Справа № 22Ц2828/2007 Головуючий у 1 інстанції Міланіч A.M.
Категорія 01, 11, 13 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Назарчука Р.А.,
суддів Березовенко Р.В., Оношко Г.М.
при секретарі Колесник H.I.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 06 квітня 2007 року та на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 17 квітня 2007 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на 1/3 частину квартири.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
В жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просив визнати за ним право власності на 1/3 частину квартири НОМЕР_1, будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. Також, з метою забезпечення позову просив накласти арешт на квартиру НОМЕР_1, будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.
Свої вимоги обгрунтував тим, що в серпні 1998 році його мати ОСОБА_2 , яка діяла і від його імені, так як він був на той час неповнолітнім, продала належну їм квартиру НОМЕР_2 по вулиці АДРЕСА_2, частина якої належала йому. Орган опіки та піклування при Бородянській районній адміністрації зобов'язав ОСОБА_2 забезпечити позивача житлом. Гроші від продажу зазначеної квартири, були передані ОСОБА_5, який дав розписку, що зобов'язується надати йому у власність частину своєї трикімнатної квартири, де позивач був прописаний та проживав. 13 вересня 2006 року позивача разом з іншими членами його сім'ї вигнали з квартири.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 06 квітня 2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою судді Бородянського районного суду від 17 квітня 2007 року арешт, накладений на квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 - скасовано.
Не погоджуючись з рішенням та ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати їх як незаконні, оскільки постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, а в частині ухвали про забезпечення позову направити справу на новий розгляд.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів підстав для їх задоволення не встановила.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 червня 1998 року ОСОБА_6, а 25 червня 1998 року ОСОБА_43робили заповіти, якими все своє майно в рівних долях заповіли своїй дочці - ОСОБА_2 та позивачу ОСОБА_1
В серпні 1998 році мати позивача ОСОБА_2, яка діяла і від його імені, так як він був на той час неповнолітнім, продала належну їм квартиру НОМЕР_2 по вулиці АДРЕСА_2, частина якої належала йому. З того часу позивач та члени його сім"ї - мати та сестра ОСОБА_7 поселилися в спірній квартирі НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та зареєструвалися в ній і проживали до 13.09.2006 року.
Згідно договору дарування від 23 вересня 2006 року відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 подарували належну їм на праві приватної спільної часткової власності квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 відповідачці по справі ОСОБА_2.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції вірно виходив з того, що оспорюваним договором дарування будь-які права позивача не порушуються, а тому підстав для визнання даного договору недійсним не вбачається.
Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позивачем по справі не було подано належних та допустимих доказів того, що він якимось чином набув право власності на частину спірної квартири і тому за ним повинно бути визнано право власності на цю частину.
Крім того, згідно вимог ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Про те суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Частина 5 статті 154 ЦПК України питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у-справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.
В матеріалах справи (а.с 137-138) знаходяться розписки про одержання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 судової повістки про виклик у суд на 17 квітня 2007 року на 09 годину. Тому посилання позивача, що в порушення вимог закону, судом не було повідомлено його про розгляд питання про скасування заходу забезпечення позову, не обгрунтовані.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Апеляційні скарги висновків суду не спростовують і посилання на обставини, які б свідчили про незаконність ухваленого рішення та постановленої ухвали суду не містить.
За таких обставин, колегія суддів визнає рішення та ухвалу суду такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 312, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 06 квітня 2007 року та ухвалу Бородянського районного суду від 17 квітня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржена до Верховного Суду України.