ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2009 р. № 03/246
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКравчука Г.А.
суддівГоголь Т.Г.
Швеця В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 червня 2009 року
у справі№ 03/246
господарського судуЧеркаської області
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Черкаської міської ради
третя особа без самостійних вимогДержавна архітектурно-будівельна інспекція України в особі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Черкаській області
провизнання права власності на нерухоме майно
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 05.11.09 № 02.03-10/740, у зв’язку з перебуванням судді Добролюбової Т.В. у відпустці, для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Кравчука Г.А.- головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
за участю представників сторін від:
позивача: ОСОБА_1
відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
третьої особи: Єременко Л.В. (дов. від 21.05.09),
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у січні 2009 року звернулася з позовом до Черкаської міської ради про визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме майно – приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на технічний висновок Черкаської філії "Державного науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту "НДІпроектреконструкція" про фізичний стан будівельних конструкцій добудов теплогенераторних під літ. "а3", літ. "б", добудови під літ. "д", складу під літ. "Д-І" та кафе-магазину під літ. "Б-2". Позовні вимоги заявлені на підставі статті 376 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13 березня 2009 року, ухваленим суддею Єфіменко В.В., в задоволенні позову відмовлено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 331, 376 Цивільного кодексу України. Приймаючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що ФОП ОСОБА_1 не отримувала в користування в порядку, встановленому Земельним кодексом України земельної ділянки, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомості, відтак будівництво вказаних об'єктів є самочинним, що унеможливлює визнання за позивачем права власності на них.
Київський міжобласний апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Федорчука Р.В. –головуючого, Ткаченка Б.О., Лобаня О.І., постановою від 25 червня 2009 року перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, ФОП ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій приписів статей 8, 41 Конституції України, статей 328, 376 Цивільного кодексу України.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 03.12.02 між позивачем та ТОВ “Виробниче підприємство “Тавріка ЛТД” було укладено договір купівлі-продажу, у відповідності з яким позивачем було придбано частину комплексу будівель (ремонтний бокс, битовки під літерами “Е, е, е1”, площею 47,0 кв.м., частину кафе-магазину під літ. Б-2, площею 32,8 кв.м.), що розташовані по АДРЕСА_1. Судами також установлено, що 09.12.04 між позивачем і ТОВ “Виробниче підприємство “Тавріка ЛТД” було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого позивач придбав нежитлові будівлі складу “Д-1” площею 252,3 кв.м., склади СТО літ “А-1”, а, а1 , приміщення з № 2-18 по № 2-23, загальною площею 438,3 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1. Вищезазначені приміщення належать позивачу на праві приватної власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 5810758 від 13.12.04.
10.06.08 між сторонами даного спору було укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець (відповідач) на підставі рішення Черкаської міської ради від 20.12.07 № 4-246 зобов'язався надати, а орендар (позивач) - прийняти в строкове платне користування земельні ділянки, що за цільовим призначенням відносяться до земель житлової та громадської забудови, які знаходяться по АДРЕСА_1, загальною площею 3 050 кв. м., з них: 2 364 кв. м. під складськими приміщеннями та ремонтним боксом, а 686 кв. м. залишилось у спільному користуванні з Черкаською міською радою під кафе-магазином.
Отже, предметом спору у даній справі є вимога ФОП ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання за ним права власності на самочинно збудовані об"єкти, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1: літ. "а3" приміщення 25 площею 5,6 кв. м. та приміщення 24 площею 1,3 кв. м., загальною площею 6,9 кв. м., до складу “А2-1”; літ. "б" приміщення 1-3 площею 6,5 кв. м., приміщення 1-4 площею 3,5 кв. м. та приміщення 1-6 площею 1,2 кв. м., загальною площею 11,2 кв. м. до кафе-магазину (частина) “Б-2”; літ. "д" приміщення 6 площею 14,2 кв. м. до складу “Д-1”; перепланування до складу з підвалом літ. "Д-1" приміщення 1 площею 5,8 кв. м.; приміщення 2 площею 54,9 кв. м.; приміщення 3 площею 64,3 кв. м.; приміщення 4 площею 64,5 кв. м. та приміщення 5 площею 48,8 кв. м., загальна площа 252,50 кв. м.; кафе-магазину (частина) будівлі літ. "Б-2" приміщення 1-5 площею 26,6 кв. м.; підвал ремонтного боксу літ. "е–1" приміщення 1,2,3,4 площею 36,3 кв. м.; цокольний поверх літ. "е-1" приміщення 1,2 площею 9,6 кв. м.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що будівництво позивачем спірних об'єктів нерухомості здійснювалося з-за відсутності у позивача права власності чи користування земельної ділянки, на якій знаходяться вказані об'кти, що свідчить про їх самочинне будівництво і тим самим унеможливлює визнання за позивачем права власності на них.
Згідно з пунктом 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного інтересу. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об’єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Загальні засади здійснення будівництва об’єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування". При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом. Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбаче них статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним. Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 вказаного Кодексу, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Відповідно до вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об’єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об’єкт. Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів обох інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим вважає, що суди обґрунтовано відмовили у позові.
Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішень у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційного суду відсутні.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 1115 , 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 червня 2009 року у справі № 03/246 Господарського суду Черкаської області –без змін.
Головуючий суддя Г. Кравчук
Судді Т. Гоголь
В. Швець