Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 червня 2009 р. справа № 16395/08/0570
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді
при секретарі Мичак О.С.
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2008 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової адміністрації в Донецькій області, Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції, Головного управління державного казначейства України у Донецькій області, третьою особою є Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відновлення трудового стажу, права на пенсійне забезпечення та про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог він вказав, що 12.03.1987 р. за наказом УВС Донецької області за № 36 його було прийнято на службу в органи внутрішніх справ і на посаді старшого оперуповноваженого ОГСБЕП, після 11 років і 27 днів служби за наказом УВС Донецької області за № 69 від 02.04.1998 р. його було відкомандировано для подальшого проходження служби в розпорядження ДПА в Донецькій області та перебував у розпорядженні ДПА в Донецькій області з 09.04.1998 р. по 25.03.1999 р.
Позивач повідомляє, що потім він працював на посаді інспектора, у т. ч. старшого чергової частини МГОНМ Красноармійської ОДПІ, але керівництво не оплатило йому час вимушеного прогулу у період з 09.04.1998 р. по 25.03.1999 р.
Через переробки на добових чергуваннях позивач звільнився за власним бажанням з органів податкової міліції.
Наказом ДПА в Донецькій області за № 239 від 01.07.2002 р. позивач був звільнений, відслуживши 4 роки 2 місяці та 22 дні.
Позивач в усній формі звернувся до відділу кадрів ДПА з питання нарахування йому пенсії за пільговим стажем робітника міліції, але йому відмовили, роз’яснивши, що він такого права не має, хоча при звільненні рекомендували відкрити особистий пенсійний рахунок у банку.
Крім того, як зазначає позивач, у період з 05.05.2006 р. по теперішній час він у письмовій формі неодноразово звертався до ДПА в Донецькій області та ДПА України з проханнями у прийнятті стосовно нього законних мір до нарахуванню пільгової пенсії, але отримував відмови.
Також, на думку позивача, його трудовий та спеціальний стаж були підраховані невірно керівництвом ДПА в Донецькій області та ДПА України.
Як зазначає позивач, на момент досягнення 45 – річного віку, тобто 21.02.2003 р. вже діяв Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», за яким пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу раніше звільнених зі служби, маючих страховий стаж 25 років та більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців складає служба в органах внутрішніх справ незалежно від підстав та часу звільнення і які досягли 45- річного віку.
Також позивач вказує, що за час вимушеного прогулу за 11 місяців і 27 днів йому не виплачена заробітна плата в сумі 8197,14 грн., а з урахуванням інфляції 9590,65 грн.
Крім того за 3 роки 4 місяці і 14 днів, які позивач служив у податковій міліції через двоє діб на треті, а він повинен був служити через троє діб на четверті і тому перепрацював 102,42 дня. З урахуванням середньої заробітної плати в день 22,67 грн. позивач вважає, що йому не виплачено 2321,86 грн., а з урахуванням інфляції 2716,58 грн.
На думку позивача, діями відповідача йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 35 000 тис. грн.
Тому, просив задовольнити його позовні вимоги.
15.12.2008 р. позивач надав суду зміни до позовної заяви, відповідно до яких, він просив суд відновити його право на пенсійне забезпечення по вислузі років і зобов’язати ДПА в Донецькій області призначити і нарахувати йому пенсію згідно вимог діючого законодавства, стягнути з Красноармійської ОДПІ за рахунок державного бюджету на його користь як відшкодування моральної шкоди на загальну суму 19900,56 грн. по час прийняття рішення та крім того, стягнути з відповідача за рахунок державного бюджету на його користь як відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 45607,10 грн.
Крім того, 01.06.2009 р. від позивача до суду надійшло клопотання, зі змісту якого вбачається, що позивач відмовляється від частини своїх позовних вимог щодо стягнення на його користь грошових коштів в сумі 5802,33 грн., у зв’язку з тим, що не збереглись відповідні накази.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.06.2009 р. зазначена частина позовних вимог ОСОБА_1 була залишена без розгляду.
В судовому засіданні позивач на задоволенні вказаних позовних вимог наполягав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача – 1 в судовому засіданні з позовом не погодився, зазначивши, що позивач був звільнений з податкових органів 01.07.2002 р. у віці 44 років. На момент його звільнення підстав для призначення пенсії не було.
Позивач звертався до ДПА у Донецькій області з питання призначення пенсії неодноразово, а саме: 05.05.2006 р., 07.06.2006 р., 04.03.2008 р., 07.04.2008 р.
На час звернення реакція п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не змінювалась.
Разом з тим, зміни цього пункту відбулись на підставі Закону України від 04.04.2006 р. № 3591У «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців».
У період з 04.07.2002 р. по 04.04.2006 р. діяли інші умови для призначення пенсії за вислугу років, які давали право позивачу на її призначення з 22.02.2003 р., тобто з наступного дня після досягнення ним 45 – річного віку.
Враховуючи, що позивач не звертався у цей період за призначенням пенсії, він втратив право на її призначення у зв’язку з внесенням змін у п. «б» ст. 12 цього Закону.
Крім того, представник відповідача – 1 надав суду клопотання, у якому просив суд при розгляді адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 застосувати ст. 99 КАС України, відмовивши позивачу у задоволенні позову на підставі ст. 100 КАС України.
Присутній в судовому засіданні представник третьої особи з позовом не погодився, зазначивши, що позивач просить призначити йому пенсію за вислугу років з моменту виникнення права на пенсію, а саме з моменту досягнення ним 45 – річного віку, з 21.02.2003 р. При цьому вказує, що тільки з 05.05.2006 р. він почав звертатися за пенсією письмово. Тому, у нього відсутнє право на призначення пенсії з 21.02.2003 р.
Крім того, відповідно до Закону України від 04.04.2006 р. № 3591-У «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», який змінив редакцію п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» таким чином: пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пп. «б»-«д» ст. 1-2 цього Закону в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45 – річного віку.
Позивач у своєму позові зазначає, що він звернувся за пенсією з 05.05.2006 р., тобто на момент звернення за пенсією вже набрав чинності Закон України від 04.04.2006 р. № 3591-У «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців».
Отже, якщо позивач звільнився зі служби 01.07.2002 р., а 45 – річного віку він досяг 21.02.2003 р., то в нього відсутнє право на призначення пенсії відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» із змінами, внесеними Законом України від 04.04.2006 р. № 3591-У «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців».
З огляду на це, просив у задоволенні позову відмовити.
Представники відповідачів 2 та 3 в судове засідання не з’явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, що з’явились, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та наданих заперечень, встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, 1959 року народження, наказом Управління Внутрішніх справ України в Донецькій області за № 36 від 12.03.1987 р. був прийнятий на службу в Органи Внутрішніх Справ.
Наказом Управління Внутрішніх справ України в Донецькій області за № 69 від 02.04.1998 р. позивача було відкомандировано у розпорядження ДПА по Донецькій області.
Наказом ДПА в Донецькій області за № 96 від 29.03.1999 р. позивач був прийнятий на службу в органи податкової міліції.
Наказом ДПА в Донецькій області за № 239 від 01.07.2002 р. позивач був звільнений з органів податкової міліції.
Вказані факти підтверджується копією трудової книжки позивача та не спростовуються сторонами.
05.05.2006 р. позивач звернувся з заявою до голови ДПА в Донецькій області, у якій зазначив, що його загальний трудовий стаж складає 29 років 11 місяців та 25 днів, з яких служба в міліції складає 19 років 11 місяців та 4 дні. Тому, він просив призначити йому пенсію за вислугу років за 12 місяців з дня звернення по змішаному стажу роботи.
24.05.2006 р. відповідач у відповідь на заяву позивача повідомив, що оскільки на день звільнення зі служби йому не виповнилось 45 років, пенсія згідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може бути йому призначена.
07.06.2006 р. позивач звернувся зі скаргою до голови ДПА в Донецькій області, у якій просив відповідача – 1 нарахувати йому у відповідності з діючим законодавством стаж служби і належну вислугу років і призначити йому пенсію за вислугу років за 12 місяців з дня звернення від 05.05.2006 р.
У відповідь на вищевказану скаргу, відповідач – 1 листом від 05.07.2006 р. повідомив позивачу, що призначення пенсії згідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивачу здійснити неможливо через те, що на день звільнення зі служби йому не виповнилось 45 років.
09.01.2008 р. позивач знову звернувся до відповідача – 1 з заявою про призначення пенсії.
У відповідь на зазначену заяву, відповідач – 1, листом від 24.01.2008 р. повідомив позивачу, що розрахунок вислуги років проведений згідно з постановою КМУ від 17.07.1992 р. № 393. На день звільнення зі служби позивачу виповнилось 44 роки 04 місяці 16 днів та його загальний трудовий стаж становить 24 роки 02 місяці 18 днів, з яких 16 років 06 місяців 13 днів складає військова служба та 07 років 06 місяців 05 днів навчання та робота в цивільних установах. Крім того, позивачу було повідомлено, що оскільки він на день звільнення не мав вислуги 20 років в пільговому обчисленні, не досяг 45 – річного віку та не мав 25 – річного стажу роботи, тому він не має права на пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
04.03.2008 р. позивач звертався до відповідача – 1 з заявою, у якій просив відновити його трудовий стаж в період з 09.04.1998 р. по 25.03.1999 р. в лавах податкової міліції на посаді старшого інспектора чергової частини і внести відповідні записи в його трудову книжку, а також змінити формулювання наказу № 239 від 01.07.2002 р., в якій зазначити причиною звільнення з ДПА не його звільнення, а його відкомандирування за місцем служби в УМВС України в Донецькій області.
У відповідь на вказану заяву, відповідач – 1 листом від 31.08.2008 р. повідомив позивачу, що він був звільнений з органів податкової міліції, а не з органів внутрішніх справ. Відповідно до чого, запис про його звільнення у трудовій книжці змінений бути не може. Крім того, позивачу було роз’яснено, що йому недостатньо вислуги років для призначення пенсії.
07.04.2008 позивач звернувся зі скаргою до відповідача – 1, у якій просив виплатити йому заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку за 11 місяців і 16 днів находження в розпорядженні ДПА в Донецькій області за період з 09.04.1998 р. по 25.03.1999 р., виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби 01.07.2002 р. в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби та крім того, нарахувати, провести розрахунок та організувати виплату у встановленому законом порядку пенсії, починаючи з 05.05.2005 р. по теперішній час.
У відповідь на вказану скаргу, відповідач – 1 листом від 24.04.2008 р. повідомив позивачу, що для призначення пенсії за п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у позивача недостатньо вислуги років. Крім того, призначення пенсії за п. «б» вказаного Закону також є неможливим у зв’язку з тим, що на день звільнення зі служби йому не виповнилось 45 років.
12.05.2008 р. позивач також звертався до ДПА в Донецькій області з заявою про призначення пенсії, у якій просив призначити йому пенсію за вислугу років у зв’язку із звільненням зі служби.
У відповідь на вказану скаргу позивача, відповідач – 1 листом від 11.06.2008 р. повідомив, що оскільки він на день звільнення не мав вислуги 20 років в пільговому обчисленні, не досяг 45 – річного віку та не мав 25 – річного стажу роботи, тому він не має права на пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
05.06.2008 р. відповідач – 1 повідомив позивачу, що з 04.04.2006 р. діє нова редакція Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в якій вказано, що за п. «б» ст. 12 пенсія призначається особам офіцерського складу в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45 – річного віку за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Держаній кримінально – виконавчій службі України. Крім того, відповідач – 1 зазначив, що на день звільнення зі служби позивача діяли такі ж умови призначення пенсії, тому в даний час позивач не має права на призначення пенсії.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відновлення права на пенсійне забезпечення за вислугою років, суд вважає, що зазначена частина позовних вимог задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як передбачено вимогами ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про порушення його прав у 2006 р., а до суду звернувся з позовом лише у 2008 р., тобто з пропуском річного строку звернення до суду.
Матеріалів, які підтверджують обставини, що є поважними, та через які позивач не міг своєчасно звернутись до суду, ним не надано.
На підставі п. 1ст. 100 КАСУ, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В судовому засіданні представник відповідача - 1 наполягав на тому, що позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду.
Тому, суд відмовляє позивачу у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за вислугу років у зв’язку зі звільненням зі служби, суд зазначає наступне.
Як було встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, позивач був звільнений з податкових органів 01.07.2002 р. у віці 44 років.
Відповідно до приписів п. «а» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше.
В судовому засіданні було встановлено, що строк служби позивача в міліції становить 19 років 11 місяців та 4 дні.
На підставі п. «б» ст. 12 вказаного Закону, пенсія за вислугу років також призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
В судовому засіданні було встановлено, що позивачу на день звільнення виповнилось 44 роки.
Згідно до вимог ст. 48 вказаного Закону, заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
В судовому засіданні було встановлено, що позивач звертався з заявами про призначення пенсії за вислугу років 05.05.2006 р., 07.06.2006 р., 04.03.2008 р., 07.04.2008 р..
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в цей період редакція п. «б» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не змінювалась.
Зміни до зазначеного пункту Закону відбулись на підставі Закону України від 04.04.2006 р. № 3591-У «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців».
Тому, у період з 04.07.2002 р. по 04.04.2006 р. діяли інші умови для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до яких, позивач мав право на призначення пенсії за вислугу років з 22.02.2003 року, тобто з наступного дня після досягнення позивачем 45 – річного віку.
Позивач в судовому засіданні наполягав на тому, що він у період з 04.07.2002 р. по 04.04.2006 р. також звертався до відповідача – 1 з заявою про призначення пенсії за вислугу років, але підтверджуючих вказаний факт документів суду не надав.
Тому, суд не бере до уваги зазначене посилання позивача та вважає, що оскільки позивач у період з 04.07.2002 р. по 04.04.2006 р. за призначенням пенсії не звертався, то таким чином, він втратив право на призначення пенсії за вислугу років у зв’язку з внесенням змін до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 .
Крім того, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення на його користь з відповідача – 2 за рахунок коштів державного бюджету матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Суд вважає, що відповідачами не були порушені принципи обґрунтованості й розсудливості (пункти 3 та 6 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Також, суд вважає, що відповідачами доведено правомірність своїх дій відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд вважає, що відповідачі діяли виходячи з принципів, викладених у п. п. 3,5,6,8 частини 3 статті 2 КАС України, тобто з принципів обґрунтованості, добросовісності, пропорційності та розсудливо, внаслідок чого позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 14, 15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86, 87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 160, 161, 162, 163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в Донецькій області, Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції, Головного управління державного казначейства України у Донецькій області, третя особа Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відновлення трудового стажу, права на пенсійне забезпечення та про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 1 червня 2009 року.
Повний текст постанови складено 6 червня 2009 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Галатіна О.О.