Справа №4-2833/09  

ПОСТАНОВА  

04 листопада 2009 року                             м.Київ  

Суддя  Печерського районного суду м. Києва Мосьондз І.А., при секретарі Табала Я.В. з участю прокурора Кузьмича Я., захисника ОСОБА_1, розглянувши в приміщенні суду в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_2 на постанову начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицького В.Г. від 27 березня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами, викладеними в заяві ОСОБА_2 від 11.03.2009 року, за відсутністю події злочинів, передбачених ст.ст. 126, 127, 129, 146, 147, 189 КК України, та будь-яких інших злочинів, -  

ВСТАНОВИВ:  

ОСОБА_2  звернувся до Печерського районного суду м.Києва зі скаргою в порядку ст..236-1 КПК України на постанову начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицького В.Г. від 27 березня 2009 року, якою прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами, викладеними в заяві ОСОБА_2 від 11.03.2009 року, за відсутністю події злочинів, передбачених ст.ст. 126, 127, 129, 146, 147, 189 КК України, та будь-яких інших злочинів.  

Вимоги скарги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення про відмову в порушенні кримінальної справи є незаконним, оскільки, з позиції ОСОБА_2, начальником слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицьким В.Г. перевірка проведена неповно та необєктивно. Всупереч нормам КПК України, перевірка за його заявою проведена в межах розслідування кримінальної справи по його обвинуваченню за ст.368 КК України. Всупереч вимогам ст.99 КПК України необґрунтовано зроблено висновок про відсутність підстав для порушення кримінальної справи. На неповноту проведеної перевірки вказує те, що начальник слідчого відділу, всупереч ст.190 КПК України, не провів огляд місцевості, де його було залишено після незаконного утримання, не проведено очну ставку із свідком ОСОБА_4, який дав неправдиві свідчення, необґрунтовано зроблено висновок, що виявлені на його тілі тілесні ушкодження були спричинені з метою створення видимості достовірності заяв та свідчень. По справі має місце необ’єктивність, упередженість та особиста заінтересованість начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицького В.Г., який проводив перевірку та приймав рішення в порядку ст.97 КПК України.  

В судовому засіданні захисник ОСОБА_2 адвокат  ОСОБА_1 скаргу підтримала повністю. Вважає, що перевірка за заявою ОСОБА_2 проведена неповно та необєктивно. Просить скаргу задовільнити, оскаржувану постанову скасувати.  

Прокурор вважає, що в ході перевірки, проведеної начальником слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицьким В.Г., всебічно, повно та об'єктивно досліджено обставини справи та перевірено доводи, викладені у заяві ОСОБА_2 про вчинений відносно нього  злочин, рішення про відмову в порушенні кримінальної справи прийнято з дотриманням вимог ст.99 КПК України, а тому в задоволенні скарги просить відмовити.  

Заслухавши пояснення захисника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_1, думку прокурора Кузьмича Я., вивчивши матеріали перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, суд приходить до висновку, що в  задоволенні скарги ОСОБА_2 слід відмовити, з наступних підстав:  

В ході розгляду скарги судом встановлено, що 11 березня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою про те, що в ніч з 11 на 12 грудня 2008 року його шляхом обману та застосування фізичної сили було викрадено в якості заручника невідомими йому особами, його незаконно утримували у трьох різних приміщеннях, неодноразово погрожували смертю, катували, били, вимагаючи передачі грошей та речей, і звільнено його було 8 березня 2009 року.  

За результатами перевірки, проведеної начальником слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицьким В.Г. в порядку ст.97 КПК України, в межах розслідування кримінальної справи №49-2630/09 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.368, ч.3 ст.368 КК України,  постановою від 27.03.2009 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами, викладеними в заяві ОСОБА_2 від 11.03.2009 року, за відсутністю події злочинів, передбачених ст.ст. 126, 127, 129, 146, 147, 189 КК України, та будь-яких інших злочинів.  

Прийняте рішення прокурор обґрунтовує тим, що відомості, викладені ОСОБА_2 у поданій  заяві про вчинений відносно нього злочин та під час допиту як обвинуваченого, повністю не відповідають дійсності і є надуманими, що підтверджується та обґрунтовується наявними у справі матеріалами.  

Зокрема, показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повністю спростовуються відомості, викладені у заяві ОСОБА_2 від 11.03.2009 р., та у його показаннях як обвинуваченого щодо його викрадення в ніч з 11 на 12 грудня 2008 року, незаконне утримання, побиття, катування, погрози вбивством, вимагання коштів та підтверджується факт того, що ОСОБА_2 маючи намір  ухилитися і переховуватися від слідства, в тому числі від проведення очної стави між ним та ОСОБА_8, побоюючись подальшого викриття у хабарництві, з власної волі після 23 години 11 грудня 2009 року покинув палату №9 ДТГО «Львівська залізниця» м. Львів та вранці 12 грудня 2008 року прибув в м. Київ у власних справах, після чого, не одержавши підтримки та допомоги від тих осіб, до яких він звернувся, довідавшись про неможливість залишення на займаних посадах та перспективу одержання Генеральною прокуратурою України згоди Верховної Ради України на його затримання та арешт (взяття під варту), - вирішив активно переховуватися від слідства, припинивши зв’язок з особами, з якими він раніше контактував, а також із слідством.  

Показаннями свідка ОСОБА_4, іншими встановленими даними  підтверджується факт того, що ОСОБА_2 у дійсності умисно переховувався від слідства, час від часу спілкуючись при цьому з дружиною – ОСОБА_9,  а зазначену версію з його викраденням та послідуючим вчиненням відносно нього ряду злочинів він придумав та написав  про це заяву до Генеральної прокуратури України і дав з цього приводу показання, з метою уникнення зміни йому міри запобіжного заходу – підписки про невиїзд та обрання запобіжного  заходу – взяття під варту, посилаючись при цьому на відсутність факту умисного порушення ним підписки про невиїзд, а також з метою орієнтації сил слідства у даній справі не на розслідування фактів його неправомірної діяльності, а на пошук осіб, які ніби то вчинили відносно нього ряд злочинів.  

Згідно даних висновку проведеної судово-медичної експертизи №1410 від 10.03.2009 р.  не виявлено та не встановлено тілесних ушкоджень, які за кількістю, характером їх спричинення, локалізацією та давністю утворення відповідали б тому опису спричинення тілесних ушкоджень, що наведені ОСОБА_2 у вказаній заяві та показаннях.  

Також начальник свідчого відділу прийшов до висновку, що після 23 години 11 грудня 2008 року ОСОБА_2, маючи намір ухилитися та переховуватися від слідства, умисно залишив палату №9 ДТГО «Львівська залізниця» м. Львів, вранці 12 грудня 2008 року прибув у м. Київ для вирішення питань, що виникли у зв’язку з порушенням відносно нього кримінальної справи та притягнення як обвинуваченого. Не одержавши підтримки від тих осіб, на яких він розраховував, довідавшись про можливість бути звільненим з займаних посад та в подальшому затриманим, ОСОБА_2 вирішив активно переховуватися від слідства, уникаючи при цьому зайвих контактів з оточуючими та появи на людях.  

Впродовж періоду з 12 грудня 2008 року ОСОБА_2 ухилявся та переховувався від слідства у невстановлених місцях, контактуючи при цьому час від часу з дружиною – ОСОБА_9, а після його появи за місцем проживання, 9 березня 2009 року, - був затриманий співробітниками УСБ України у Львівській області.  

Знаючи про факт свого звільнення постановою Верховної Ради України з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду, що тягне за собою позбавлення гарантії недоторканності як судді, володіючи інформацією про наявність постанови суду щодо його затримання та доставки до суду для вирішення питання за поданням Генеральної прокуратури України про обрання йому міри запобіжного заходу, - взяття під варту, намагаючись уникнути застосування до нього такого заходу з створенням при цьому видимості відсутності правових підстав для цього, ОСОБА_2 у протоколі затримання виклав зарання продуману ним версію, щодо позбавлення його обманним шляхом волі, незаконного утримання, вимагання грошових коштів, майна, катування, побиття.  

Вважаючи таку придуману версію дієвою, ОСОБА_2 почав обстоювати її та доводити до відома суду в ході судового розгляду у Печерському районному суді м. Києва подання Генеральної прокуратури України у даній справі щодо обрання йому міри запобіжного заходу – взяття під варту. При цьому ОСОБА_2  на поставлені йому запитання, щодо конкретизації обставин його викрадення та вчинення по відношенню до нього інших неправомірних дій, побоюючись, що при раптовій відповіді він може допустити логічні протиріччя у поясненнях, відмовився чітко відповідати.  

10 березня 2009 року Печерський районний суд м. Києва не сприйнявши зазначених доводів ОСОБА_2, виніс постанову про зміну та обрання йому міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.  

Зорієнтувавши свого захисника на подання апеляційної скарги на вказану постанову суду, ОСОБА_2, намагаючись відстоювати придуману ним зазначену версію щодо викрадення, та маючи намір в подальшому довести її до відома колегії суддів апеляційного суду м. Києва при апеляційному перегляді вказаної постанови Печерського районного суду м. Києва з посиланням на проведення за такими фактами перевірки Генеральною прокуратурою України, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, 11 березня 2009 року власноручно написав та подав  до Генеральної прокуратури України заяву про  викрадення його в якості заручника, незаконне утримання, неодноразові погрози смертю, катування, побиття, вимагання грошей та речей.  

За таких обставин начальник слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицький В.Г. прийшов до висновку, що викладені ОСОБА_2 у вказаній заяві та показаннях з цього приводу відомості повністю не відповідають дійсності, є завідомо неправдивими, а тому події злочинів, на які він вказує, тобто злочинів,   передбачених ст.ст. 126, 127, 129, 146, 147, 189 КК України, чи будь-яких інших злочинів відсутні, наведених ОСОБА_2 неправомірних дій щодо нього з боку будь-яких осіб ніколи не було.  

Відповідно до ст. 94 КПК України, приводом до порушення кримінальної справи, наряду з іншими, є заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб представників влади, громадськості або окремих громадян;  безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.  Такими даними є фактичне існування доказів, які підтверджують реальність конкретної події злочину ( час, місце, спосіб та інші обставини здійснення злочину ).  

У відповідності з положеннями ч.4 ст.97 КПК України, коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше 10 днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.  

Згідно зі ст.99 КПК України при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи.  

Вивчивши матеріали, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, судом встановлено, що Генеральною прокуратурою України перевірка за заявою ОСОБА_2 проведена всебічно, повно та об’єктивно, з перевіркою обставин, викладених в заяві про злочин.  

За таких обставин скаргу ОСОБА_2 на постанову начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицького В.Г. від 27 березня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи слід залишити без задоволення.  

Керуючись ст.ст.22,  236-2 КПК України, -  

ПОСТАНОВИВ:  

Скаргу ОСОБА_2 на постанову начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицького В.Г. від 27 березня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами, викладеними в заяві ОСОБА_2 від 11.03.2009 року, за відсутністю події злочинів, передбачених ст.ст. 126, 127, 129, 146, 147, 189 КК України, та будь-яких інших злочинів, - залишити без задоволення.  

На постанову може бути подана апеляція до Апеляційного суду міста Києва, через Печерський районний суд міста Києва,  протягом семи діб з дня її винесення.  

Суддя