Справа №2-а-958-09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2009 року Першотравневий районний суд
Донецької області
у складі: головуючого судді Трегубенко С.В.
при секретарі Павлічевої А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку письмового провадження, в залі суду в смт. Мангуш цивільну справу у порядку адміністративного судочинства за позовом
ОСОБА_1
до
Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області
про
зобов*язання здійснити перерахунок та виплату недоотриманих сум пенсій по інвалідності,
ВСТАНОВИВ :
Позивач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи в наслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією Чорнобильської катастрофи і має статус громадянина постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда 2 групи, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» стоїть на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Першотравневої районної державної адміністрації та отримує пенсію за інвалідністю.
Відповідно до ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач отримує пенсію по інвалідності у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року.
Однак вважає, що право на отримання пенсії в розмірах встановлених ст..ст.49, 50, 54 Закону №796-ХП у нього виникло з 12.01.2005 року, це й змусило його звернутися до суду з позовом про визнання неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області з 12 січня 2005 року по 22 травня.2008 року щодо виплати пенсії, як інваліду 2 групи, в розмірі меншому ніж це встановлено ст.ст.49, 50, 54, 67, 71 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ч.3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області провести перерахунок та виплату основної пенсії - 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком по 2 групі інвалідності з 12 січня 2005 року по 22 травня.2008 року, у відповідності до ст.ст.49, 50, ч.3, 4 ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та ч.3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як постраждалому внаслідок аварії на ЧАЄС, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
У судове засідання позивач не з*явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
У судове засідання представник відповідача також не з’явилася, надала до суду письмову заяву про розгляд справи в її відсутності та заперечення проти позову, в яких вказала.
ОСОБА_2 знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області та отримує пенсію згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796 від 28.02.1991 року. Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобльській АЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи.
Відповідно до ст..49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ пенсії особам, які мають статус учасника ліквідації насліків аварії на Чорнобильській АЕС та віднесені до 1 категорії встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров*ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, у відношенні яких встановлено причинний зв*язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижче по 2 групі інвалідності-8 мінімальних пенсій за віком.
Статею 50 цього Закону передбачене встановлення особам, віднесеним до 1 категорії, щомісячної додаткової пенсії за збиток, нанесений здоров*ю, інвалідом 2 групи у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
Позивач посилається на те, що встановлення йому основного розміру пенсії та додаткового розміру пенсії повинно бути здійснене виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, який встановлено Законом України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV.
Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування», тобто, у розмірі прожиткового мінімуму, застосовується згідно ч.3 цієї статті, винятково для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування».
Тобто, у зазначеній нормі не передбачено її застосування для визначення розмірів пенсій, у тому числі й відповідно о ст..ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобилської катастрофи».
Враховуючи, що Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закон України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування» мають рівну юридичну силу(у прикінцевих положеннях обох Законів є посилання на те, що інші Закони та нормативно-правові акти, для реалізації зазначених Законів, застосовуються у частині, що не суперечать вимогам Законів).
З цих позицій відсутні підстави для застосування норм, зазначених у першому Законі, з ігноруванням норм другого Закону.
Суд, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, приходить до наступного.
ОСОБА_1 віднесений до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням №128005(а.с.7), визнаний інвалідом 2 групи що підтверджується довідкою (а.с.8).
Згідно ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-4, який відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 частини 1 статті 8 зазначеного Закону таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.
Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсії: за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Абзац перший пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, у разі, якщо особа має право на отримання пенсії, у тому числі відповідно до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця
між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі - спеціальний закон), оскільки відповідно до статті 50 ОСОБА_3 України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Розділ 8 даного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (надалі – Закон № 107) були внесені зміни, в тому числі й до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (пункт 28 розділу ІІ).
Частина 3 статті 54 та стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону № 107) встановлюють нижчі розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, а також розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у процентному співвідношенні до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані неконституційними, серед іншого, і положення пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими з 1 січня 2008 року були внесені зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, і до статей 50, 54.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
У пункті 6 рішення Конституційного Суду України, зазначено, що рішення у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.
Враховуючи вищевикладене, суд при розгляді і вирішенні даного спору застосовує норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, які були чинними до внесення змін Законом № 107.
Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам 2 групи – 75% мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеної до категорії 1.
Частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 2 групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком, ураховуючи, що розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється на рівні прожиткового мінімуму.
Суд зазначає, що даною нормою визначений для даної категорії нижній розмір державних пенсій. Таким чином, якщо нормами статті 49 спеціального Закону передбачений максимальний розмір, то частиною 4 статті 54 даного Закону нижній розмір державної пенсії для інвалідів, віднесених виключно до першої категорії, та у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частина 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3108-4 від 17 листопада 2005 року) визначає, що обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце захворювання) внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (надалі - загальний закон), у якому призначення пенсій по інвалідності визначено розділом 4 (статті 30-35 Закону).
Частиною 1 статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності. Частина друга вищенаведеної статті визначає, що за наявності у непрацюючих інвалідів 2 і 3 груп - у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу - за їх вибором пенсія по інвалідності призначається у розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Зазначене посвідчує, що після внесення змін у частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (17 листопада 2005 року), обчислення і призначення пенсії по інвалідності здійснюється за правилами загального закону, внаслідок чого розмір пенсії по інвалідності поставлений в залежність від розміру пенсії за віком, обчисленої за нормами загального закону.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, за наявності у чоловіків – 25 років, а у жінок – 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, з огляду на те, що зазначена стаття частиною 3 доповнена Законом України № 2505 від 25 березня 2005 року (набрав чинності з 31 березня 2005 року), тоді як частина 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» змінена Законом України від 17 листопада 2005 року № 3108–15 (набрав чинності з 13 грудня 2005 року).
Не врахування відповідачем зазначених змін стало однією з причин хибного висновку щодо неможливості застосування стосовно позивача норм статті 28 загального закону в частині визначення мінімального розміру пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму.
Враховуючи, що порядок обчислення мінімальної пенсії за віком встановлений лише нормами Закону України № 1058, суд вважає за необхідне також застосувати аналогію закону, закріплену статтею 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-14, а також Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року №2017-ІІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону №2505–4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Статтею 58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року № 107-VI, що набрав чинності з 1 січня 2008 року був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Таким чином, для позивача як інваліда 2 групи, особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, нижній розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватися, виходячи із наведених розмірів.
Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що, зокрема, зазначено у рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня по справі №1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою ОСОБА_3 та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 ОСОБА_3 України не допускається.
Постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 ОСОБА_3 України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 ОСОБА_3 України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, з огляду на частину 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якою принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини зазначає, що не надання правової оцінки судом першої інстанції доводам позивачів, не вчинення жодної спроби проаналізувати всі підстави позову з точки зору обґрунтування вимог певними правовими нормами, свідчать про порушення судом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що було зазначено у рішенні суду по справі «Проніна проти України».
Крім того, за приписами ст. 22 ОСОБА_3 України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 8 ОСОБА_3 України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії.
Суд зазначає, що за нормами частини 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-ХIV.
Позиція Управління ґрунтується виключно на постановах Кабінету Міністрів України, огляд яких не підтверджує доводи відповідача стосовно того, що будь-яким із них визначений мінімальний розмір пенсії за віком для встановлення нижчого рівня пенсії, у тому числі інвалідам, внаслідок захворювання від аварії на ЧАЕС.
Відповідно до частини 2 статті 19 ОСОБА_3 України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.
Суд не приймає посилання відповідача на норми частини 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058, які регулюють, у тому числі, строки перерахунку пенсії з огляду на наступне. Норми статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлюють право позивачів на державну та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах, які визначені цим Законом. Стаття 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає здійснення перерахунку лише з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, без встановлення додаткових умов для такого перерахунку, тобто заяви осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку із невиконанням суб’єктом владних повноважень (відповідач у справі) норм Закону, які не пов’язують право на перерахунок пенсії із заявою особи.
Застосування відповідачем зазначених Постанов Кабінету Міністрів України до спірних відносин обмежує конституційне право на соціальний захист, суперечить принципу законності, визначеного п. 2-4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України та приписам п. 1,6 ст. 92 ОСОБА_3 України, ст. 71 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якого дія положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Згідно ст. 22 ОСОБА_3 України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_3, не є вичерпаними.
При прийнятті нових законів або внесені змін в діючі закони не припускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно ст.. 4 п. 4 Цивільного Кодексу України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить цьому Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. У разі невідповідності правового акту України застосовується акт законодавства, який має вищу юридичну силу ( п.4 ст. 8 ЦПК України).
Ч. 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» якою передбачено, що перерахунок призначеної пенсії, провадиться у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа, не може бути застосована до спірних відносин, оскільки вказана стаття передбачає виняток із загального правила, а саме: перерахунок призначеної пенсії в такому порядку здійснюється, крім випадку, передбаченого ч. 3 ст. 42 цього Закону, якою передбачено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії провадиться з дня встановленого нового розміру прожиткового мінімуму який набрав чинності 12.01.2005 року.
Таким чином, з 12 січня 2005 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, органи Пенсійного фонду України зобов*язані здійснювати перерахунок пенсій саме з дня встановлення цього розміру прожиткового мінімуму незалежно від звернення пенсіонера з відповідною заявою про перерахунок пенсії.
Суд не може взяти до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем строку для звернення з позовом до суду, оскільки відповідно до ч.3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, і позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 цієї ж статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У зв»язку з тим, що пенсія позивачу призначена по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва та захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків воїнської служби по ліквідації наслідків ЧАЄС, то згідно ст. 1166 Цивильного кодексу України передбачено, що шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Так, саме статтями 49,50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок «Чорнобильської катастрофи» передбачено виплата пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок впливу аварії на ЧАЄС.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю.
Таким чином, відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, щодо відшкодування заподіяної їм шкоди у будь-який час.
Ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-4, в якої саме зазначено, що суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. В ч. 2 зазначеної статті передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримано з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При цьому, конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені ст. 1, 3 частиною 2 ст. 6, статтею 8 , частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 ОСОБА_3 України, набуте у сфері пенсійного забезпечення не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 ОСОБА_3 України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки право на отримання пенсії відповідно до статей 49,50, ч. 3, 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ч. 3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у позивача виникло з 12 січня 2005 року, то саме і з цієї дати вона не підлягає зменшенню.
На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищенаведене, у сукупності усіх доказів, досліджених у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 71, 86, 94, 159-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.49, 50, ч.3,4 ст.54, ч.3 ст. 67, ст.71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 268 ч.3 ЦК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області з 12 січня 2005 року по 22 травня.2008 року щодо виплати ОСОБА_1 пенсії, як інваліду 2 групи, в розмірі меншому ніж це встановлено ст.ст.49, 50, чч.3,4 ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ч.3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату основної пенсії - 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком по 2 групі інвалідності з 12 січня 2005 року по 22 травня.2008 року, у відповідності до ст.ст.49, 50, ч.3, 4 ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та ч.3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як постраждалому внаслідок аварії на ЧАЄС, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі постанови постанови у повному обсязі – з дня складання в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя С.В. Трегубенко