апеляційний суд автономної республіки крим

Справа № 22-2001/06р.                       Голов. 1 інст.- Долженко Ю. П.

Доповідач - Белинчук Т. Г.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2006 року червня місяця 26 дня, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим, в складі:

Головуючого, судді   Панкова М. В., Суддів   Ісаєва Г. А.,

Белинчук Т.Г.,

При секретарі Буровій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - КП ЖЕО Центрального району міста Сімферополя, ОСОБА_5 про усунення перешкод в володінні , та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про спонукання до усунення перешкод по введенню в експлуатацію житлового приміщення за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду міста Сімферополя АР Крим від 21 грудня 2005 року та додаткове рішення Центрального районного суду міста Сімферополя АР Крим від 18 січня 2006 року , -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення порушення права володіння шляхом переобладнання самовільного житлового приміщення в господарські споруди на підставі ст. 48 Закону України „ Про власність", 15, 16 ЦК України.

Свої вимоги мотивує тим, що до 01 лютого 1971 року наймачем квартири АДРЕСА_1, що складалася з житлових кімнат, площею 14, 8 кв. м., 8,7 кв. м., кухні 7, 3 кв. м., коридором 5, 0 кв. м. була його мати ОСОБА_6. За вказаною квартирою були закріплені три сараї літ „Д", літ „Е" і літ „І". Відповідно до рішення Центрального райвиконкому м. Сімферополя від 01 лютого 1972 року № НОМЕР_3 зазначений договір найму був змінений шляхом відкриття двох особистих рахунків на ОСОБА_6( мати позивача ) і відповідача ОСОБА_2.

За ОСОБА_6 і позивачем були закріплені кімнати 14, 8 кв. м. і кухня 7, 3 кв. м.

За відповідачем ОСОБА_2 його дружиною ОСОБА_3 і донькою ОСОБА_4 було закріплено кімнату 7, 3 кв. м., коридор 5, 0 кв. м.

Сараї літ „Д" та літ „Е", що примикали до кімнати 14, 8 кв. м., залишилися в користуванні позивача і його матері, сарай літ. „І", що примикає до коридору перейшов в користування сім'ї ОСОБА_2.

У зв'язку із смертю матері позивача ( ОСОБА_6) ІНФОРМАЦІЯ_1, Центральним райвиконкомом 21 січня 2004 року було ухвалено рішення № НОМЕР_1про переоформлення особового рахунку на кімнату 14, 8 кв. м., кухню 7, 3 кв. м. і коридор 1, 5 кв. м. в квартиру АДРЕСА_1 про переоформлення особового рахунку на позивача.

18.06.2003 року позивач приватизував вказані приміщення, одержавши в Сімферопольському міськвиконкомі свідоцтво про право власності на житло.

Сараї літ. «Д» літ. «Е» до приватизації не увійшли, оскільки в 1993 році ОСОБА_2 і ОСОБА_3 самовільно без згоди позивача переобладнали їх в прибудову літ. «В2», яку на цей час використовують як житлове приміщення для мешкання їх дочки ОСОБА_4 Сарай літ. «І» і коридор 5.0 кв. м. також було самовільно переобладнано відповідачами в підсобне приміщення літ. «В1» незабаром після зміни в 1972 році договору найму.

У зв'язку з вказаними обставинами позивач позбавлений можливості користуватися господарськими будовами.

У зв'язку з вказаними обставинами позивач просить суд зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, переобладнати самовільно зведену ними прибудову літ. «В2» на місці сараїв літ. «Д» і лит. «Е» в дві господарські будови в їх колишніх габаритах. У разі невиконання відповідачами рішення суду покласти обов'язок по переобладнанню на нього з подальшим відшкодуванням збитку відповідачами.

ОСОБА_3 не визнавши основній позов, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про спонукання до усунення перешкод по введенню в експлуатацію житлового приміщення.

Свої вимоги мотивувала тим, що починаючи з 1997 року, а саме після зведення сараїв, що підтверджується повідомленнями Сімферопольського БТІ, її сім'я постійно користувалася спірними сараями. Крім того, мотивує свої вимоги тим, що дані сараї були переобладнанні в житлові приміщення в 1993 році, тобто до укладення ОСОБА_1 договору найму його половини квартири.

З тих пір вказані приміщення знаходяться в постійному користуванні як житлові приміщення 5-5, 5-6, в житловому будинку літ. «В2» про що безумовно знав і відповідач.

Рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя від 21 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язані переобладнати самовільно зведені ними прибудови літ „В2" на місці сараїв літ „Д" та літ „Е" в дві господарські споруди в їх попередніх габаритах.

В задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя від 18 січня 2006 року рішення суду від 21 грудня 2005 року доповнено тим, що ОСОБА_4 зобов'язана звільнити самовільну прибудову літ. „В2" в домоволодінні АДРЕСА_1, та не чинити перешкод в переобладнанні її у колишні господарські споруди - сараї літ „Д" та літ „Е".

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду від 21 грудня 2005 року та додаткове рішення суду від 18 січня 2006 року, та просить ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 вточнили, що вони оскаржують рішення суду від 21.12.05 р. в частині основного позову, в часті відмови в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 рішення вони не оскаржують, та оскаржують додаткове рішення.

Відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, приймаючих участь у справі, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду в частині основного позову та додаткове рішення суду слід скасувати, постановивши нове рішення про відмову в задоволені основного позову.

Постановляючи рішення про задоволення основного позову, суд прийшов до висновку що після переоформлення особових рахунків у 1972 році сараї літ „Д" і „Е" залишилися в користуванні позивача, не увійшли до приватизації позивача, оскільки переобладнанні відповідачами.

З даними висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають фактичним обставинами по справі та вимогам норм матеріального права.

Рішення в частині зустрічного позову не оскаржується.

З матеріалів справи вбачається, що до 01 лютого 1971 року наймачем квартири АДРЕСА_1, що складалася з житлових кімнат, площею 14, 8 кв. м., 8,7 кв. м., кухні 7, 3 кв. м., коридором 5, 0 кв. м. була ОСОБА_6., мати позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2.

В фактичному користуванні родини, яка мешкала в квартири №НОМЕР_2 знаходилися три сараї літ „Д", літ „Е" і літ „І".

Згідно рішення Центрального райвиконкому м. Сімферополя від 01 лютого 1972 року № НОМЕР_3 зазначений договір найму був змінений, шляхом відкриття двох особистих рахунків на ОСОБА_6 і відповідача ОСОБА_2.

За ОСОБА_6 і позивачем ОСОБА_1 були закріплені кімнати 14, 8 кв. м. і кухня 7, 3 кв. м.

За відповідачем ОСОБА_2 його дружиною ОСОБА_3 і донькою ОСОБА_4 було закріплено кімнату 7, 3 кв. м., коридор 5, 0 кв. м.

З 1972 року сараї літ „Д" та літ „Е" знаходилися в фактичному користуванні ОСОБА_6, сарай літ. „І" знаходився в фактичному користуванні сім'ї ОСОБА_2 Вказане користування визначалося усною домовленістю сторін.

Як пояснив представник ЖЄО Центрального району м. Сімферополя вказані сараї не були закріплені за квартирами, а знаходилися в фактичному користуванні, акт про порядок користування підсобними приміщеннями не складався.

Сторони між собою перебувають у родинних відносинах.

В 1992 році зі згоди попереднього користувача сараїв ОСОБА_6 ( яка була основним наймачем та матір'ю позивача ОСОБА_1 і відповідача ОСОБА_2, яка вмерла у 1993 році) сараї літ „Д" і „Е" перейшли в фактичне користування ОСОБА_2

Таким чином з 1992 року вказані сараї знаходяться в користуванні родини ОСОБА_2, який в 1992-1993 році провів переобладнання.

Позивач ОСОБА_1 і судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив що йому з 1992 року було відоме про те що його брат, відповідач по справі, користується сараями, та проводить переобладнання.

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що до приватизації його квартири в 2003 році не вийшли сараї літ „Д" і „Е" оскільки вони на той момент були самовільно переобладнанні ОСОБА_3 в житлові приміщення, є необгрунтованим, оскільки підсобні приміщення як сараї, взагалі не можуть бути віднесені до приміщень, що підлягають і приватизації, і лише закріплюються на праві користування за власником квартири відповідно до порядку користування, що склався.

Відповідно до положень частин 4, 7 статті 376 ЦК України( 2003 року) право вимоги переобладнання належить тільки органам державної влади або органам місцевого самоврядування, решта осіб мають право вимоги лише зносу самовільно збудованого майна.

Колегія суддів вважає, що крім того, позивачем ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності, для звернення до суду  про захист свого порушеного орава, а

положення ст. 268 ЦУК України на ці правовідносини не розповсюджуються, у зв'язку з чим в задоволені позову слід відмовити.

Ураховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам по справі та суд першої інстанції постановив рішення з порушенням норм матеріального права, колегія суддів, вважає що постановлене судове рішення в частині основного позову та додаткове рішення підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1.

На підставі викладеного и керуючись статтями 10, 11, 60, 209, 212, 303, 309, 316, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду міста Сімферополя АР Крим від 21 грудня 2005 року в частині задоволення основного позову ОСОБА_1 та додаткове рішення Центрального районного суду міста Сімферополя АР Крим від 18 січня 2006 року скасувати, та ухвалити нове рішення якім в задоволені основного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб - КП ЖЕО Центрального району міста Сімферополя, ОСОБА_5 про усунення перешкод в володінні шляхом переобладнання самовільного житлового приміщення в господарські споруди -   відмовити

Рішення Центрального районного суду міста Сімферополя АР Крим від 21 грудня 2005 року в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.