Головуючий в 1 інстанції – Кошкош О.О.
Суддя-доповідач – Радіонова О.О.
донецький апеляційний адміністративний суд
УХВАЛА
Іменем України
«17» вересня 2009 року справа № 2-а-11257/08/0570
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суд у складі:
головуючого Радіонової О.О.
суддів
при секретарі Горбенко К.П., Юрченко В.П.
Запорожцевій Г.В.
За участю представників
від позивача:
від відповідача:
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу
Мандров О.А. представник за дов.
Рєпіна К.В. представник за дов.
Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від 24 березня 2009 року
по справі № 2-а-11257/08/0570
за позовом Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна», м. Маріуполь
Донецької області
до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (надалі МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 19.05.2008 року №0000022344/2 , яким Спільному підприємству товариству з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна» донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 50277грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 25138,5грн., у загальній сумі 75415,5грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року у справі № 2-а-11257/08/0570 позов задоволено, визнане недійсним податкове повідомлення-рішення від 19.05.2008 року №0000022344/2 на загальну суму 75415,5грн.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила.
Відповідачем проведена виїзна позапланова документальна перевірка з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з 01.10.2006 по 30.09.2007 року, за результатами якої складений акт від 30.01.2008 року за № 206/23-7/24651206 «Про результати виїзної позапланової документальної перевірки Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна» (код за ЄДРПОУ 24651206) з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування на розрахунковий рахунок платника за період з 01.10.2006р. по 30.09.2007р.». На підставі зазначеного акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.02.2008 року № 0000022344/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 103471 грн. та застосовані фінансові санкції 51735,5 грн.
Позивач оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку. Рішенням про розгляд повторної скарги від 08.05.2008 року № 8945/10/25-0-013 вказане податкове повідомлення – рішення у частині 79791 грн. (основний платіж – 53194 грн., штрафні санкції – 26597 грн.) скасовано. За результатами оскарження відповідач прийняв податкове повідомлення – рішення № 0000022344/2 від 19.05.2008 року, яким позивачу за порушення п. 4.2, п. 4.9. ст. 4, п.п. 7.2.1., 7.2.6. п. 7.2. п.п. 7.3.1. п. 7.3. п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено податкове зобов’язання з ПДВ на загальну суму 75415,5 грн., з яких ПДВ – 50277 грн. та штрафні санкції – 25138,5 грн.
Згідно розшифровки донарахованого податкового зобов’язання, яка надана відповідачем, позивачеві у зв’язку із порушенням п. п.4.2., 4.9. ст. 4, п.п. 7.2.1., 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі Закон) донараховано ПДВ в сумі 45609 грн., застосовано фінансову санкцію в сумі 22804,5 грн., в т.ч. за період до 01.10.2006 року – 9852 грн. та фінансова санкція в сумі 4926 грн., за період з 01.10.2006 року в сумі 35757 грн. та фінансова санкція 17878,5 грн.
Згідно з актом перевірки порушення полягають у наступному. Позивач уклав договір оренди нежитлового приміщення з фізичною особою Петенуццо Урбано. Згідно договору позивач здійснив капітальний ремонт орендованого приміщення на загальну суму 543089,89 грн., у тому числі ПДВ – 108617,98 грн. Після закінчення строку дії договору – 31.01.2007 року, орендодавець повинен був відшкодувати позивачеві вартість ремонту. На момент перевірки цього не було зроблено, тому відповідач робить висновок (стор. 23 акту перевірки), що оскільки основні виробничі фонди або невиробничі фонди безоплатно передаються особі, яка не зареєстрована платником податку, то така безоплатна передача чи переведення розглядаються, для цілей оподаткування, як поставка таких основних виробничих чи невиробничих фондів за звичайними цінами, але не менш їх балансової вартості і у такому випадку, позивач повинен був нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ на суму понесених витрат на поліпшення орендованих засобів.
У відповідності до п. 4.2. Закону у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Згідно п. 4.9. Закону, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.
Позивач не погодився з висновками податкового органу, звернувся до суду. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2009 р. прийняте МДПІ податкове повідомлення-рішення скасоване.
Апелянт не погодився з доводами, викладеними у постанові суду першої інстанції, у апеляційній скарзі зазначає, що при розірванні договору оренди від 01.10.2006р. СП ТОВ «Флеш Байк України» необхідно було нараховувати податкові зобов’язання з податку на додану вартість на суму понесених витрат на поліпшення орендованих основних засобів відповідно до вимог п.4.2 та п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Скаржник просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2009 р. по справі №2-а-11257/08 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог СП у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна» про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 19.05.2008р. №0000022344/2.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити в задоволені апеляційної скарги та залишити постанову суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів розглянула матеріали справи та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Суть спору полягає в правомірності твердження відповідача про порушення позивачем п.4.2, п.4.9 ст.4, пп. 7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як слідство, заниження податку на додану вартість у сумі 103471грн.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано під час апеляційного розгляду справи, що між позивачем та фізичною особою Петтенуццо Урбано був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 2/4 від 01.10.2006 року, строком дії по 01.09.2007 року. Згідно п. 1 додаткової угоди № 1 від 31.01.2007 року до цього договору сторони досягли згоди про дострокове розірвання вказаного договору оренди з 31.01.2007 року.
12.01.2007 року Петтенуццо Урбано зареєстровано у якості суб’єкта підприємницької діяльності, номер запису про державну реєстрацію 22740000000014145, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія В02 № 502564.
01.02.2007 року позивачем з фізичною особою – підприємцем Петтенуццо Урбано укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1/1, предметом якого є те саме приміщення, яке розташоване за адресою: м. Маріуполь, вул. Італійська, 9.
П. 8 вказаного договору оренди вказано, що орендодавець зобов’язаний відшкодувати орендарю, після закінчення договору, вартість невід`ємних поліпшень, які здійснені ним за рахунок власних коштів та з погодження орендодавця.
У відповідності до п. 19 вказаного договору витрати, які понесені орендатором на проведення ремонту, будуть прийняті ним на баланс та відшкодовані орендодавцем після повернення орендарем об’єкту оренди за актом прийому-передання з урахуванням зносу.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано під час апеляційного розгляду справи, що фактично сторони договору не змінювались, лише змінився статус орендодавця, а саме П. Урбано був зареєстрований у якості суб’єкта підприємницької діяльності. Доказів фактичного повернення приміщення орендодавцю (акт приймання – передачі, тощо) до матеріалів справи сторонами до судів першої та апеляційної інстанції не надано.
П. 3.1. ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.
Таким чином, наявними матеріалами справи встановлюється відсутність події щодо повернення орендованого майна орендодавцю, тобто основні виробничі фонди або невиробничі фонди безоплатно не передавались особі, яка не зареєстрована платником податку і тому у орендодавця не виникає зобов’язань, передбачених п. 8, 19 договору оренди нежитлового приміщення № 2/4 від 01.10.2006 року, відповідно відсутня операція, яка є об’єктом оподаткування ПДВ.
Тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно зроблено висновок, що у позивача не виникло зобов’язання щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ на суму понесених витрат у розмірі 108617,98 грн. на поліпшення орендованих засобів.
Стосовно порушень п.п. 7.2.1., 7.2.6. п. 7.2., п.п. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі Закон) та як слідство донарахування податку на додану вартість в сумі 4668 грн. та застосування фінансової санкції в сумі 2334 грн. колегія суддів зазначає наступне:
На думку відповідача, податкові накладні, які видані його контрагентами не відповідають вимогам п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону, а саме не містять номенклатуру товарів (робіт, послуг) та їх кількість, відповідно позивач не мав права зараховувати суми ПДВ за цими податковими накладними до складу податкового кредиту. Відповідач також вважає, що позивач повинен був надати до податкового органу податкову декларацію за звітний період разом із заявою та скаргою на свого контрагента і тільки після цього він би отримав право на зарахування сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Колегія суддів не приймає таке твердження з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано під час апеляційного розгляду справи, що між позивачем, ТОВ «Строй Центр» та ТОВ «Інжинірингова компанія РІКОН» відбувалися договірні правовідносини.
ТОВ «Строй Центр» здійснювало для позивача ремонтно-відділочні роботи на підставі договору підряду № 41 на виконання робіт від 02.10.2006 року, які були сплачені позивачем платіжними дорученнями, після чого йому були надані податкові накладні. ТОВ «Інжинірингова компанія РІКОН» - ремонтно-будівельні на підставі договору підряду № 1072007 на виконання робіт від 01.07.2007 року, які були сплачені позивачем платіжними дорученнями, після чого йому були надані податкові накладні.
В графі «номенклатура поставки товарів (послуг) продавця» податкових накладних, виданих контрагентами позивача, вказано « авансовий платіж згідно угоди № 41» та «передплата за матеріали згідно договору – підряду № 1072007 від 01.07.2007 року».
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що позивач не мав підстав для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки податкові накладні мають недоліки та оскільки він не надав до податкового органу скаргу на своїх контрагентів.
Оскільки відповідно до пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювались передплата та аванс за відділочні роботи та матеріали, на ці суми видані податкові накладні, у яких зазначено у графі номенклатура « авансовий платіж згідно угоди № 41» та «передплата за матеріали згідно договору – підряду № 1072007 від 01.07.2007 року», таким чином податкові накладні відповідають п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону.
В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції та проведення розрахунків між позивачем та його контрагентами, а саме: договори, акти виконаних робіт, платіжні доручення, банківські виписки.
Пп. 7.4.5 ст.7 Закону встановлено, єдиний випадок, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), а саме суми, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано апелянтом під час апеляційного провадження у справі, що позивач отримав податкові накладні, ці накладні оформлені відповідно до вимог п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст.. 7 Закону, фактичне здійснювання цих господарських операцій підтверджується матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивач мав право на включення сум ПДВ до податкового кредиту по зазначеним операціям, відповідно відповідач не мав підстав для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні будь які підстави для задоволення апеляційної скарги.
Донецький окружний адміністративний суд обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність донарахувань по податку на додану вартість у загальному розмірі 75415,5грн.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року у справі № 2-а-11257/08/0570 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2009р. у справі № 2-а-11257/08/0570 - залишити без зміни.
Вступна та резолютивна частина ухвали проголошені у судовому засіданні 17 вересня 2009 року.
Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання у повному обсязі.
Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 21 вересня 2009 року
Головуючий: О.О. Радіонова
Судді: К.П. Горбенко
В.П. Юрченко
З оригіналом згідно
суддя Радіонова О.О.