ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2009 року № 22-а-15542/08/ 9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
Обрізко І.М.,
Багрія В.М., Улицького В.З.,
Золотому Я.В.,
головуючого судді
суддів
при секретарі судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову господарського суду Чернівецької області від 22 вересня 2008 року по справі за позовом фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Чернівецького обласного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання неправомірними дій заступника директора, заступника начальника відділу соціальних виплат та оздоровчих заходів, головного спеціаліста та визнання недійсним рішення,
В С Т А Н О В И Л А :
СПД ФО ОСОБА_1. звернувся 20.05.2004 року в суд з позовом до Чернівецького обласного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (надалі Фонд) про визнання неправомірними дій заступника директора, заступника начальника відділу соціальних виплат та оздоровчих заходів, головного спеціаліста та недійсним рішення № 60 від 17 березня 2004 року. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що зазначені особи не прийняли до уваги його заперечення на складений відповідачем акт перевірки від 05.03.2004 року, зокрема, що він як платник фіксованого податку звільнений від сплати нарахувань на фонд оплати праці. Окрім того, у визначений законом термін не було прийнято посадовими особами та не надіслано рішення по його зверненнях, що суперечить законодавству.
Постановою господарського суду Чернівецької області від 22 вересня 2008 року в позові відмовлено, а в частині визнання неправомірними дій службових осіб відповідача, провадження по справі закрито, оскільки ці вимоги ані в господарському судочинстві (ст. 12 ГПК України), ані в адміністративному судочинстві (ч. З ст. 18 КАС України) розгляду не підлягають . Суд виходив з того, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», який є спеціальним законом, встановлено обов’язок роботодавця, у тому числі і фізичної особи, котра має статус підприємця, з режимом оподаткування за фіксованим податком, сплачувати внески до Фонду за найманих працівників, працю яких вони використовують у своїй підприємницькій діяльності.
Не погодившись із зазначеними судовим рішенням сторона позивача подала апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що відповідачем не надано доказів того, що позивач приховував, або занижував суму заробітної плати, внаслідок чого суд неповно і не всебічно з’ясував обставини справи. Акт ревізії від 05.03.2004 року, на підставі якого винесено рішення про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (Ф4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 60 від 17.03.2004 року, свідчить про те, що відповідачем не встановлено розбіжностей між сумою заробітної плати, зазначеної позивачем в звітах Ф4-ФСС ТВП, та сумою заробітної плати за даними перевірки.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що за результатами ревізії з питань правильності нарахувань, сплати, витрат та обліку коштів Фонду 05.03.2004 року СПД ФО ОСОБА_1. складено акт без номера від того ж числа, з якого встановлено, що в період з 01.08.2001 року по 01.01.2004 року позивач використовував працю найманих працівників, однак як страхувальник в Чернівецькій міській виконавчій дирекції обласного відділення Фонду зареєструвався лише 19.03.2002 року, також, нарахування страхових внесків на фонд оплати працівників у встановлених розмірах позивач не проводив, допомоги по зазначеному виду соціального страхування не нарахував та не сплачував. На основі вказаного акту прийнято рішення від 17.03.2004 року № 60 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яким позивачу нараховано 8075,76 грн.
Згідно з нормами Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92 до 22.02.2001 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 року № 2213-ІІІ, суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які використовували працю найманих працівників, а також які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів шляхом оплати фіксованого податку, були звільнені від нарахування збору на обов'язкове державне соціальне страхування.
Однак, з 22.02.2001 року, тобто з дня набрання чинності Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» та втратою чинності Закону України «Про збір на обов'язково соціальне страхування» від 26.06.1997 року № 402/97-ВР, суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які використовують працю найманих працівників, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів шляхом сплати фіксованого податку, зобов'язані нараховувати та сплачувати внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за найманих працівників - страхові внески на фонд оплати праці найманих працівників.
Правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 року № 2240-III, який був прийнятий відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та набрав чинності з 28.02.2001 року.
Відповідно до п.3 розділу ІХ Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасового втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 року № 2240-ІІІ до приведення законів України та інший нормативно-правових актів у відповідність з ним, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать йому.
Таким чином, враховуючи, що правовідносини у даній справі врегульовані спеціальним законодавством, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що Закони України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про систему оподаткування», на які посилається позивач, у даному випадку не підлягають застосуванню.
Частиною 2 ст. 27 та частиною 1 ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» визначено, що страхувальник зобов'язаний зареєструватись у виконавчій дирекції відділення Фонду як платник страхових внесків у десятиденний строк з дня укладення трудового договору з найманим працівником, нарахувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Страхувальник роботодавець, несе відповідальність за ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців, а також за порушення порядку використання страхових коштів. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником, у тому числі через ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що прийняте відповідачем рішення ґрунтується на нормах чинного законодавства України та є правомірним.
Щодо визнання неправомірними дій посадових осіб відповідача, то на цій частині провадження у справі правомірно припинено судом першої інстанції, оскільки такі вимоги, згідно з ст. 17, 18 КАС України, адміністративним судам не підвідомчі.
Слід звернути також увагу, що доводи апелянта в апеляційній скарзі не в повній мірі відповідають ст. 195 КАС України, а саме, суд апеляційної інстанції переглядає справу та судове рішення суду першої інстанції в межах: 1) апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких, на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; 2) позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції, тобто суд апеляційної інстанції не може розглядати будь-яких нових позовних вимог чи ті самі вимоги, але у зміненому розмірі чи за змінених підстав.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову господарського суду Чернівецької області від 22 вересня 2008 року по справі №3/103, без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
І.М. Обрізко
В.М. Багрій
В.З. Улицький.
Головуючий суддя
судді
Повний текст ухвали виготовлено 17.11.2009 року.