Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2007 р. Справа № 51/346-06
Колегія суддів у складі:
головуючого - судді Могилєвкін Ю.О., суддів -Пушай В.І., Плужник О.В.
при секретарі -Гудкової І.В.
за участю представників сторін:
позивача -Чала І.В.
відповідача -Сидорчук В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1215Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2007 р. по справі № 51/346-06
за позовом -СПДФО ОСОБА_1, м.Балаклія
до ТОВ “Агроторговий дім “Українська генетична компанія”, м. Харків
про стягнення 144647,41 грн., -
встановила:
В листопаді 2006 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача коштів в сумі 1446,45 грн. за договором уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р., укладеного між позивачем та відповідачем і СТОВ „Чепіль".
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2007 р. по справі № 51/346-06 (суддя Ольшанченко В.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р. в сумі 134673,50 грн., інфляційні за період вересень-жовтень 2006 р. в сумі 6265,00 грн., 3 % річних за період з 15.09.06 р. по 24.09.06 в сумі 549,47 грн. державне мито в сумі 1414,88 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 115,42 грн.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідачем, згідно ст.33 ГПК України, не додано доказів оплати заборгованості, інфляційних та 3% річних.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідач посилається на те, що зазначене рішення винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права.
На думку відповідача, щодо висновку суду, стосовно заборгованості боржника перед позивачем, яка становила 134673,50 грн., що відповідає сумі вказаній в договорі уступки права вимоги боргу від 15.12.2005 р. недостатньо лише самої угоди між позивачем та відповідачем. Крім того, знадобилися додаткові документи яких не було у відповідача та ще й усні пояснення позивача.
Також, відповідач зазначає, що 15 грудня 2005 р. був укладений договір відступлення права вимоги боргу, згідно з яким позивач (1-й кредитор) відступив відповідачу (2-й кредитору) право вимоги боргу за контрактомНОМЕР_2 від 25.02.2005р., укладеного між 1-м кредитором та СТОВ “Чепіль”. Згідно ст.ст.509-510 ЦК України, сторонами у цьому зобов'язанні були боржник - відповідач по справі, який відповідно до п.2.4 Договору, був зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (перерахувати гроші), та кредитор - позивач у справі, який мав право вимагати від боржника виконання його обов'язку, та у свою чергу був зобов'язаний, у відповідності до п. 2.1 Договору, передати відповідачу документи засвідчуючи відступлене право вимоги боргу (контрактНОМЕР_2, накладні, копії довіреностей, тощо), при цьому позивач був зобов'язаний першим вчинити на користь відповідача певні дії та виконання зобов'язання відповідачем було обумовлене цим виконанням.
Крім того, відповідач вважає, що позивач свої обов'язки, згідно з п. 2.1 Договору відступлення права вимоги боргу від 15.12.2005 року не виконав, та у відповідності до ч.3 ст.538 ЦК України, відповідач мав право зупинити виконання свого обов'язку, до моменту виконання позивачем первісного обов'язку.
Більш того, відповідач посилається на те, що судом не взято до уваги той факт, що позивач вимагає виконання зобов'язань відповідачем, не виконавши свій обов'язок, який мав виконати першим, що не відповідає змісту ст.538 ЦК України. Судом, також, не визначена справжня мета угоди відступлення права вимоги боргу між сторонами та СТОВ “Чепіль”. Позивач та відповідач як сторони договору відступлення права вимоги п.2 Договору узгодили взаємні обов'язки та забезпечення їх виконання. Так п. 2.3. Договору встановлений обов'язок СТОВ “Чепіль” перерахувати відповідачеві грошові кошти, які у подальшому, через 2,5 місяці відповідач згідно п. 2.4. Договору зобов'язаний перерахувати позивачу. Тобто, виконання зобов'язань відповідачем обумовлено не тільки виконанням позивачем обов'язків згідно п. 2.1 Договору, але й виконанням СТОВ “Чепіль” обов'язків згідно п. 2.3. Договору. При цьому, СТОВ “Чепіль” не є стороною у правочині відступлення права вимоги боргу, оскільки відповідно до ст.516 ЦК України, при заміні кредитора у зобов'язанні, беруть участь лише первісний кредитор та новий кредитор, т.б. п. 2.3 Договору, регулює обов'язок СТОВ “Чепіль” забезпечити виконання свого обов'язку первісним кредитором. При цьому, підписуючи угоду, якою встановлюється певний обов'язок СТОВ “Чепіль”позивач свідомо ставить виконання зобов'язання відповідачем у залежність від виконання зобов'язання СТОВ “Чепіль”. Отже, таким чином, позивач відповідає перед новим кредитором за невиконання СТОВ “Чепіль” свого зобов'язання, за аналогією з випадком надання поруки за виконання боржником зобов'язань, згідно ст.519 ЦК України.
Відповідач також, звертає увагу суду апеляційної інстанції на недосконале дослідження судом першої інстанції стосовно технічна помилки на яку посилається позивач, вказуючи в позові, що заборгованість відповідача складає 134673 грн. 50 коп., та відповідно до цієї суми розраховані усі штрафні санкції, але це не відповідає змісту п. 1.1. Договору про відступлення права вимоги від 15.12.2005 року, згідно з яким 1-й кредитор уступає 2-му кредитору право вимоги боргу з боржника за контрактомНОМЕР_2 від 25.02.2005р. у розмірі 134673,50грн. Таким чином, сума відступленого боргу складає лише 1347 грн.
Позивач в свою чергу, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просить залишити його в силі, а апеляційну скаргу -без задоволення.
При цьому, позивач зазначає, між СПД ФО ОСОБА_1 (1-м кредитором), ТОВ „Агроторговий дім „Українська генетична компанія" (2-м кредитором) та СТОВ “Чепіль”(боржником) було укладено Договір відступлення права вимоги, п. 2.4 якого 2-й кредитор зобов'язаний в строк до 15.09.2006 р. перерахувати на поточний рахунок 1-го кредитора борг, зазначений в п. 1.1 даного Договору, а саме грошову суму в розмірі 134673, 50 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Порушенням зобов'язання згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, передбачений договором.
Позивач також, звертає увагу суду на те, що індекси інфляції є офіційними, розраховуються Державним комітетом статистики України та щомісячно публікуються. За весь період прострочення, сума інфляційних витрат становить 6265,00 грн., 3% річних -549,00 грн.
Крім того, позивач посилається на ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, згідно якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін, але не більше розміру подвійної облікової НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня., яка складає 3159,44 грн. Отже, загальна сума боргу складає 1446,45 грн.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Жодних підстав (обставин) які б підтверджували порушення або невірне застосування місцевим господарським судом при розгляді справи та прийнятті рішення норм матеріального або процесуального права позивач у своїй апеляційній скарзі не зазначив та відповідних доказів не надав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим господарським судом позивач звернувся з позовом в якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 1446,47 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує не виконанням відповідачем зобов'язань за договором уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р., укладеного позивачем з відповідачем і СТОВ „Чепіль".
06.02.07 р. позивач надав уточнення від 26.01.07 р. до позовної заяви, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 158457,64 грн.
В судовому засіданні представник позивача надав заяву, в якій просить не розглядати вищевказане уточнення. Розглянувши надану заяву, суд визнав за можливе задовольнити її, що не суперечить нормам ГПК України.
26.02.07 р. позивач надав уточнення від 26.01.07 р. до позовної заяви, в якому уточнив повне найменування відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Агроторговельний дім „Українська генетична компанія", та просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 144647,41 грн., з яких борг за договором уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р. в сумі 134673,50 грн., пеня за період з 15.09.06 р. по 24.11.06 р. в сумі 3159,44 грн., інфляційні за період вересень - жовтень 2006 р. в сумі 6265,00 грн. і 3% річних за період з 15.09.06 р. по 24.09.06 р. в сумі 549,47 грн.
Представник позивача пояснив, що це уточнення подане в зв'язку з допущеною опискою в сумі позову, а саме замість 144647,41 грн. вказана сума держмита -1446,47 грн.
Розглянувши надане уточнення та докази відправки його відповідачу, суд вважає за можливе прийняти його, що також не суперечить нормам ГПК України, оскільки як вбачається з наданого до справи позові позивач визначив ціну позову саме на суму 144647,41 грн. та сплатив мито відповідно до зазначеної ціни позову.
Також 26.02.07 р. позивач надав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 26.02.07 р., в якій просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 158457,64 грн.
Розглянувши надану заяву, місцевий господарський суд обґрунтовано її відхилив, оскільки вона не ким не підписана.
Як встановлено місцевим господарським судом 25.02.05 р. між позивачем та боржником (СТОВ „Чепіль") був укладений контракт НОМЕР_2, за яким продавець (боржник) зобов'язався продати покупцю (позивачу), а покупець (позивач) зобов'язався прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію: насіння соняшнику товарне, врожаю 2005 року, насипом у кількості триста метричних тон у заліковій вазі по ціні 800,00 грн. за одну тону, на загальну суму 240000,00 грн., в строк до 01.09.05 р.
Відповідно до п.6.1 контракту НОМЕР_2 від 25.02.05 р. покупець здійснює попередню оплату товару у повному обсязі не пізніше 15.03.05 р.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання за контрактом НОМЕР_2 від 25.02.05 р. і в строк, вказаний у пункті 6.1 контракту, перерахувавши боржнику (СТОВ „Чепіль") 240000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень: НОМЕР_1 від 25.02.05 р. на суму 30000,00 грн., НОМЕР_3 від 01.03.05 р. на суму 42000грн., НОМЕР_4від 04.03.05 р. на суму 28000,00 грн., НОМЕР_5 від 11.03.05 р. на суму 140000,00 грн.
Боржник не в повному обсязі виконав свої зобов'язання за контрактом, поставивши позивачу товар за видатковими накладними НОМЕР_6 від 22.09.05 р. на суму 32000,00 грн. та НОМЕР_7 від 13.12.05 р. на суму 73326,50 грн.
Отже, заборгованість боржника перед позивачем становила 134673,50 грн., що відповідає сумі вказаній в договору уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р.
Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, в договорі уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р. допущена технічна описка - після зазначення у дужках словами суми відступленого права вимоги пропущено „грн.", але після слів стоїть кома, що свідчить про те, що ця сума виражена не у копійках, а у національній валюті платежу - гривнях.
Суд обґрунтовано погодився з доводами представника позивача і визнав, що сума договору уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р. становить 134673,50 грн.
15.12.05 р. сторони та боржник (СТОВ „Чепіль") уклали договір уступки права вимоги боргу, за яким кредитор-1 (позивач) відступив кредитору-2 (відповідач) право вимоги боргу з боржника (СТОВ „Чепіль") по контракту НОМЕР_2 від 25.02.05 р. в розмірі 134673,50 грн.
Відповідно до п.2.4 договору уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р. кредитор-2 (відповідач) зобов'язаний в строк до 15.09.06 р. перерахувати на поточних рахунок кредитора-1 (позивача) борг в сумі 134673,50 грн. Зазначений договір не суперечить вимогам чинного законодавства і посилання відповідача про те, що він не є стороною за підписаним договором, безпідставне.
Як свідчать матеріали справи відповідач свої зобов'язання за договором не виконав.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договором уступки права вимоги від 15.12.05 р. не передбачена відповідальність за прострочку виконання зобов'язань у вигляді пені.
Таким чином, посилання позивача на ч.б ст. 231 ГК України, як на підставу стягнення з відповідача пені у розмірі облікової ставки НБУ за період з 15.09.06 р. по 24.11.06 р. в сумі 3159,44 грн., суд вважає безпідставними і необґрунтованими, оскільки частина 6 ст. 231 ГК України не встановлює розмір пені, а вона лише вказує на те, що розмір відсотків штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань повинен визначатися обліковою ставкою НБУ, тобто облікова ставка НБУ є точкою відліку розміру відсотків штрафних санкцій - штрафні санкції визначаються у процентному відношенні до облікової ставки НБУ.
За таких обставин, місцевий господарський обґрунтовано визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за прострочку виконання грошового зобов'язання за договором уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р. у розмірі облікової ставки НБУ за період з 15.09.06 р. по 24.11.06р. в сумі 3159,44 грн. необґрунтованими, не доведеними і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Тому, посилання відповідача на те, що позивач у свою чергу не виконав свого зобов'язання і це є підставою для відмови в задоволенні позову, необґрунтоване, не підтверджено наданими доказами і не позбавляє відповідача в свою чергу вимагати виконання, передбачених договором зобов'язань.
Як обґрунтовано зазначає місцевий господарський суд, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач не надав суду, відповідно до ст. 33 ГПК України, докази оплати заборгованості, інфляційних та 3% річних.
За таких обставин, суд правомірно визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором уступки права вимоги боргу від 15.12.05 р. в сумі 134673,50 грн., інфляційних за період вересень - жовтень 2006 р. в сумі 6265,00 грн. і 3% річних за період з 15.09.06 р. по 24.09.06 р. в сумі 549,47 грн. обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача належить стягнути на користь позивача державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ст. 47 ГПК України та п.2 ст.8 Декрету КМУ „Про державне мито" позивачу належить повернути з Державного бюджету України державне мито в сумі 138,11 грн., сплачене платіжним дорученням № 1 від 30.01.07 р., в зв'язку з відмовою у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26.01.07 р. на суму 158457,64грн.
На підставі викладеного, рішення місцевого господарського суду винесено з урахуванням фактичних обставин справи, без порушень норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 525, 526, 611, 625, 629 ЦК України, ст.ст.193, 231, 232 ГК України ст. ст. 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2007 р. по справі № 51/346-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
судді Пушай В.І.
Плужник О.В.