Справа №2-125/09  

Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

    17 листопада 2009 року                                              м.Кодима, Одеської області  

головуючого                                  судді Сопільняка О.М.  

при секретарі                                         Гурі С.А.  

з участю позивача                                  ОСОБА_1  

представника позивача                          ОСОБА_2  

відповідачів                                            ОСОБА_3, ОСОБА_4                                              

представника  відповідача                     ОСОБА_5  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кодимі, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3  та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та переведення прав покупця,  

В С Т А Н О В И В :  

  Позивач ОСОБА_1 11 грудня 2008 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в якому з врахуванням доповнень від 16.02.2009 р. (а.с.35-36) просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку,  розташованого в м.Кодима по вул.Комунарна, 81, укладеного 27 лютого 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, визнати позивача дійсним покупцем вказаного будинку та визнати за ним право власності на цей будинок.  

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, позов підтримали та пояснили, що позивач ОСОБА_1 з червня 1999 року по січень 2007 року співмешкав з ОСОБА_7. 27 лютого 2003 року позивач за власні кошти, які позичив у ОСОБА_8 та ОСОБА_9, придбав спірний житловий будинок у ОСОБА_6 Укладення договору доручив ОСОБА_7 30 січня 2007 року ОСОБА_7 померла. Після її смерті   дізнався, що вона шляхом обману оформила будинок на своє ім’я. У зв’язку з цим, після її смерті своє право на спадщину оформили її син ОСОБА_3 та онука ОСОБА_4 – відповідачі у справі. Вважають, що справжнім покупцем у договорі був позивач, грошові кошти продавцеві сплатив саме він, тому просять визнати договір у частині, що стосується покупця ОСОБА_7 недійсним, укладеним внаслідок обману з її боку, а також удаваним, оскільки він укладений з метою приховання справжнього покупця - позивача, визнати позивача покупцем вказаного будинку та визнати за ним право власності на будинок.  

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також їх представник ОСОБА_5, який діє на підставі ордера адвоката, позов не визнали пояснивши, що ОСОБА_7 була законним власником спірного будинок, який придбала у ОСОБА_6 за власні кошти, оскільки напередодні укладення угоди продала свій власний будинок в с.Пиріжна, Кодимського району. Позивач ніякого відношення до придбання цього будинку не мав і не має. Після смерті ОСОБА_7 вказаний будинок був ними успадкований. Просять відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.  

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що є приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу у і 27 лютого 2003 року посвідчувала оскаржуваний договір купівлі-продажу, який був укладений між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_7  Вказаний договір був нею посвідчений відповідно до вимог закону, перед його посвідченням нею були встановлені особи сторін – продавця ОСОБА_6 та покупця ОСОБА_11, перевірені їх дієздатність та волевиявлення щодо укладення вказаного правочину, сторони підтвердили свій намір укласти договір, зокрема продавець ОСОБА_6 підтвердив бажання продати будинок, а покупець ОСОБА_7 – його купити. Позивач був відсутній при укладенні договору.  Допущену помилку у зазначені прізвища продавця ОСОБА_6 пояснила технічною опискою.  

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що 24 лютого 2003 року разом зі своїм батьком ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_8 3500 грн. для придбання спірного будинку  в м.Кодима по вул.Комунарній, 81. На підтвердження позики надали ОСОБА_8 письмову розписку. 25 лютого 2003 року разом з батьком позичила у ОСОБА_9 4500 грн. для придбання вказаного будинку, на підтвердження чого також надали позикодавцю письмову розписку. Невідповідність місяця отримання позики та написання розписок пояснила помилками. Гроші позичали оскільки ОСОБА_7 власні кошти, отримані від продажу будинку в с.Пиріжна Кодимського району мала віддати своєму сину ОСОБА_13 на лікування. Зі слів батька, 27 лютого 2003 року ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу будинку на своє ім’я, хоча була домовленість про оформлення будинку на  ім’я позивача.  

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що дійсно взимку, якого року не пам’ятає, ОСОБА_14 разом з позивачем ОСОБА_1 позичила у неї 4500 грн., про що видала їй письмову розписку, невідповідність дати позики та дати видачі розписки пояснити не змогла.  

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що його батько ОСОБА_1 розповідав йому, що позичав у ОСОБА_9 4500 грн. на придбання будинку в м.Кодима по вул.Комунарна, 71.  

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що є двоюрідною сестрою ОСОБА_7. 26 лютого 2003 року була присутньою у приватного нотаріуса ОСОБА_10 при продажу ОСОБА_17 свого будинку в с.Пиріжна Кодимського району ОСОБА_18, продаж було здійснено за 1500 дол.США. На другий день, тобто 27 лютого 2003 року була присутньою при оформленні у цього ж нотаріуса договору купівлі-продажу будинку в м.Кодима по вул.Комунарна, 81, який ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_6, заплативши йому кошти, за які продала свій будинок в селі.  

Вислухавши позивача, відповідачів, їх представників, свідків, дослідивши надані ними докази, суд визнає позов необґрунтованим і вважає необхідними відмовити у його задоволенні з таких підстав.  

Підставою для задоволення позову позивач та його представник вказують те, що  договір купівлі-продажу був вчинений внаслідок обману з боку ОСОБА_7, яка, на їх думку, безпідставно взяла на себе права покупця, оформивши будинок на своє ім»я, хоча між нею та позивачем була домовленість про оформлення будинку на ім»я позивача, грошові кошти якого були заплачені за будинок. Крім цього, позивач та його відповідач вважають укладений договір удаваним, оскільки він був укладений з метою приховати справжнього покупця – позивача у справі.  

Судом встановлено, що 27 лютого 2003 року між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_7 був укладений письмовий договір купівлі-продажу належного продавцеві житлового будинку, розташованого в м.Кодима по вул.Комунарна, 81. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу ОСОБА_10        

За правилом ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін (якими відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК є позивач та відповідач), кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК доказування не може ґрунтуватись на припущеннях сторони.  

Позивач та його представник посилаються на норми Цивільного кодексу України 2004 року, зокрема на ст.ст.215, 217, 235, та 236 ЦК України. Однак, відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу, його положення застосовуються до правових відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2004 року. Оскаржуваний договір був укладений 27 лютого 2003 року і є закінченим в момент його виконання сторонами, тому до вирішення зазначеного спору суд вважає необхідним застосувати норми ЦК України в ред.1963 року, який нині втратив чинність, але діяв на момент укладення спірної угоди.        

Відповідно до ст.224 ЦК 1963р. за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає у власність іншої сторони (покупцеві) майно, а покупець приймає його і сплачує певну грошову суму, обумовлену сторонами. Таке ж поняття договору купівлі-продажу міститься і у  ст.655 ЦК України 2004 року.  

Укладення договору купівлі-продажу відповідно до ст.128 ЦК є свідченням виникнення у покупця права власності на придбане майно, в даному випадку на житловий будинок.  

Позивач та його представник вважають, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладений внаслідок обману з боку ОСОБА_7 до того ж є удаваним оскільки укладений з наміром приховати справного покупця.  

Відповідно до ст.41 ЦК угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.  

Згідно ст.57 ЦК угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації. Відповідно до ч.2 ст.58 ЦК удаваною є угода, яка укладена з метою приховати іншу угоду.  

Пленум Верховного суду України в п.12 постанови N3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка втратила чинність на підставі постанови Пленуму ВСУ №9 від 06 листопада 2009 року, але розяснювала спірні правовідносини на момент їх виникнення) зазначив, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені лише при доведеності факту обману, під яким (обманом) у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману   учасника   угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.  

Крім цього, в п.20 постанови №9 від 06 листопада 2009 року Пленум ВСУ зазначив, що п   равочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.  Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.  

Отже, обман може бути застосований лише відносно одного з учасників угоди – покупця чи продавця, тому можливість скористатись цим правом мають саме вказані особи – учасники угоди.  

Позивач та його представник не довели, що позивач був учасником спірної угоди. В ході судового слідства ця обставина також не знайшла свого підтвердження.  

В п.14. постанови N3 від 28 квітня 1978 року (п.25 постанови №9 від 06.11.2009р.) зазначено, що у випадку укладення угоди з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч.2 ст.58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.  

Судом встановлено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено угоду купівлі-продажу житлового будинку, будь-яких відомостей про укладення цієї угоди з метою приховати іншу позивачем та його представником не надано і судом не встановлено.  

Свідчення  позвача, а також свідків ОСОБА_12, ОСОБА_15 та ОСОБА_9 по те, що позивачем були позичені грошові кошти на придбання спірного будинку суд оцінює критично, які такі, що, по-перше, надані заінтересованими у результатах розгляду особами і не є об’єктивними (свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_15 перебувають з позивачем у родинних стосунках), по-друге, такими що суперечать встановленим судом обставинам. Крім цього, надані позивачем розписки про позику ним у ОСОБА_9 4500 грн., а у ОСОБА_19 3500 грн. на придбання будинку по вул.Комунарна, 81 в м.Кодима,  суд також не приймає до уваги, оскільки їх зміст та форма свідчать про їх виготовлення вже після укладення договору, зокрема обидві розписки датовані 24-25 липня 2003 року. Пояснювальні свідчення позивача щодо допущеної помилки у зазначені дати суд з огляду на характер цієї невідповідності визнає безпідставними.  

Крім цього, суд не бере до уваги розписку, надану позивачем, яка містить текст про те, що ОСОБА_6 продав будинок позивачеві, оскільки достовірність цієї розписки позивачем та його представником у встановленому законом порядку не доведено (допитати ОСОБА_6 з цього приводу не представилось можливим внаслідок стану його здоров»я (а.с.56). Крім цього, відповідно до ст.227 ЦК договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому надана позивачем розписка не є належним доказом укладенням між ним та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу.  

Суд також звертає уваги на те, що ОСОБА_7 померла 30 січня 2007 року, весь цей час позивач проживав разом з нею  в одному помешканні, мав можливість ознайомитись з текстом договору і протягом цього час мав об’єктивну можливість визначити дійсного власника будинку, зокрема по квитанціям на оплату електроенергії, послуг по водопостачанню, платі за землю тощо. Однак, виникнення спору вже після смерті ОСОБА_7 (позивач звернувся до суду в грудні 2008 року), а також його попередні спроби отримати будинок у свою власність в судовому порядку з інших підстав, зокрема шляхом визнання будинку спільним сумісним майном, з приводу чого було постановлене рішення Кодимського районного суду від 21 листопада 2008 року, залишене в силі ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2009 року, про відмову у задоволенні вимог позивача (а.с.40-45), свідчення свідка ОСОБА_20, надані нею під присягою, щодо спроб позивача та його представника перешкодити їй надати свідчень, які, по суті, спростовують твердження позивача (а.с.57), є свідченням наміру позивача будь-яким способом отримати будинок у свою власність, що приводить суд до висновку про безпідставність його вимог.  

Таким чином, позивачем та його представником всупереч покладеного ст.10,11 та 60 ЦПК обов’язку у встановленому законом порядку не доведено обставин, на які вони посилались як на підставу задоволення свого позову, зокрема не доведено факту обману з боку ОСОБА_7, не доведено удаваності спірної угоди, зокрема не доведено справжньої угоди, яку сторони договору приховали, не доведено факту придбання позивачем будинку за свої кошти та не спростованого факту придбання будинку ОСОБА_7 При цьому, суд відповідно до ст.16 ЦПК створив сторонам, у т.ч. і  позивачеві та його представнику сприятливі умови для цього, сприяв всебічному і повному з’ясуванню цих обставин. Недоведеність вказаних обставин є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.  

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.213, 215, 218 ЦПК України, суд-  

В И Р І Ш И В :  

В задоволенні  позову ОСОБА_1 відмовити.  

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області через Кодимський районний суд  протягом десяти днів з  дня його проголошення, а апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.    

  Суддя                                                                            Сопільняк О.М.