АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД  КІРОВОГРАДСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа №  22-25810/2008 р.            Головуючий  у  суді першої  інстанції  Іванова Л.А.

Категорія – 19,27                             Доповідач Пономаренко В.Г.  

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 листопада  2009 року              Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого – судді Суровицької  Л.В.,

суддів – Спірідонової  Л.С., Пономаренко В.Г.

при секретарі – Чернезі М.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою  товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” (далі - ТОВ „Укрпромбанк”)   на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 06 травня 2009 року  у справі за позовом  ОСОБА_1 до  ТОВ „Укрпромбанк”  про  повернення депозитного вкладу,

ВСТАНОВИЛА:

      У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд  з    позовом до   ТОВ „Укрпромбанк”  про повернення грошового вкладу, відшкодування моральної шкоди.

    Зазначала, що 03 липня 2008 року  між нею та відповідачем було укладено договір банківського вкладу, відповідно до якого вона передала , а відповідач  прийняв   на  рахунок НОМЕР_1 належні їй  грошові кошти  в сумі 1336.00 доларів США строком до  01 січня  2009 року.

    29 січня 2009 року вона звернулася до відповідача з заявою про повернення вкладу у зв’язку  з закінченням терміну дії договору, але відповідач вклад  не повернув, чим  не виконав своїх зобов’язань за договором банківського вкладу та порушив її право володіння, користування та розпорядження належними їй грошовими коштами.

    Посилаючись на зазначене, просила  зобов’язати відповідача  повернути їй грошовий вклад, відсотки за вкладом відповідно до умов договору та  на підставі ст. 1167 ЦК України відшкодувати  моральну шкоду, розмір якої визначила в сумі 10 тис. грн.      

    Рішенням Ленінського районного суду  міста Кіровограда від 06 травня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.  Суд зобов’язав  ТОВ „Укрпромбанк” повернути ОСОБА_1 1336.00 доларів США за договором банківського вкладу НОМЕР_2 від 03 липня 2008 року  та  стягнув на користь ОСОБА_1 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 250 грн. витрат на правову допомогу.   У задоволені позовних вимог ОСОБА_1   про  стягнення процентів за користування грошовими коштами та моральної шкоди  відмовлено.

    Додатковим рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда  від 25 вересня 2009 року з ТОВ „Укрпромбанк” на користь держави стягнуто  102.87 грн. судового збору.

    В апеляційній скарзі ТОВ „Укрпромбанк” просить скасувати рішення суду, ухвалене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити рішення про відмову  в задоволенні позовних  вимог в частині   повернення банківського вкладу, витрат на інформаційно-технічне забезпечення та  витрат  на правову допомогу.  У решті рішення суду не оскаржується.

    Посилається на те, що  на момент звернення позивачки щодо повернення вкладів в ТОВ „Укрпромбанк”  діяла тимчасова адміністрація НБУ та було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що звільняє банк від відповідальності  за невиконання або неналежне виконання умов договору банківського вкладу. В частині відшкодування  судових витрат вимоги позивачки не підтверджені належними доказами, тому  і в цій частині рішення суду не ґрунтується на вимогах закону.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення  суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що  апеляційна скарга ТОВ „Укрпромбанк” підлягає  задоволенню частково  з наступних підстав.

    Ухвалюючи рішення про задоволення позову про повернення вкладу суд керувався  обґрунтованістю вимог позивачки про  зобов’язання відповідача  повернути їй  вклад за договором банківського вкладу, строк дії якого закінчився, оскільки  це передбачено укладеним сторонами договором банківського вкладу,  а взятих на себе зобов’язань за договором відповідач не виконав.  

Колегія суддів вважає, що   висновок суду у частині задоволення позову про повернення  вкладу ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.        

    Судом установлено, що  03 липня 2008 року  між     ТОВ „Укрпромбанк” (далі-Банк) та  ОСОБА_1(вкладник) укладено договір банківського  вкладу НОМЕР_2 (вклад ПЕРША ЛАСТІВКА), відповідно до якого Банк прийняв  від вкладника і зарахував на депозитний рахунок  0304858000395001 грошові кошти в сумі 1336.00 доларів США строком  на 183 дні – з 03 липня 2008 року по 01 січня 2009 року, з процентною ставкою за вкладом  12 % річних.

    Пунктом  2.4.3 договору передбачено, що вкладник має право отримати суму вкладу та нараховані проценти за останній розрахунковий період у „дату повернення”, зазначену  у п.п. 1.1 п. 1 цього договору, тобто 01 січня 2009 року.

    29 січня 2009  року  ОСОБА_1 звернулася до відповідача про повернення  їй депозитного вкладу  готівкою  у сумі 1336.00  доларів США та нарахованих процентів на вклад, проте  відповідач у поверненні  їй вкладу відмовив.

    Відповідно до ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк) , що прийняла від другої сторони (вкладника) або  для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Положеннями  ч.2 ст. 1060 ЦК України  визначено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Таким чином, колегія суддів вважає, що встановленим обставинам  суд дав  належну оцінку та  дійшов  обґрунтованого висновку про порушення  відповідачем умов договору та вимог закону і наявності підстав для задоволення позову у частині повернення вкладу.

Не можна погодитися з доводами  апеляційної скарги про те, що призначення тимчасової адміністрації в банку постановою НБУ  від 20 січня 2009 року  № 19/БТ та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів  строком на один рік на період з 21 січня 2009 року по 21 січня 2010 року, звільняє  відповідача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, оскільки  вони не відповідають вимогам Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

Статтею 2 цього Закону  визначено, що мораторій – це зупинення банком майнових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і  зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 85 цього Закону протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України.

Вказані положення Закону не  позбавляють права вкладника, у разі порушення банком умов договору, звернутися до суду за захистом порушеного права.

Обставини, зазначені  у  п. 5.2 договору банківського вкладу, за їх наявності або доведеності, можуть бути підставою для звільнення сторін від відповідальності за невиконання умов договору, але вони не є підставою для звільнення сторін від виконання умов договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що Банк має право тимчасово не виконувати договірні зобов’язання по видачі банківських вкладів фізичних осіб після закінчення терміну дії договорів банківського вкладу з підстав введення в установленому порядку мораторію та на підставі  розпоряджень тимчасового адміністратора Банку, не спростовують висновків суду першої інстанції про невідповідність дій відповідача вимогам закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про повернення вкладу відповідає вимогам матеріального та процесуального права, наведені у скарзі  доводи є необґрунтованими і правильність цих висновків суду не спростовують, тому підстав для зміни чи скасування рішення у зазначеній частині немає.

Разом з тим,  не може бути визнане законним  рішення суду  в частині стягнення  на користь позивачки  компенсації понесених витрат на правову допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про  надання  позивачці правової допомоги, а витрати в сумі 250 грн., які згідно довідки першої приватної адвокатської контори внесені позивачкою як оплата юридичних послуг по підготовці позову до суду до порушення справи в суді, не є судовими витратами в розумінні положень  ст.. 79 ЦПК України та відшкодування яких передбачено  ст.. 84  ЦПК України.

Відтак, рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача 250 грн. компенсації витрат на правову допомогу   ухвалене з порушенням норм процесуального права , що відповідно  до ч.2 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині   з ухваленням нового рішення  про відмову в задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307 , п.4 ч.1 ст. 309, ст.. 313, ч.2 ст. 314,  ст.. 313,  ч. 2 ст. 314, ст.ст..316,317 ЦПК України, колегія суддів      

ВИРІШИЛА:

      Апеляційну скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю  „Український промисловий банк”  задовольнити частково.

    Рішення  Ленінського районного суду міста Кіровограда від 06 травня 2009 року у частині стягнення з  товариства з обмеженою відповідальністю  „Український промисловий банк” на користь ОСОБА_1 250 грн. компенсації витрат на правову допомогу  скасувати.

    Відмовити ОСОБА_1  у  задоволені позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу.

    У решті  рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 06 травня 2009 року залишити без змін.

    Рішення  апеляційного суду  набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене  в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців  з дня набрання  ним  законної сили.

Головуючий –суддя

Судді: