ВІЙСЬКОВИЙ МІСЦЕВИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОГО ГАРНІЗОНУ  

Справа № 1-28/ 2009  

ВИРОК  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2009 року                                                                                               м. Миколаїв

Військовий місцевий суд Миколаївського гарнізону під головуванням підполковника юстиції Семенчука О.В., при секретареві Гаркавенко О.І., з участю державного обвинувача старшого помічника військового прокурора Миколаївського гарнізону капітана юстиції Арачковського В.Л., захисника-адвоката ОСОБА_3,    

у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в приміщенні суду розглянув кримінальну справу за обвинуваченням військовослужбовця  військової частини А1571 солдата                                                              

ОСОБА_4, який народився                                                     ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Уперто-Падре, Лас-Тунас, Куба, громадянина України,  ІНФОРМАЦІЯ_1,    не одруженого,  раніше не засудженого, призваного на  військову строкову службу  30 жовтня 2008 року Київським РВК м. Одеси, зареєстрованого та проживаючого до призова на службу за адресою: АДРЕСА_1,

у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1  ст.407 КК України.

Судовим слідством військовий  суд

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :  

Солдат ОСОБА_4, проходячи строкову військову службу у військовій частині А1571, що дислокується в с. Києво-Олександрівське, Веселинівського району, Миколаївської області,  бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби,  11 липня 2009 року, біля 00 годин 30 хвилин, без поважних причин, самовільно залишив військову частину  і ухилявся від проходження військової служби до  15 липня 2009 року.  

Знаходячись поза межами військової частини, ОСОБА_4 час проводив на власний розсуд, добравшись до м. Одеси, проживав у своєї знайомої,  переховуючись від командування частини, відпочивав від служби.

15 липня 2009 року ОСОБА_4 дізнавшись про те, що його розшукують представники частини, поїхав до своїх родичів в с. Морозівка,  Біляєвського району Одеської області та в той же день, біля 23 години з батьками прибув до місця проходження  служби.  

Підсудний ОСОБА_4  свою провину у викладеному вище визнав повністю, про обставини скоєного дав свідчення та  пояснив, що дійсно 11 липня 2009 року, він після відбою,  переодягнувшись,  в заздалегідь підготовлений цивільний одяг, покинув розташування військової частини.  

13 липня добравшись до міста Одеси, він проживав у своєї знайомої, а 15 липня 2009 року дізнавшись, що його розшукує командування частини, поїхав до своїх родичів  в с. Морозівка, Біляєвського району, Одеської області, звідки з матір’ю в цей же день біля 23 години повернувся до місця служби.

Також ОСОБА_4 показав, мети зовсім ухилитися від військової служби він не мав, а  причиною самовільного залишення частини стало те, що в нього  с самого початку служби у військовій частині А1571 не склалися взаємовідносини з його безпосереднім командиром старшим лейтенантом ОСОБА_5, який постійно, на його думку, необґрунтовано упереджено ставився до нього, вимагав більше ніж від інших військовослужбовців, морально та психічно тиснув та застосував до нього протягом  служби  фізичне насильство.  

У зв’язку з цим, зазначив також ОСОБА_4, він звертався з рапортом до командування частини, однак  це ніяких результатів не дало.

Винність ОСОБА_4 в скоєному,  крім особистого визнання своєї провини, підтверджується і іншими доказами, дослідженими в суді.

Самовільне залишення ОСОБА_4 військової частини, 11 липня 2009 року підтверджується допитаними в суді свідками: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_16,  ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_8, ОСОБА_23, ОСОБА_24, які кожен окремо в суді показали, що біля 00 годин 30 хвилин черговим по роті було виявлено відсутність в казармі солдата ОСОБА_4, після чого було  організовано його пошук, однак знайти  ОСОБА_4 не вдалося.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 ОСОБА_16, ОСОБА_18 та ОСОБА_20, також показали, що  15 липня 2009 року біля 23 години солдат ОСОБА_4 з матір’ю прибув  до військової частини А1571.  

Допитана в якості свідка мати ОСОБА_4 – ОСОБА_9, в суді показала, що вранці 11 липня 2009 року їй зателефонував представник військової частини А1571 та повідомив, що її син, самовільно залишив військову частину, після чого вона одразу почала його пошуки, а оскільки дома його не було, 12 липня 2009 року вона прибула у військову частину, де також приймала участь у  пошуках сина, однак не знайшла його.  

Також свідок ОСОБА_10 показала, що 15 липня близько 17 години їй зателефонував її батько ОСОБА_11 та повідомив, що її син ОСОБА_4 знаходиться у нього на дачі в с. Морозівка, Біляєвського району Одеської області, після чого вона відразу ж приїхала по місцю його знаходження та спільно з ним прибула близько 23 години до військової частини А 1571.

Факт самовільного залишення частини ОСОБА_4 11 липня 2009 року та прибуття його в розташування частини 15 липня 2009 року підтверджується також рапортами чергового по частині і матеріалами службового розслідування.

З наказу командира військової частини А1571  № 235 від 1 грудня 2008 року видно, що солдата ОСОБА_4 зараховано до списку особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення.  

Згідно висновку амбулаторної психіатричної експертизи № 3 від 14.08.2009 року, ОСОБА_4 к часу вчинення  інкримінованого діяння не виявляв ознак будь-якого хворобливого та афективного розладу психічної діяльності. Дії його не були обумовлені хвилюваннями галюцінаторно-бредового характеру, якісно порушеною свідомістю. Вони носили цілеспрямований та впорядкований, достатньо координований характер, були вмотивовані особистим інтересом, тому він в повному обсязі міг віддавати звіт своїм діям та керувати ними. Як не страждаючий психічним хронічним захворюванням, в застосуванні примусових заходів медичного характеру не потребує. За своїм психічним станом – придатний до військової служби.

Висновки експертів обґрунтовані і не суперечать вивченим в суді доказам, у зв’язку з чим військовий суд визнає ОСОБА_4 осудним.  

Військово-лікарська комісія визнала ОСОБА_4 придатним до військової служби.

Що ж стосується твердження ОСОБА_4 про те що, причиною самовільного залишення частини ним є упереджене ставлення до нього з боку старшого лейтенанта ОСОБА_5, а також застосування останнім психічного, морального та фізичного насильства, то суд розцінює дану заяву ОСОБА_4, як спосіб захисту і бажання уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин.  

Суд дійшов такого висновку виходячи з того, що сам підсудний ОСОБА_4, після повернення в частину в своїх поясненнях не вказував про застосування до нього будь-якого насильства в тому числі і з боку ОСОБА_5, а зазначав лише про те, що бажав тимчасово відпочити від проходження військової служби.  

Свідок ОСОБА_5 в суді показав, що упередженого ставлення з його боку до солдата ОСОБА_4 не було, ні якого насильства, в тому числі фізичного він до нього не допускав, про рапорт від ОСОБА_4 командуванню частини йому нічого не відомо.

Допитані в суді свідки, а саме: ТВО командира частини ОСОБА_2,  заступник командира з виховної роботи ОСОБА_7,  а також військовослужбовці строкової служби: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_8, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 – кожен окремо показали, що по відношенню до ОСОБА_4 ні  з боку ОСОБА_5 ні інших військовослужбовців і командирів не було ніякого упередженого ставлення,  до нього ніякого насильства  не застосовувалось.

Також свідки  ОСОБА_6,  ОСОБА_7 показали, що ніяких рапортів від ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_5 до них не надходило, з будь-якими скаргами ОСОБА_4 за час проходження служби на неправомірні дії  командування і  військовослужбовців він не звертався ні усно ні письмово.

Свідок ОСОБА_12, діловод частини, в суді показала, що ніяких рапортів від ОСОБА_4 не надходило, в журналах реєстрації «заяв і скарг» та «вхідних документів» їх не зареєстровано.

Свідчення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12 підтверджуються дослідженими в суді журналами «заяв та скарг» і «вхідних документів» з яких вбачається, що ні яких скарг і рапортів в них не зареєстровано.  

Крім того, в суді було допитано військовослужбовців військової частини А1836-Е солдат: ОСОБА_25, ОСОБА_26,  ОСОБА_27  і ОСОБА_28, які були прикомандировані до військової частини А3767 та  спільно з ОСОБА_4 деякий час проходили службу в зазначеній частині, які кожен окремо показали, що при спілкуванні з ОСОБА_4, останній їм розповідав, що самовільно залишив частину, оскільки бажав відпочити від служби і про нестатутні взаємовідносини до нього нічого не розповідав.

Свідок ОСОБА_13, командир підрозділу військової частини А3767, в якому проходить військову службу ОСОБА_4, знаходячись під наглядом командування зазначеної частини, в суді показав, що проводив бесіду з ОСОБА_4 з приводу причин самовільного залишення частини, в ході якої останній, про застосування до нього насильства у військовій частині А1571 нічого не казав, а лише зазначив про бажання тимчасово відпочити від служби.

Свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_8, ОСОБА_19, ОСОБА_23, на яких ОСОБА_4 посилався як на очевидців застосування до нього насильства з боку ОСОБА_5, в судовому засіданні також показали, що про застосування насильства до останнього їм нічого не відомо, про такі факти вони нічого не знають і очевидцями застосування до ОСОБА_4 насильства вони не були.

Саме виходячи з того, що ОСОБА_4 в ході досудового слідства та в судовому засіданні давав непослідовні свідчення,  ніхто із опитаних свідків не підтвердив фактів застосування до ОСОБА_4 насильства з боку військовослужбовців, а також старшого лейтенанта ОСОБА_5, після самовільного залишення військової частини ОСОБА_4 зі скаргою на нестатутні відносини стосовно нього  нікуди не звертався, хоча мав таку можливість, а фактично знаходячись поза межами частини проводив час на власний розсуд, відпочиваючи від виконання службових обов’язків,  суд вважає заяву останнього надуманою, а тому приходить до висновку, що дійсною причиною самовільного залишення частини ОСОБА_4 було бажання тимчасово відпочити від проходження військової служби.

Стосовно свідчень ОСОБА_9 – матері підсудного ОСОБА_4, яка в суді показала,  що їй відомо про застосування до її сина насильства з боку ОСОБА_5, а також упередженого ставлення останнього до нього, то суд відноситься до них критично, оскільки очевидцем таких подій вона не була, а знає про це лише зі слів свого сина ОСОБА_4  

Крім того,  в первинних поясненнях, які давала ОСОБА_9, вона  вказувала про те, що з боку ОСОБА_5 нестатутних заходів фізичного впливу до  її сина ОСОБА_4 не   застосовувалось, він лише кричав на нього, що на її думку є упередженим ставленням та психічним тиском.  

Таким чином суд вважає, що винність ОСОБА_4 у скоєному ним злочині, знайшла підтвердження у повному обсязі.  

Оскільки солдат ОСОБА_4, з метою тимчасово ухилитися від військової служби самовільно, без поважних причин, 11 липня 2009 року залишив військову частину А1571, де проходив службу, і незаконно знаходився поза межами частини  по 15 липня  2009 року, тобто тривалістю понад 3 доби, але не більше місяця,  вчинене ним військовий суд кваліфікує по ч.1 ст.407 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд враховує, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, командуванням частини характеризується негативно, за місцем проживання та  навчання характеризувався з позитивного боку, у скоєному  щиро покаявся і визнав неправомірність своїх дій, добровільно з’явився до місця служби, а також той факт, що він незаконно знаходився поза межами частини не тривалий час.

Враховуючи ступінь тяжкості скоєного злочину ОСОБА_4, особу винного і обставини справи, що пом'якшують покарання, а також той факт, що ОСОБА_4 добровільно з’явився до місця служби та був відсутній на службі не тривалий час, у скоєному щиро покаявся, військовий суд приходить до висновку про можливість застосування до підсудного ст. 69 КК України і призначення йому більш м’якого покарання ніж передбачено санкцією ст. 407 ч. 1 КК України, застосувавши ст.60 того ж Кримінального кодексу, на підставі якої призначити йому покарання у вигляді арешту.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, військовий місцевий суд

ЗАСУДИВ:  

ОСОБА_4, визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 407 КК України на підставі якої, із застосуванням ст.69 КК України призначити йому покарання у виді арешту  строком на 1 (один) місяць з відбуванням на гауптвахті Південного територіального Управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України.  

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з  моменту прибуття на гауптвахту для відбуття покарання.  

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_4 – нагляд командування частини -  до набрання вироком законної сили - залишити без зміни.  

На вирок може бути подана апеляція у військовий апеляційний суд Військово-Морських Сил через військовий місцевий суд Миколаївського гарнізону протягом 15 (п’ятнадцяти) діб з моменту його проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ ПО СПРАВІ  

ПІДПОЛКОВНИК  ЮСТИЦІЇ О.СЕМЕНЧУК  

ДІЙСНО ЗА НАЛЕЖНИМ ПІДПИСОМ  

КОПІЯ ВІРНА:  

ГОЛОВУЮЧИЙ ПО СПРАВІ  

ПІДПОЛКОВНИК ЮСТИЦІЇ О. СЕМЕНЧУК