ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25.07.06р. | Справа № А23/188 |
За позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі, Дніпропетровської області
до Відкритого акціонерного товариства "Міттал Стіл Кривий Ріг", м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області
про стягнення 28 000,00 грн.
Суддя Добродняк І.Ю.
Представники сторін:
Від позивача: Іванін А.Я. - заступник начальника, дов. від 28.12.05 №60
Від відповідача: Забазнова А.О. - ю/к, дов. від 09.02.06 №19-32 юр
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 28000,00 грн. компенсації за моральну шкоду, виплачену Фондом потерпілій Бондаренко І.М.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу було стягнуто з позивача компенсацію в грошовій формі 28000,00 грн. в відшкодування моральної шкоди на користь Бондаренко Ірини Миколаївни, яка перебувала у трудових відносинах з відповідачем та зазнала шкоди внаслідок травми, отриманої нею при роботі на КГГГМК "Криворіжсталь".
Позивач посилається на положення ст.26 Закону України "Про охорону праці", відповідно до якої на роботодавця покладений обов’язок відшкодування збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, п.1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 № 472, "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також норми Господарського кодексу України (ст.ст.225, 228), Цивільного кодексу України (ст.ст.1167, 1172, 1191).
Як зазначено позивачем, неправомірні додаткові витрати тягнуть за собою збитки Фонду, чим спричинено шкоду відділенню Фонду, а, відповідно, і державі.
Відповідач у судовому засіданні подав клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що предметом даного спору є відшкодування моральної шкоди у порядку регресу, а згідно з ч.2 ст.21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Суд, розглянувши клопотання відповідача, вважає, що підстави для задоволення клопотання відповідача відсутні, спір підлягає вирішенню по суті господарським судом в порядку адміністративного судочинства.
Виходячи з суті позовних вимог, норм діючого законодавства, які регулюють правовідносини, які виникають з завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, вбачається, що пред’явлені позивачем вимоги не є вимогами про відшкодування шкоди, а є реалізацією права регресу (права зворотної вимоги до винної особи). Регресні вимоги та вимоги особи про відшкодування заподіяної їй шкоди, маючи різні підстави виникнення, не є тотожними за своєю правовою природою, тому позовні вимоги не підпадають під вимоги в розумінні ч.2 ст.21 КАС України.
По суті позовних вимог відповідач проти позову заперечує, посилається на те, що у позивача відсутні правові підстави вимагати стягнення з відповідача сплачених позивачем сум в якості компенсації за моральну шкоду потерпілому.
Крім того, враховуючи джерела формування Фонду, відсутність бюджетного фінансування, позивачем не доведено заподіяння збитків державі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
В С Т А Н О В И В :
Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (надалі - Закон).
Страхування від нещасного випадку, як зазначено в преамбулі цього Закону, є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Одним із завдань страхування від нещасного випадку є відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Основні принципи страхування від нещасного випадку закріплені в ст.5 цього Закону. А саме: паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;
своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;
обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;
надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;
формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;
диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;
цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
Згідно ст. 6 цього Закону суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик - Фонд.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону визначено, що страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно приписів ст. 21 Закону у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому, яка відповідно до статті 28 Закону віднесена до страхових виплат.
При цьому ст.25 Закону встановлює, що усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.
Згідно з ч.3 ст.34 Закону відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, здійснюється Фондом у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну шкоду визначається в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.02 з працівником відповідача –гр.Бондаренко І.М. при виконанні трудових обов’язків стався нещасний випадок, про що складений акти форми Н-1 від 02.10.02 № 51.
Згідно з висновком МСЕК від 22.01.03 потерпілій встановлена стійка втрата працездатності в розмірі 60%, що є підставою для призначення йому страхових виплат.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24.04.03 по справі за позовом Бондаренко І.М., яке набрало законної сили, на підставі ст.ст.21, 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" з позивача стягнуто на користь Бондаренко І.М. 28000,00 грн. в порядку компенсації заподіяної моральної шкоди (а.с.5).
11.06.03 позивачем винесена постанова № 92Р про призначення страхової виплати Бондаренко І.М за моральну шкоду в сумі 28000,00 грн. з датою виплати –червень 2003 року.
Суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду, а здійснення страхових виплат потерпілим покладено на Фонд згідно з розділом V цього Закону.
У відповідності з зазначеною вище ст.45 Закону відповідач –як страхувальник зареєстрований у Криворізькому відділені виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків в якості платника обов’язкових страхових внесків, відповідно до наданої довідки № 12-4/228-19 від 17.02.06 своєчасно та в повному обсязі сплачує в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Таким чином, взаємовідносини сторін, якими є страховик (позивач) і страхувальник (відповідач) врегульовано виключно зазначеним Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Наявність між сторонами зі справи відносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України виключає можливість застосування до них норм цього Кодексу, оскільки ці відносини не є цивільно-правовими.
З огляду на наведене суд вважає, що позивачем помилково застосовано статті 1166, 1172, 1191 Цивільного кодексу України. Зазначені норми регулюють зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, і не поширюється на зобов'язання за соціальним страхуванням. Той факт, що взаємовідносини між сторонами регулює саме Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" встановлений також рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24.04.03 по справі за позовом Бондаренко І.М.
Згідно з ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням в цивільної справи, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не може бути підставою для задоволення позовних вимог позивача і його посилання на те, що відшкодування моральної шкоди відповідно до пункту 1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 № 472, мав здійснювати відповідач. Зазначена постанова тратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.01 № 807.
Водночас, ні Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", ні Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування не передбачають право страховиків за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання на звернення з регресними позовними вимогами до страхувальників.
Відсутність такого права випливає з самої суті соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.
Відповідно до ст.52 Закону страхувальник несе відповідальність лише за шкоду, заподіяну застрахованому або Фонду соціального страхування від нещасних випадків внаслідок невиконання своїх обов'язків із страхування від нещасного випадку, відповідно до законодавства.
Крім того, стаття 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", встановлюючи, що фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок внесків роботодавців; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці; добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству, не передбачає в якості джерел фінансування коштів, отриманих за регресними вимогами.
Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України. У зв’язку з чим, твердження позивача щодо понесення збитків державою в даному випадку є необґрунтованим.
Таким чином, в силу закону у разі настання страхового випадку позивач зобов'язаний у встановленому законодавством порядку відшкодувати потерпілому моральну шкоду, тоді як для стягнення цієї суми з підприємства в порядку регресу належні підстави відсутні.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.94, ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Дана постанова набирає законної сили відповідно до порядку, встановленого статтею 254 КАС України з урахуванням порядку і строків апеляційного оскарження, визначених статтею 186 КАС України.
Суддя | І.Ю. Добродняк |
02.08.06
Згiдно з оригіналом |
Секретар с/з | Т.О.Ревва |