Справа №-22-ц-4662/2009рік Головуючий 1 ін-т. Слободін М.М. Категорія – розподіл майна подружжя. Доповідач - Міненкова Н.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2009 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді – Міненквої Н.О.
Суддів – Гальянової І.Г., Ларенка В.І.
При секретарі – Григоренко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна та визнання права власності на ? частину майна нажитого за час перебування у шлюбі, -
в с т а н о в и л а
до суду звернулась позивачка із вищезазначеними позовними вимогами, посилаючись на те, що в період шлюбу з ОСОБА_3 було придбано майно, яке після розірвання шлюбу не було поділено між нею та чоловіком. Спочатку позовні вимоги були пред’явлені до ОСОБА_3 в серпні 2008 році, а потім, коли стало відомо про смерть останнього, позовні вимоги були пред’явлені до його спадкоємиці ОСОБА_1. Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги посилалась на те, що знаходилась з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з березня 1979 року по жовтень 2007 року. Вказувала, що спільно проживали та вели спільне господарство з ОСОБА_3 до грудня 2006 року. За цей період було придбано майна за оцінкою позивачки на суму 24 611200 грн. Просила виділити їй майно на суму 11 137 600 грн. Розподілу підлягали: квартира АДРЕСА_1, місце для паркування автомобіля, яке розташоване на підземній автостоянці під будинком АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_2 та автомобіль „Лексус” , а також майно , яке знаходиться у зазначених квартирах у вигляді різних витворів мистецтв, меблів, антикварних речей, побутової техніки. Позивачка неодноразово змінювала позовні вимоги. В грудні 2008 року в позовній заяві до ОСОБА_1 зазначала, що було придбано майна на суму 12050000 грн., в січні 2009 року на суму 22 275 200грн. а.с. 22.( справа №-2-1906/09), в травні 2009 року на суму 16848800( а.с. 160 т.1)
Відповідачка проти позову заперечувала, зазначаючи на те, що питання розподілу майна було вирішено до розірвання шлюбу у добровільному порядку між ОСОБА_3 - батьком відповідачки та його колишньою дружиною – позивачкою по справі. Були укладені фактично фіктивні угоди по відчуженню на користь позивачки двох квартир на користь її близьких родичів, крім того, вважає, що позивачка не має права ставити питання про розподіл майна яке було придбано під час роздільного проживання з ОСОБА_3, так як батько з позивачкою спільно проживали та вели спільне господарство до 2002 року, а потім проживали окремо, а тому все майно, яке батько придбавав в 2003 - 2006 роках не може бути віднесено до спільного майна.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2009 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано за позивачкою право власності на 1\2 частину квартир в м. Харкові та у м. Одесі, а також на ? частину автомобіля і предметів, які знаходяться в зазначених квартирах. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодилась з рішенням ОСОБА_1 й у апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального закону, у зв’язку з неналежною оцінкою доказів, що є у справі.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, пояснення сторін по справі та їх представників судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 3 ч.1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У даному випадку діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу. Між тим визнання такого майна особистою приватною власністю дружини , чоловіка потребує доведення.
З матеріалів справи вбачається і дані обставини не заперечували сторони, що ОСОБА_2 та померлий батько відповідачки ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 березня 1979 року по 08 жовтня 2007 року, коли шлюб було розірвано у судовому порядку.
Пред’являючи позовні вимоги ОСОБА_2 зазначала те, що вона проживала з чоловіком однією сім’єю до грудня 2006 року і на підтвердження цих доводів посилалась на показання свідків які були допитані в судовому засіданні за її письмовим клопотанням, серед яких були також і її близькі родичі. Крім того надала суду ксерокопії фото, датованих 2006 роком, з яких вбачається, що в цей період вона разом з ОСОБА_3 та своїми донькою та онукою відпочивали у Ялті, знімали один номер і разом проживали (а.с. 58), у вересні 2005 року разом святкували день народження її доньки, а також послалась на акти, складені в лютому 2009 року про те, що вона проживала з дня заселення квартири №- 58 по вул. Данилевського 26 з 2004 року по грудень 2006 року однією сім’єю з ОСОБА_3( а.с. 102). Зазначені докази стали підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 судом першої інстанції.
Судова колегія не може погодитись з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.2. ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і суд повинен сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
08 жовтня 2007 року Київським районним судом м. Харкова було постановлено рішення про розірвання шлюбу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 З вказаного рішення вбачається, що сторони не ведуть спільного господарства з грудня 2002 року, не підтримують шлюбних відносин та проживають окремо. Суд розглянув позовні вимоги без участі ОСОБА_2, яка подала письмову заяву про розгляд справи без її участі. В рішенні також зазначено, що між сторонами відсутній майновий спір.( а.с. 139).
В судовому засіданні досліджувались матеріали справи про розірвання шлюбу №-2-4855/07/05. Досліджувалась позовна заява ОСОБА_3, в якій він зазначав, що з ОСОБА_2 вони мешкають окремо і спільного господарства не ведуть. Майно, яке було придбано під час шлюбу: АДРЕСА_3 , квартира в м. Одеса було поділено добровільно і таким чином, що квартира АДРЕСА_3 залишилась ОСОБА_2, а в м. Одесі - ОСОБА_3 Крім того, в позовній заяві було чітко зазначено про добровільний розподіл сумісного майна. Вказана позовна заява була отримана ОСОБА_2, у зв’язку з чим був досліджений а.с. 9 вказаної справи. ОСОБА_2 з доводами розірвання шлюбу погодилась і в своїй заяві просила справу розглядати за її відсутності, в якій вона також зазначила, що майнового спору між подружжям не має.( а.с. 10 справи №-2-4855/07/05). Рішення позивачкою в установлені строки оскаржено не було.
Копію рішення суду ОСОБА_2 отримала, що підтверджується матеріалами вищевказаної цивільної справи, що підтверджуються також ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2009 року про відмову ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2007 року.( а.с.70 вищевказаної цивільної справи), ОСОБА_2 намагалась оскаржити рішення лише після того, як їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 помер насильницькою смертю.
Ті обставини, що ОСОБА_3 не вів з позивачкою спільного господарства і не проживав однією сім’єю підтверджуються також і тим, що відповідно до заяви ОСОБА_3 на ім’я директора охоронної компанії, яка здійснювала охорону будинку АДРЕСА_1 до числа довірених осіб була включена лише донька ОСОБА_3, а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 він просив виключити з числа осіб яким був дозволений вільний доступ до квартири. ( а.с. 269). Згідно з довідкою управління державної служби охорони при ГУМВС України в Одеській області №-4-2773 від 06.07.2009 року за договором за №-3854/1 від 01.10.2004 року на охорону квартири №-20 за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморська,1 в числі довірених осіб зазначена тільки ОСОБА_1- донька ОСОБА_3
З акту від 25 лютого 2009 року, який був наданий позивачкою вбачається, що будинок 26 по вул. Данилевського був заселений лише у 2004 році. Ці обставини були підтверджені в суді свідком ОСОБА_5, яка зазначала, що в даній квартирі проводився ремонт до 2005 року і вселення було проведено тільки влітку 2005 року.
На цей час подружжя проживало окремо і спільного господарства не вели, а тому посилання позивачки на те, що після придбання квартири вона спільно з ОСОБА_3 облаштовувала вказану квартиру не можна визнати безспірними. Посилання, ж, як на докази, що позивачка відпочивала разом з ОСОБА_3 в 2005 – 2006 роках в Криму, та він був присутнім на святкуванні дня народження її доньки не доводять факту спільного проживання та ведення спільного господарства в цей період, та придбання майна за спільні кошти подружжя.
Судова колегія вважає, що позивачкою та її представником не доведено в судовому засіданні факту спільного придбання у власність художніх картин, предметів старини , антикваріату та побутової техніки які були перераховані позивачкою в позовних заявах. Позивачка постійно уточнювала свої позовні вимоги, неправильно вказувала найменування техніки та її виробників, більшість предметів вона змогла зазначити після ознайомлення з протоколами обшуку, протоколами оглядів, охоронною розпискою та з повідомлення директора музею, тобто вже вкінці 2008 року. Позивачка як на доказ придбання вказаних нею рухомих предметів посилалась на показання свідків. Між тим, останні в судовому засіданні не змогли достовірно підтвердити час й найменування придбання вказаних предметів, а тому оцінка достовірності показань свідків щодо їх придбання за спільні кошти подружжя під час їх спільного або роздільного проживання може бути дана лише за наявності інших достовірних доказів. Але такі докази позивачкою надані не були. Крім того, більшість предметів була придбана у 2003- 2006 роках, як сама зазначала позивачка, але в цей час позивачка проживала зі своїм чоловіком окремо, доступу до спірних квартир не мала.
З позовної заяви ОСОБА_2, яку вона пред’являла в серпні 2008 року до ОСОБА_3 вбачається. що остання в позовній заяві не зазначила те, що її чоловік знаходиться у розшуку, у зв’язку з чим була порушена кримінальна справа. Перша позовна заява за своїм змістом відрізняється від уточнених та пред’явлених до спадкоємиці ОСОБА_3 , так як не містить конкретно зазначених предметів рухомого майна, в заяві зазначені предмети нерухомості, які взагалі відсутні за вказаною позивачкою адресою.
Враховуючи викладене судова колегія вважає, що судовим розглядом було достовірно встановлено, що позивачка з грудня 2002 року, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 проживала з ним окремо і спільного господарства вони не вели. А тому усе майно яке придбавалось ОСОБА_3 в 2003- 2007 роках – є його власністю. Вказаний висновок не протирічить п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №-11 від 21 листопада 2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, відповідно до якого, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалось суд відповідно до ст. 57 Сімейного Кодексу може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей час та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.
Судова колегія вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги відносно розподілу нерухомого майна, вказаного в позовній заяві також і з наступних підстав.
Судовим розглядом було встановлено, що припиняючи шлюбні відносини в 2002 році подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фактично домовились про добровільний розподіл майна, яке було придбано за час шлюбу. Дані обставини знайшли своє підтвердження в матеріалах справи №-2-4855/07 про розірвання шлюбу, не заперечувались обставини поділу майна до вирішення справи про розірвання шлюбу і самою відповідачкою. Як вже було зазначено вище, при вирішенні питання про розірвання шлюбу ОСОБА_2 чітко зазначила у своїй заяві, що спору між подружжям про поділ майна у них не має. Відповідно до розписки від 05 грудня 2005 року, написання якої позивачка не заперечувала, ОСОБА_2 зазначила своє місце проживання: АДРЕСА_3 і вказувала, що при розірванні шлюбу ніяких майнових претензій до свого чоловіка не має. ( а.с. 274).
В судовому засіданні був підтверджений той факт, який не заперечувався і самою позивачкою, що у 2005 році ОСОБА_3 сплатив повну вартість квартири по вул. Культури в м. Харкові і переоформив її на онуку позивачки ОСОБА_6. Квартира АДРЕСА_3, придбана під час шлюбу, також була буцім – то продана онуку позивачки ОСОБА_7 , при цьому за значно нижчою ціною чим її собівартість. В цій квартирі залишилось також і усе майно, яке придбавалось подружжям за час шлюбу, у тому числі рідкісні предмети старовини, картини відомих художників і ці обставини позивачка в судовому засіданні не заперечувала. Ці обставини підтверджуються також, як вже зазначалося вище, позовною заявою про розірвання шлюбу по справі №-2-4855/07, де колишній чоловік позивачки зазначав, що квартира по вул. Сумській, 128-а перейшла позивачці у порядку добровільного розподілу майна. Не заперечувала позивачка також і того факту, що проживає і залишилась бути зареєстрованою в квартирі. Також безпосередньо після розірвання шлюбу 25 жовтня 2007 року був оформлений договір купівлі - продажу між донькою вже колишнього чоловіка позивачки, відповідачкою по даній справі та ОСОБА_2, відповідно до якого донька продала ОСОБА_2 належну їх квартиру АДРЕСА_4 за ціною значно нижчою ніж її собівартість( відповідачка стверджувала, що це була безгрошова угода( а.с. 295), у зв’язку з чим колишній чоловік ОСОБА_1 13 серпня 2007 року дав нотаріально завірену згоду на продаж майна, придбаного під час шлюбу, враховуючи таку домовленість ( а.с. 265) і лише безпосередньо після укладання вищевказаних угод позивачка отримала на підставі рішення суду свідоцтво про розірвання шлюбу.
Позивачка в суді апеляційної інстанції не могла пояснити те, чому вимоги про розподіл майна подружжя були пред’явлені нею після того як їй стало відомо про зникнення її колишнього чоловіка та оголошення його в розшук за заявою доньки.
З позовної заяви вбачається, що позовні вимоги були пред’явлені до ОСОБА_3, який на той час вже знаходився в розшуку і за фактом його зникнення була порушена кримінальна справа, про що позивачці було достовірно відомо. Між тим, про дані обставини вона суд не повідомляла. Крім того, вказана позовна заява і викладені в ній обставини свідчать про те, що на час пред’явлення позову ОСОБА_2 не був відомий перелік майна, яке знаходиться у спірних квартирах і вона сама зазначала, що не має доступу до цих квартир. В позові позивачка просила розділити підземну автостоянку, яка знаходиться під будинком АДРЕСА_5, але пізніше відмовилась від цих вимог коли їй стало відомо. що підземна автостоянка під вказаним будинком відсутня. Про підземну стоянку під будинком АДРЕСА_1 у своєму первісному позові позивачка взагалі не згадувала..
Судова колегія вважає, що все вище перелічене свідчить про те, що на час пред’явлення позовних вимог в серпні 2008 року позивачка не мала інформації про майно яке знаходиться в спірних квартирах. Після розірвання шлюбу і отримання свідоцтва про розірвання шлюбу вона з жовтня 2008 року по серпень 2009 року не ставила питання про розподіл майна і лише коли їй стало відомо про зникнення її колишнього чоловіка стала вимагати його розподілу.
Судова колегія, враховуючи вищезазначені докази, їх обґрунтування приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити з підстав не доведення нею факту придбання майна під час зареєстрованого шлюбу, але фактичного припинення шлюбних відносин за період з грудня 2002 року по жовтень 2007 року. Крім того, судова колегія вважає, що позивачкою не спростовані достовірні докази відповідачки, відносно того, що на час розірвання шлюбу рухоме майно нажите під час шлюбу ОСОБА_2 і її колишнім чоловіком ОСОБА_3 було розподілено добровільно. А тому на час вирішення питання про розірвання шлюбу в судовому порядку спору про поділ майна у подружжя не було.
При таких обставинах , в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником апелянта ОСОБА_8 надана заява, в якій він просить у разі задоволенням апеляційної скарги скасувати засоби забезпечення позову прийняті ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2009 року.( а.с. 30 т.1).
Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України , якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Одночасно з ухвалення судового рішення суд може одночасно постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
У зв’язку з тим, що судова колегія прийшла до висновку про ухвалення по справі нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог і дане рішення набирає законної сили негайно, застосування даної норми закону буде обґрунтованим.
Керуючись ст.218,303,304,307,309,313,316,317,319 ч.6 ст. 154 ЦПК України судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2009 року.
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.
Скасувати, встановлені ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2009 року заходи забезпечення позову ОСОБА_2 та зняти арешт з наступного майна:
- квартира АДРЕСА_1;
- майно яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_1;
- одне місце для зберігання автомобіля, яке розташоване на підземній автостоянці під будинком АДРЕСА_1;
- квартира АДРЕСА_2;
- майно яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_2;
- автомобіль марки „Лексус” LX – 350, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя –
Судді -
Судді -