№ 2-1056/09                                              

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

11 листопада 2009 року                                                   м. Маріуполь  

Приморський районний суд у складі:  

головуючого:                                   судді Лузана В.В.,  

при секретарі:                                            Лаушкіній М.В.,  

      позивача:           ОСОБА_1  

      представника позивача:       ОСОБА_2  

      представника відповідача:       ОСОБА_3  

      третьої особи:         ОСОБА_4  

      представників третьої особи:     ОСОБА_5  

                ОСОБА_6      

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно та  позовом третьої особи ОСОБА_4 до Маріупольської міської ради про визнання права власності,  

ВСТАНОВИВ:  

У березні 2009р. ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до Маріупольської міськради, у якому просила визнати право власності на самочинне збудоване нерухоме майно, яке розташовано на земельній ділянки будинку № 7 по пров. Щасливому у Приморському районі м. Маріуполя за ОСОБА_7, її свекром, який помер у 1985р.  

У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені вимоги та пояснила, що її померлому свекру належить будівля, розташована за зазначеною вище адресою, яку він придбав за договором купівлі-продажу в 1967р., а потім зніс та на її місці самочинно збудував: житловий будинок літ. А-1, тамбур літ. а-1, погреб літ. а/п, крильцо літ. а1, літня кухня літ. В-1, уборна літ. Б-1, гараж літ. Е-1, басейн літ. Г1, паркан № 1, однак без відповідного дозволу. При житті ОСОБА_7 не оформив право власності на будівлю. Після його смерті спадщину прийняв його син ОСОБА_8, з яким вона, позивачка, мешкала однією родиною з 1995р. та до його смерті у січні 2008р. Від спільного життя вона має трьох неповнолітніх дітей, біологічним батьком яких був ОСОБА_8, після смерті якого діти являються спадкоємцями першої черги, однак не можуть оформити свої права, оскільки право власності на знов створене нерухоме майно ОСОБА_7 виникає з моменту реєстрації, а зареєструвати самочинне збудоване майно в БТІ для подальшого оформлення права на спадщину дітей вона не має права без рішення суду, просила визнати за ОСОБА_7 право власності на будівлі, що розташовані на земельній ділянки б. № 7 по пров. Щасливому у м. Маріуполі.    

Представник позивачки ОСОБА_2 підтримав її позов та просив задовольнити за тими ж підставами.  

Представник Маріупольської міськради спеціаліст – юрисконсульт першої категорії юридичного відділу ОСОБА_3 позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити з тієї причини, що у позивачки відсутнє право вимагати визнання за ОСОБА_7 права власності, оскільки останній помер більше 20 років назад. ОСОБА_1 спадкоємцем на його майно не являється, в зареєстрованому шлюбі з сином померлого ОСОБА_8 не знаходилась та останній не записаний батьком дітей позивачки.  

Третя особа ОСОБА_4, залучений до справи, позов не визнав та стверджував, що ОСОБА_1 не має права заявляти вимоги, що стосуються майна його батька ОСОБА_7, оскільки на момент смерті останнього у 1986р. не мала ніякого відношення до його спадщини. Одночасно пред*явив позов до Маріупольської міської раді, в якому просив визнати за ним, як єдиним спадкоємцем, право власності на майно батька, а саме самочинно збудований житловий будинок з усіма спорудами, стверджуючи, що він поховав батька, після смерті якого його майно успадкувала мати, а він та два інших брата, у тому числі ОСОБА_8, на спадщину не претендували та з заявами про його прийняття до нотаріуса не звертались. Мати спадщину не оформила та після її смерті ніхто з трьох синів також не звертався з заяваю до нотаріуса про прийняття спадщини, оскільки правовстановлюючих документів на будинок не було та їх оформленням ніхто не займався. Після того, як до суду звернулась ОСОБА_1, він, ОСОБА_4, вирішив заявити про своє право на спадщину. Поважних причин пропуску строку давності не надав.  

Представники третьої особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали позов ОСОБА_4 та просили його задовольнити за тими ж підставами, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.  

Представник Маріупольської міської ради ОСОБА_3 позов третьої особи визнав та не заперечував проти його задоволення.  

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов ОСОБА_4 не визнали та просили в задоволенні його відмовити.  

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що заявлені вимоги як позивачкою ОСОБА_1, так і третьою особою ОСОБА_4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.  

Даний висновок робиться на підставі наступних правових норм закону.  

Згідно положенням п. 5 ст. 376 ЦК України, за вимогою власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на самочинне збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує прав інших осіб.  

Як встановлено судом земельна ділянка № 7 по пров. Щасливому знаходилась в користуванні ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 квітня 1967р., який зареєстрований в Маріупольському БТІ на ім*я останнього. Як слідує з технічного паспорту на ім*я ОСОБА_7 на цей житловий будинок на земельній ділянці є самочинно збудований житловий будинок літ. А-1 та інщі будівлі. Відповідно запису акту про смерть № 616 ОСОБА_7 помер 19 жовтня 1986р. За таких обставин позивачка не є особою, яка відповідно до положень ст. 376 ЦК України має право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за померлим власником. Наявність судового рішення, що підтверджує факт мешкання позивачки однією родиною з сином ОСОБА_7 ОСОБА_3, як спадкоємцем після смерті батька також не надає права позивачці вимагати захисту майнових інтересів іншої особи, у тому числі та в інтересах неповнолітніх дітей, батьком яких у свідоцтві про народження зазначено прізвище позивачки, а не ОСОБА_8 За таких обставин, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.  

Згідно положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Як слідує з пояснень ОСОБА_4 по його позову, його батько помер у 1986р. та він з заявою про прийняття спадщини не звертався та не прийняв її іншим способом. Вимоги про визнання права на спадщину заявлені ним у 2009р., тобто через 23 роки після виникнення права на спадщину. Поважні причини пропуску цього строку відсутні, про що не заперечує позивач. Крім того, спірна будівля не є об*єктом цивільно-правових відносин, оскільки являється самозабудовою, у зв*язку з чим на неї не може бути визнано право за спадщиною, як це вимагає ОСОБА_4, що є підставою для відмови в задоволенні його позову.  

У зв*язку з тим, що суд відмовляє позивачам в задоволенні позову, судові витрати, які понесені ними, відшкодуванню не підлягають.  

Керуючись ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 257, 376 ЦК України, суд-,                    

ВИРІШИВ:  

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно – жилий будинок №7 по провулку Щасливому в м. Маріуполі за ОСОБА_7 відмовити.  

В задоволенні  позову ОСОБА_4 до Маріупольської міської ради про визнання права власності за спадщиною на самочинне збудоване нерухоме майно – жилий будинок №7 з усіма надворними спорудами розташований по провулку Щасливому в м. Маріуполі  який належав  ОСОБА_7 відмовити.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, тобто через десять днів; якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк 20 днів, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.    

Суддя: