Апеляційний суд Кіровоградської області
-----------------------------------------------------------------------------------------------
Справа №22- 2029/2009р. Головуючий у першій інстанції Бутельська Г.В.
Категорія 2,5 Доповідач Черниш Т.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого – Кривохижі В.І.,
суддів Голованя А.М.,
Черниш Т.В.,
при секретарі Дімановій Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 департаменту економіки та фінансів Кіровоградської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою прокурора Ленінського району м. Кіровограда в інтересах департаменту економіки та фінансів на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2008 року,
в с т а н о в и л а :
11 квітня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 департаменту економіки та фінансів Кіровоградської міської ради (далі-Департамент) про визнання права власності на нежитлове підвальне приміщення, розташоване в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником Ѕ частин квартир №1 та №2 в цьому будинку, під якими знаходиться підвальне приміщення площею 38,75 кв.м, яким він фактично користується за домовленістю з власниками квартир 5, 7, 13; проводить його благоустрій. Посилаючись на такі обставини та на необхідність проведення капітального ремонту належних йому житлових приміщень, який можливий лише в комплексі з ремонтом підвального приміщення, від технічного стану якого залежить стан та цілісність належних йому квартир, просив визнати за ним право власності на зазначене підвальне приміщення площею 38,75 кв.м, повноваження щодо здійснення права власності на яке делеговані Департаменту, однак останній цим приміщенням не опікується, ремонту не проводить, що призводить до його руйнування та знищення, і, як наслідок, до порушення технічного стану належного йому житла.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда, ухваленим в попередньому судовому засіданні 18 квітня 2008р., позов задоволено: постановлено визнати за ОСОБА_1 право власності на ціле нежитлове приміщення, загальною площею 38,75 кв.м, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1
На це рішення прокурор Ленінського району в порядку ст. 121 Конституції України, ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» в інтересах держави в особі Департаменту подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове про відмову в позові.
В судове засіданні апеляційної інстанції сторони не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Перевіривши за матеріалами справи законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам постановлене рішення не відповідає.
Ухвалюючи про визнання за позивачем права власності на підвальне приміщення площею 38,75 кв.м в будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції керувався тим, що позивач має право на це приміщення, виходячи з права власності на Ѕ частину квартири №1 та Ѕ частину квартири №2 в цьому будинку та необхідності забезпечення збереження підвального приміщення, запобігання його подальшого псування та руйнації самого житлового будинку, з урахуванням факту передачі в користування позивачеві спірного нерухомого майна власниками квартир №№ 5,13,7 та згоди відповідача ОСОБА_2 як співвласника квартир №1, №2 і представника Департаменту, якому надані повноваження по управлінню цього підвального приміщення.
Проте погодитись з наведеними мотивами задоволення позову не можна.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Положенням ст. 328 Цивільного кодексу України, на яку суд послався, передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст. 392 ЦК власник має право пред’являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно даних договорів купівлі-продажу, нотаріально посвідчених 19 березня 2004р. та 30 грудня 2005р., ОСОБА_1 і ОСОБА_2 належать на праві власності по Ѕ квартири №2 та по 1/2 частині квартири №1 в багатоквартирному 3-поверховому житловому будинку, розташованому в АДРЕСА_1
Виходячи зі змісту ч.2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п. 4.2 Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 р. №4-рп/2004 та положень ч. 2 ст.382 ЦК України, допоміжні приміщення стають об’єктами права власності співвласників багатоквартирних будинків одночасно з приватизацією громадянами квартир багатоквартирних будинків і окремо приватизації не підлягають.
Даний спір виник саме стосовно підвального приміщення, правовий режим якого як загального майна співвласників багатоквартирного будинку виключає виділення його і передачу у власність окремому співвласнику. Визнавши, що повноваження по управлінню спірним підвальним приміщенням надано Департаменту економіки та фінансів, суд при розгляді справи не досліджував фактичні обставини щодо права власності територіальної громади на житловий будинок, в рішенні послався на визнання позову відповідачами.
Між тим, як зафіксовано в журналі судового засідання від 18 квітня 2008р., представник Департаменту, не заперечуючи проти позову, зазначала, що згадане підвальне приміщення не є об’єктом комунальної власності (а.с.32). Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» теж не передбачено, що після приватизації квартир (до утворення товариств співвласників) допоміжні приміщення залишаються в комунальній власності.
За таких обставин суд не мав правових підстав для визнання права власності на спірне підвальне приміщення за ОСОБА_1 і задоволення його вимог, пред’явлених до Департаменту та співвласника своїх квартир ОСОБА_2. Покладений в основу рішення висновок не можна визнати таким, що ґрунтується на законі.
З огляду на це, рішення суду як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, оскільки обставини, на які ОСОБА_1. посилався на підтвердження своїх цивільно-правових вимог, не є законною підставою для визнання права власності на спірне нерухоме майно. Доводи позивача про порушення чи невизнання відповідачами його права приватної власності на підвальне приміщення не ґрунтуються на законі та доказах, є безпідставними.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст.16, 328, 382,392 ЦК України, ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 303, п.2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора Ленінського району м. Кіровограда задовольнити .
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2008 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та департаменту економіки та фінансів Кіровоградської міської ради про визнання права власності на підвальне приміщення площею 38,75 кв.м в будинку АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді