Справа № 367/7242/16-ц Головуючий у І інстанції Карабаза Н. Ф.

Провадження № 22-ц/780/3796/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 46 18.10.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

18 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Голуб С.А.

суддів: Верланова С.М., Приходька К.П.,

за участі секретаря Марченка Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 лютого 2017 року за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський", про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року прокурор звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що прокуратурою області під час виконання функцій покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2140/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Кооперативній, 29-а в смт. Коцюбинське» затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 929963 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:041:0113, площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.09.09 року №866, вказану земельну ділянку у ОСОБА_3 придбав ОСОБА_2 На державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №929963, виданому на ім’я ОСОБА_3 зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 61771,50 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20.05.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24.11.2015 року за позовом прокурора м.Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 929963, виданий ОСОБА_3. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт.Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт.Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт.Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст.116, 122, ч.1 ст.155, п.12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом. В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому числі його кварталів 100, 101,110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27,51 Святошинського лісництва. В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м.Ірпені Київської області від 10.12.14 №01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.15 року №А58/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0113 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський».

З урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення. З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт.Коцюбинське, враховуючи вимоги п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись. А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об’єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі ст.388 Цивільного кодексу України.

Також позивач зазначає, що набувач зобов’язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст.84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику. Також позивач зазначив, що окрім спірної земельної ділянки, ОСОБА_2 аналогічним чином придбав ще 31 земельну ділянку в смт.Коцюбинське в цьому ж масиві, які оспорюються у інших позовах.

При цьому, договори купівлі-продажу 27 ділянок посвідчені одним і тим же нотаріусом ОСОБА_4, з яких 9 договорів посвідчені в один день – 07.10.2009 року, 9 договорів у період з 20.07.2009 року по 22.07.2009 року, ще 4 договори у період з 29.04.2009 року по 22.05.2009 року, 3 договори з 01.09.2009 року по 09.10.2009 року та ще 2 договори – 14.07.2010 року. Інші 4 договори купівлі-продажу посвідчені теж в один день 22.10.2011 року одним і тим же нотаріусом ОСОБА_5

Таким чином, викладені вище обставини, за яких ОСОБА_2 була придбана спірна земельна ділянка, виключають добросовісність останнього, та надають підстави суду витребувати у нього ділянку в порядку ст.388 Цивільного кодексу України за будь-яких умов.

На підставі викладеного прокурор просив суд першої інстанції витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0113, вартістю 61771,50 грн. та стягнути судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення не надав належної правової оцінки всім доказам у справі, у зв’язку з чим дійшов до помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового та природно-заповідного фонду, оскільки надані прокурором докази підтверджують, що на момент прийняття органом місцевого самоврядування рішення, скасованого в судовому порядку, спірна земельна ділянка відносилася до лісогосподарських земель, а на даний час розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку «Голосіївський».

Інші ж доводи апеляційної скарги зводяться до викладу позовних вимог.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі, прокурор просив апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, заслухавши доповідь головуючого судді у справі, пояснення сторін по справі, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2140/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Кооперативній, 29-а в смт. Коцюбинське» затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,12 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення  ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯЖ № 929963 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:041:0113, площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.09.09 року №866, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2 На державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №929963, виданому на ім’я ОСОБА_6 зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 61771,50 грн.

Згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20.05.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24.11.2015 року за позовом прокурора м.Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 929963.

На підставі викладеного та наданих прокурором доказів на підтвердження позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не надав до суду доказів того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0113 незаконно вибула із володіння держави в особі саме Кабінету Міністрів України.

Судова колегія не погоджується із такими висновками суду виходячи з такого.

Згідно із вимогами ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування».

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЗК України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Як передбачено ст. 17 ЛК України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною 1 ст. 17 ЛК України встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно із ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з даним позовом, перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об’єкту природно-заповідного фонду - НПП «Голосіївський» та незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України, у зв’язку з чим просив витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_3 селищною радою з перевищенням повноважень, у зв’язку з чим рішення ради було визнано судом незаконним, а державний акт, виданий на ім’я останнього, недійсним. Отже, земельна ділянка є власністю держави, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст. ст. 13, 149 ЗК України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з положенням ч. 1 та ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувачі у всіх випадках.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «ОСОБА_7 проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст. 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 29 червня 2016 року (справа №№ 6-1376цс16), яка відповідно вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, оскільки Кабінет Міністрів України є власником земельної ділянки, яка вибула з володіння поза його волею, а відповідач користується нею без достатньої правової підстави, позов першого заступника прокурора Київської області підлягає до задоволення.

Щодо поданої представником відповідача заяви про відмову в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про її відхилення, враховуючи наступне.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення ст. 261 ЦК України, ст. 45 ЦПК України та з урахуванням тієї обставини, що рішення суду, яким було визнано недійсним рішення селищної ради та державний акт з відміткою про перехід права власності, набрало законної сили у серпні 2013 року, то слід дійти висновку, що саме з цього моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Тобто, право на пред’явлення віндикаційного позову, обов’язковою умовою якого є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, у даному випадку виникло після скасування в судовому порядку правовстановлюючих документів, на підставі яких майно вибуло з власності держави поза її волею.

Крім того, як зазначено в постанові від 05 жовтня 2016 року Верховного Суду України (справа № 3-604гс16), яка відповідно вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК не застосовуються.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову прокурора.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені прокуратурою Київської області, а саме 1 378,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1515,80 грн. – за подання апеляційної скарги, а всього 2 893,80 грн.

Керуючись ст. 88, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський", про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0113, яка розташована по вул. Кооперативній, 29 а в смт. Коцюбинське Київської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області 2 893,80 грн. (дві тисячі вісімсот дев’яносто три гривні вісімдесят копійок) сплаченого судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів, починаючи з дня його проголошення.

Головуючий

Судді