Справа №  11-580/2009                              Головуючий у 1 інстанції  Бойко В.І.

 Категорія: ст.286 ч.2 КК України                      Доповідач         Борисенко І.П.                                          

У  Х  В  А  Л  А

І М Е Н Е М            У К Р А Ї Н И

         12 листопада 2009 року   Колегія суддів судової палати з кримінальних справ  апеляційного суду Чернігівської області в складі :

головуючого – судді     Навозенко Л.С.  

суддів -                           Борисенка І.П., Трейтяк О.П.

з участю прокурора -    Шваб Л.В.

захисника – адвоката -  ОСОБА_1

підсудного  -                  ОСОБА_2

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Бобровицького районного суду  Чернігівської області від 21 вересня 2009 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком    

            ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець с. Нова Басань вул. Калініна, Бобровицького району, Чернігівської області,  громадянин України, українець, з середньою освітою, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючий ТОВ СТ „Співдружність” водієм, раніше не судимий,

         засуджений за ст. 286 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на два роки.

        Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 39128 грн. 31 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди – 25 000 гривень.

        Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави за проведення експертиз 2 871 гривню 21 коп..

        Питання про речові докази вирішено відповідно до ст. 81 КПК України.

            Як встановив суд, 17.12.2007 року близько 17 години ОСОБА_2, керуючи автомобілем „КАМАЗ-5511” реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ СТ „Співдружність”, рухаючись по вулиці Пролетарська в с. Нова Басань, Бобровицького району, Чернігівської області порушив вимоги пунктів: 1.3, 1.5, 2.3„б”, 2.10„а”, 2.10„в”, 2.10„д”, 2.10„е”, 12.1, 12.2, 12.3, 19.3 Правил дорожнього руху України, а саме: не проявив належної уваги до дорожньої обстановки, не стежив за її зміною і навпроти господарства під № 54 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4, який перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння рухався біля правого краю проїзної частини по вул. Пролетарській в попутному напрямку, щодо автомобіля керованого ОСОБА_2 В результаті наїзду ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді забійної рани лівої надбрівної ділянки, черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, перелому зовнішньої стінки лівої орбіти, закритої травми, переломів 6, 7, 8 ребер зліва, забоїв легень та закритого осколкового перелому правої стегнової кістки в верхній третині із зміщенням уламків, перелому лівої половини тазу з розповсюдженням в ліву вертлюгову впадину, з ознаками стійкої втрати працездатності понад 33 %, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

           Не погоджуючись з вироком суду, засуджений ОСОБА_2 подав апеляцію в якій просить вирок суду змінити, обравши йому покарання не пов’язане з позбавленням волі без позбавлення права керувати транспортними засобами та стягнути матеріальну та моральну шкоду з ТОВ СТ „Співдружність”. Вважає даний вирок незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неповно дослідив обставини, що можуть мати істотне значення для вирішення справи та призначив міру покарання, що не відповідає тяжкості злочину та його особі. Вказує, що при обранні міри покарання  судом не враховано, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має позитивну характеристику, стан його здоров’я та те, що на його утриманні перебуває двоє хворих неповнолітніх дітей. Не було враховано, що в діях потерпілого ОСОБА_4 вбачається порушення п. 4.1, 4.4 ПДР України, які перебувають у прямому причинному зв’язку з настанням негативних для нього наслідків. На його думку не правильно вирішено і цивільний позов, а саме порушено п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди”, тому матеріальну і моральну шкоду потрібно стягнути з власника джерела підвищеної небезпеки, тобто з ТОВ СТ „Співдружність”.

           Адвокат ОСОБА_3 подав апеляцію в інтересах засудженого ОСОБА_2, в якій просить вирок суду змінити в частині призначення покарання, та призначити засудженому покарання не пов’язане з позбавленням волі. Вважає, що вирок надто суворий та винесений без врахування стану здоров’я засудженого та його неповнолітніх дітей, які потребують матеріальної підтримки.

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_2 та його адвоката ОСОБА_1, які підтримали подані апеляції та просили їх задовольнити з вказаних в них підстав; міркування прокурора, яка просила вирок суду в частині цивільного позову скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, а в решті вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 слід задовольнити частково.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні доказів і є обґрунтованим, а фактичні обставини справи ніким із учасників процесу не оспорюються.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінені доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду та правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції не встановлено. Висновки суду ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах.

Сам засуджений свою вину в пред’явленому обвинуваченні  визнав повністю, в скоєному щиро кається та зазначив, що після наїзду на пішохода ОСОБА_4, він останнього відвіз до лікарні, але останній від медичної допомоги відмовився, оскільки перебував у стані алкогольного сп’яніння, а тому на прохання потерпілого він відвіз його на місце транспортної пригоди.

Вина ОСОБА_2 в скоєному підтверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемою до нього, з яких вбачається місце скоєння транспортної пригоди (а.с. 6-8 ); з протоколу огляду і перевірки технічного стану транспортних засобів (а.с. 13-14) вбачається наявність отриманих автомобілем пошкоджень в результаті зіткнення. З висновку автотехнічної експертизи (а.с. 71-81) вбачається, що на момент дослідження система рульового керування автомобіля „Камаз-5511” знаходиться в технічно несправному, але працездатному стані. Несправність має неаварійний характер і виникла в процесі тривалої експлуатації автомобіля. Дана несправність може бути однією з причин неможливості уникнення ДТП.

З висновку автотрасологічної експертизи (а.с. 98-103) вбачається, що контакт автомобіля з потерпілим найвірогідніше міг відбутися на межі правого краю проїзної частини по вул. Пролетарська і узбіччя дороги, а визначити безпосереднє місце контакту експертним шляхом установити не можливо.

З матеріалів експертизи по дослідженню обставин та механізму ДТП (а.с. 104-112) вбачається, що водій автомобіля „КАМАЗ” ОСОБА_2, при засліпленні зустрічним автомобілем повинен був діяти згідно вимог п. 19.3 ПДР України, тобто в разі засліплення повинен був увімкнути аварійну світлову сигналізацію і, не змінюючи смуги руху, зупинитися.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи (а.с.233-243) у потерпілого ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження у вигляді перелому здухвинної кістки зліва, зростаючого перелому правої стегнової кістки і весь комплекс тілесних ушкоджень за ознакою стійкої втрати працездатності понад 33% відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень. При дослідженні крові потерпілого ОСОБА_4 на момент госпіталізації в Бобровицьку ЦРЛ був виявлений етиловий спирт в концентрації – 2,9 %, що відповідає сильному алкогольному сп’янінню.

Відповідно до вимог Правил дорожнього руху України пішоходи повинні рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, тримаючись правого боку. В разі відсутності тротуарів та пішохідних доріжок та неможливості рухатися по узбіччю пішоходи повинні рухатися по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів. У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху. Пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.

 Дії засудженого судом  кваліфіковані вірно по ст. 286 ч. 2 КК України, так як він порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3„б”, 2.10„а”, 2.10„в”, 2.10„д”, 2.10„е”, 12.1, 12.2, 12.3, 19.3  Правил дорожнього руху України, що призвело до отримання потерпілим ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень за ознаками стійкої втрати працездатності.

    Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_2 суд першої інстанції врахував визнання ним своєї вини і його щире каяття, вік та сімейний стан і обґрунтовано визнав ці обставини як такі, що пом’якшують вину, відсутність обставин, які обтяжують покарання та взяв до уваги позитивні характеристики з місця проживання та роботи і дійшов до висновку, що його виправлення та перевиховання можливе лише в  умовах ізоляції від суспільства.

    При призначенні ОСОБА_2 реальної міри покарання у виді позбавлення волі, суд не навів переконливих доказів того, що для перевиховання і виправлення засудженого необхідна ізоляція його від суспільства.

    Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_2 є раніше не судимою особою, в даний час працює, має на утриманні двох малолітніх дітей, клопотання трудового колективу про можливість призначення останньому міри покарання не пов’язаної з позбавленням волі, його стан здоров’я, враховує конкретні обставини вчинення ним злочину, що саме після транспортної пригоди засуджений особисто допоміг потерпілому забратися до кабіни автомобіля та відвіз до лікарні, але у зв’язку з категоричною відмовою потерпілого ОСОБА_4 від медичного огляду та наполяганні останнього на повернення його на місце події, ОСОБА_2 це зробив і доставив потерпілого на місце події. Також необхідно врахувати, що на час дорожньо-транспортної пригоди потерпілий Римаренко перебував у сильному стані алкогольного сп’яніння.

    За таких обставин, перебування ОСОБА_2 в місцях позбавлення волі, на думку колегії суддів, не викликається необхідністю, оскільки виправлення та перевиховання засудженого можливе за умови призначення йому покарання у виді позбавлення волі, але із звільненням від відбування покарання з випробуванням. А тому подані апеляції в цій частині підлягають задоволенню, а засудженого ОСОБА_2 слід звільнити від відбування покарання з випробуванням.    

Як встановлено в справі, власником джерела підвищеної небезпеки – автомобіля „Камаз-5511” є ТОВ СТ „Співдружність”, а засуджений керував цим транспортним засобом під час виконання ним трудових обов’язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 51 КПК України  як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Про те, як вбачається з матеріалів справи, постанова про визнання засудженого цивільним відповідачем у справі не приймалася, як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні.

Наведені порушення чинного законодавства колегія суддів вважає такими, що істотно вплинули на правильність прийняття рішення у справі, що є безумовною підставою для скасування вироку суду в частині вирішення цивільного позову з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

За таких підстав колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування вироку в частині вирішення цивільного позову, а справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 367, 379 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію адвоката ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 та апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

      Вирок Бобровицького районного суду  Чернігівської області від 21   вересня 2009 року щодо   ОСОБА_2  в частині його засудження змінити. Вважати ОСОБА_2 засудженим до міри покарання призначеної судом першої інстанції.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбуття основного покарання з іспитовим строком на три роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_2 такі обов’язки:

-   не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

-   повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи;

-   періодично з’являтися для реєстрації кримінально-виконавчій інспекції.  

Вирок Бобровицького районного суду  Чернігівської області від 21 вересня 2009 року щодо   ОСОБА_2   скасувати в частині вирішення цивільного позову, а справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд, іншому складі суду.

     В решті цей вирок щодо   ОСОБА_2   залишити без змін.                                          

судді:

Борисенко І.П.                                Навозенко Л.С.                           Трейтяк О.П.