АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4356/09 Головуючий у 1-й інстанції: Степаненко Ю.А.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Бондара В.О.,
суддів: Крилової О.В.,
Спас О.В.,
при секретарі Белименко С.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року
в справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Дон-Сервіс», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні майном, стягнення збитків, упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2009 р. ОСОБА_2. звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Позивач зазначав, що він спільно з ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках 11/100 частин комплексу будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2007 року визначено порядок користування земельною ділянкою й позивачу виділено у користування Ѕ частину земельної ділянки, площею 2111 кв.м., на якій розташовано зазначений комплекс будівель, а також розділено в натурі об’єкти нерухомості й позивачу встановлено право на Ѕ частину від 11/100 частин комплексу будівель, а саме: приміщення 5, площею 216,7 кв. м., частину замощення літ.1, ворота ,площею 8,7 кв. м.
Рішенням Василівської міської ради Запорізької області від 27 березня 2008 року за місцем розташування приналежних йому об’єктів нерухомості було призначено поштову адресу: АДРЕСА_2.
Позивач зазначав, що за договором оренди №2 від 01 лютого 2002 року він разом з ОСОБА_3 передали ТОВ «Виробничо-торговому підприємству» «Дон-Сервіс» (директором якого є ОСОБА_3) на один рік вищезазначений комплекс будівель. Договір пролонгований не був, проте майно йому не повертали, належну йому земельну ділянку не звільняли. За його позовами рішеннями Василівського районного суду Запорізької області від 06 лютого 2008р. та від 18 червня 2009р. відповідача виселено з належних йому будівель та усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
01 червня 2008р. позивач уклав зі ОСОБА_4 договір оренди нежитлового приміщення №1, яке фактично знаходилося в користуванні відповідача та 02 червня 2008р. отримав на рік наперед 150000грн. орендної плати (а.с.20).
У зв’язку з тим, що не передав ОСОБА_4 предмет оренди 04 червня 2008р. повернув останньому 150000грн. та сплатив 50000грн. штрафних санкцій, як було обумовлено договором між ними (а.с.21).
Позивач вважає, що з винних дій відповідача йому було завдано матеріальної шкоди на суму 200 000 грн., а також спричинено моральну шкоду.
Позивач просив суд:
- зобов’язати ТОВ «Виробничо-торгове підприємство «Дон-Сервіс» не чинити йому перешкоди в користуванні майном: Ѕ 11/100 частин комплексу будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, шляхом видалення із займаних приміщень майна, яке належить відповідачу, а також передачею ключа від вхідних воріт до приміщення 5, площею 216,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2;
- забезпечити позивачу вільний доступ для використання вищезазначеного майна;
- зобов’язати відповідача не чинити йому перешкод у здійсненні права власності вищезазначеним майном;
- зобов’язати відповідача звільнити приміщення та територію, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, складаються з приміщення 5, площею 216,7 кв. м, частини замощення літ 1, воріт, площею 8,7 кв. м, в 10-денний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили;
- встановити порядок виконання рішення, вказавши, що у разі, якщо відповідач не виконає рішення в частині усунення перешкод у користуванні вищезазначеним майном, позивач має право самостійно встановити замки на вхідних воротах до приміщення 5, площею 216,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, з подальшим стягненням понесених витрат з відповідача на його користь;
- стягнути з відповідача на користь позивача заподіяні збитки у сумі 50 000 грн., упущену вигоду в сумі 150 000 грн. та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з недоведеністю обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасника апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що суд правильно встановив правовідносини, які склалися між усіма учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції застосував вірно норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яке відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, згідно якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Є правильним та відповідає обставинам справи висновок рішення суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні майном, оскільки згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, проте з вищенаведених судових рішень видно, що ці спірні питання вже вирішувалися у встановленому порядку на користь позивача і їх остаточне вирішення має відбуватися в порядку виконання рішень суду згідно Закону України „Про виконавче провадження”. Правильність даного висновку знайшла своє підтвердження при апеляційному розгляді справи під час якого представник позивача пояснив, що позивач не просить про задоволення цієї частини позовних вимог, так як перешкоди в користуванні належним йому майном усунуті.
В частині позовних вимог про стягнення збитків, упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги і просить про її задоволення. Проте, ці доводи не спростовують висновків рішення суду першої інстанції.
Згідно с татті 22 ЦК України о соба, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно ст. 1166 ЦК України, яка визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Статтею 1192 ЦК України передбачені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. А саме, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
З системного аналізу наведених норм матеріального права видно, що обов’язок відшкодувати збитки у вигляді доходів, які позивач міг реально одержати за звичайних обставин, передаючи належне йому нерухоме майно в оренду третій особі, в даному випадку не виникає, оскільки позивач не діяв за звичайних обставин, а свідомо, знаючи, що належне йому нерухоме майно перебуває в судовому спорі і він не матиме змоги передати його орендарю, уклав вищевказаний договір, що суперечить ст. 795 ЦК України, згідно якої обчислення строку договору починається з переданням наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди. В даному випадку між позивачем і відповідачем не існують правовідносини відшкодування шкоди, оскільки відсутня така, передбачена ст. 1166 ЦК України, їх складова як вина відповідача, що ним було доведено належним чином при розгляді справи в суді першої інстанції.
Правильним є висновок рішення суду першої інстанції і в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки всупереч вимогам ст. ст. 22, 1167 ЦК України та роз’ясненням п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” позивачем не надано доказів наявності такої шкоди, що унеможливлює позитивне вирішення питання про її відшкодування.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 – 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :