДРЕСА_1. Посилається на те, що 12.03.2003 року рішенням Садгірського районного суду Чернівецької області було задоволено позов ОСОБА_4 та визнано за ним право власності на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1 м.Чернівці, у цій же частині визнано недійсним свідоцтво про право власності на дане будинковолодіння, визнано недійсним договір купівлі-продажу даного будинковолодіння, укладеного між ОСОБА_4 та позивачем та зобов'язано ОСОБА_4 сплатити позивачу протягом трьох місяців 52640 грн. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - батьки відповідачки до цього часу з ним не розрахувалися. Після набрання рішення суду чинності сім'я ОСОБА_5 почала йому створювати перешкоди у виконанні даного рішення. ОСОБА_2 звернулася до суду про визнання право власності на теплицю, яка знаходилася на земельній ділянці її батька. 13.11.2003 року Садгірський районний суд Чернівецької області визнав право власності на теплицю за ОСОБА_2, яке було пізніше скасовано апеляційним судом. Але в цей же час ОСОБА_2 звертається до міської ради із заявою про виділення їй земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва. 02.04.2004 року рішенням 20-ої сесії міської ради НОМЕР_1 п.5 було надано ОСОБА_2 дозвіл на складання проектів відведення земельної ділянки у власність.
26.08.2004 року приймається рішення 24-ої сесії міської ради НОМЕР_1 п.4 про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі у власність 0,12 га ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 м.Чернівці, у яку ввійшла спірна теплиця.
Позивач звернувся із заявою до прокуратури на принесення протесту на рішення 24-ої сесії 4 скликання НОМЕР_1 п.4 як незаконного. Рішенням міської ради НОМЕР_2 28-ої сесії від 02.11.2004 року протест прокурора було задоволено на підставі того, що у ОСОБА_2 відсутні документи, які б засвідчували її право власності на теплицю та визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий 23.09.2004 року. Але 31.01.2005 року ОСОБА_2 звертається до міської ради із заявою про зміну рішення 28-ої сесії 4-ого скликання НОМЕР_2 та посилалася на те, що згідно до витягу з реєстру виданого ОСОБА_4 26.10.2004 року, де вказано, що теплиця є самовільно збудованою та акт прийоми домоволодіння від 16.09.1988 року, в якому дана теплиця не вказана.
24.02.2005 року прийнято рішення 30-ої сесії 4-ого скликання НОМЕР_3 про відміну рішення 28-ої сесії НОМЕР_2 4-ого скликання міської ради.
Вважає, що рішення від 26.08.2004 року 24-ої сесії 4-ого скликання Чернівецької міської ради незаконним в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі у власність 0,12 га ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, у яку ввійшла спірна теплиця. Просить суд визнати незаконним дане рішення.
В судовому засіданні позивач підтвердив позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час а місце розгляду справи, суд не повідомив про причини неявки.
Представник третьої сторони на стороні відповідача позовні вимоги позивача не визнала та суду пояснила, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, тому що він не являється ні співвласником будинковолодіння, ні користувачем земельної ділянки або суміжним землекористувачем, оскільки рішенням Садгірського районного суду від 12 березня 2003 року визнано недійсним договір купівлі-продажу будинковолодіння по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 02.04.2002 року. Позивачем не надано суду доказів та документів на право власності на будівлі та господарські споруди за адресою АДРЕСА_1, а також документів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки, чи суміжним землекористувачем. Позивачем не надано документів суду, які б посвідчували право приватної власності чи постійного користування ОСОБА_4 земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1. Ст. 155 ЗКУ визначено, що акт визнається недійсним тільки у разі порушення права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою. Окрім того рішенням Садгірського районного суду від 23 червня 2005 року ( ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 28 вересня 2005 року залишено без змін )
ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1. Як зазначено у позовній заяві ОСОБА_1 він мешкає по АДРЕСА_2, а це в іншому кінці району.
Земельна ділянка ОСОБА_2 не позбавляє права співласників будинку АДРЕСА_1 на передачу у приватну власність згідно Норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України 0,10 га для обслуговування житлового будинку, оскільки за будинковолодінням закріплено 40,43 га. Співвласниками даного будинковолодіння являються ОСОБА_2 та її неповнолітня донька ОСОБА_6. Земельна ділянка передана ОСОБА_2 у власність за згодою співвласників будинковолодіння та суміжних землекористувачів. Згідно з Державним актом НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за НОМЕР_5 ОСОБА_2 з 23 вересня 2004 року стала власником земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва у межах згідно з планом. Ст. 140 ЗК України визначає перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, і згідно зі ст. 153 ЗКУ власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст.ст. 125-126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Рішенням Чернівецького місьвиконкому від 20 серпня 1955 року НОМЕР_6 п.6 за ОСОБА_7, матір'ю ОСОБА_2 зареєстровано земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 910 кв.м для обслуговування житлового будинку, крім того рішенням від 01.09.1955 року за нею ж закріплено залишок 391 кв.м, а всього 0,1301га. Приватизована ОСОБА_2 земельна ділянка у дану площу не входить і знаходиться поруч.
Приватизованою земельною ділянкою 0,12 га вона користується близько 20 років, оскільки від народження з 1966 року постійно проживала та вела господарство в АДРЕСА_1. У 1989-1990 роках вона з колишнім чоловіком на ній збудували теплицю для вирощування овочів та фруктів, для облаштування зимового саду. Відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Що нею і було зроблено. Тому передача їй у приватну власність земельної ділянки площею 0,12 га, на яку ні в кого із співласників та мешканців будинку АДРЕСА_1 не було відповідних документів, і якою вона
користувалася весь час від народження, є правомірним. Вона сама виховує двох дітей, матеріально їй дуже важко, а тому ведення садівництва та вирощування овочів на ділянці площею 0,12 га є дуже суттєвого підмогою. Минулого року на ділянці вона посадила молодий сад, а кожне молоде дерево коштує немало. Вона вклала гроші у своє майбутнє та майбутнє своїх дітей. Позивач ОСОБА_1, як він пояснив в Апеляційному суді, хоче на даній ділянці побудувати для своєї доньки будинок, а тому всілякими способами хоче позбавити її та її дітей засобів до існування. Вона з ОСОБА_1 ніяких стосунків не маю, грошей у нього не зичила і не повинна відповідати за вчинки свого батька. Хоча їй відомо, що батько з ОСОБА_1 розрахувався повністю, але письмових розписок не взяв.
Підставою для скасування рішень Чернівецької міської ради про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки на думку позивача є те, що на переданій їй у власність земельній ділянці площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва розташована теплиця (виконує функції садового будиночка для вирощування овочів, квітів, зимового саду, збереження інвентаря і та ін.), яка була описана у складі іншого нерухомого майна по АДРЕСА_1 та перебувала під арештом. Дане не відповідає дійсності, тому що державним виконавцем ОСОБА_8. 07 жовтня 2004 року актом опису та арешту майна було описано лише теплицю, як майно, яке належить боржникові - моєму батькові ОСОБА_4 Інше майно не описувалось. Не погодившись з діями державного виконавця, ОСОБА_2 звернулася до Садгірського районного суду з позовом про виключення майна з акта опису, оскільки вважала, що теплиця належить їй, а не боржникові по справі ОСОБА_4, оскільки свідоцтво на право приватної власності на житловий будинок від 20 грудня 1988 року було видано на підставі акта приймання в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 16.09.1988 року, в якому серед надвірних споруд теплиця не значиться, тому що була збудована нею з її чоловіком пізніше. Про те, що теплиця збудована самовільно свідчить і витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно Чернівецького КОБТІ від 26.10.2004 року, в якому зазначено, що теплиця побудована ОСОБА_2 самовільно. На самовільно збудовану теплицю нею виготовлені креслення та отримано погодження відповідних контролюючих органів. Міжвідомча комісія Садгірського райвиконкому 17.11.2004 року прийняла рішення НОМЕР_7 про те, що теплицю технічно можливо узаконити, заперечень проти прийняття в експлуатацію немає. Окрім того, державний виконавець перевищив свої повноваження і всупереч ст. 19 Конституції України та ЗУ „Про виконавче провадження" наклав арешт та описав майно - самовільно збудовану теплицю без документів, яка не може бути об'єктом права приватної власності і на неї відповідно до ч.2 п.З Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 19.09.75 р.(в ред. від 25.05.1998 року) не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Ст.55 ЗУ „Про виконавче провадження" передбачає накладення арешту та вилучення майна боржника, а не якоїсь сторонньої особи, якою в даному випадку являється ОСОБА_2 Відповідно до ч.2 п.5.1.4 Інструкції про проведення виконавчих дій стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності. Ст.41 Конституції України гарантує непорушність права приватної власності. Право власності на нерухомість завжди посвідчується відповідним документом.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 травня 2005 року (залишено в силі ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 28 вересня 2005 року) по справі №2-13/2005, за нею визнано право власності на самочинно збудовану теплицю, яка знаходиться на приватизованій ділянці, її виключено із акта опису й арешту та звільнено з-під арешту.
Земельна ділянка ОСОБА_2 для ведення садівництва передана їй у власність рішенням Чернівецької міської ради від 08 липня 2004 року НОМЕР_1. Позивачем ОСОБА_1 пропущено 2-місячний строк відповідно до ст.248-5 ЦПК України на подання скарги про визнання рішення Чернівецької міської ради від 08.07.2004 року та від 02.12.2004 року незаконними. Станом на 12 січня 2005 року, як вбачається із справи про виключення з акта опису теплиці, ОСОБА_1було добре відомо про прийняті рішення.
Постановою про закінчення виконавчого провадження від 20.12.2005 року ст.державним виконавцем ОСОБА_9 ДВС у Садгірському районі закінчено виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа Садгірського районного суду м. Чернівці НОМЕР_7 від 14.08.2003 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 52640 гривень та направлено його для подальшого виконання у ДВС Сахновщинського р-ну Харківської області по місцю знаходження майна боржника, оскільки рішеннями Садгірського районного суду від 24 лютого та 22 березня 2005 року 1/2 частина будинковолодіння по АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4, була звільнена з-під арешту. Ухвалою вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2006 року рішення Садгірського районного суду від 24 лютого та від 22 березня 2005 року залишено в силі. Сторони виконавчого провадження ОСОБА_4- та ОСОБА_1 в будинковолодінні АДРЕСА_1 м. Чернівці не зареєстровані, ніякого майна не мають, не є .суміжними землекористувачами, а тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання Державного акта на. право приватної власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 є безпідставними та про сить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є безспідставними та в задоволенні їх слід відмовити.
Як встановлено судом позивач ОСОБА_1 не є ні співвласником будинковолодіння по АДРЕСА_1, ні користувачем земельної ділянки або суміжним землекористувачем ( а.с.39, 40 ).
Як вбачається із рішення Садгірського районного суду від 12 березня 2003 року визнано недійсним договір купівлі-продажу будинковолодіння по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 02.04.2002 року ( а.с.6 ).
Позивачем не надано суду доказів та документів на право власності на будівлі та господарські споруди за адресою АДРЕСА_1, а також документів, які б підтверджували, що він є користувачем земельної ділянки, чи суміжним землекористувачем. Позивачем не надано документів суду, які б посвідчували право приватної власності чи постійного користування ОСОБА_4 земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1.
Як вбачається із схематичного плану за будинковолодінням по АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку в розмірі 40,43 га (а.с.37).
Судом встановлено, що співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та її неповнолітня донька ОСОБА_6. (а.с.61).
Земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 за згодою співвласників будинковолодіння та суміжних землекористувачів. Згідно з Державним актом НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за НОМЕР_5 власником земельної ділянки стала ОСОБА_2 площею 0,12 га для ведення садівництва у межах згідно з планом (а.с. 11).
Як вбачається із витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.10.2004 року самовільно побудована теплиця ОСОБА_2, та до будинковолодіння по АДРЕСА_1 м.Чернівці не належить (.а.с 10).
Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 24 травня 2005 року було визнано право власності на дану теплицю ( а.с. 44-45, 40-43 ).
Земельна ділянка для ведення садівництва передана ОСОБА_2 у власність рішенням Чернівецької міської ради від 08 липня 2004 року НОМЕР_1. к встановлено судом позивачем ОСОБА_1 пропущено 2-місячний строк відповідно до ст.248-5 ЦПК України на подання скарги про визнання рішення Чернівецької міської ради від 08.07.2004 року та від 02.12.2004 року незаконними. Станом на 12 січня 2005 року, як вбачається із справи про виключення з акта опису теплиці, ОСОБА_1було добре відомо про прийняті рішення.
П.З рішення НОМЕР_1 від 02.04.2004 року Чернівецької міської ради було надано дозвіл та складання проектів відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 ( а.с. 17, 18 ).
П.4.9 рішення НОМЕР_1 від 26.08.2004 року Чернівецької міської ради було затверджено проекти відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 в розмірі 0,12 га ( а.с.28 ).
Рішенням НОМЕР_2 від 02.12.2004 року Чернівецької міської ради було скасовано п.9 додатку 4 до рішення 23 сесії відносно безоплатної передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 в розмірі 0,12 га та визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_8, виданого 23.09.2004 року на ім'я ОСОБА_2 ( а.с. 13 ).
Рішенням НОМЕР_3 від 24.02.2005 року 30-ої сесії 4-ого скликання рішення 28-ої сесії 4-ого скликання НОМЕР_2 від 02.12.2004 року було скасовано міською радою на підставі відсутності спору про право власності на об'єкт нерухомості ( а.с. 12 ).
Ст. 155 ЗКУ визначено, що акт визнається недійсним тільки у разі порушення права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.
Ст. 140 ЗК України визначає перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, і згідно зі ст. 153 ЗКУ власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст.ст. 125-126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Рішенням Чернівецького місьвиконкому від 20 серпня 1955 року НОМЕР_6 п.6 за ОСОБА_7 зареєстровано земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 910 кв.м для обслуговування житлового будинку, крім того рішенням від 01.09.1955 року за нею ж закріплено залишок 391 кв.м, а всього 0,1301га. Приватизована ОСОБА_2 земельна ділянка у дану площу не входить і знаходиться поруч.
Відповідно до ст.119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Відповідно до ч.2 п.З Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 19.09.75 р.(в ред. від 25.05.1998 року) не може бути звернено стягнення за виконавчими документами на самовільно збудовану теплицю без документів, яка не є об'єктом права приватної власності.
Ст. 55 ЗУ „Про виконавче провадження" передбачає накладення арешту та вилучення майна боржника, а не якоїсь сторонньої особи, якрю як встановлено судом була третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2
Відповідно до ч.2 п.5.1.4 Інструкції про проведення виконавчих дій стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності.
Ст.41 Конституції України гарантує непорушність права приватної власності.
Відповідно до ч.З чт.2 КАС України, заслухавши сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що своїм рішенням міська рада на порушила прав позивача, тому суд вважає за можливе відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 41 Конституції України, ст.ст.125, 126, 140, 143, 152-155, 158-159 ЗК України, ст.ст. 13, 48 Закону України „Про власність", ст.ЗЗ Закону України „Про місцеве самоврядування", ст.55 Закону України „Про виконавче провадження", ч.2 п.З Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 19.09.75 р.(в ред. від 25.05.1998 року), ст.ст.6, 8, 9, 17, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу Адміністративного Судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення міської ради ( порядку ст.151 КАС України ) - відмовити за безпідставністю.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 березня 2005 року про накладення заборони на відчуження земельної ділянки 0,12 га, яка належить ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 -скасувати.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.З ст. 186 Кодексу Адміністративного Судочинства України.
Суддя: підпис
Копія вірна: оригінал знаходиться в справі.