справа № 2-1543/09р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 липня 2009 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Скрипник К.О.,
при секретарі - Олексієнко О.В.;
за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про поновлення строку позовної давності, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та скасування реєстрації права власності, -
В С Т А Н О В И В:
Позивачка 15 жовтня 2008 року звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом, в якому згідно уточнень зазначила, що їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 жовтня 1996 року належала квартира АДРЕСА_1. 15 грудня 2006 року відповідачка запевнила позивачку приїхати до нотаріуса та оформити договір ніби то довічного утримання. Позивачка за станом здоров’я потребувала у постійному догляді та знаходилась на обліку у Службі милосердя Червоного Хреста, який постійно надає позивачці соціально-побутову допомогу. В той саме час, відповідачка з моменту укладення договору дарування жодного разу не прийшла до неї, не надавала позивачці жодної допомоги, у котрій вона дуже потребувала. Відповідачка своїми діями ввела у оману нотаріуса стосовно дійсних намірів позивачки та не повідомила, що замість договору довічного утримання укладається договір дарування. Усі переговори з нотаріусом відповідачка вела особисто, а позивачці дали лише підписати договір, котрий вона не читала у зв’язку з поганим станом здоров’я. У зв’язку з невиконанням відповідачкою домовленості по догляду за позивачкою, остання мала бажання розірвати договір довічного утримання, для чого звернулась до КП «ДМБТІ», де їй стало відомо про укладення договору дарування. ОСОБА_1 того, позивачка вказує, що договір дарування фактично був не виконаний, оскільки вона одна по теперішній час проживає у спірній квартирі, відповідачка у квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує.
Враховуючи те, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 не відповідав дійсній волі позивачці та був укладений внаслідок помилковості, що має істотне значення, позивачка, згідно уточнених позовних вимог та посилаючись на правові підстави ст.203 п.3 ст.215 ч.3 ЦК України, просила поновити строк позовної давності для звернення з вказаним позовом, визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та відповідачкою недійсним, визнати за нею право власності на спірну квартиру та зобов’язати КП «ДМБТІ» скасувати реєстрацію права власності згідно вказаного договору дарування на ім’я відповідачки.
Ухвалою суду від 06 травня 2008 року, до участі у справі в якості третьої особи було залучено КП «ДМБТІ».
В судовому засіданні позивачка, її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог представник позивачки посилався на обставини, викладені у позові.
Відповідачка, її представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень пояснили суду, що відповідачка та її мати доглядали за ОСОБА_1 що задовго до укладення договору дарування квартири та ключі від квартири у них також були до укладення цього договору. Позивачка в знак вдячності побажала розпорядитись своєю власністю та подарувати свою квартиру відповідачки, про що сказала їй та її мати. Вони порадились і погодились, оскільки на той час між ними та позивачкою були дуже добрі стосунки. Між сторонами ніколи не було домовленості щодо укладення договору довічного утримання. Позивачка була присутня у нотаріуса, при укладенні та посвідченні договору дарування квартири, на той час вона все розуміла та чітко знала який договір укладається. Між ними була домовленість, що позивачка залишається проживати в цій квартирі і залишається в ній зареєстрована, а оскільки має пільги по оплаті комунальних послуг, то і буде сплачувати комунальні послуги. Чому в останній час погіршилися стосунки між ними, відповідачка пояснити не може. Позивачка сама відмовилася одержувати будь-яку допомогу з боку відповідачки та її мати. У в зв’язку з чим, немає підстав для визнання договору дарування недійсним та задоволення позовних вимог.
Третя особа Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не підтримав. Суду пояснив, що при посвідченні договору дарування 15 грудня 2006 року були присутні обидві сторони, як ОСОБА_1, дарувальник, так і ОСОБА_3, обдарований. Ним, як нотаріусом були встановленні особи за паспортом, роз’яснені правові наслідки правочину, з’ясовано у ОСОБА_1 для чого, та з якою метою вона бажає укласти такий правочин. Про бажання укласти договір довічного утримання чи скласти заповіт сторони нотаріусу не повідомляли. В судовому засіданні нотаріус пояснив, що якби було встановлено, що позивачка мала на увазі не договір дарування, а будь-який іншій договір, він би не посвідчував договір дарування, а відмовив у здійсненні нотаріальної дії. При посвідченні договору, ОСОБА_1 розуміла значення своїх дій, об’єктивно оцінювала обстановку. У подальше судове засідання третя особа не з’явилась, письмово просила справу розглядати у його відсутність.
Представник третьої особи КП «ДМБТІ» у судовому засіданні вирішення позовних вимог відніс на розсуд суду. В подальше судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи сповіщався належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, приватного нотаріусу ДМНО ОСОБА_6, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15 грудня 2006 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1. Квартира, що відчужена, належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.10.1996 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 6/1213-96 та зареєстрованого у КП «ДМБТІ» 22.10.1996 року і записано у реєстрову книгу за № 178п-15. Вказаний договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 6618 та в подальшому зареєстрований відповідачем в КП "ДМБТІ" (а.с.19, 24, 63, 64).
У судовому засіданні позивачка пояснила, що вона мала бажання скласти заповіт на ім’я відповідачки або бажала укласти договір, згідно якого відповідачка доглядала би за нею, тобто договір довічного утримання. При цьому пояснила, що у нотаріуса ніякі види допомоги не обговорювалися.
Суд критично ставиться до показань, допитаних у судовому засіданні, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, які у судовому засіданні пояснили, що їм відомо зі слів позивачки, що позивачка мала бажання скласти заповіт, ці показання не є належними доказами, оскільки необґрунтовані.
Суд зауважує, що процедури складання, посвідчення заповіту, укладення договору дарування та договору довічного утримання, а також реєстрація договорів, суттєво відрізняються між собою. Так, відповідно до діючого законодавства України, заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, отже при складанні заповіту, присутність особи, на користь якої укладається заповіт, не передбачена законом. ОСОБА_1 того, не потрібно при складанні заповіту робити замовлення до КП „ДМБТІ”, а позивач, як встановлено в судовому засіданні, це робила. Далі, при укладенні договору довічного утримання, нотаріус обов’язково з’ясовує у сторін договору які конкретні види матеріального забезпечення та догляду (опікування) будуть надаватись набувачем відчужувану, розміри витрат в грошовому виразі і т. д., які прописуються в самому договорі довічного утримання, крім того, для оформлення та нотаріального посвідчення договору довічного утримання відчужувачем робляться відповідні замовлення в КП „ДМБТІ” та нотаріусом, при підготовці документів для посвідчення договору довічного утримання, робляться відповідні запити, і саме в цих запитах та замовленнях обов’язково вказується для якої мети вони робляться.
Суд звертає увагу на те, що у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно в примітках зазначено „ для дарування ” (а.с.64). ОСОБА_1 того, в матеріалах справи мається відповідна заява позивачки до КП «ДМБТІ» про надання інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно для дарування, підписана особисто позивачкою (а.с.46).
В судовому засіданні не оспорювався той факт, що відповідачка разом з позивачкою їздила до КП”ДМБТІ”, писала замовлення відповідачка, однак підпис на замовленні ставила сама позивачка, читала його. В судовому засіданні позивач спочатку говорила про те, що це її підпис на замовленні, а в ході судового розгляду стала давати суперечливі пояснення, що нібито у цьому підпису щось не так.
ОСОБА_1 того, приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що при укладенні оспорюваного правочину, він обов’язково встановив за паспортом особи сторін, надав сторонам проект договору дарування для ознайомлення, зачитав його в голос та роз’яснив сторонам зміст та правові наслідки укладення цього договору та перед тим, як посвідчити оспорюваний правочин, зробив усі необхідні запити на предмет відсутності заборон відчуження об’єктів нерухомості (а.с.59,60).
Свідок ОСОБА_9, яка є матір’ю відповідачки, у судовому засіданні пояснила, що вони з дочкою давно знають ОСОБА_1, допомагали їй, відносились до неї як до рідної особи. Перед укладенням оспорюваного договору, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розповідали їй про бажання позивачки укласти договір дарування квартири. Позивачка сама їй говорила про те, що вона бажає подарувати свою квартиру її доньки в знак подяки за їх турботу. Після укладення договору, пройшов якийсь час і їх стосунки погіршилися, ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовилася від їхньої допомоги з невідомих їм причин.
Свідок ОСОБА_10 пояснила в судовому засіданні, що вона є сусідкою сторін по справі і бачила та чула, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 завжди знаходились в подружніх стосунках. Однак, в останній час стосунки між ними погіршилися з невідомих причин.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що твердження позивачки та її представника про те, що між сторонами була домовленість на укладання іншого правочину, що позивачка не розуміла, який документ підписувала 15 грудня 2006 року і які правові наслідки укладення договору дарування, не можуть бути взяти судом до уваги, оскільки є непереконливими.
Надані позивачкою медичні документи, не можуть бути підставою для визнання договору дарування від 15 грудня 2006 року недійсним.
Відповідно до ст.203 п.3 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Судом встановлено, що позивач самостійно зверталась до КП «ДМБТІ» для отримання необхідних документів для укладення договору дарування, була заявником та ставила свій підпис на заявах, що свідчить про її бажання розпорядитись своєю власністю та подарувати належну їй квартиру відповідачці. Позивачка була присутня у нотаріуса при укладенні та посвідченні оспорюваного договору дарування, на якому вона поставила свій підпис, що не оспорювалось позивачкою в судовому засіданні.
Відповідачка у судовому засіданні пояснила, що вони з матір’ю допомагали відповідачці ОСОБА_1 та з нею їздили до КП «ДМБТІ», усі необхідні документи підписувала позивачка. Стосовно посилань позивачки на те, що відповідачка не прийняла дар за договором дарування від 15 грудня 2006 року, у судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що ключі від спірної квартири були у неї ще до укладення договору дарування та після цього, у зв’язку з чим вона у будь-який час могла потрапити до квартири. Однак в подальшому, ОСОБА_1 поламала замок, у зв’язку з чим відповідачка надала їй свій ключ.
В судовому засіданні не доведений той факт, що позивачка мала спотворене уявлення про обставини, що дійсно мають місце, не встановлено, що оспорюваний правочин укладався під впливом помилки, а саме не доведений той факт, що дійсно мала місце помилка, в розумінні неправильного сприйняття позивачкою суб’єкта, предмету або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якої, за обставинами справи, можна вважати, що правочин не був би укладеним.
Отже, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 мала добровільний намір саме подарувати належну їй на праві власності квартиру, що і було зроблено 15 грудня 2006 року.
Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Судом встановлено, що сторони договору дарування, при його укладанні, діяли добровільно, з метою виникнення юридичних наслідків.
Факт прийняття відповідачкою дару підтверджується тим, що вона зареєструвала своє право власності в КП „ДМБТІ” та мала ключі від квартири (а.с.24).
Таким чином, суд приходить до висновку, що немає підстав для визнання договору дарування від 15 грудня 2006 року недійсним, оскільки судом встановлено, що договір відповідає вимогам діючого законодавства України, з врахуванням добутих в судовому засіданні доказів, судом встановлено, що цей договір відповідав волевиявленню сторін, був спрямований на виникнення правовідносин, носив безоплатний характер. Суд, при розгляді даної справи, керується Постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.78, із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.92, № 15 від 25.05.98 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", у в зв’язку з чим, аналізуючи здобуті по справі докази, приходить до висновку, що в межах заявлених позивачем вимог та з зазначених ним та його представником підстав, у суду немає законних підстав для визнання недійсним договору дарування від 15 грудня 2006 року і тому вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.
ОСОБА_1 того, судом не встановлені порушення з боку приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_6 при посвідченні договору дарування від 15 грудня 2006 року.
В силу ст.55 Закону Країни "Про нотаріат", угоди про відчуження майна посвідчуються нотаріусами при умови надання документів, які підтверджують право власності на відчужуване майно.
В силу ст.728 ЦК України, до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Встановлено, що з дати укладення оспорюваного договору сплинуло понад один рік. Позивачка просила поновити строк позовної давності, посилаючись на те, що вона пропустила його з поважних причин. Поважність причини мотивувала тим, що дізналася про порушене своє право, коли отримала відповідь з БТІ, а саме у вересні 2008 року. Весь час, після укладення договору, вона вважала, що відповідачка повинна її доглядати, що не робилося, тоді вона зробила запит до БТІ і отримавши відповідь дізналася, що насправді був укладений договір дарування. Після чого, вона звернулася до суду.
Суд відмовляє в задоволенні позову в частині поновлення пропущеного строку позовної давності, оскільки, вважає причини пропуску позивачкою строку позовної давності не поважними, доводи позивачки є непереконливими.
Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а у відповідності до положень ч.1. ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.92, № 15 від 25.05.98, ст.ст. 202, 203, 215, 256, 267, 717-720, 722, 728 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 10, 27, 57-60, 212-215 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про поновлення строку позовної давності, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та скасування реєстрації права власності – відмовити .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя К.О. Скрипник