Справа №  2-130/2009  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

18 листопада 2009 року                       м. Запоріжжя  

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Геєць Ю.В., при секретарі Топчій Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Запорізька філія «Райфайзен банк ОСОБА_3», ЗАТ «Про кредит Банк» про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи Запорізька філія «Райфайзен банк ОСОБА_3», ЗАТ «Про кредит Банк» про поділ майна, набутого під час шлюбу, -  

ВСТАНОВИВ:  

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи Запорізька філія «Райфайзен банк ОСОБА_3», ЗАТ «Про кредит Банк» про поділ спільного майна подружжя, що був уточнений в процесі розгляду справи,  в якому вказала наступне. З 19 липня 1990 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. За час шлюбу вони придбали автомобіль марки «Daewoo Sens», державний номер НОМЕР_1, вартістю 31630 грн., телевізор  «Panasonic» вартістю 1215 грн. 20 коп., DVD програвач «PIONEER» вартістю 260 грн. 10 коп., пилосос «Rainbow» вартістю 7141 грн. 40 коп., пральну машину «Candy» вартістю 1199 грн. 10 коп., ліжко «Вега» вартістю 3750 грн., зволожувач повітря «Rainbow» вартістю 500 грн., праску «Tefal» вартістю 300 грн., фотокамеру «Olympus E-500 Kit Silver» вартістю 6232 грн., карту пам’яті «Transcend 1 Gbt 80 X» вартістю 84 грн., об’єктив «Olympus 8 мм» вартістю 5552 грн., туристичну палатку «Bergson Arisona 4» вартістю 900 грн., похідний рюкзак «Terra Mountain» вартістю 800 грн., спальний мішок «Hannah Trek» вартістю 200 грн., велосипед «Attack 1-о» вартістю 4000 грн.  

Позивач просить розподілити спільно нажите майно наступним чином, визнати за кожним з подружжя право власності на ? частину зазначеного автомобілю, виділити їй у власність телевізор  «Panasonic», DVD програвач «PIONEER», пилосос «Rainbow», пральну машину «Candy», ліжко «Вега», зволожувач повітря «Rainbow». Інше майно передати у власність відповідача.  

Крім того, позивач зазначила, що в ЗАТ «ОТП Банк» в м. Запоріжжя   -   11 лютого 2005 року відповідачем відкрито депозитний рахунок № 2635 2 00153114 у сумі 1 000, 00 доларів США. За час дії депозитного договору відповідачем було здійснено 9 поповнень на загальну суму 20 0000, 00 доларів США та нараховано і виплачено відсотків у сумі 603, 58 доларів США. По закінченню строку депозиту відповідачем отримана сума в розмірі 11 000, 00 Доларів США, та наступного дня 15 лютого 2006 року був відкритий депозитний рахунок в ЗАТ «ПроКредитБанк» на підставі договору банківського вкладу № 29950 від 15 лютого 2006 року депозитний рахунок № 263520153160.840-1 строком дії до 16 лютого 2007 року, інша частина в розмірі 10 000, 00 доларів США - витратили на покупку автомобілю. Крім того, в ЗАТ «ПроКредитБанк» 15 лютого 2006 року був відкритий депозитний рахунок «Депозит з  
поповненням» на підставі договору банківського   вкладу   № 29950   депозитний   рахунок  
№ 263520153160.840-1 строком дії до 16 лютого 2007 року на загальну суму 11 000, 00 доларів  
США.   Загальна   сума   поповнень   5 000,   00   доларів   США,   загальна   сума  
нарахованих відсотків складає 1124, 00 доларів США.     20 лютого 2007 року відповідач зняв  
усю суму та закрив рахунок та, як вбачається, в той же день, відкрив депозитний  
вклад в вищезгаданому ЗФ АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК». При цьому Відповідач  
відкрив рахунок тільки на 10 000, 00 доларів США,     що стосується 5 000, 00  
доларів США     (сума поповнень) та загальної суми нарахованих відсотків - 1124,  
00 доларів США, та 1 000 доларів США із попереднього депозиту, то подальша  
доля цих коштів позивачці не відома, на потреби сім’ї, депозитні гроші не витрачалися, коштовні покупки не здійснювались. Тому, позивач вважає, що саме з цих коштів 1 000 доларів США із попереднього депозиту 5 000, 00 доларів США (сума поповнень) та загальна сума нарахованих відсотків - 1124, 00 доларів США – 20 листопада 2007 року відповідачем відкритий Депозит «Строковий» на суму 6 000, 00     євро на підставі договору банківського вкладу №107101 від 20.11.2007 року,  депозитний рахунок №2635701053160.978-2, строком дії до 21 листопада 2008 року. Загальна сума нарахованих відсотків складає 78. 00 євро, загальна сума сплачених відсотків складає 11,00 євро. 28.01.2008 року.  

Крім того, 22 березня 2007 року відповідач відкрив депозитний рахунок №2635701053160.978-1, договір № 74955 на загальну суму 770 євро, а також (поповнення в розмірі 585 та 850 євро. Всі ці кошти в розмірі 2195 євро були зняті Відповідачем 20 листопада 2007 року, і в той же день, як вже зазначалось, був відкритий депозитний рахунок в ЗАТ «ПроКредитБанк» на загальну суму 6 000 євро. Позивач вважає, що 6 000 євро складаються з двох частин: 2195 євро (які були зняті в той же день) та 6 124 доларів США (ті самі поповнення та нараховані проценти за депозитним рахунком «Депозит з поповненням») і не є 10 000 доларів США.  

Таким чином, частина майна (грошові кошти), наявна на час припинення спільного ведення господарства - це відкритий 15 лютого 2006 року депозитний рахунок «Депозит з поповненням» (договір банківського вкладу № 29950 депозитний рахунок №263520153160.840-1 строком дії 16 лютого 2007 року на загальну суму 11 000, 00 доларів США. Загальна сума поповнень 5 000, 00 доларів США, загальна сума нарахованих відсотків складає 1124, 00 доларів США. Усього -17124,00 доларів США. У зв'язку з тим, що у позивачки виникає сумнів з приводу повної картини депозитного руху коштів після грудня 2006 року - січня 2007 року, коли фактично були припинені сімейні відносини, позивач  вважає, що спільною сумісною власністю подружжя в частині вкладів є 17 124, 00 доларів США (гроші зняті Відповідачем з депозиту 16 лютого 2007 року), а тому саме ця сума підлягає поділу між подружжям. У зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 68474 грн., що еквівалентно 8562 доларів США по курсу НБУ на момент стягнення, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та складають ? частку спільних грошових заощаджень подружжя  

У свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи Запорізька філія «Райфайзен банк ОСОБА_3», ЗАТ «Про кредит Банк» про поділ майна, набутого під час шлюбу. У позові зазначив, що 20 лютого 2007 року ним та ОСОБА_1 з депозитного рахунку № 263520153160.840-1 в «ПроКредитБанк» були зняті грошові кошти в сумі 17 124 доларів США.  

В той же день, 20 лютого 2007 року ним за згодою ОСОБА_1 був укладений договір депозитного вкладу № ОМ/0700/584/07 з АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» на строк до 19 серпня 2007 року. Сума вкладу складала 10 000 доларів США і ці кошти були частиною від тих 17 124 доларів США, що були зняті з вищезазначеного депозитного рахунку в «ПроКредитБанк». Іншими 7124 доларами США, що залишились, він та відповідачка розпорядились наступним чином: частина від цих коштів в розмірі 3 800 доларів США були витрачені ними на загальні потреби сім'ї, відпочинок, їжу та предмети першої необхідності, інша частина зазначених коштів в розмірі 2 205  євро  були внесені на депозитний рахунок № 2635701053160.978-1 в «ПроКредитБанк» (770 євро внесені на вказаний рахунок 22 березня 2007 року, 585 євро – 29 березня 2007 року, а 850 євро – 14 серпня 2007 року).  

20 серпня 2007 року сума депозиту в розмірі 10 000 доларів США (депозитний вклад в АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» від 20 лютого 2007 року) була повернена на картковий рахунок згідно умов договору строкового вкладу «Стандарт» № DN/0700/584/07 з АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» від 20 лютого 2007 року.  

Частина від цих коштів в розмірі 4 000 доларів США були витрачені ним з дружиною на загальні потреби сім'ї, оскільки на той час вони з дружиною все ще продовжували проживати однією сім'єю та вести спільне господарство.  

20 листопада 2007 року за його заявою закритий депозитний рахунок № 2635701053160.978-1 в «ПроКредитБанк» від 22 березня 2007 року, в результаті чого ним отримані кошти в розмірі 2 195 євро.  

В цей же день, 20 листопада 2007 року, ним відкритий депозит «Строковий» на суму 6 000 євро в «ПроКредитБанк» (договір банківського вкладу № 107101 від 20 листопада 2007 року, депозитний рахунок № 2635701053160.978-2). Зазначені 6 000 євро складаються з 2 195 євро, знятих 20 листопада 2007 року з депозитного рахунку № 2635701053160.978-1 в «ПроКредитБанк», та 6 000 доларів США (приблизно 4 000 євро), знятих 20 серпня 2007 року з карткового рахунку згідно умов договору строкового вкладу «Стандарт» № DN/0700/584/07 з АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» від 20 лютого 2007 року.  

Таким чином, вважає, що при поділі майна, набутого ним та ОСОБА_1 під час шлюбу, судом на користь ОСОБА_1 з нього має бути стягнута половина від вищезазначених коштів в розмірі 6 000 євро (а саме 3 000 євро), що були зняті ним з депозитного рахунку № 2635701053160.978-2 в «ПроКредитБанк».  

Також ОСОБА_2 просить розподілити спільно нажите майно наступним чином, виділивши у власні ОСОБА_1 все вище зазначене рухоме майно, виділити у його власність автомобіль, стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 35 010 грн., що еквівалентно 3000 євро, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та складають ? частку спільних грошових заощаджень подружжя.  

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просять позов задовольнити з підстав викладених в уточненій позовній заяві. Проти зустрічного позову заперечують частково, просять розподілити майно набуте під час шлюбу, як того вимагає позивач ОСОБА_1 у своїй уточненій позовній заяві.  

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та його представник, первісний позов визнали частково, просять розподілити майно набуте під час шлюбу за варіантом, який запропоновано ОСОБА_2 у зустрічному позові.  

Представники третіх осіб в судове засідання не з’явилися, повідомлялися про слухання справи у встановлено законом порядку, причини неявки суду не повідомили.  

Заслухавши пояснення осіб, що приймали участь у справі, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.  

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності.  

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.    

Згідно зазначених норм при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про їх окреме проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.  

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» N 11, від 21.12.2007, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.  

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 липня 1990 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2008 року шлюб між ними розірвано.  

В період сумісного життя подружжям було придбане наступне, заявлене до розподілу майно: автомобіль марки «Daewoo Sens», державний номер НОМЕР_1, вартістю 31630 грн., телевізор  «Panasonic» вартістю 1215 грн. 20 коп., DVD програвач «PIONEER» вартістю 260 грн. 10 коп., пилосос «Rainbow» вартістю 7141 грн. 40 коп., пральну машину «Candy» вартістю 1199 грн. 10 коп., ліжко «Вега» вартістю 3750 грн., зволожувач повітря «Rainbow» вартістю 500 грн., праску «Tefal» вартістю 300 грн., фотокамеру «Olympus E-500 Kit Silver» вартістю 6232 грн., карту пам’яті «Transcend 1 Gbt 80 X» вартістю 84 грн., об’єктив «Olympus 8 мм» вартістю 5552 грн., туристичну палатку «Bergson Arisona 4» вартістю 900 грн., похідний рюкзак «Terra Mountain» вартістю 800 грн., спальний мішок «Hannah Trek» вартістю 200 грн., велосипед «Attack 1-о» вартістю 4000 грн.  

Вартість автомобіля марки «Daewoo Sens», державний номер НОМЕР_1 у розмірі 31630 грн. встановлена згідно висновку № 240 експертного автотоварознавчого дослідження спеціаліста з оцінки транспортного засобу від 15 лютого 2008 року.  

Вартість речей, а саме: телевізора  «Panasonic» у розмірі 1215 грн. 20 коп., DVD програвач «PIONEER» у розмірі 260 грн. 10 коп., пилососа «Rainbow» у розмірі 7141 грн. 40 коп., пральної машини «Candy» у розмірі 1199 грн. 10 коп., ліжка «Вега» у розмірі 3750 грн., фотокамери «Olympus E-500 Kit Silver» у розмірі 6232 грн., карти пам’яті «Transcend 1 Gbt 80 X» у розмірі 84 грн., об’єктиав «Olympus 8 мм» у розмірі 5552 грн., визначена згідно висновку № 36/Т судової товарознавчої експертизи від 14 січня 2009 року.  

Вартість речей: зволожувача повітря «Rainbow» у розмірі 500 грн., праски «Tefal» у розмірі 300 грн., туристичної палатки «Bergson Arisona 4» у розмірі 900 грн., похідного рюкзаку «Terra Mountain» у розмірі 800 грн., спального мішку «Hannah Trek» у розмірі 200 грн., велосипеду «Attack 1-о» у розмірі 4000 грн. визначена відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні з якою погодилася позивач, у зв’язку з чим уточнила первісний позов. Спору з приводу вартості вказаного майна між сторонами немає.  

Таким чином, загальна вартість рухомого майна, яка підлягає розподілу між сторонами у грошовому еквіваленті складає 63763 грн. 80 коп.  

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України розмір часток сторін при поділі цього майна є рівними, тому кожний з них має право на частку, яка складає 31881 грн. 90 коп.  

При вирішенні питання про те, які конкретно речі слід передати кожній із сторін, суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 має право на керування автомобілем, має тривалий стаж їзди, здійснює за ним технічний нагляд.  

Позивач навпаки, автомобілем не керує, необхідність в неї саме в цьому виді транспорту відсутня. Тому автомобіль «Daewoo Sens», державний номер НОМЕР_1 вартістю 31630 грн. слід передати у власність ОСОБА_2  

Крім того, суд вважає за необхідне передати у власність ОСОБА_2 фотокамеру «Olympus E-500 Kit Silver» вартістю 6232 грн., карту пам’яті «Transcend 1 Gbt 80 X» вартістю 84 грн., об’єктив «Olympus 8 мм» вартістю 5552 грн., туристичну палатку «Bergson Arisona 4» вартістю 900 грн., похідний рюкзак «Terra Mountain» вартістю 800 грн., спальний мішок «Hannah Trek» вартістю 200 грн., велосипед «Attack 1-о» вартістю 4000 грн., всього на загальну суму 17768 грн., оскільки як встановлено в судовому засіданні та не оспорювалось відповідачем зазначеним обладнанням позивачка та її донька не користуються та навиків по їх застосуванню не мають.  

У власність ОСОБА_1 слід передати  телевізор  «Panasonic» вартістю 1215 грн. 20 коп.,- DVD програвач «PIONEER» вартістю 260 грн. 10 коп., пилосос «Rainbow» вартістю 7141 грн. 40 коп., пральну машину «Candy» вартістю 1199 грн. 10 коп.,ліжко «Вега» вартістю 3750 грн., зволожувач повітря «Rainbow» вартістю 500 грн., праску «Tefal» вартістю 300 грн., всього на загальну суму 14365 грн. 80 коп.  

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути грошову компенсацію в сумі 19217 грн. 20 коп.  

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення частини вартості банківського вкладу, підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.  

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Для укладання одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.  

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.  

Як встановлено судом під час шлюбу 20 листопада 2007 року відповідачем ОСОБА_2 був відкритий депозитний рахунок «Строковий» на суму 6 000 євро в «ПроКредитБанк» (договір банківського вкладу № 107101 від 20 листопада 2007 року, депозитний рахунок № 2635701053160.978-2). Зазначений грошовий вклад на час розірвання шлюбу був єдиним,  є спільною сумісною власністю подружжя, а тому відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України підлягає рівному поділу між ними.  

Посилання ОСОБА_1 про те, що інші грошові кошти, які знаходились на банківських рахунках були витрачені відповідачем ОСОБА_2 не в інтересах сім’ї в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, належних та допустимих доказів з цього приводу позивачем не надано.    

Шлюб між сторонами розірвано 18 липня 2008 року, при цьому в судовому засіданні не оспорювалось позивачем ОСОБА_1 той факт, що під час розгляду справи про розірвання шлюбу судом за її клопотанням їй з чоловіком надався час на примирення, та до вирішення справи про розірвання шлюбу подружжя намагалося вжити заходів до примирення.  

Крім того, сукупність встановлених у справі обставин свідчить про те, що на час зняття грошових коштів з банківських рахунків сторони фактично не припиняли шлюбних відносин, а ОСОБА_1 не надала доказів протилежного, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2008 року про розірвання їх шлюбу, на яке посилалась позивач як на підставу звільнення від доказування обставини щодо часу фактичного припинення шлюбних відносин, такі обставини й час припинення сторонами шлюбних відносин не встановлено, а позовна заява ОСОБА_2 про розірвання шлюбу згідно статті 61 ЦПК України не є підставою звільнення від доказування.  

З урахуванням викладеного, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 35 010 грн., що еквівалентно 3000 євро, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та складають ? частку спільних грошових заощаджень подружжя.  

Керуючись ст.ст. 60-62, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 88, 212- 214 ЦПК України, суд  

ВИРІШИВ :  

Позовні вимоги  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Запорізька філія «Райфайзен банк ОСОБА_3», ЗАТ «Про кредит Банк» про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.  

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи Запорізька філія «Райфайзен банк ОСОБА_3», ЗАТ «Про кредит Банк» про поділ майна, набутого під час шлюбу – задовольнити частково.  

Розподілити майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя наступним чином.  

Виділити ОСОБА_1 в рахунок поділу спільного майна:  

- телевізор  «Panasonic» вартістю 1215 грн. 20 коп.;  

- DVD програвач «PIONEER» вартістю 260 грн. 10 коп.;  

- пилосос «Rainbow» вартістю 7141 грн. 40 коп.;  

- пральну машину «Candy» вартістю 1199 грн. 10 коп.;  

- ліжко «Вега» вартістю 3750 грн.;  

- зволожувач повітря «Rainbow» вартістю 500 грн.;  

- праску «Tefal» вартістю 300 грн., всього на загальну суму14365 грн. 80 коп., визнавши за ОСОБА_1 право власності на вищевказане майно.  

Виділити ОСОБА_2 в рахунок поділу спільного майна:  

- фотокамеру «Olympus E-500 Kit Silver» вартістю 6232 грн.;  

Карту памяті «Transcend 1 Gbt 80 X» вартістю 84 грн.;  

- об’єктив «Olympus 8 мм» вартістю 5552 грн.;  

- туристичну палатку «Bergson Arisona 4» вартістю 900 грн.;  

- похідний рюкзак «Terra Mountain» вартістю 800 грн.;  

- спальний мішок «Hannah Trek» вартістю 200 грн.;  

- велосипед «Attack 1-о» вартістю 4000 грн., всього на загальну суму17768 грн., визнавши за ОСОБА_2 право власності на вищевказане майно.  

ОСОБА_2 в рахунок поділу спільного майна виділити автомобіль марки «Daewoo Sens», державний номер НОМЕР_1, вартістю 31630 грн., визнавши за ОСОБА_2 право власності на вищевказаний автомобіль.  

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 19217 грн. 20 коп.  

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 35 010 грн., що еквівалентно 3000 євро, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та складають ? частку спільних грошових заощаджень подружжя.  

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.  

Зустрічний позов ОСОБА_2 в іншій частині залишити без задоволення.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний  строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.  

Суддя           Ю.В.Геєць  

Про поділ майна подружжя  

N 6-23344св08, 25.03.2009, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року №15), указано, що, розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").  

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна виходили з рівності часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем участі працею й коштами у створенні спільної власності.  

Про  поділ спільного майна подружжя та про звернення стягнення  на заставне майно  

N 6-13854св08, 04.03.2009, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

У х в а л а  

і м е н е м у к р а ї н и  

4 березня 2009 року   м. Київ  

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  

Верховного Суду України в складі:  

головуючого Патрюка М.В.,  

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,  

ОСОБА_4, ОСОБА_5,  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги - товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк "Західінкомбанк", до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк "Західінкомбанк" (далі - ТОВ КБ "Західінкомбанк") на рішення апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2008 року,  

в с т а н о в и л а :  

ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.  

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2005 року шлюб між сторонами розірвано та затверджено умови мирової угоди щодо поділу спільного майна подружжя.  

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2005 року, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду України від 25 грудня 2006 року, рішення Приморського районного суду від 19 серпня 2005 року в частині затвердження мирової угоди скасовано та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.  

В обґрунтування своїх позовних вимог щодо поділу спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_1 посилався на те, що спірна квартира придбана в період шлюбу, а добровільно поділити майно, яке є їхньою спільною сумісною власністю, відповідачка відмовляється. ОСОБА_1 просив позов задовольнити.  

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ТОВ КБ "Західінкомбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1. та ОСОБА_2 про визнання за ТОВ КБ "Західінкомбанк" право на стягнення з ОСОБА_2 грошової заборгованості перед ними в розмірі 494 901 грн. 54 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме на спірну квартиру, та передачі його на прилюдні торги, посилаючись на те, що на підставі кредитного договору № 95 від 22 грудня 2003 року ТОВ КБ "Західінкомбанк" як кредитор надало товариству з обмеженою відповідальністю "Город" (далі - ТОВ "Город"), як позичальнику в особі директора ОСОБА_1. кредит у вигляді відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії на закупку товарів для подальшої реалізації згідно з договорами з лімітом заборгованості 470 тис. грн. зі сплатою 24% річних.  

Згідно з договором застави від 22 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстром № 424, заставодавець ОСОБА_2. за письмової, нотаріально посвідченої, згоди її чоловіка, ОСОБА_1., надала в заставу як забезпечення повернення кредитних коштів спірну квартиру.  

7 травня 2005 року було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 як поручителя за кредитним договором 494 901 грн. 54 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно у зв'язку з невиконанням вчасно кредитного договору від 22 грудня 2003 року.  

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 5 липня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1. та ОСОБА_2 відмовлено.  

Позов ТОВ КБ "Західінкомбанк" задоволено.  

Визнано за ТОВ КБ "Західінкомбанк" право на стягнення з ОСОБА_2 грошової заборгованості перед ТОВ КБ "Західінкомбанк" у розмірі 494 901 грн. 54 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно - квартиру АДРЕСА_1- та передання його на прилюдні торги.  

Скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2004 року про забезпечення позову.  

Скасовано та виключено з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна арешт, накладений на вказану квартиру.  

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2008 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 5 липня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1. задоволено.  

Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1  

Стягнуто з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2 у рахунок компенсації вартості половини спірної квартири 78 180 грн.  

У задоволенні позову ТОВ КБ "Західінкомбанк" відмовлено.  

Скасовано заборону відчуження вказаної квартири, яка належить ОСОБА_2, застосовану приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6  

Скасовано та виключено з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна арешт, накладений на вказану квартиру.  

Скасовано заборону відчуження зазначеної квартири, яка належить ОСОБА_2, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровану в реєстрі під № 26 22 грудня 2003 року в м. Одесі.  

Скасовано арешт на спірну квартиру, накладений постановою №В/5-292 від 20 липня 2005 року державного виконавця Приморського районного управління юстиції.  

Скасовано заборону відчуження зазначеної вище квартири, накладену постановою №В/5-292 від 20 липня 2005 року державним виконавцем Приморського районного управління юстиції.  

У касаційній скарзі ТОВ КБ "Західінкомбанк" ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, залишення без змін рішення суду першої інстанції.  

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.  

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.  

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.  

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.  

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1. та відмову в задоволенні позову ТОВ КБ "Західінкомбанк", апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2. визнає позов і погодилась на отримання від ОСОБА_1. грошової компенсації половини спірної квартири, а договір застави було укладено до укладання кредитного договору, що є порушенням закону, оскільки договір застави має похідний характер від кредитного договору.  

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.  

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Для укладання одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.  

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.  

Предметом застави може бути будь-яке майно, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення ( ст. 576 ЦК України).  

Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому ( ст. 573 ЦК України).  

Відповідно до ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.  

Судом було встановлено, що 19 листопада 1992 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2005 року.  

Відповідно до договору купівлі-продажу від 16 липня 2002 року ОСОБА_2. придбала у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1(а.с. 292 т. 2).  

22 грудня 2003 року між ТОВ КБ "Західінкомбанк" та ТОВ "Город" укладено кредитний договір № 95 (а. с. 141 т. 1). Договором застави від 22 грудня 2003 року ОСОБА_2. надала в заставу як забезпечення повернення кредитних коштів за договором кредиту № 95 від 22 грудня 2003 року квартиру АДРЕСА_1(а. с. 145 т. 1).  

При укладені договору застави 22 грудня 2003 року ОСОБА_1 була надана письмова згода на передання ОСОБА_2 у заставу спірної квартири, яка була придбана за спільні кошти в період шлюбу (а. с. 171 т. 1). 7 травня 2005 року вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 як поручителя за кредитним договором - 494 901 грн. 54 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно у зв'язку з невиконанням вчасно кредитного договору від 22 грудня 2003 року (а. с. 146 т. 1).  

Тобто, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. та задовольняючи позовні вимоги ТОВ КБ "Західінкомбанк", суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що 22 грудня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2. розпорядилися спірною квартирою, наклавши на неї обтяження у вигляді застави, і взяли на себе зобов'язання не здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження в будь-якій формі вказаної квартири до виконання договору кредиту, тобто добровільна відмова ОСОБА_2 від належної їй вказаної квартири є порушенням договору застави. Вимоги ОСОБА_1. можуть бути розглянуті судом після виконання ОСОБА_2 грошової заборгованості перед ТОВ КБ "Західінкомбанк" та зняття обтяження у вигляді застави зазначеної квартири.  

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.  

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

у х в а л и л а:  

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк "Західінкомбанк" задовольнити.  

Рішення апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2008 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 5 липня 2007 року залишити в силі.  

Ухвала оскарженню не підлягає.  

Головуючий   ОСОБА_7  

Судді:   ОСОБА_8  

  Н.П. ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_5  

Про поділ спільного майна  

N 6-13110св07, 23.01.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

У Х В А Л А  

IМЕНЕМ УКРАЇНИ  

23 січня 2008 року  

м. Київ  

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  

Верховного Суду України в складі:  

головуючого  

ОСОБА_7,  

суддів:  

ОСОБА_3,   ОСОБА_11,   ОСОБА_4,   ОСОБА_12  

М.П., -  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_1до  

ОСОБА_2 про поділ спільного майна, за зустрічним  позовом  ОСОБА_2  

до  ОСОБА_1  про  поділ  спільного  майна  та   виплату   грошової  

компенсації, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського  

районного суду м. Харкова  від  13  грудня  2006  року  та  ухвалу  

колегії суддів судової палати  у  цивільних  справах  апеляційного  

суду Харківської області від 8 травня 2007 року,  

в с т а н о в и л а:  

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом про поділ спільного  майна  

подружжя, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 6 жовтня  2001  

року  одружився  з  ОСОБА_2.  Від  шлюбу  мають  сина  -  ОСОБА_3,  

IНФОРМАЦIЯ_1 народження. Рішенням Московського суду м. Харкова від  

31 травня 2006 року шлюб між ними розірвано.  

У   період   шлюбу   вони   придбали   майно   -   автомобіль  

"Шевролетт-Такума", номерний знак НОМЕР_1, 2004 року випуску, який  

був за згодою зареєстрований на ім'я  дружини.  Ще  до  розірвання  

шлюбу, у січні 2006 року дружина забрала автомобіль і втримує його  

до цього  часу  в  себе.  Позивач  просив  визнати  за  ним  право  

власності на 1/2 частину автомобіля як на майно, набуте  подружжям  

у шлюбі.  

Оскільки  спірним  майном  він  не  користується,  автомобіль  

зареєстрований на дружину, то просив суд зобов'язати  відповідачку  

сплатити йому грошову компенсацію за  належну  йому  1/2  частину.  

Спірний  автомобіль  вони  купували  26  листопада  2004  року   в  

автомобільному салоні за 85 536 грн., позивач вважає, що на  даний  

час його вартість з урахуванням зносу становить  80  000  грн.,  у  

зв'язку з чим просив стягнути на свою користь 40 000 грн.  

Відповідачка  ОСОБА_2.  заявила  зустрічний  позов,  в  якому  

просила суд виключити автомобіль "Шевролетт-Такума" з поділу майна  

подружжя, зазначивши, що цей автомобіль був придбаний на гроші  її  

батька, ОСОБА_4, і позивач до машини не  має  ніякого  відношення.  

Указала,  що  в  період  шлюбу  ними  було  придбано  інше  майно:  

холодильник, музичний центр і іншу апаратуру,  автомобіль  "НИВА",  

номерний знак НОМЕР_2, 1996 року випуску, білого кольору. Позивач,  

скориставшись її відсутністю,  вивіз  частину  майна  з  квартири.  

Просить  суд  визнати  за  нею  право  власності   на:   телевізор  

"SAMSUNG", тумбу під телевізор, комп'ютер SONI  з  комплектуючими,  

музичний центр "SAMSUNG", DVD+VHS+караоке  "SAMSUNG",  радіатор  8  

секційний "ВИТЕК".  

Також просила визнати за  нею,  ураховуючи  інтереси  дитини,  

право власності на автомобіль "НИВА", при  цьому  згодна  сплатити  

ОСОБА_1. грошову компенсацію за 1/2 частину в сумі 50  грн.  Також  

просила  виділити  відповідачеві  холодильник  "Вірпул",  диван  і  

шафу-вітальню, стягнувши з неї на користь позивача грошову різницю  

в сумі 1 050 грн.  

ОСОБА_4.  звернувся  до  Московського  суду  м.  Харкова   із  

самостійним позовом про визнання  права  власності  на  автомобіль  

"Шевролетт-Такума", номерний  знак  НОМЕР_1,  2004  року  випуску,  

указавши, що цей автомобіль був придбаний на його гроші. Саме  він  

їздив на завод і вибирав спірний автомобіль, зайняв гроші на  його  

купівлю у  свого  знайомого  і  сплатив  його  вартість,  а  потім  

подарував автомобіль своїй дочці - ОСОБА_2. ОСОБА_1 відношення  до  

автомобіля не має, тому автомобіль не може бути  визнано  спільним  

майном подружжя.  

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня  

2006 року, залишеним  без  змін  ухвалою  колегії  суддів  судової  

палати у цивільних справах апеляційного суду  Харківської  області  

від 8 травня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано  

за  ОСОБА_1.   право   власності   на   1/2   частину   автомобіля  

"Шевролетт-Такума", номерний знак НОМЕР_1,  2004  року  випуску  у  

порядку сумісно набутого майна подружжя. Стягнуто  з  ОСОБА_2.  на  

користь ОСОБА_1. 40 000 грн. у рахунок грошової компенсації за 1/2  

частину вартості автомобіля "Шевролетт-Такума",  визнавши  за  нею  

право власності на автомобіль.  

Зустрічний позов ОСОБА_2. задоволено частково. Визнано за нею  

право власності на 1/2 частину автомобіля  "Нива",  номерний  знак  

НОМЕР_2, у порядку сумісно набутого  майна  подружжя.  Стягнуто  з  

ОСОБА_1. на  користь  ОСОБА_2.  50  грн.  у  рахунок  1\2  частини  

вартості автомобіля "Нива", номерний знак НОМЕР_2, та  визнано  за  

ОСОБА_1.  право  власності  на  вказаний  автомобіль.  Визнано  за  

ОСОБА_2. право власності на холодильник "Вірпул"  вартістю  4  800  

грн., диван вартістю 3 800 грн. Визнано з ОСОБА_1. право власності  

на шафу-вітальню вартістю 3 850 грн. У задоволенні решти  позовних  

вимог відмовлено.  

У касаційній скарзі ОСОБА_2.  просить  скасувати  ухвалені  у  

справі рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої  

інстанції,  посилаючись  на  неправильне   застосування   судовими  

інстанціями   норм   матеріального   права   та   порушення   норм  

процесуального права.  

Касаційна скарга  підлягає  частковому  задоволенню  з  таких  

підстав.  

Постановляючи рішення, суд  першої  інстанції,  з  висновками  

якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із  того,  що  

ОСОБА_1 та ОСОБА_2. перебували в зареєстрованому шлюбі з 6  жовтня  

2001 року до 31 травня 2006 року. Від шлюбу мають дитину, ОСОБА_3,  

IНФОРМАЦIЯ_1 народження.  

Майна,  придбаного  під  час  шлюбу,   а   саме:   телевізора  

"SAMSUNG", тумби під телевізор, комп'ютера SONI з  комплектуючими,  

музичного центру "SAMSUNG", DVD+VHS+караоке "SAMSUNG" та радіатора  

8 секційного "ВИТЕК" - на момент розгляду справи  в  наявності  не  

було, тому судом  правильно  відмовлено  в  задоволенні  позову  в  

частині поділу вказаного майна.  

  Однак, визначаючи розмір  компенсації  за  половину  вартості  

автомобіля "Шевролетт-Такума", номерний знак НОМЕР_1, стягнутої  з  

ОСОБА_2., у розмірі 40 000 грн.,  суд  помилково  дійшов  висновку  

щодо  дійсної  вартості  автомобіля  на  момент  поділу  майна   з  

урахуванням його зносу.  

Як убачається з матеріалів справи (а.с. 151-155),  відповідно  

до висновку автотоварознавчого дослідження від 17 січня 2007  року  

ринкова  вартість  автомобіля  "Шевролетт-Такума",  номерний  знак  

НОМЕР_1, 2004 року випуску, становить 56 197 грн.  60  коп.  Проте  

судом апеляційної інстанції цю  обставину  не  взято  до  уваги  й  

постановлено ухвалу про залишення без  змін  рішення  суду  першої  

інстанції без з'ясування дійсних обставин справи.  

При викладених обставинах ухвалені у справі рішення в частині  

поділу автомобіля без  змін  залишатися  не  можуть  і  підлягають  

скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до  суду  

першої інстанції, у ході якого суду  слід  урахувати  наведене  та  

залежно від установленого вирішити спір.  

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України  ( 1618-15 ),  колегія  

суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,  

у х в а л и л а :  

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.  

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13  грудня  

2006 року та ухвалу колегії  суддів  судової  палати  у  цивільних  

справах апеляційного суду Харківської області від  8  травня  2007  

року в частині поділу автомобіля скасувати, а справу направити  на  

новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення та  ухвалу  

залишити без змін.  

Ухвала набирає  законної  сили  з  моменту  її  оголошення  й  

оскарженню не підлягає.  

Про поділ спільного майна подружжя  

N 6-28462св07, 29.02.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 15 березня 2007 року позови задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 в рахунок поділу спільного майна морозильну камеру "Морс" вартістю 1 800 грн., холодильник "NORD" вартістю 1 500 грн., швейну машинку "Чайка" вартістю 200 грн., диван "Малютка" вартістю 700 грн., комп'ютерний стіл вартістю 360 грн., м'яке крісло вартістю 225 грн., телевізор "Самсунг" вартістю 770 грн., велосипед вартістю 780 грн., пральну машину"Рига" вартістю 250 грн., торгівельний павільйон з недобудованими капітальними спорудами на літньому майданчику за адресою: м. Токмак, вул. Революційна між жилими будинками № 24 та № 30, вартістю 5 420 грн., визнавши за нею право власності на вказаний павільйон та споруди, а всього на загальну суму 12 005 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на торгівельний павільйон з недобудованими капітальними спорудами на літньому майданчику за адресою: м. Токмак, вул. Революційна між жилими будинками № 24 та № 30. Виділено ОСОБА_2 в рахунок поділу спільного майна: морозильну камеру "Iндезіт" GEP 4370 вартістю 2 600 грн., музичний центр "SONY-717" вартістю 535 грн., віконний кімнатний кондиціонер "Самсунг" AN 05 EOLE вартістю 700 грн., праску "SKARLETT" вартістю 115 грн., холодильник "Донбас" вартістю 450 грн., кольоровий телевізор"Весна" вартістю 670 грн., автомобіль ВАЗ-2106, синього кольору, 1991 року випуску, державний НОМЕР_1 вартістю 11 747 грн. 52 коп., автопричіп ХТ-81024, державний НОМЕР_2 вартістю 446 грн. 40 коп., бетономішалку вартістю 200 грн., зварювальний апарат вартістю 130 грн., шлакоблочну машинку вартістю 1 000 грн., бетонні плити 15 штук вартістю 1 500 грн., металеві ферми 6 штук вартістю 2 100 грн., цеглу вартістю 250 грн., двері дерев'яні вартістю 700 грн., циркулярку вартістю 150 грн., а також кошти витрачені на роботи виконані по поліпшенню житлового будинку та господарських споруд в належному йому на праві власності буд.АДРЕСА_1, вартістю 6 000 грн., а всього на загальну суму 29 293 грн. 91 коп.  

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2007 року рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 15 березня 2007 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Позови ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.   Виділити ОСОБА_1 в рахунок поділу спільного майна   віконний кімнатний кондиціонер "Самсунг" АN 05 ЕОLЕ вартістю 700 грн.; морозильну камеру "Морс" вартістю 1 800 грн.; холодильник "NORD" вартістю 1 500 грн.; музичний центр "SONY"-717 вартістю 535 грн.; праску "SKARLETT" вартістю 115 грн.; швейну машинку "Чайка" вартістю 200 грн.; диван "Малютка" вартістю 700 грн.; комп'ютерний стіл вартістю 360 грн.; м'яке крісло вартістю 225 грн.; телевізор "Самсунг" вартістю 770 грн.; велосипед вартістю 780 грн.; пральну машинку "Рига" вартістю 250 грн.; автомобіль ВАЗ-2106, синього кольору, 1991 року випуску, державний НОМЕР_1 вартістю 11 747 грн. 52 коп.; холодильник "Донбас" вартістю 450 грн.; мікрохвильову піч"Самсунг" вартістю 650 грн., а всього на 20 782 грн. 51 коп., визнавши за ОСОБА_1 право власності на вищевказане майно.  

Виділити ОСОБА_2 в рахунок поділу спільного майна торгівельний павільйон, розташований на літньому майданчику за адресою: м. Токмак, вул. Революційна між жилими будинками № 24 та № 30 вартістю 5 420 грн.; двері дерев'яні вартістю 700 грн.; циркулярку вартістю 150 грн.; бетономішалку вартістю 200 грн.; зварювальний апарат вартістю 130 грн.; цеглу вартістю 250 грн.; морозильну камеру "Iндезіт" GЕР 4370 вартістю 2 600 грн.; кольоровий телевізор "Весна" вартістю 670 грн.; автопричіп ХТ-81024, державний НОМЕР_2 вартістю 446 грн. 40 коп.; холодильну вітрину вартістю 2 300 грн.; бетонні плити 15 шт. вартістю 1 500 грн., а також кошти, витрачені на поліпшення житлового будинку в сумі 6 000 грн., визнавши за ОСОБА_2 право власності на вищезазначене майно.  

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.  

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.  

Про поділ майна подружжя, визнання права власності на частину квартири та встановлення порядку користування квартирою; за зустрічним позовом - про визнання права власності на квартиру та машину зі стягненням грошової компенсації  

N 6-11952св07, 13.02.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

УХВАЛА  

IМЕНЕМ УКРАЇНИ  

13 лютого 2008 року м. Київ  

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  

Верховного Суду України в складі:  

головуючого  Гнатенка А.В.,  

суддів: Барсукової В.М., Косенка В.Й.,  

ОСОБА_13, ОСОБА_14, -  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до  

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на  2/3  

частини квартири та встановлення порядку  користування  квартирою;  

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя  особа  -  закрите  

акціонерне       товариство        "Акціонерний        комерційний  

промислово-інвестиційний   банк"   в   особі   філії   "Подільське  

відділення Промінвестбанку в м. Києві" (далі - Банк), про визнання  

права власності на  квартиру  та  машину  зі  стягненням  грошової  

компенсації,  

в с т а н о в и л а:  

У травні 2006 року ОСОБА_1, звернувшись до  суду  з  указаним  

позовом, зазначала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому  

шлюбі з вересня 1996 року до червня 2005  року.  Від  шлюбу  мають  

неповнолітнього сина, ОСОБА_3, IНФОРМАЦIЯ_1.  

У період шлюбу вони за  спільні  кошти  придбали  трикімнатну  

квартиру АДРЕСА_1  вартістю  223  339  грн.  та  автомобіль  марки  

"Шевроле", вартість якого на даний час становить 51 150 грн.  

З  урахуванням  інтересів  неповнолітнього   сина   позивачка  

просила визнати за нею право власності на  2/3  частини  квартири,  

виділивши їй із сином у користування кімнати площею 10,66 кв.м  та  

22,43 кв.м, а відповідачу - кімнату площею 11,87 кв.м з  балконом,  

решту  приміщень  залишити  в  загальному   користуванні.   Також,  

ураховуючи, що автомобіль оформлено на ОСОБА_2, просила стягнути з  

нього вартість 1/2 частини автомобіля в сумі 25 575 грн.  

У серпні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до  суду  із  зустрічним  

позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на квартиру  

та машину зі стягненням грошової компенсації відповідачці.  

В обгрунтування позову посилався на те, що спірна квартира не  

може бути визнана спільним майном подружжя,  оскільки  за  рахунок  

спільних грошей за квартиру лише частково  було  внесено  106  500  

грн.,  а  решту  грошей  сплачено  за  рахунок  кредитних  коштів,  

отриманих   ним   особисто   у   ЗАТ   "Акціонерний    комерційний  

промислово-інвестиційний   банк"   в   особі   філії   "Подільське  

відділення Промінвестбанку в м. Києві", які він повинен сплачувати  

та сплачує після розірвання шлюбу. Крім того, свідоцтво про  право  

власності на квартиру отримане лише  в  грудні  2005  року,  тобто  

після розірвання шлюбу. Тому просив стягнути з  нього  на  користь  

колишньої дружини половину коштів,  які  були  сплачені  в  період  

шлюбу на інвестування квартири, визнавши за ним право власності на  

всю квартиру.  

Також, зазначаючи, що спірний  автомобіль  є  його  особистим  

майном, оскільки був придбаний за виручені ним кошти  від  продажу  

квартири, яка належала йому до шлюбу, ОСОБА_2 просив визнати право  

власності на автомобіль за ним.  

Рішенням Iрпінського міського суду Київської області  від  19  

грудня 2006 року позов ОСОБА_1  задоволено  частково.  Визнано  за  

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на  спірну  квартиру  в  рівних  

частках - по 1/2 частині за кожним. Зобов'язано ОСОБА_2 не  чинити  

перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою. Стягнуто з  ОСОБА_2  на  

користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини спірного автомобіля в розмірі  

25 575 грн. Виділено в користування ОСОБА_1 з урахування інтересів  

малолітнього сина кімнати площею 10,66 кв.м та  11,87  кв.м,  а  в  

користування ОСОБА_2 кімнату площею 22,43  кв.м,  решту  приміщень  

залишено в загальному користуванні. В іншій частині позовних вимог  

ОСОБА_1  відмовлено.  У  задоволенні  зустрічного  позову  ОСОБА_2  

відмовлено.  

Рішенням апеляційного суду Київської області від  23  березня  

2007 року зазначене рішення суду скасовано, ухвалено нове рішення,  

яким позов ОСОБА_1 і зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.  

Визнано  за  ОСОБА_2  право  власності  на  спірні   квартиру   та  

автомобіль. Стягнуто з ОСОБА_2  на  користь  ОСОБА_1  1/2  частину  

внесених  подружжям  у  період  шлюбу   коштів   на   інвестування  

будівництва спірної квартири в сумі 54 771 грн.  02  коп.  та  1/2  

частину вартості спірного автомобіля в розмірі 25 575 грн. У решті  

позовних  вимог  ОСОБА_1  і  зустрічних  позовних  вимог   ОСОБА_2  

відмовлено.  

У  поданій  касаційній   скарзі   ОСОБА_1   просить   рішення  

апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення  судом  норм  

матеріального та процесуального права, і залишити в  силі  рішення  

суду першої інстанції.  

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.  

Відповідно до ст. 213 ЦПК України  ( 1618-15 )  рішення  суду  

повинно бути законним і обгрунтованим. Законним  є  рішення,  яким  

суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив  справу  

згідно із законом. Обгрунтованим є  рішення,  ухвалене  на  основі  

повно і всебічно з'ясованих обставин, на які  сторони  посилаються  

як на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень,  підтверджених  тими  

доказами, які були досліджені в судовому засіданні.  

Апеляційний  суд,  скасовуючи  рішення  районного   суду   та  

задовольняючи частково обидва  позови,  виходив  із  того,  що  на  

момент припинення шлюбу подружжям і ведення спільного господарства  

(червень 2005 року) спірна квартира не входила до  обсягу  спільно  

нажитого майна, відповідач є стороною в кредитному договорі й  він  

повинен погашати зобов'язання  перед  третьою  особою,  а  значить  

відсутні підстави  визнання  за  ОСОБА_1  права  власності  на  її  

частину.  

Проте з  таким  висновком  апеляційного  суду  погодитись  не  

можна.  

З матеріалів  справи  вбачається,  що  15  лютого  2005  року  

ОСОБА_2  був  укладений  договір  №  121  про  дольову  участь   у  

будівництві житла з передачею квартири до  31  березня  2005  року  

(а.с. 12).  

24 лютого 2005 року  між  ОСОБА_2  та  Банком  був  укладений  

договір № 57 про іпотечний кредит, відповідно до умов  якого  Банк  

надав ОСОБА_2 кредит  у  сумі  22  тис.  доларів  США  зі  строком  

повернення до 21 лютого 2015 року (а.с. 48-54).  

Укладення цього договору було  здійснено  за  згодою  дружини  

ОСОБА_2 - ОСОБА_1, а  значить,  що  остання  дала  свою  згоду  на  

отримання кредиту й у неї виник солідарний обов'язок перед  Банком  

щодо його погашення.  

Повна вартість квартири в розмірі 223 339 грн. була  сплачена  

подружжям 23 лютого 2005 року в  сумі  106  500  грн.  за  рахунок  

спільних коштів (а.с. 47) та 24 лютого 2005 року в  сумі  116  839  

грн. за рахунок кредитних коштів, одержаних подружжям на  підставі  

договору про іпотечний кредит (а.с.  57).  До  моменту  розірвання  

шлюбу кредит за рахунок спільних коштів був частково  погашений  у  

сумі 3 042 грн. 03 коп.  

Відповідно до ч. 4 ст.  65  ЦК  України  ( 435-15 )  договір,  

укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї,  створює  обов'язки  

для  другого  з  подружжя,  якщо  майно,  одержане  за  договором,  

використане в інтересах сім'ї.  

У зв'язку з тим, що будинок був зданий  в  експлуатацію  поза  

межами строку, обумовленого договором, і після розірвання шлюбу  -  

27 вересня 2005 року (а.с. 69), свідоцтво про право  власності  на  

квартиру ОСОБА_2 отримав 28 грудня 2005 року (а.с. 71).  

Та обставина, що свідоцтво про право  власності  на  квартиру  

ОСОБА_2 було отримане після  розірвання  шлюбу,  не  є  такою,  що  

позбавляє ОСОБА_1 права власності на її частину, оскільки квартира  

збудована під час шлюбу за кошти  подружжя,  а  відтак  може  бути  

об'єктом спільної сумісної власності подружжя.  

Щодо автомобіля, то висновок районного суду про  те,  що  він  

також є об'єктом спільної сумісної  власності  подружжя,  оскільки  

придбаний у період шлюбу, відповідає  дійсним  обставинам  справи.  

Доказів про те, що автомобіль ОСОБА_2 придбав за  особисті  кошти,  

що не належали сім'ї, не надано.  

З урахуванням наведеного відповідно  до  вимог  ст.  339  ЦПК  

України ( 1618-15 ) рішення апеляційного суду підлягає  скасуванню  

із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.  

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України  ( 1618-15 ),  колегія  

суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

у х в а л и л а :  

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.  

Рішення апеляційного суду Київської області  від  23  березня  

2007 року скасувати, залишивши в силі рішення Iрпінського міського  

суду Київської області від 19 грудня 2006 року.  

Ухвала оскарженню не підлягає.  

Головуючий А.В.Гнатенко  

Судді: В.М. Барсукова  

ОСОБА_15  

ОСОБА_13  

Л.I. ОСОБА_14  

Про поділ спільного майна  

N 6-12840св07, 06.02.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог у частині поділу майна подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що до майна, яке підлягає поділу, відноситься спальний гарнітур і телевізор "Самсунг" вартістю 1 200 грн. та 1 100 грн. відповідно і стягнув із ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. грошову компенсацію вартості її частки в спільному майні.  

З такими висновками судів погодитися не можна, оскільки ст. 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.  

З висновками судів стосовно стягнення з ОСОБА_2. 1/2 частини вартості робіт із підключення до газопостачання будинку АДРЕСА_1 в м. Котовську Одеської області також не можна погодитися з таких підстав.  

Як убачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 в м. Котовську Одеської області належить батькам відповідача - ОСОБА_4. та ОСОБА_5, тому встановлення газового обладнання в їхньому будинку не можна вважати спільним майном подружжя й вартість його не може стягуватись із ОСОБА_2.  

За викладених обставин ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого йому належить урахувати наведене, більш повно з'ясувати обставини справи, надати зібраним доказам належну правову оцінку та залежно від установлених обставин вирішити спір.  

Про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя  

N 6-17656св07, 14.05.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення компенсації вартості колишнього банківського вкладу, районний суд, з чим погодився й апеляційний суд, виходили з того, що грошовий вклад відповідача у банку був спільною сумісною власністю подружжя, а тому відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України підлягає рівному поділу між ними.  

Однак таких висновків суд дійшов із порушенням норм вищезазначеного закону, без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи.  

Пояснюючи, що вклад у банку не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 посилався на те, що цей вклад не був коштами від доходів, а є лише засобом накопичення позичених коштів для зведення добудови до квартири. Ці кошти були ним позичені в певних осіб, перед ними він ніс кредиторські зобов'язання, відповідно до ст. 509 ЦК України. Таке зобов'язання він виконав, повернувши борг, кошти за яким тимчасово знаходились на його рахунку в банку.  

Про наявність у відповідача боргових зобов'язань дали показання в судовому засіданні свідки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 68-70).  

Відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.  

Відмовляючи в прийнятті показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - щодо надання відповідачу позики - грошей, суд виходив із того, що ці показання не підтверджені відповідачем в установлений судом строк письмовими доказами.  

При цьому суд не зіслався на те, якою його процесуальною дією надано відповідачу строк на подання таких доказів, коли ця дія вчинена та який строк відповідачу надавався і, що свідчить про те, що до спливу встановленого строку докази не подані.  

З урахуванням доводів ОСОБА_1 про належність коштів подружжю та пояснень відповідача про те, що вона знала про наявність позичених коштів, суд не з'ясував джерело формування вкладу, чому вимогу про поділ коштів, які певний час знаходились на рахунку в банку, заявлено за спливом 8 місяців після подання позову про поділ майна, якщо кошти на ньому, за твердженням позивачки, належали подружжю.  

Оскільки вимога про поділ коштів із вкладу заявлена через 7 місяців після попереднього судового засідання й у справі відсутні докази вручення відповідачу копії позовної заяви про такий поділ, суд не з'ясував, чи мало це місце і коли, чи мав відповідач можливість підготувати докази заперечень до першого судового засідання після заявлення цих додаткових вимог.  

Задовольнивши 14 березня 2007 року клопотання відповідача про оголошення перерви для надання доказів заперечень проти цих вимог (виклик свідків та подання письмових доказів), у наступному судовому засіданні - 19 квітня 2007 року - після отримання показань свідків відмовив у дослідженні письмових доказів із мотивів пропуску строку їх подання.  

Наведене свідчить, що рішення в частині поділу коштів колишнього банківського вкладу ухвалені всупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України, не на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, їх не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому судові рішення у цій частині, як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно   до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.  

Про  поділ спільного майна подружжя  

N 6-4319св08, 25.06.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

У Х В А Л А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

25 червня 2008 року     м. Київ  

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:  

Головуючого - Яреми А.Г.,  

Суддів: Мазурка В.А., Охрімчук Л.І.,  

ОСОБА_16 Я,М., ОСОБА_17,  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_3 доОСОБА_2, ОСОБА_1 про поділ майна,  

в с т а н о в и л а :  

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що з січня 1989 року по серпень 2005 року вона перебувала з відповідачем в шлюбі, за час шлюбу ними придбано дві квартири, автомобіль "Опель-Вектра", гараж у кооперативі "Сигнал", а також на ім'я відповідача відкрито рахунок в банку й після розірвання шлюбу вони не можуть поділити спільне майно.  

Позивачка під час розгляду справи уточнила позов та просила визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1, частину гаража, стягнути з відповідача частину отриманих за проданий ним автомобіль "Опель-Вектра" коштів та частину грошових коштів на його банківському рахунку.  

ОСОБА_3 пред'явила позов до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про поділ майна та просила визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вони з ОСОБА_2. з лютого 2005 року проживали однією сім'єю й придбали таку квартиру за спільні кошти в травні 2005 року.  

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 вересня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено, в задоволенні позовуОСОБА_3 відмовлено.  

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2007 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасоване та ухвалене в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, постановлено визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2. право власності за кожним на частину гаража № 11 в кооперативі "Сигнал", виділити гараж ОСОБА_1, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17675 грн. компенсації вартості його частки гаража, в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.  

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.  

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.  

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та задовольняючи її позовні вимоги частково, апеляційний суд керувався положеннями частини 3 статті 61 ЦПК України та виходив із того, що рішенням суду від 12 серпня 2005 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, позовною заявою ОСОБА_1 та протоколом судового засідання встановлено, що вони припинили сімейні відносини більш ніж за два роки до розірвання шлюбу, тому такі обставини доказуванню не підлягають, і спільним майном подружжя є лише гараж.  

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.  

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).  

Частиною 6 статті 57 СК України визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.  

Згідно зазначених норм при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про їх окреме проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.  

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 6 січня 1989 року по 12 серпня 2005 року, за час шлюбу в 1994 році придбано гараж в кооперативі "Сигнал", 27 травня 2004 року в кредит був придбаний автомобіль "Опель-Вектра" і такий кредит погашено 11 квітня 2005 року, 13 травня 2005 року ОСОБА_2., як покупцем, була придбана квартираАДРЕСА_1, на час розірвання шлюбу на рахунку ОСОБА_2 в банку "Фінанси та кредит" були розміщені кошти в сумі 12600 доларів США.  

Також встановлено, що 4 вересня 2006 року ОСОБА_2. продав автомобіль "Опель-Вектра".  

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що гараж, автомобіль, квартира та грошовий внесок на банківському рахунку ОСОБА_2 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки таке майно набуте ними як подружжям за час шлюбу, крім того, сукупність встановлених у справі обставин свідчить про те, що на час придбання такого майна вони фактично не припиняли шлюбних відносин, а ОСОБА_2. не надав доказів протилежного.  

При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону, правильно застосовано норми матеріального права.  

Апеляційний суд помилково скасував зазначене рішення, в порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки суду першої інстанції, безпідставно визнав такими, що не підлягають доказуванню, обставини щодо часу фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 серпня 2005 року про розірвання їх шлюбу такі обставини й час припинення сторонами шлюбних відносин не встановлено, а позовна заява ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та протокол судового засідання згідно статті 61 ЦПК України не є підставою звільнення від доказування.  

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.  

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

у х в а л и л а :  

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.  

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2007 року скасувати і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 вересня 2007 року.  

Ухвала оскарженню не підлягає.  

Головуючий - А.Г.Ярема  

Судді: В.А.Мазурок  

ОСОБА_18  

ОСОБА_16  

ОСОБА_17  

 
Про поділ майна подружжя  

N 6-25313св07, 11.06.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

У Х В А Л А  

IМЕНЕМ УКРАЇНИ  

11 червня 2008 року  

м. Київ  

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  

Верховного Суду України в складі:  

головуючого  

ОСОБА_7,  

суддів:  

ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_4 ОСОБА_12, -  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2007 року,  

в с т а н о в и л а :  

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що з 8 листопада 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час перебування в шлюбі нею разом з відповідачем було придбано АДРЕСА_1. Ще до реєстрації шлюбу вона з майбутнім чоловіком два місяці вела спільне господарство, перебувала у відносинах як дружина та чоловік. Вони разом їздили відпочивали в санаторій "Тетяна", який знаходиться в м. Коблево, проживали в одному номері. До реєстрації шлюбу, вони проживали у батьків позивачки. Саме під час проживання у батьків позивачки, відповідач зробив згідно договору про участь у Фонді фінансування будівництва перший внесок в сумі 15 тисяч доларів США, при цьому особистих коштів у відповідача було лише 8 тис. доларів США, а 2 тис. доларів США були надані відповідачу мамою позивачки - ОСОБА_3, які були нею взяті в кредит за місцем роботи для витрат на весілля. Крім того, батьки позивачки ще за два рази надали відповідачу 5 300 доларів США, а саме 4 тис. та 1300 доларів США. Таким чином, відповідач вніс своїх особистих коштів по першому внеску лише 8 тис. доларів США. Всі первинні документи на квартиру, а саме інвестиційну угоду та кредитну угоду відповідач оформив від свого імені. Залишкову суму за кредитом повертали всі разом - вони з відповідачем та їхні батьки. 1 грудня 2004 року відповідач отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру лише на своє ім'я.  

Крім того, позивачка посилається на те, що спільно з відповідачем вони встановили телефон " Голден - Телеком" вартістю 640 грн., придбали електроплиту "Ардо" С-604 ЕВ - 390 доларів США, що еквівалентно 2059 грн. 20 коп. умивальник для ванної кімнати та кран змішувач - 440 грн., пральну машину "Зануссі" - 495 доларів США, що еквівалентно 2 499 грн. 75 коп., а також сплатили 350 грн.. за встановлення спільних з сусідом бронедверей, придбали кахельну плитку на загальну суму 1 540 грн. та кухонні меблі вартістю 3 943 грн. Однак після отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на квартиру, стосунки між ними погіршилися, він вважав, що квартира є лише його власністю і згодом вигнав ОСОБА_1 з квартири й замінив замки. Просила визнати АДРЕСА_1 сумісно нажитим спільним майном її та ОСОБА_2.; визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири, поділити квартиру, виділивши позивачці 1/2 частину вартості квартири за мінусом суми першого внеску, а саме 158 564 грн. 57 коп.; стягнути з відповідача на користь позивачки 1/2 частину вартості спільно придбаних предметів першої необхідності в сумі 7 795 грн. 38 коп.; 1/2 частину витрат понесених на оцінку квартири, яка складає 497 грн. 50 коп.; 1/2 частину судових витрат, що складає 850 грн.  

В судовому засіданні позивачка уточнила та зменшивши свої позовні вимоги, просила визнати АДРЕСА_1 сумісно нажитим спільним майном її та ОСОБА_2.; визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири, стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за 1/2 частину спірної квартири в розмірі 353 500 грн.; визнати за нею право власності на 1/2 частину спільно придбаних речей, а саме на електричну плиту "Ардо" та пральну машину "Зануссі" й стягнути компенсацію за ці речі в сумі 4558 грн. 95 коп., стягнути 1/2 частину оплати вартості оцінки квартири, яка складає 497 грн. 50 коп., та 1/2 частину судових витрат, що складає 850 грн.  

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано 54/100 частини АДРЕСА_1спільною сумісною власністю подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 27/100 частин вказаної квартири. Стягнуто із ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 118 855 грн. 62 коп. компенсації за належні їй 27/100 частин зазначеної квартири, припинивши право власності ОСОБА_1 на зазначену частину. Визнано за ОСОБА_1 право власності на електричну плиту "Ардо" та пральну машину "Зануссі" вартістю 4 558 грн. 95 коп. Стягнуто із ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 1 347 грн. 50 коп. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.  

ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині поділу квартири, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.  

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.  

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правомірно виходив із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 8 листопада 2003 року до 22 грудня 2005 року, що підтверджується ксерокопіями відповідних свідоцтв.  

За період шлюбу ОСОБА_2 була придбана АДРЕСА_1, було проведено в ній ремонт, придбана побутова техніка, зокрема електрична плита "Ардо", пральна машина "Зануссі" та кухонні меблі, що підтверджується письмовими матеріалами справи.  

1 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та АТ ХК "Київміськбуд" було укладено договір № 41407 про участь у Фонді фінансування будівництва, згідно з яким ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання у фінансуванні будівництва АДРЕСА_1в сумі 174 694 грн. 13 коп. Свідоцтво про право власності на вказану квартиру ОСОБА_2 було отримано 1 грудня 2004 року.  

Станом на 1 листопада 2003 року сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі не перебували, зареєстрували його 8 листопада 2003 року. За час між укладенням договору про участь у Фонді фінансування будівництва та датою реєстрації шлюбу, на виконання умов договору № 41407, ОСОБА_2 було внесено 81 310, 45 грн., (або 15 300 доларів США.), а саме 1 листопада 2003 року - 53 700 грн. 95 коп., 3 листопада 2003 року - 21 015 грн. 48 коп., та 4 листопада 2003 року - 6 594 грн. 02 коп.  

Таким чином, оскільки на момент внесення перших внесків за квартиру ОСОБА_2 в сумі 81 300 грн. 45 коп., що складає відповідно 46 % вартості квартири (або 46/100 частин квартири), він не перебував в зареєстрованому шлюбі з позивачкою, та в судовому засіданні не доведено, що ця сума складалась не з його особистих коштів, то відповідно до ст. 57 СК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що 46/100 частин квартири є майном, набутим ОСОБА_2 до шлюбу, і є його особистою приватною власністю.  

Разом з тим, сума 93 393 грн. 60 коп., що відповідно складає 54 % вартості квартири (або 54/100 частин квартири) сплачена сторонами під час шлюбу, чого не заперечували самі сторони.  

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.  

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.  

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

у х в а л и л а :  

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.  

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2007 року залишити без змін.  

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й оскарженню не підлягає.  

Головуючий  

ОСОБА_7  

Судді:  

ОСОБА_3  

ОСОБА_4  

ОСОБА_11  

ОСОБА_12    

Про поділ майна  

N 6-28955св07, 17.09.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

У Х В А Л А  

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И  

17 вересня 2008 року     м. Київ  

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  

Верховного Суду України в складі:  

г оловуючого   ОСОБА_7,    

суддів:   ОСОБА_3, ОСОБА_5  

В.С., ОСОБА_4, ОСОБА_12  

М.П., -    

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 8 жовтня 2007 року,  

в с т а н о в и л а:  

У травні 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 1987 року до 2 квітня 2003 року. За час спільного проживання ними було придбано таке майно: ліжко двоспальне, відеомагнітофон "Самсунг", телевізор, холодильник "Норд", пилосос "Ракета", чайний сервіз, дошка прасувальна, різний посуд, цегляний гараж, легковий автомобіль "Опель-Аскона"; автомобіль вантажний МАЗ з причепом, 1981 року випуску, автомобіль вантажний МАЗ-5549, номерний знак НОМЕР_1, 1989 року випуску. Усього майна на суму 60 396 грн. та грошові кошти в сумі 5 000 грн. Відповідач добровільно проводити поділ майна відмовляється.  

Справа судами слухалася неодноразово.  

Останнім рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 8 жовтня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 147 грн. грошової компенсації. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.  

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити ухвалені у справі рішення, виключивши з них поділ автомобіля МАЗ-5549, номерний знак НОМЕР_1, посилаючись на неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального права та порушення норм процесуального права.  

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з 12 листопада 1987 року до 2 березня 2004 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Суд визнав автомобіль МАЗ-5549, номерний знак НОМЕР_1, спільним майном подружжя та виділив ОСОБА_1 компенсацію за вказаний автомобіль у розмірі 7 997 грн., а також компенсацію за прасувальну дошку та пилосос у розмірі 150 грн.  

Відмовляючи в задоволенні позову в частині поділу решти майна, яке зазначено позивачкою в позовній заяві, суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довела відповідними доказами той факт, що майно придбано нею та відповідачем під час спільного проживання, а також наявність спірного майна.  

Проте з висновком судів щодо поділу автомобіля погодитися не можна з таких підстав.  

Як убачається з матеріалів справи, 16 травня 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна. З указаної позовної заяви вбачається, що сторони проживали однією сім'єю з 1987 року до 2002 року та в період спільного проживання придбали автомобіль МАЗ-5549, номерний знак НОМЕР_1.  

Частиною 2 ст. 28 КпШС України передбачено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.  

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю України" № 16 від 12 червня 1998 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.  

З матеріалів справи (а.с. 48) вбачається, що 13 серпня 1996 року ОСОБА_1 вже зверталася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, в якому зазначала, що подружжя разом не проживає з 1996 року.  

Що стосується автомобіля МАЗ-5549, номерний знак НОМЕР_1, який судом визнано спільним майном подружжя, то з матеріалів справи вбачається, що спірний автомобіль придбаний у 1997 році, а з 21 грудня 2001 року знаходився у власності селянського (фермерського) господарства "Рось". Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2001 року вартість автомобіля складає 2 155 грн. Якщо сторони з 1996 року не проживали однією сім'єю та не вели спільного господарства, то висновки суду про визнання спірного автомобіля спільним майном подружжя є передчасними.  

Якщо ж сторони проживала спільно до 2002 року, а автомобіль продано в 2001 році, то на момент розірвання шлюбу та поділу майна автомобіль уже не перебував у власності подружжя та не підлягав поділу. Судами ці розбіжності не усунені.  

При викладених обставинах ухвалені у справі рішення без змін залишатися не можуть і підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене й залежно від установленого вирішити спір.  

Керуючись ст. ст. 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

у х в а л и л а :  

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.  

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 8 жовтня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й оскарженню не підлягає.  

Головуючий   ОСОБА_7  

Судді:   ОСОБА_3  

  ОСОБА_4  

  ОСОБА_5  

  ОСОБА_12  

Про поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення порядку користування квартирою  

N 6-8657св08, 19.11.2008, Ухвала суду,  Верховний Суд України  

У Х В А Л А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

19 листопада 2008 року м. Київ  

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  

Верховного Суду України в складі :  

головуючого   ОСОБА_19,    

суддів:   ОСОБА_20, ОСОБА_21  

В.М.,   ОСОБА_15, ОСОБА_22,  

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення порядку користування квартирою,  

в с т а н о в и л а :  

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 2 жовтня 1999 року по 19 січня 2005 року він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі та мають сина.  

9 серпня 2004 року він за власні кошти та за допомогою коштів своїх батьків придбав квартиру АДРЕСА_1 вартістю 45 893 грн. та зареєстрував її на своє ім'я. Відповідачка коштів на придбання зазначеної квартири не надавала, тому просив визнати за собою особисте право власності на спірну квартиру.  

ОСОБА_2 позов не визнала та звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що за час спільного проживання вони за спільні кошти та кошти, подаровані їхніми батьками купили спірну квартиру за 45 893 грн. ЇЇ батьки подарували на придбання спірної квартири 21 320 грн. Квартира була оформлена на позивача, проте вона дала свою згоду на її придбання, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою, а також вони з сином зареєстровані у спірній квартирі.  

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.  

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2008 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 листопада 2007 року залишено без змін.  

У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічних позовних вимог, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.  

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.  

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суди виходили із того, що квартира була придбана позивачем після припинення з відповідачкою шлюбних відносин та відповідачка не надала доказів того, що квартира була придбана на їх з позивачем спільні кошти.  

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.  

Згідно ст. ст. 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності та їх частки є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними.  

Під час укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідачка, як дружина позивача дала згоду на придбання квартири на його ім'я та після купівлі житла вони спільно були у ньому зареєстровані.  

Шлюб розірвано вже після придбання квартири.  

У нотаріально завіреному договорі купівлі-продажу зазначено, що продавець отримав гроші до підписання договору саме від позивача, а не від інших осіб. Письмові докази про протилежне у справі відсутні, тому в силу положень ст. 218 ЦК України на показаннях свідків не можна обґрунтовувати протилежне ніж те, що зазначено у договорі, який оспорюється.  

Крім того, тягар доказування про належність спірної квартири до спільної сумісної власності, суд поклав на відповідачку, тоді як в силу положень ст. ст. 60,70 СК України та ст. 10 ЦПК України позивач мав допустимими доказами довести факт придбання ним спірної квартири за власні кошти.  

Не звернуто уваги судів і на те, що продаж позивачем будинку, за який він ніби то одержав гроші і витратив їх на придбання спірної квартири, був проданий ним 19 березня 2005 року. Щодо кредитів то вони також оформлялися у 2005 році, яким суд належної оцінки не дав.  

За таких підстав рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів  

у х в а л и л а :  

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.  

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Ухвала оскарженню не підлягає.  

Головуючий В.І. Гуменюк  

Судді: М.І. Балюк  

ОСОБА_21  

ОСОБА_15  

ОСОБА_22