Судове рішення #6686487




Справа № 22-2331-2009 р.                       Рішення ухвалено під головуванням  Овсюка  Є.М.

Категорія  - 42                                           Доповідач Камзалов В.В.


У Х В А Л А

Апеляційного суду Вінницької області

від 21 жовтня 2009 року

І М Е Н Е М    УК Р А Ї Н И


Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:    

    Головуючого: Камзалова В.В.

    Суддів: Колодійчука В.М., Іванюка М.В.

    При секретарі: Руденко О.М.


Розглянувши у відкритому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою

УМВС   України  у  Вінницькій  області   на  рішення   Ленінського  районного   суду  

м. Вінниці   від  3  липня   2009  року   в  справі   за  позовом   ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про примусове  виселення  з  квартири,  за   позовом   УМВС   України  у   Вінницькій  області   до  ОСОБА_2  про   виселення   та  за  зустрічним   позовом   ОСОБА_2  до  виконкому   Вінницької   міської  ради   та   ОСОБА_1   про  визнання   ордеру   недійсним,  -


В С Т А Н О В И Л А :


    В травні  2003 року  ОСОБА_1  звернувся  до суду з позовом  до          

ОСОБА_2  про  виселення.

    В  червні  2003 року   УМВС  України  у  Вінницькій   області   звернулося  до  суду  з  позовом  до  ОСОБА_2  про  виселення  без  надання   іншого  житла.      

    В  свою  чергу  ОСОБА_2  в  грудні  2003 року  звернулася  до  суду  з  позовом  до  виконкому   Вінницької   міської  ради  та  ОСОБА_1  про  визнання  ордеру   недійсним.  В  своєму  позові   вона  зазначила,  що  на  квартирному  обліку   її  сім’я   перебувала   на  законних  підставах   з  23 січня  1990 року.  В  серпні   1993 року  її   чоловік,  ОСОБА_3  загинув  на  службі.  ОСОБА_2  також  зазначила,  що  її  сім’ю  з  квартирного  обліку  не  знімали і  такого  рішення   житлово -  побутової   комісії  не   існує.  

    У  серпні  2002 року  їй  урочисто  було  вручено  ордер  на  однокімнатну   квартиру  АДРЕСА_1

    В  2003 році  заселену  позивачкою  квартиру   надали  іншій  особі – ОСОБА_1  

Ордер,  виданий  ОСОБА_1,   позивачка  вважає   недійсним,   оскільки  його  видано  на   юридично  і   фактично  зайняте   житло.

ОСОБА_1 в  своїй  позовній  заяві  зазначив, що  він  згідно  ордера  №  0189,  виданого   згідно  рішення  виконкому  Вінницької  міської  ради  № 581  від  3 квітня  2003 року  отримав  квартиру  у  АДРЕСА_1,  але  використати  своє  право  на  проживання  не  може,  оскільки  ОСОБА_2  зайняла  зазначену  квартиру   самовільно,  без  ордеру   на  заселення.

    УМВС   України  у   Вінницькій   області   в  процесі   розгляду  справи  змінило  свої  позовні   вимоги,  зверталось  до  ОСОБА_2,  виконкому Вінницької  міської  ради,  ОСОБА_4,  КП « Вінницьке  міське  бюро  технічної  інвентаризації»,  ОСОБА_5,  третьої   особи  на  стороні  позивача  ОСОБА_1,  третьої  особи  на   стороні   відповідача  - ЗАТ « ОТП  Банк»   і  просило:

    - визнати  незаконним  рішення   виконкому   Вінницької   міської  ради  № 1984  від  7 вересня  2006 року   щодо  оформлення   права   приватної  власності   на  квартиру  АДРЕСА_1

    - визнати  недійсним   свідоцтво  про  право  власності   на  квартиру  АДРЕСА_1,  видане  на  і’мя   ОСОБА_2;  

    - визнати  недійсним   договір  купівлі – продажу   квартири  АДРЕСА_1,   укладений   16 жовтня  2006 року  між  ОСОБА_2  та  ОСОБА_4 ;

    - визнати  недійсним  договір  купівлі – продажу   квартири  АДРЕСА_1,  укладений  25 липня  2008 року   між  ОСОБА_4  та  ОСОБА_5  та  скасування  реєстраційного  посвідчення.  

    Справа  розглядалася   судами   неодноразово.

    Останнім  рішенням  Ленінського  районного  суду   м. Вінниці  від  3 липня  2009 року  позов  ОСОБА_2  задоволено. Визнано  ордер  № 0189  від

15 квітня  2003 року,  виданий  на  ім.’я   ОСОБА_1 – недійсним.

    В  позові  ОСОБА_1   до   ОСОБА_2  про  виселення  з  квартири  АДРЕСА_1  без  надання  іншого  житла  - відмовлено.

    Також  відмовлено в  задоволенні  позову   УМВС   України   у  Вінницькій   області   до  ОСОБА_2,  виконкому  Вінницької  міської  ради,  ОСОБА_4,  КП  « Вінницьке  міське  бюро  технічної   інвентаризації»,   ОСОБА_5,  третьої   особи   на  стороні   позивача – ОСОБА_1,  третьої  особи  на  стороні   відповідача  - ЗАТ  « ОТП  Банк» - про  визнання  незаконним  рішення   Вінницького   міськвиконкому,    

№ 1984  від  7 вересня  2006 року   щодо  оформлення  права   приватної  власності   на  квартиру,  визнання   недійсним   свідоцтва   на   право   власності   на  квартиру  АДРЕСА_1,  виданого  на  ім.’я   ОСОБА_2,  визнання   недійсним   договору   купівлі – продажу   квартири  АДРЕСА_1,  укладеного  16 жовтня  2006 року  між  ОСОБА_2  та  ОСОБА_4,  визнання  недійсним   договору   купівлі -  продажу   квартири  АДРЕСА_1,  укладеного   між  ОСОБА_4   та  ОСОБА_5   та  скасування   реєстраційного   посвідчення.  

    Не  погодившись  з  рішенням   суду,  УМВС   України   у  Вінницькій  області   подало   апеляційну   скаргу,   в  якій  просило   рішення  суду   скасувати,  посилаючись  на   порушення  норм   матеріального   і   процесуального  права,  ухвалити   нове  рішення,  яким  задовольнити   позовні  вимоги.

Перевіривши  законність  і  обґрунтованість  рішення   суду  в   межах   заявлених   вимог   та   доводів   апеляційної   скарги,  колегія   суддів  не  вбачає  підстав   для   задоволення   апеляційної  скарги.

З  матеріалів  справи  вбачається,  що  10 червня  2002 року  житлово-побутовою  комісією  УМВС   України  у  Вінницькій  області   було  прийнято  рішення  про  дострокове  розділення   50 – ти  квартир  третього  пускового   комплексу   140 –квартирного   будинку.   Одна  з  цих  квартир   була  розділена   ОСОБА_2 ,  як  вдові   ОСОБА_3,  який  трагічно  загинів  у  ДТП    під  час  проходження   служби  в  1993 році.  В  серпні   2002 року  їй  було  вручено   ордер  на  квартиру.( т. 1,      

а. с. 130 )

На  підставі  цього  ордеру   ОСОБА_2  вселилася  разом  з  неповнолітньою дочкою  в  квартиру   АДРЕСА_1    та  постійно  там  проживала.

Згідно  ст.. 59  ЖК  України  -  ордер  на  жиле  приміщення   може  бути  визнано  недійсним  в  судовому  порядку  у  випадку   подання   громадянами  не  відповідаючих   дійсності   відомостей  про  потребу  в  поліпшенні   житлових   умов,  порушення   прав  інших   громадян  або  організацій   на  зазначене  в  ордері   жиле  приміщення,   неправомірних   дій  службових  осіб   при   вирішенні   питання   про  надання   житлового   приміщення,  а  також  в  інших  випадках  порушення  порядку  і  умов  надання   жилих   приміщень,  а  вимога  про  це  може  бути  заявлена  протягом   трьох   років  з  дня  його  видачі.

Однак,  вимога  про  визнання   недійсним  ордеру,   виданого   ОСОБА_2.  не  заявлялась  і  на  даний  час  цей  ордер  не  визнано   недійсним   у  встановленому   законом   порядку.

Відповідно  до  ст. 117  ЖК   України  у  разі  визнання  ордера   на  жиле  приміщення   недійсним   внаслідок   неправомірних  дій  осіб,  які  одержали  ордер,  вони   підлягають   виселенню  без  надання   іншого  житлового  приміщення.

Колегія  суддів  не  приймає  до   уваги  посилання   УМВС   України  на  те,  що   ОСОБА_2   був  виданий   тимчасовий    ордер,  тому  що   житловим  законодавством   не  передбачено  такого  і  в   самому  ордері   відсутні   будь- які   застереження   щодо  його   тимчасовості.  

На  даний  час  ОСОБА_2  не  проживає   в  спірній   квартирі,  ця  квартира   знаходиться у приватній власності  ОСОБА_5,  яка  користується   цією   квартирою.

Враховуючи  вищенаведені  обставини,  суд  першої  інстанції   підставно   відмовив   ОСОБА_1   у  задоволенні   позову  про  виселення   ОСОБА_2  із  спірної   квартири  без  надання   іншого  жилого   приміщення.

Судом  першої   інстанції  встановлено,  що  на  підставі  ордеру  спірна   квартира   була  правомірно  зайнята   ОСОБА_2  та  її   неповнолітньою  дочкою.  Після  цього, 15 квітня  2003 року   ОСОБА_1  був  виданий  ордер  № 0189   на  цю ж  саму  квартиру.

Згідно  ч. 2  ст. 58  ЖК  України  ордер  як  єдина   правова   підстава   для  вселення   в   надане  жиле  приміщення   може  бути  виданий   лише   на   вільне   жиле   приміщення.

Враховуючи  зазначене,  суд  першої  інстанції   обґрунтовано  задовольнив   вимогу   ОСОБА_2   про   визнання   недійсним   ордеру,  виданого   ОСОБА_1  

Із  змісту   Закону  України « Про  приватизації  державного  житлового  фонду»  вбачається,   що  приватизація  державного   житлового   фонду  - це  відчуження  квартир ( будинків )  державного   житлового  фонду   на  користь   громадян  України.  Право  на  приватизацію   квартир ( будинків )   державного  житлового  фонду   одержують  громадяни  України,  що  постійно  проживають  в  цих  квартирах ( будинках ).

З  матеріалів  справи   вбачається,  що   на  час   приватизації   спірної  квартири  ОСОБА_2  була   наймачем   квартири  та  постійно  в  ній  проживала,  про  що  свідчить   заява   ОСОБА_2   від  28 серпня   2006 року,  засвідчену   начальником   ЖЕКа  -  « Уют»   та  довідкою  про  склад   сім’ї   наймача  квартири  за  адресою :  АДРЕСА_1. ( т. 1,  а. с. 309 ).

ОСОБА_1  та   УМВС   України  у   Вінницькій  області   не   надали  суду  першої  інстанції   доказів  на   підтвердження  незаконності   приватизації   спірної   квартири   і  при  цьому  не  встановлено,  що  виконком   Вінницької   міської  ради   перевищив   свої  повноваження   або   в  інший  спосіб  порушив  чинне     законодавство.  

Як  орган  місцевого  самоврядування,  Вінницький   міськвиконком  згідно  Закону  України  « Про  приватизацію   державного   житлового  фонду»  - є  органом   приватизації,  що  здійснює   приватизацію  державного  житлового  фонду,  тому  рішення   Вінницького   міськвиконкому   № 1984  від  7 вересня  2006 року   та  свідоцтво   про  право  власності  на  АДРЕСА_1-  це  форма  добровільного   волевиявлення  держави   відносно  передачі   у  приватну   власність   ОСОБА_2  спірної   квартири.  

Оскільки   ОСОБА_2  приватизувала   спірну   квартиру   відповідно  до  вимог  закону,  то  вона   згідно  ст. 319  ЦК   України,  як  власник   майна   вправі  розпоряджатися   квартирою   на  власний  розсуд,  а  саме :  продати,  подарувати,  заповісти,  здати  в  оренду,  укласти  інші  угоди,   які   не  заборонені   законом.

Враховуючи  наведене,  ОСОБА_2   на  власний  розсуд  розпорядилася   квартирою,  а  саме   16 жовтня   2006 року   продала  цю  квартиру  - ОСОБА_4

Крім  того, згідно  рішення  Ленінського  районного  суду  м. Вінниці  від

21 лютого  2008 року   за  позовом  ОСОБА_4  до  ОСОБА_2  про  усунення   порушення  права  власності  на  квартиру  №АДРЕСА_1  яке  вступило  в  законну  силу  - 21 березня  2008 року,  встановлено,  що  ОСОБА_4  є   власником   квартири  АДРЕСА_1,  що   підтверджується   договором   купівлі – продажу  квартири  та  реєстраційним   посвідченням   КП « ВООБТІ». (  т. 2,  а. с. 20)

Таким  чином,  згідно  ч. 3  ст. 61  ЦПК   України,  обставини,   встановлені   судовим  рішенням  у  цивільній  справі,  що  набрало   законної   сили,  не  доказуються   при   розгляді   інших   справ,  у  яких  беруть   участь   ті   самі  особи.  

Згідно   договору   купівлі  -  продажу   від  25 липня   2008 року   ОСОБА_4  продав   спірну   квартиру   ОСОБА_5 ( т. 1,  а. с. 310 ).

Посилання  УМВС  України у Вінницькій області  на  вимоги  ст.388 ЦПК  України   колегія  суддів  не  обгрунтоване,  оскільки   ні   ОСОБА_4,  ні  ОСОБА_5  не  знали  і  не  могли  знати,  що  ОСОБА_2   не  мала   права   відчужувати   спірну  квартиру   і   в   цьому   разі   власник   має   право  витребувати   цю  квартиру   від   набувачів  лише  у  випадку   коли  майно   вибуло  з   володіння   власника   не  з  його  волі.

Таким  чином,  відсутні   правові  підстави  для  витребування   майна  від  добросовісних   набувачів – ОСОБА_4  та  ОСОБА_5  

Згідно  ч. 1  ст. 215  ЦПК   України   підставою   недійсності   правочину   є  недодержання   в   момент   вчинення   правочину   вимог,  а  саме :  зміст   правочину   не  може  суперечити   Цивільному   кодексу  України,  іншим   актам   цивільного   законодавства,  а  також  моральним  засадам  суспільства ;  особа,  яка  вчиняє  правочин,  повинна   мати  необхідний   обсяг  цивільної   дієздатності ;   волевиявлення   учасника   правочину   має  бути   вільним   і  відповідати   його  внутрішній   волі  ;  правочин   має   бути   спрямований   на  реальне   настання   правових   наслідків,  що   обумовлені  ним.    

Однак,  судом  першої  інстанції   не  встановлено  правових   підстав   для  визнання   недійсними   договорів   купівлі – продажу   спірної   квартири,  вчинених  -  

16 жовтня   2006 року  і  25  липня  2008 року.

Ухвалою  Ленінського   районного  суду   м. Вінниці   від  13 квітня   2009 року   накладено   арешт   на  спірну   квартиру.  Оскільки  суд   першої  інстанції   підставно   відмовив   в  позові   УМВС   України   у   Вінницькій   області   та   ОСОБА_1,   тому   арешт,  накладений   на  спірну   квартиру   слід   скасувати.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-


У Х В А Л И Л А :


    Апеляційну  скаргу   УМВС   України   у   Вінницькій  області  -  відхилити.    

    Рішення  Ленінського   районного  суду   м. Вінниці  від  3 липня   2009 року   залишити  без  змін.

    Скасувати  заходи   забезпечення   позову,   застосовані  ухвалою   Ленінського   районного   суду   м. Вінниці   від  13 квітня   2009 року,  у  вигляді  арешту   на   квартиру   АДРЕСА_1

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

    Протягом двох місяців ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.



    Головуючий:


Судді:


   


    З  оригіналом   вірно :


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація