Код суду 27                                                                                                                                                                             № 2-а-640/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 вересня  2009 року       Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:  

головуючого: судді                                         Рогожиной А.В.

при секретарі:                                                  Костенко А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в   Костянтинівському районі Донецької області (третя особа -  Головне управління Державного Казначейства України в Донецькій області)  про визнання дій неправомірними та зобов’язання провести нарахування та виплатити щомісячну доплату до пенсії як  “дитині війни”, -

ВСТАНОВИВ:

9 липня 2009 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду  з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду в  Костянтинівському районі  Донецької області, третя особа -  Головне управління Державного Казначейства України в Донецькій області,   про визнання дій протиправними, зобов”язання  вчинити певні дії та стягнення  недоотриманого щомісячного підвищення до пенсії особі,  що має статус  дитини війни,  обгрунтовуючи свох вимоги тим, що  має статус «дитини війни»,  згідно Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»  має право  на отримання щомісячної державної соціальної допомоги  у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком.  У період  2006-2007 років відповідач таку допомогу їй не виплачував. Просила поновити їй пропущений строк для звернення до суду, визнати дії відповідача неправомірними,  зобов”язати його  нарахувати та виплатити  їй щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком, починаючи  з 1 січня 2006 року по 01 січня  2008 року в сумі  2733,30 грн.  

Позивач  звернулась до суду із заявою про розгляд справи у її відсутності, наполягаючи на задоволенні своїх позовних вимог.  

Представник відповідача звернувся  до  суду  із заявою про розгляд справи у  відсутність його представника, надавши  заперечення проти позову, у яких відповідач посилається на те, що порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Кабінетом Міністрів України у 2006 році не було розроблено. Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" призупинена, законодавче не було врегульовано питання стосовно фінансування виплати підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком дітям війни. Відповідно до вказаного Закону підвищення до пенсії дітям війни виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Вимоги позивача щодо підвищення пенсії вважає незаконними, просив суд відмовити у задоволенні позову.  У запереченнях проти позову відповідач наполягає на застосуванні строку звернення до адміністративного суду, оскільки пенсія нараховувалась та виплачувалась щомісячно та позивачу був відомий її розмір.

Представник  Головного  управління Державного казначейства України у Донецькій області  в судове засідання не з”явився, надав заяву,  в якій просив  розглянути справу за його відсутності та відмовити позивачці у задоволенні  позовних вимог.  

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних  у справі доказів.  

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_2  знаходиться на обліку в  управлінні Пенсійного фонду України   в  Костянтинівському районі  Донецької області  і отримує пенсію за віком.

Згідно  із статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року  № 2195-ІУ (далі ОСОБА_3 2195-ІУ),  що набрав чинності 01 січня 2006 року, дитиною війни є особа, яка є  громадянином України  та якій на час закінчення ( 2 вересня 1945 року) Другої світової війни  було менше 18 років.  

Позивачка народилась 26 червня 1933 року (а.с.5).  Відповідно,  вона є дитиною війни в розумінні  Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що  підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні (а.с. 9).

Виходячи із того,  що  позивачка є  дитиною війни в розумінні  Закону України "Про соціальний захист дітей війни",   суд вважає,що  на неї  повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені   Законом України "Про соціальний захист дітей війни",  зокрема,  право на підвищення пенсії на 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком,  як передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Базою для розрахунку підвищень за Законом України    "Про соціальний захист дітей війни"  встановлено мінімальну пенсію за віком.

Статтею 28 Закону України  “Про загальнообов”язкове державне   пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений  абзацем першим частини першої цієї статті,  застосовується виключно для  визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. При цьому, у частині 2 статті 5 Закону “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Діючими законами України на данний час не визначено спеціального  розміру мінімальної пенсії за віком, який повинен застосовуватись щодо положень саме Закону України “Про  соціальний захист дітей війни",  

Частиною третью ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами,  пенсії та інші види  соціальних виплат, що є єдиним  джерелом існування,  не можуть бути нижче від  прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

У відповідності до положень ст. 46 Конституції України  прийнято ОСОБА_3 України “Про прожитковий  мінімум” ( № 966-ХІУ від  15.07.1999 р.) ОСОБА_3 дає визначеня прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної  гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною другою ст.1   Закону України “Про прожитковий  мінімум” встановлено, що  прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років, дітей віком від 6  до 18 років, працездатних осіб, осіб,  які втратили працездатність.

Статтею 2  Закону України “Про прожитковий  мінімум” визначено,  що  прожитковий  мінімум застосовується, зокрема, для:

-встановлення розмірів мінамальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги  сім”ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендії та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та  законів України;  

-формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Тобто,  з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та  законів України, та грунтується, зокрема, на частині 3 ст. 46  Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими, ніж прожитковий мінімум,  встановлений законом. Крім того,  державний бюджет України при його формуванні грунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що витратна частина Бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій  Конституцією України – Основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами  прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на  основі  Конституції  України і повинні відповідати їй.  

У відповідності  до ст.22  Конституції  України, конституційні права і свободи  гарантуються  і не можуть бути скасовані. При прийнятті   нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження  змісту та обсягу  існуючих прав і свобод.

Таким чином,  встановлена частиною третью ст. 46 Конституції України  мінімальна соціальна гарантія  для визначення пенсії  та інших видів соціальних виплат, що є єдиним  джерелом існування – прожитковий мінімум,  який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним  нормативно-правовим  актом.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з  незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином,  щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є  формою  соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації  конституційного права громадян, які є дітьми війни, на  соціальний захист.

В той же час,  відповідно до ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпеченя державних соціальних гарантій здіійснюється  за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюдже6ту Пенсійного  фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті  коштів на  виплату щомісячних надбавок дітям війни  це створює  ситуацію правової невизначеностів стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі  й на отримання  надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Суд звертає увагу сторін на те, що  реалізація особою права, що пов”язане з отриманям бюджетних коштів, яке базується на спеціальних  та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнуань, тобто посилання оргнами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань, судом на приймаються до уваги.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на  відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить  позиція Суду ЄС у справі Yvоnne van Duyn v. Home Office (Саsе  41\74    van Duyn v. Home Office), принцип  юридичної визначеності означає, що  зацікавлені особи  повинні мати змогу покладатися на зобов”язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов”язання міустяться у  законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов”язана з іншим принципом-відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов”язань для запобігання відповідальності.  При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну   концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії у розмірі 30% саме від мінімальної пенсії за віком, а не будь-якому  іншому розмірі, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права  і свободи  гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соцаального захисту, зокрема, право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава, таким чином,  взяла на себе публічне зобов”язання забезпесити належний матеріальний рівень осіб, які є  дітьми війни.Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні соціальні гарантії дітям війни,  встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або  скасовані іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної  підтримки дітей війни  виходити з положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік,  яким виплата державної соціальної підтримки передбачена  у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України.  

Відповідно до  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне утримання чи державна  соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Законами України ”Про державний бюджет” на 2006 та 2007  роки були встановлені певні обмеження щодо виплат підвищень до пенсії дітям війни на підставі  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Так ст. 77 Закону України ”Про державний бюджет” на 2006 рік дію  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було зупинено.

Законом України ”Про державний бюджет” на  2007  рік від 19.12.2006 року, який набрав чинності з 01.01.2007 року, ст. 111 було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання  чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до    ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  виплачується особам, які є  інвалідами (крім тих,  на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст.71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік  дія статті  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Рішенням Конституційного Суду України  № 6-рп від 09.07.2007 року положення ст. 111 Закону України ”Про державний бюджет України  на 2007 рік” визнане неконституційним.  Приймаючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що Верховна рада України не повноважна при прийнятті Закону про Державний бюджет включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати  визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Відповідно до ст. 152 Конституції  України, закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного суду України  визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України  рішення про їх  неконституційність.  

Таким чином,  у зв”язку з  визнанням Конституційним  судом України таким,  що  не відповідають  Конституції  України (є неконституційними) відповідних положень Закону України ”Про державний бюджет України на 2007 рік”, на  підставі якого позивачу не були нараховані доплати до  пенсії, відповідач зобов”язаний  здійснити  позивачу перерахунок  пенсії, тобто  привести у  відповідність з Рішенням Конституційного Суду України розмір виплат позивачу доплати  до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Відповідно до довідки  відповідача  (а.с.28),  у 2006 та 2007 р.р. доплата до пенсії позивачці не здійснювалась,   в той час,  як, відповідно до ст. 6  Закону України “Про соціальний  захист дітей війни” підвищення до пенсії повинно нараховуватись у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

На момент  звернення   позивачки до суду нарахуваня їй доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року відповідачем не здійснено.

Відносини, що склалися між  позивачем та відповідачем, є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 п.2 ч.1 ст. 17 КАС України.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб”єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Відповідно до ст.8 КАС України, судь при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та зеперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб”єкта владних повноважень обов”язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Визнавши дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок та виплату позивачці доплати до пенсії за період часу з  9 липня 2007 року  по грудень включно 2007 року протиправними, слід зобов”язати  Управління пенсійного фонду України в Костянтинівському районі Донецької області нарахувати та виплатити позивачці недоотриману доплату до пенсії за зазначений період у розмірі  30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Вимоги позивачки  про визнання  протиправною бездіяльності відповідача з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-1У від 20.12.2005 р. дію ст.6 було зупинено на 2006 рік (п.17 ст.77) та установлено,, що пільги дітям війни, передбачені абз.7 ст.5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням  з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3367-1У від 19.01.2006 року виключено п.17 ст.77 Закону України № 3235-1У, у зв”язку з чим з 19.01.2006 року відновлено дію ст.6, а також ст. 110 викладено в іншій редакції: встановлено, що пільги дітям війни,  передбачені абзацом  сьомим ст 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 -  у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку,  визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженям з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Тобто, у 2006 році реалізація відповідного права позивачки була поставлена законом в залежність від встановлення Кабінетом Міністрів України відповідного порядку, зазначеного вище.

Кабінетом Міністрів України не встановлено та не погоджено з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету порядок виплати підвищення до пенсії дітям війни, у відповідності до якого у 2006 році в силу положень Закону України від 19.01.2006 року № 3367-IV, був би зобов,язаний діяти відповідач.

Оскільки наведене положення Закону про держбюджет не розглядалось Конституційним Судом щодо його неконституційності, то дії відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії у 2006 році є правомірними.

Щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом, на чому наполягає представник відповідача, як на підставі для відмови у задоволенні позову, то дійсно у відповідності до ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивачка просила поновити пропущенний строк звернення до суду, посилаючись на те, що її права були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів, Законів України.  Згідно ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Суд вважає, що позивачці слід поновити пропущений строк для звернення до суду, оскільки прийшов до висновку про поважність причини його пропуску, так як вона має похилий вік, її конституційні права грубо порушувались державою.

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо перерахунку та виплати пенсії. По суті спір відбувається навколо порядку нарахувань, а не безпосередньо виплати пенсії, хоча ця вимога є похідною від першої. З урахуванням зазначеного суд вважає, що виплата сум заборгованості за пенсією повинна бути здійснена в силу закону саме після перерахування пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб,єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).  Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка повинна бути стягнута на користь позивача, складає 1 грн. 70 коп. (а.с. 1).  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 94, 99, 102, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2   задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2   строк звернення до суду  з адміністративним позовом.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України  в  Костянтинівському районі Донецької області щодо невиплати ОСОБА_2      підвищення до пенсії у розмірі  30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, у період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний статус дітей війни” у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Костянтинівському районі Донецької області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни, відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний статус дітей війни” в редакції, яка діяла в цей період, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період  9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2      витрати по сплаті судового збору у сумі  1 (одна) гривня 70 копійок.  

Судові витрати в частині сплати судового збору за заявлені позовні вимоги майнового характеру, від яких ухвалою суду в порядку ст. 88 КАС України звільнено позивача по справі,   віднести на рахунок держави.                                          

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подасться у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження,

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя