Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа X» 22ц-1968 / 2006 Головуючий у 1 й інстанції - Тимченко С.О.
Категорія - 44 Доповідач - Григорченко Е.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Григорченка Е.І., Прозорової М.Л.
при секретарі - Горобець КВ.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ „Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ ,Павлоградвугілля" про стягнення компенсації за затримку виплати одноразової допомоги, -
ВСТАНОВИЛА:
ВАТ „ Павлоградвугілля" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову позивачу в його позовних вимогах, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням матеріального та процесуального права, також суд не повно з'ясував обставини, які мають суттєве значення по справі / а. с. 24-25/.
Зазначеним рішенням суду позовні вимоги задоволені частково, з ВАТ „Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію за несвоєчасну виплату одноразової допомоги у сумі 3407,08 грн. та держмито на користь держави в розмірі 51 грн. / а. с. 19-20 /.
Як на підстави апеляційної скарги відповідач посилався на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального закону, а висновки суду не відповідають матеріалам справи. Відповідач вважає, що одноразова допомога не підлягає компенсації.
Суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час працював на шахтах ВАТ „Павлоградвугілля" в шкідливих умовах праці, де отримав професійне захворювання. Згідно висновку МСЕК позивачу було встановлено 40% втрати професійної працездатності.
Наказом ВАТ „Павлоградвугілля" за НОМЕР_1 від 20.12.1995 року позивачу була призначена одноразова допомога в сумі 12770,20 грн. у відшкодування шкоди здоров'я.
В квітні місяці 2004 року позивачу виплачена одноразова допомога в повному обсязі.
За таких обставин, та, виходячи із вимог п. п. 39,43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків /затверджених постановою Кабміну України від 23.06.1993 року № 472 - із послідуючими змінами та доповненнями /, - згідно яких одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а якщо потерпілому з вини власника своєчасно не виплачена сума відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження будь-яким строком і підлягає коригуванню у зв'язку з ростом цін на споживчі товари та послуги у порядку, встановленому ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року „ Про оплату праці" та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати /, затвердженим Постановою Кабміну України від 20.12.1997 року № 1427 /, - суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини одноразової допомоги у зв'язку з порушенням строків її виплати і, вказана компенсація, розраховується по час набрання чинності Закону України № 2050-Ш від 19.10.2000 року „ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", тобто по 01.01.2001 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями самих сторін.
При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини одноразової допомоги у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Відповідно до ст. 11 Закону України від 14.10.1992 року „ Про охорону праці", п. п. 30,39,43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків /затверджених постановою Кабміну України від 23.06.1993 року № 472 - із послідуючими змінами та доповненнями / - одноразова допомога входить до складу страхових виплат, які підлягають коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України „ Про оплату праці".
Сума компенсації обчислена судом першої інстанції правильно, виходячи із встановлених обставин по справі та діючих норм матеріального закону, а також розмірів індексів інфляції за даними Державного комітету статистики України.
Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, що суперечить діючому законодавству.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування правильного по суті і справедливого рішення суду з одних лише формальних міркувань згідно ст. 308 ЦПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необгрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 303,307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ВАТ „ Павлоградвугілля" - відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена.в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.