Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

Рішення

Іменем України

22 червня 2010 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів :Франовської К.С.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Назаренко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2009 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради про визнання дій неправомірними та стягнення допомоги та доплати громадянам, які проживають та працюють на території радіоактивного забруднення,

встановила:

У вересні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на неправильне нарахування та виплату відповідачем їй соціальної допомоги.

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2009 року визнано дії відповідачів щодо нарахування та виплати в неповному обсязі позивачу коштів, передбачених ст.ст.37,39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Законом) - протиправними. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_2 4263,60 грн. допомоги як особі, яка з неповнолітньою дитиною проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.37 Закону та 7107,60 грн. доплати до пенсії як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради на користь ОСОБА_2 23356,60 грн. по доплаті як особі, яка працює на території радіоактивного забруднення відповідно доч.1 ст.39 Закону. Постанова звернута до негайного виконання.

У апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області порушує питання про скасування вказаної постанови та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами", який набрав чинності з 10 березня 2010 року, апеляційним судом здійснюється розгляд вказаної категорії справ у порядку цивільного судочинства.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку у відповідача та проживає в м.Олевськ, яке віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.

Відповідно до ст.37 Закону громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у

зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні посиленого радіологічного контролю - в розмірі 30% від мінімальної заробітної плати.

Статтею 39 Закону визначено, що громадянам, які працюють у зоні

посиленого радіоактивного контролю, виплачується доплата в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Всупереч вимогам Закону позивачу за спірний період нараховувалась та виплачувалась щомісячно допомога не відповідно до вищезазначеного Закону, а відповідно до Постанови КМ України №836 від 26.07.1996 року (а.с.8-10).

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних

заробітних плат на 1999-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст.ст.37,39 Закону.

Встановлений Постановою КМ України №836 у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв’язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та допомога громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішені даного спору, застосуванню підлягають саме ст.ст.37,39 Закону та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат, а не Постанова КМ України №836 від 26.07.1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених Законом прав громадян.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом, то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniowski v. Poland, 1996 рік Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До “майнових прав” і “власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії 2000 рік).

Таким чином, реалізація прав громадян та соціальні виплати, визначені Законом, не може залежати від бюджетних асигнувань.

Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.

Разом з тим, колегія суддів виправляє помилку суду першої інстанції і виключає з мотивувальної частини постанови посилання на положення ст.233 КЗпП України як правової підстави для стягнення суми заборгованості без обмеження будь-яким строком.

Правильно вирішивши спір, суд першої інстанції, при цьому вважав, що соціальна виплата в порядку ст.39 Закону, як доплата, відноситься до структури зарплати. Такий висновок є помилковим, оскільки вказана виплата є соціальною гарантією, а не винагородою за працю, не входить до структури зарплати і фінансується не з фонду оплати праці, а з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Щодо звернення постанови до негайного виконання, то постанова в цій частині підлягає зміні, оскільки відповідно до вимог ст.256 КАС України негайно виконуються постанови про присудження виплати пенсій з Державного бюджету або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць, що відповідно до розрахунку становить 1260 грн.

За вказаних обставин, відповідно до ст.309 ЦПК України постанова суду першої інстанції підлягає зміні у вказаній частині.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,314-316 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області -

задовольнити частково.

Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2009 року в частині негайного виконання змінити, допустити негайне виконання постанови суду в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1260 грн. відповідно до ч.І ст.З9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та в розмірі 1260 грн. відповідно до ч.2 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В решті постанову залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Суддя:

Судді: