Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14  травня 2007 р.                                                          Справа № 47/97-07  

Колегія суддів у складі:

головуючого  судді Могилєвкін Ю.О., судді –Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі –Гудкової І.В.

за участю представників сторін:

позивача –  Кобзар О.М.

відповідача –Міхно О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача  (вх. № 1427Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2007 р. по справі   № 47/97-07

за позовом –ТОВ «Торнадо», м. Харків

до ТОВ «Оберіг», м. Харків

про стягнення 327198,19 грн., -

                                                          встановила:

    Товариство з обмеженою відповідальністю "Торнадо" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою щодо стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг" заборгованості, яка виникла на підставі Договору від 01.07.2006 у розмірі 327 198 грн. 19 коп., у тому числі 306 130 грн. 00 коп. основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 17 908 грн. 17 коп. пені за договором та 3 160 грн. 02 коп. трьох процентів річних. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати у вигляді сплаченого позивачем держмита у розмірі 3 271, 98 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. та витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 32 719  грн. 82 коп.

     Рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2007 р. (суддя Светлічний Ю.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 289 074,60 грн. основної заборгованості, 17 055, 40 грн. збитків від інфляції, 17 908,17 грн. пені за договором, 3 160,02 грн. трьох процентів річних, витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 32 719,82 грн., державне мито у розмірі 3 271, 98 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

    Рішення мотивоване з тих підстав, що 1 липня 2006 року між ТОВ «Торнадо»та ТОВ «Оберіг»було укладено договір на виробництво друкованої продукції (далі - Договір), відповідно до якого ТОВ«Торнадо»(Виконавець) прийняло на себе зобов'язання виготовити для ТОВ «Оберіг» (Замовник) поліграфічну продукцію відповідно до Додатку №1 до Договору. Відповідач, в свою чергу, згідно із Додатком №1 до Договору, зобов'язався сплатити ТОВ «Торнадо»за роботи з виготовлення поліграфічної продукції 289 074, 60 грн. Згідно п.2.1. Договору робота виконується з матеріалу Замовника.

Відповідно до п.3.3 Договору оплата виконаних за договором робіт повинна здійснюватися відповідно до виставлених рахунків. А згідно із п.3.4. Договору, «на момент відвантаження»ТОВ «Оберіг»повинно було здійснити повний розрахунок з ТОВ «Торнадо». Відповідним моментом, згідно з п.1.2. Договору, є момент підписання Акту приймання-передачі, який і визначає момент передачі продукції.

Таким чином, на момент підписання Акту приймання-передачі, відповідач повинен був здійснити повний розрахунок за виконані за договором роботи з ТОВ «Торнадо».

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Торнадо»роботи з виготовлення поліграфічної продукції виконало в строки, встановлені договором, факт виконання підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі від 05.10.2006.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України, ст. 7, ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України, особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, -це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Тобто, сторони Договору пов'язані майново-господарськими зобов'язаннями.

Умови виконання господарських зобов'язань передбачені ст.193 Господарського кодексу, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до закону, договору та звичайних умов, а порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Так само, відповідно до ст.526 Цивільного кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу та ч.7 ст.180 Господарського кодексу, строком договору є час протягом якого сторони можуть здійснити свої права виконати обов'язки відповідно до договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з п.7.2. Договору дія договору припиняється з закінченням строку його дії, але в будь-якому випадку, після остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Оскільки на момент подання позову відповідачем не виконано своїх зобов'язань за Договором, Договір продовжує діяти.

Приймаючи до уваги, що сума боргу відповідачем не заперечується, відповідач не надав суду доказів погашення суми боргу, позовні вимоги у сумі 289 074, 60 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Правові наслідки порушення зобов'язань передбачені статтею 5 Договору, Главою 51 Цивільного кодексу та Розділом V Господарського кодексу.

Відповідно до п.5.2. Договору за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність у вигляді пені, виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення. Яка за період з 05.10.2006 до 15.02.2007 р. складає 17 908 грн. 17 коп.

Згідно ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Види, склад та розмір, а також підстави і порядок застосування господарських санкцій визначені в ст. 224 - 226, 230 - 232, 235 - 237 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 624 Цивільного кодексу, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Статтею 229 Господарського кодексу встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до  статті  625  Цивільного  кодексу боржник,  який  прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до матеріалів справи, за період з 05.10.2006 до 15.02.2007 розмір трьох процентів річних складає 3 160 грн. 02 коп.

Беручи до уваги зазначене вище вимоги позивача про стягнення пені за договором та трьох процентів річних є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства і підлягають задоволенню.

Сума інфляційного збільшення основної заборгованості за період з 05.10.2006 до 15.02.2007 складає 17 055, 40 грн. Сума основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції за період існування заборгованості складає 306 130, 00 грн.

Відповідно до ст.44 та ст.49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. У зв'язку з цим державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», що становить 3 271, 98 грн. та, згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 №411, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

       Також   позивачем   на   підставі   Договору   №1/02-2007   від   14.02.2007 р.   та  Довіреності   від   14.02.2007     здійснено   оплату   послуг  адвоката,  пов’язаних   з розглядом справи, у розмірі 32 719 (тридцять дві тисячі сімсот дев'ятнадцять) гривень 82 коп. Факт оплати послуг підтверджується виписками з банківського рахунку Кобзар О.М. №26008000002675 у Філії №1 АБ «Факторіал-Банк», м. Харків. Як підтвердження факту надання послуг, між ТОВ "Торнадо" та адвокатом Кобзар О.М. підписано Акт приймання-передачі адвокатських послуг, з якого випливає, що адвокатом дійсно було надано позивачу послуги пов'язані з розглядом справи. Зазначений у Акті обсяг послуг та зміст Договору №1/02-2007 від 14.02.2007 свідчить про те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідає обсягу наданих послуг та характеру справи.

    За таких обставин, місцевий господарський суд вважає, що позивачем доведені зазначені вище витрати пов'язані з розглядом справи і перелічені витрати слід покласти на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.   

    Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, просить його скасувати та відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

   В своїй скарзі відповідач посилається на те, що в порушення ст. 56 ГПК України ні позов, ні додані документи відповідачу не надсилалися. Відповідно до ст. 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Як зазначає відповідач, він такої ухвали не отримував та не знав про час та місце розгляду судової справи. Рішення суду виносилося за відсутності представника відповідача. Під час судового розгляду справи були порушені процесуальні права відповідача відповідно до ст. 22 ГПК України (відповідач був позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК України порядку).

  Як зазначає відповідач, під час розгляду справи судом були неповністю з'ясовані обставини, які мають значення для справи. Так, судом встановлено, що 01.07.2006р. між позивачем і відповідачем було укладено договір на виробництво друкованої продукції, відповідно до якого позивач (виконавець) прийняв на себе зобов'язання виготовити для відповідача (замовника) поліграфічну продукцію відповідно до додатку № 1 до договору. А відповідач (як з'ясовано судом першої інстанції) зобов'язався сплатити позивачу за роботи з виготовлення поліграфічної продукції 289074,6грн. Таким чином, в рішенні суду мова йде про договір підряду, відповідно до якого підрядник зобов'язаний якісно та своєчасно виконати певні роботи, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконані роботи. Неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, виражається в тому, що в дійсності був укладений змішаний договір відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, тобто договір з елементами договору підряду та договору поставки. Відповідно до п. 1.1 та п. 1.2 договору від 01.07.2006р. позивач (виконавець) зобов'язаний був виготовити поліграфічну продукцію та передати її у власність відповідачу (замовнику), останній, в свою чергу зобов'язаний був прийняти продукцію та оплатити її. Отже, за договором зобов'язання позивача (виконавця) належним чином виконанні не тільки відразу після виконання робіт, а й після передачі продукції відповідачу замовнику у власність, про що свідчать п. 1.1 та п. 1.2 договору. Факт передачі продукції у власність підтверджує не акт передачі-приймання робіт, а акт приймання-передачі продукції, який визначає момент передачі продукції чи у разі транспортування з моменту оформлення товарно-супровідних документів та відвантаження продукції зі складу, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, 18 (як зазначено у п. 1.2 договору від 01.07.2006р.). Обставини передачі продукції у власність відповідачу судом взагалі не були досліджені. Позивачем не були надані суду докази передачі відповідачу поліграфічної продукції у власність (акт приймання-передачі поліграфічної продукції у власність чи товарно-супровідні документи). Судом неповністю з'ясовані  обставини, які мають значення для справи, щодо настання строку оплати за договором. Так, судом з'ясовано, що відповідно до п. 3.4 договору на момент відвантаження відповідач повинен здійснити повний розрахунок з позивачем і таким моментом є момент підписання    акту    приймання-передачі.  В дійсності   відсутні    докази відвантаження продукції відповідачу. Акт передання-приймання робіт від 05.10.2006р., на який суд посилається як на доказ відвантаження продукції, підтверджує лише факт виконання робіт по виготовленню поліграфічної продукції. Оскільки відсутні докази відвантаження виготовленої продукції за договором  від 01.07.2006 р., строк виконання   зобов'язання відповідача по оплаті за договором не настав (відповідно п. 3.4 договору на момент відвантаження замовник зобов'язаний здійснити повний розрахунок з виконавцем за виготовлену продукцію). Строк дії договору за п. 7.1 договору не встановлено. Таким чином, оскільки строк виконання зобов'язання по оплаті за договором не встановлено, значить, безпідставно позивачем нараховані і судом стягнуто 3% річних, пеня та враховано індекс інфляції.

   Відповідач вважає, що судом безпідставно застосовано ч. 1 і ч. 2 ст. 530 ЦК України відразу, оскільки в ч. 1 мова йде про те, що зобов'язання повинно виконуватися у встановлений строк, а в ч. 2 цієї ст. мова йде про виконання обов'язку боржником у разі, якщо строк виконання зобов'язання не встановлено.

    В доповненні до апеляційної скарги відповідач зазначає, що на сьогоднішню дату йому передано лише частку поліграфічної продукції на суму 61600 грн., що підтверджується накладними. Оплата на цю суму товариством „Оберіг" відповідно була здійснена, що підтверджується платіжними дорученнями.

    Позивач вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

    В своїх запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначає, що у апеляційній скарзі на рішення відповідач посилається на те, що при вирішенні справи у суді першої інстанції ТОВ "Торнадо" порушено вимоги ст. 56 Господарського процесуального кодексу України та не надіслано копію позовної заяви на адресу ТОВ "Оберіг". Таке твердження спростовується наявним у матеріалах справи описом вкладеш з печаткою поштового відділення, який підтверджує, що копію позовної заяви було надіслано відповідачу.

    Одним з доводів апеляційної скарги є також твердження відповідача що Договір на виробництво та передачу друкованої продукції від 01.06.2006 є змішаним договором, тобто містить елементи як договору купівлі-продажу, так і договору підряду. На цьому твердженні відповідач ґрунтує свій висновок про те, що доданий до матеріалів справи Акт приймання-передачі підтверджує лише факт приймання-передачі послуг та не свідчить про те, що відбулася передача виготовленої книжкової продукції. Такий висновок не відповідає змісту Договору - відповідно до п.3.4. Договору, «на момент відвантаження»ТОВ «Оберіг»повинно було здійснити повний розрахунок з ТОВ «Торнадо»за виготовлену продукцію. У договорі та законодавстві України не міститься визначення поняття "відвантаження", але згідно з п.1.2. Договору право власності н продукцію переходить до Замовника з моменту підписання представниками сторін Акта приймання-передачі, який "визначає момент передачі продукції" чи, при наявності транспортування, - з моменту оформлення товаротранспортних документів та відвантаження продукції зі складу. Таким чином, з аналізу цього пункту Договору випливає, що:

1)          Акт приймання-передачі визначає момент передачі продукції,  а значить він визначає момент відвантаження;

2)          наявність   товаротранспортних   документів   могла   би   підтверджувати   факт відвантаження лише у разі, якщо б відбувалося транспортування товару (чого у даному випадку не було).

      Відповідно до ст.213 Цивільного кодексу України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

       Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою ст.213, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

      Як видно з наведеного вище, навіть буквальне тлумачення Договору дозволяє зробити висновок, що моментом передачі (відвантаження) продукції є Акт приймання-передачі, і що на цей момент ТОВ «Оберіг»повинна бути здійснена оплата.

     У Акті зазначено ціну одного примірника книжкової продукції, а до вартості робіт (послуг) входить вартість самої книжкової продукції, таким чином, зміст п.1.2. Договору підтверджує, що до відповідача з підписанням Акту перейшло право власності на книжкову продукцію.

      Як зазначено у ст. 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину до уваги приймається також усталена практика відносин між сторонами, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.

      Такою обставиною, що має істотне значення, є той факт, що у зв'язку з підписанням Акту приймання-передачі у бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «Торнадо»було проведено відвантаження продукції замовнику та видано податкові накладні, які ТОВ «Оберіг»в свою чергу мало провести в бухгалтерському та податковому обліку (див. пояснення посадових осіб ТОВ "Торнадо" від 04.05.2007 №37, додаються).

      Відповідно до підп.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3. ст..7 цього Закону встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

      Тобто, відповідно до податкового законодавства, будь-яка передача продукції покупцю є відвантаженням. Іншої дати відвантаження, крім дати складання Акту приймання-передачі (за відсутності транспортування) договором не передбачено, тому в цю дату було виписано податкові накладні замовнику книжкової продукції та проведено відвантаження у податковому та оперативному обліку ТОВ «Торнадо».

     Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи докази по справі на їх підтвердження, їх, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну і часткове скасування рішення місцевого господарського суду з наступних підстав.

      Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим господарським судом 1 липня 2006 року між ТОВ «Торнадо»та ТОВ «Оберіг»було укладено договір на виробництво друкованої продукції (далі - Договір), відповідно до якого ТОВ«Торнадо»(Виконавець) прийняло на себе зобов'язання виготовити для ТОВ «Оберіг» (Замовник) поліграфічну продукцію відповідно до Додатку №1 до Договору. Відповідач, в свою чергу, згідно із Додатком №1 до Договору, зобов'язався сплатити ТОВ «Торнадо»за роботи з виготовлення поліграфічної продукції 289 074, 60 грн. Згідно п.2.1. Договору робота виконується з матеріалу Замовника.

Відповідно до п.3.3 Договору оплата виконаних за договором робіт повинна здійснюватися відповідно до виставлених рахунків. А згідно із п.3.4. Договору, «на момент відвантаження»ТОВ «Оберіг»повинно було здійснити повний розрахунок з ТОВ «Торнадо».

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд необґрунтовано визнав, що відповідним моментом відвантаження, згідно з п.1.2. Договору, є момент підписання наданого до справи акту приймання-передачі робіт.

Саме наданий до справи акт приймання-передачі робіт (надання послуг) №22976 від 05.10.2006 року свідчить лише про приймання наданих послуг з виготовлення замовлених підручників про що зазначено в акті, але зазначений акт не може вважатись доказом фактичного відвантаження (отримання) відповідачем замовленої продукції.

         Відповідно до ст.213 Цивільного кодексу України, про що обґрунтовано зазначає позивач у відзиві на скаргу,  при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

        Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою ст.213, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

      Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується представниками сторін, виготовлений товар на час розгляду справи в більшій кількості знаходився (продовжує знаходитись) на складі позивача.

      Згідно наданих до справи накладних, часткове відвантаження продукції (товару) було здійснено позивачем відповідачу на суму на суму 61600,00 грн., що не заперечується представниками сторін. Тобто своїми подальшими діями при виконанні умов договору, із складанням відповідних документів (накладних на отримання), сторони узгодили момент та порядок передачі (відвантаження) продукції. Зазначені дії (вчинений правочин) не суперечить вимогам п. 1.2. Договору, котрим передбачено, що право власності на Продукцію переходить до „Замовника” (відповідача по справі) з моменту підпису уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі Продукції, або при наявності транспортування з моменту оформлення товарно-супроводних документів та відвантаження Продукції зі складу позивача.

     Також, пунктом 3.4. Договору сторонами встановлений порядок та строки розрахунків за надані послуги, відповідно до вимог котрого „Замовник” (відповідач по справі) зобов’язаний провести кінцеві розрахунки з моменту відвантаження продукції.

     Згідно наданих до справи накладних №22613 від 29.08.2006 р.,№28/Т від 28.07.2006 р., №22891 від 27.09.2006 р., №5/Т від 05.10.2006 р., №21/Т від 02.10.2006 р. позивачем була відвантажена, а відповідачем була отримана продукція на суму 61600,00 грн.

       На підставі зазначеного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу за відвантажену продукцію на суму 61600,00 грн. підлягає залишенню без змін, однак без видачі наказу, оскільки після винесення оскаржуваного рішення від 14.03.2007 р., борг на суму 61000,00 грн. сплачений відповідачем самостійно платіжним дорученням №136 від 27.04.2007 р. на суму 48500,00 грн. та платіжним дорученням №163 від 07.05.2007 р. на суму 13100,00 грн.    

      Також, підлягає залишенню без змін рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 3581,55 грн., річних на суму 663,60 грн., 3760,68 грн. пені та 6870,00 грн. витрат на послуги адвоката, тобто пропорційно від суми боргу, котра підлягала стягненню та наданому розрахунку.

     В іншій частині рішення підлягає скасуванню з відмовою в позові, а апеляційна скарга задоволенню.

      Враховуючи вищевикладене та керуючись  ст.ст. 49, 99, 101, п.п.2,4 ст.103, п. 3 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія, -

         

                                                 постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2007 р. по справі № 47/97-07 змінити. В частині стягнення 227474,60 грн. боргу, 13473,85 грн. інфляційних втрат, 14147,49 грн. пені, 2496,42 грн. річних, 25849,82 грн. витрат на послуги адвоката, 2575,94 грн. держмита рішення скасувати та в позові в цій частині відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ТОВ «Торнадо», м. Харків, вул. Космічна,21а код ЄДРПОУ 30138784, п/р 26001300000103 в ХФ АКБ „Форум”, МФО 350772 на користь ТОВ «Оберіг», м. Харків, пр. Гагаріна,82, кв. 68 код ЄДПРОУ 31339960, п/р 26008811379740 в ХФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 351016 - 1287,98 грн. держмита по скарзі. Накази доручити видати господарському суду Харківської області. Наказ про стягнення з ТОВ «Оберіг», м. Харків на користь ТОВ «Торнадо», м. Харків 61600,00 грн. боргу не видавати в зв’язку з добровільною оплатою суми боргу після винесення рішення від 14.03.2007 року.                                                 

                                                                

Головуючий суддя                                                                   Могилєвкін Ю.О.

                        судді                                                                   Пушай В.І.

                                                                               Плужник О.В.