Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
„22” вересня 2009р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Соколовського В.М.,
суддів: Проскурніцького П.І., Шишка А.І.,
секретаря Сідорука А.О.,
з участю сторін: апелянтки ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Старокутської сільської ради про визнання заповіту та договору дарування недійсними,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 12 травня 2009 року,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Косівського районного суду від 12 травня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Старокутської сільської ради про визнання недійсними заповіту та договору дарування – відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вказуючи на його незаконність через порушення судом норм процесуального права. Зокрема, вважає, що суд проігнорував її клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яка могла б дати відповідь, чи саме батько підписував заповіт та договір дарування на все своє майно. По невідомих причинах суд не витребував і не надіслав у експертну установу необхідних документів, що були зазначені експертом, і все це призвело до того, що 30 січня 2009 року експертом ухвалу суду про призначення експертизи було залишено без виконання. Вона ж вважає, що батько не міг підписувати заповіт та договір дарування на все своє майно на ім.»я ОСОБА_2, поскільки, за життя наголошував їй, що після його смерті все майно перейде їй, ОСОБА_1, а інших претендентів у нього не має. За таких обставин, просила скасувати оскаржуване рішення, а справу направити на розгляд місцевому суду.
Справа № 22-ц-1017/2009р. Головуючий у 1 інстанції Сабадах Б.В.
Категорія 37 Суддя-доповідач Соколовський В.М.
В судовому засіданні апелянтка ОСОБА_1 підтримала вимоги скарги з наведених вище мотивів та просила задовольнити в повному об»ємі.
Відповідачка ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги не визнала, вважає її безпідставною, а рішення суду – законним і обґрунтованим, яке просила залишити в силі, відмовивши у задоволенні скарги.
Представник Старокутської сільської ради та відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибули, хоча належно були повідомлені про розгляд справи.
Вислухавши доповідача, пояснення апелянтки ОСОБА_1, заперечення відповідачки ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки – ОСОБА_4 (а.с. 20).
При житті ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Косівською державною нотаріальною конторою 24.07.1982 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1225, належали житловий будинок, житловою площею 12,4 кв.м. та господарські споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1, а також на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ № 014756/88908-29-2, виданого Старокутською сільською радою 18.07.1995 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 889, належала земельна ділянка, площею 2670 кв.м., яка надана для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.
28 травня 1997 року ОСОБА_4 склав заповіт, який було посвідчено Старокутською сільською радою, в якому залишив заповітне розпорядження про те, що все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в рівних частинах заповідає ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 11).
Крім того, ОСОБА_4 11 грудня 2002 року склав договір дарування серії ВАС № 128879 на користь ОСОБА_2 на належні йому житловий будинок, господарські споруди та земельну ділянку, площею 2670 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1.
За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, поскільки, позивачка, відповідно до ч.2 ст.27 ЦПК України, не надала суду жодних доказів, які б вказували, що заповіт та договір дарування сфальсифіковано, підпис на них зроблений не ОСОБА_4 і вони є недійсними та не відповідають закону.
Однак, суд першої інстанції, встановивши повно та об»єктивно обставини справи, дав їм невірну юридичну оцінку, застосувавши норми цивільного права в новій редакції, коли слід було застосувати Цивільний Кодекс в редакції 1963 року, тобто на час дії спірних правовідносин.
Так, згідно статтей 243, 244, 227 ЦК України (в редакції 1963 року), за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Статтями 534, 541 зазначеного вище Кодексу визначено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладання, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Відповідно до ст. 45, ч.1 даного Кодексу, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Тому колегія суддів вважає, що рішення підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення, яким в позові ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Згідно ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Що ж стосується доводів апелянтки стосовно не призначення судом судової почеркознавчої експертизи, то такі є безпідставними, оскільки, судом призначалась така експертиза, однак, по незалежних від суду причинах експертна установа не змогла її виконати, а в судовому засіданні апеляційної інстанції апелянтка не заявляла клопотання про її призначення.
На підставі ст.ст.45, ч.1, 227, 243, 244, 534, 541 ЦК України (в редакції 1963 року), керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Косівського районного суду від 12 травня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Старокутської сільської ради про визнання недійсними заповіту та договору дарування - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий-суддя В.М. Соколовський
Судді: П.І. Проскурніцький
А.І. Шишко