Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2009 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Іващука В.А.,
суддів: Вавшка В.С., Колоса С.С.,
при секретарі Топольській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) “РІКСІ” про визнання угоди недійсною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ТОВ “РІКСІ” на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 вересня 2009 року,
у с т а н о в и л а :
у травні 2009 року позивачка звернулась в суд із зазначеним позовом до ТОВ «РІКСІ» посилаючись на те, що вона 26 лютого 2009 року з відповідачем уклала угоду №000910, предметом якої мала бути програма послуг, спрямованих на придбання товару, ціна якого згідно додатку №1 до угоди становить 100 000 грн. На виконання умов угоди вона внесла вступний внесок в розмірі 5000 грн. Оскільки станом на 12 березня 2009 року позивачці не було надано товар згідно зобов’язання, вона звернулась з вимогою про повернення вступного внеску 5000 грн. Відповідачем надана письмова відповідь від 16 березня 2009 року про відмову у поверненні вказаної суми.
Посилаючись на правила ч.1, ч.9 ст.15, ч.ч.1,2, 6 ст. 19 Закону «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.203, ч.1 ст. 215, ст.216 та ст. 230 ЦК України та посилаючись на те, що угода укладена внаслідок використання відповідачем нечесної підприємницької практики, що угода укладена внаслідок не спрямованості її на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а також що угода укладена внаслідок обману позивача, просила:
визнати угоду №000910 від 10 лютого 2009 року недійсною;
стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 10000 грн.;
моральну шкоду в розмірі 1700 грн.;
витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 250 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 вересня 2009 року зазначений позов задоволено.
Визнано угоду № 000910, укладену 26 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ “РІКСІ” недійсною.
Стягнуто з ТОВ “РІКСІ” на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 10000 грн., моральну шкоду у сумі 1700 грн., а також 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Також з ТОВ “РІКСІ” на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 117 грн.
У апеляційній скарзі ТОВ “РІКСІ”, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Судом першої інстанції встановлено і не оспорюється сторонами, що 26 лютого 2009 року ОСОБА_1 уклала угоду № 000910 (далі - Угода) з ТОВ “РІКСІ”, предметом якої є надання учаснику програми послуг, спрямованих на придбання товару, вартість якого згідно додатком № 1 до Угоди становить 100 000 грн. через програму “Респектабельність і комфорт сім’ї» (далі-Програма), організовану фірмою.
Опис діяльності програми відображений у правилах її діяльності, викладених в додатку № 2 Угоди, відповідно до якої програма придбання товарів базується на створенні груп учасників (учасників програми), метою якої є придбання товарів у порядку і на умовах, передбачених даною Угодою та цими правилами. Фірма – це ТОВ “РІКСІ”, юридична особа, а поняття “товару” визначено, як товар, з метою придбання якого учасник підписав угоду.
Відповідно до ст. 2 Угоди, фірма зобов’язувалась, зокрема, після сплати учасником програми вступного внеску, сума якого згідно № 1 Угоди складає 5000 грн., організувати та створити умови придбання товару позивачем. Згідно квитанції від 26 лютого 2009 року ОСОБА_1 взяте на себе зобов’язання виконала та сплатила вступний внесок у розмірі 5000 грн.
На звернення позивача до керівництва ТОВ “РІКСІ”, яке товариством було отримано 12 березня 2009 року за вих. № 291 від 16 березня 2009 року позивачу була надана відповідь, в якій вказано, що укладена між ними Угода відповідає всім вимогам законодавства України і не потребує відповідного ліцензування. Вступний внесок сплачений при укладанні вказаної Угоди не повертається після терміну 7 днів з моменту підписання Угоди відповідно до п.12.1.2 ст. 12 додатку № 2 до Угоди, а за всіма додатковими роз’ясненнями учасник програми може звернутись за номерами телефонів фірми (а.с. 46).
Виходячи із таких встановлених обставин суд задовольнив позов у повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є цілком правильними та обґрунтованими.
Відповідно частинам 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Рішення суду таким визнати не можна оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства та допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається із судового рішення суд вирішив справу керуючись нормами матеріального права – ст.ст. 15, 19 Закону «Про захист прав споживачів» та ст.230 ЦК України. Суд при цьому та виходив із того, що права позивачки порушені, а її вимоги є законними, тому визнав оспорювану Угоду між ОСОБА_1 і ТОВ “РІКСІ” недійсною та стягнув з останнього, в силу правил ч. 2 ст. 230 ЦК України, 10 000 грн. матеріальної шкоди і 1700 моральної.
Суд, вважаючи ці обставини встановленими, виходив із того, що при укладанні зазначеної Угоди, відповідач не надав позивачу необхідну, доступну та достовірну інформацію про предмет договору та строку його виконання, оскільки в угоді та її додатках використовуються неконкретизовані поняття, внаслідок чого позивача було введено в оману щодо поняття товару, фірми та ціни товару, чим порушено вимоги ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів».
Суд, вважаючи ці обставини встановленими, виходив також із того, що відповідач ввів в оману позивача, допустивши при цьому нечесну підприємницьку практику та обман, що відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання правочину недійсним.
З такими висновками не можна погодитись. Такі висновки не підтверджуються належними та допустимими доказами, обґрунтовуються лише поясненнями позивачки про укладення нею Угоди з відповідачем внаслідок обману з боку останнього, які не узгоджуються з фактичними обставинами справи. Суд дійшов через це помилкових висновків про фактичні обставини справи, а тому застосував неправильно норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так, виходячи із положень ч. 1 ст. 230 ЦПК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За цими ж правилами введення однією із сторін правочину другої в оману, щодо обставин, які мають істотне значення, що передбачає наслідком визнання цього правочину недійсним, передбачає умисність цих дій винною стороною.
В силу вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачка має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.
Із матеріалів справи та пояснень позивачки у судовому засіданні в суді першої та апеляційної інстанції не вбачається, що позивачкою надано достатньо належних та допустимих доказів укладення нею Угоди під впливом обману з боку іншої сторони Угоди наслідком чого є визнання оспорюваної Угоди недійсною з правових підстав передбачених ст.230 ЦК України.
У судовому засіданні апеляційної інстанції позивачка стверджувала, що звернулась до відповідача з метою отримати грошовий кредит, проте її обманули, оскільки пообіцяли такий кредит надати під виглядом товару.
Такі її пояснення суперечать зазначеним нею обставинам у її позовній заяві та її ж поясненням в суді першої інстанції.
Із матеріалів справи, зокрема із оспорюваної Угоди №00910 від 26 лютого 2009 року, додатку №1 до Угоди (а.с.10, 20,21), додатку до Угоди №2 - Правил діяльності програми «Респектабельність і комфорт сім’ї» (а.с.8-9, 22-23) вбачається, що при уважному вивченні цих умов Угоди та додатків до неї їх положення є достатньо зрозумілими для сприйняття. З окремими положеннями можна не погоджуватись з інших підстав, ніж заявлено у позові, проте ці положення викладені достатньо зрозуміло для сприйняття.
Встановлено, що не заперечується позивачкою, що вона мала можливість ознайомитись та вивчити положення підписаної нею Угоди, що оспорюється, і визначитись щодо продовження договірних відносин, зокрема відмовитись від участі та повернути свій перший грошовий внесок.
Не можна погодитись з висновками суду про наявність та доведеність позивачкою тих обставин, на які вона посилається, зокрема тих, що дають підстави для застосування судом до встановлених правовідносин правил статей 15, 19 Закону «Про захист прав споживачів».
Враховуючи наведене, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов з правових підстав встановлених ст.230 ЦК України, ст. 15, 19 Закону «Про захист прав споживачів», оскільки із наданих позивачкою доказів не вбачається, що відповідач ввів її в оману, допустивши при цьому нечесну підприємницьку практику та обман. Не вбачається, що відповідач уклав угоду, яка не передбачає отримання відповідного товару. Також із угоди не вбачається, що вона містить нечіткі, двозначні і внаслідок цього недоступні для розуміння позивача умови.
За таких обставин та на підставі заявлених правових підстав вимоги позивачки задоволеними бути не можуть.
Разом із тим, вважаючи своє право на повернення сплаченого першого грошового внеску за Угодою порушеним, позивачка не позбавлена можливості звертатися до суду за захистом цього права з інших підстав.
Оскаржуване судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим через неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Відповідно до правил пунктів 2,3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України зазначене вище є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3, п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ТОВ “РІКСІ” задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 вересня 2009 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “РІКСІ” про визнання угоди недійсною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двох місяців може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України.
Судді: /підпис/ В.А. Іващук
/підпис/ В.С. Вавшко
/підпис/ С.С. Колос
З оригіналом вірно: