Справа   № 2-69/09  

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я  

І  М  Е  Н  Е  М       У  К  Р  А  Ї  Н  И  

06 листопада 2009 року  Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:  

головуючого   судді    Рахманкулової І.П.  

при секретарі   Корончук І.В.,  Верещагіній А.О.,  

за участю позивача ОСОБА_1, її представника  

  ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,  

її представника ОСОБА_4,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку, третя особа – Перша чернігівська державна нотаріальна контора,-  

в с т а н о в и в :  

ОСОБА_5 26.03.2008 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив визнати недійсним договір дарування 2/7 частин будинку №23/2 по вул. Освіти в м.Чернігові та повернути йому у власність вказане житло.  Підставою свого позову ОСОБА_5 зазначив, що вказаний договір було вчинено під впливом обману, оскільки він думав, що укладає договір довічного утримання, а також підставою позову позивач зазначав ст. 225 ЦК України, оскільки в момент вчинення правочину він не розумів значення своїх дій.  

  10.07.2008 року ОСОБА_5 помер, у зв»язку з чим провадження у справі було зупинено.  

  Заяву до Першої чернігівської нотаріальної контори про прийняття спадщини 04.08.2008 року подала дочка померлого ОСОБА_1, а тому вона є правонаступником позивача.  

  ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні уточнили позовні вимоги згідно заяви від 13.02.2009 року (а.с.115) та підстави позову згідно заяви від 06.11.2009 року (а.с.225), просили визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку від 09.11.2007 року, що укладений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 з підстави, передбаченої ст. 225 ЦК України, оскільки в момент вчинення правочину ОСОБА_5 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.  

  Відповідач та її представник проти позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що ОСОБА_5 у момент вчинення правочину усвідомлював значення своїх дій, він не був визнаний недієздатним, а тому просили відмовити позивачу у задоволенні позову.  

  Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, дослідивши матеріали справи, суд знаходить підстави для задоволення позову, виходячи з наступного.  

  В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід першої групи, 09.11.2007 року згідно договору дарування частини житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори,  подарував ОСОБА_3 2/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в м. Чернігові, по вул. Освіти, 23. (а.с.39-40).  

  Відповідно до витягу з реєстрації права власності на нерухоме майно,  за ОСОБА_3 право власності на подаровану частину будинку зареєстровано 08.04.2008 року. (а.с.40).  

  Крім того,  до укладення договору дарування, ОСОБА_5 04.06.2007 року склав заповіт, за яким заповів усе своє майно ОСОБА_3, а також цього ж дня було видано довіреність на ОСОБА_3, які були посвідчені державним нотаріусом  Першої чернігівської державної нотаріальної контори.  (а.с.37, 38).  

  Після звернення 26.03.2008 року до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування частини будинку,  ОСОБА_5 01.07.2008 року подав до Першої чернігівської державної нотаріальної контори  заяви про скасування заповіту та відміну довіреності, у зв»язку з чим державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори  01.07.2008 року здійснено на заповіті та довіреності запис про їх скасування.  (а.с.178 – 181).  

  ОСОБА_5, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку, зазначав, що ОСОБА_3 обманула його, сказавши, що оформлює договір довічного утримання, таким чином незаконно заволоділа житлом. У позовній заяві ОСОБА_5 також посилався на  ст. 225 ч. 1 ЦК України.  

  ОСОБА_5 20.03.2008 року звернувся із заявою до  ЧМВ УМВС України в Чернігівській області, в якій просив провести перевірку та порушити кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за вчинення шахрайських дій по заволодінню його житлом.  

  За результатами перевірки даного звернення, в порушенні кримінальної справи було відмовлено постановою від 04.04.2008 року за відсутності ознак злочину в діях ОСОБА_3 на підставі ст. 6 п.2 КПК України.  

  Правонаступник позивача просила визнати недійсним договір дарування частини будинку лише з однієї підстави, а саме, ОСОБА_5 в момент укладення договору дарування частини будинку не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.  

  Відповідно до ст. 145 ЦПК України, призначення експертизи є обов»язковим у разі, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.  

Відповідно до висновку посмертної комплексної судової психолого – психіатричної експертизи від 29 вересня 2009 року (акт №22), проведеної Українським науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології встановлено, що  ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1990 – х років та на час складання заповіту 04.06.2007 року, довіреності від 04.06.2007 року, договору дарування частини житлового будинку від 09.11.2007 року, а також під час скасування заповіту 01.07.2008 року, під час відміни довіреності 01.07.2008 року, під час написання заяви до прокуратури м. Чернігова 20.03.2008 року та заяви на ім»я начальника  Чернігівського міського відділу внутрішніх справ 20.03.2008 року страждав на органічне ураження головного мозку складного ґенезу (судинного, травматичного) з помірно вираженими інтелектуально – мнестичними та вираженими емоційно – вольовими розладами /F06.8/ (згідно критеріїв міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду).  

ОСОБА_5 станом на час укладення договору дарування частини житлового будинку від 09.11.2007 року з урахуванням його стану здоров»я та індивідуально – психологічних особливостей не міг повною мірою усвідомлювати характер та фактичний зміст власних дій.  

Зокрема, в акті на а.16 та в медичній документації ОСОБА_5 зазначено, що він перебував під наглядом лікаря – психіатра з 1952 року з діагнозом: залишкові явища після контузії (закритої травми черепа) з функціональними розладами в формі тіку і заїкання». Також ОСОБА_5  неодноразово періодично лікувався стаціонарно в Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні з діагнозом: наслідки  органічного ураження центральної нервової системи в формі стійкого помірно вираженого психоорганічного синдрому.  

У дослідницькій частині акту (а.10) зазначено, що згідно з медичною карткою стаціонарного хворого №4241 ОСОБА_5 в останнє лікувався в Чернігівській обласній психіатричній лікарні з 02.07.2008 року до дня смерті 10.07.2008 року, куди був госпіталізований за направленням ПНД. Як видно із направлення на госпіталізацію від 02.07.2008 року, ОСОБА_5 пояснював, що на протязі останнього року познайомився із молодшою за себе жінкою, написав на її ім»я  заповіт, скаржився на відчуття впливу «гіпнозом» зі сторони цієї жінки, біль голови.  Психічний стан при надходженні пацієнта: контакту доступний, розповів, що він діяв як під гіпнозом, йому щось дали підписати, він підписав, а що саме,  не читав.  

У психологічній частині акту на а.26  експерти зазначили, що психічні розлади розвивалися у ОСОБА_5 протягом тривалого часу, мали хронічний перебіг і в останні роки життя ОСОБА_5 на фоні обтяження психічної патології соматичними захворюваннями, больовим синдромом внаслідок травми стегна, вживанням снодійних та знеболюючих, були настільки вираженими, що позбавляли його можливості повною мірою розуміти значення своїх дій і керувати ними в період підписання ним заповіту, доручення та договору дарування належної йому частини будинку.  

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_14, ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_13 вказували на наявність психічних розладів у ОСОБА_5 у вигляді його спогадів про неіснуючі події під час війни, що він спілкувався із Сталіним, Жуковим, жив у Сталіна на дачі, воював у Англії, Франції, був у Америці і вкрав схеми ядерної бомби, тощо.  

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_15 суду показали, що ОСОБА_5 часто зловживав алкогольними напоями, що його відвідували особи сумнівної поведінки, говорив незрозумілі речі, виходив на вулицю і кричав, зупиняв сторонніх людей.  

В той же час свідки  ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_12 вказували на  адекватну поведінку ОСОБА_5 і відсутність психічних розладів у нього у період до та під час укладення правочинів. Зокрема, державний нотаріус ОСОБА_12 суду повідомила, що не мала жодних сумнівів у дієздатності ОСОБА_5, оскільки вона йому роз»яснила суть правочину, він самостійно підкреслював, що хоче укласти саме договір дарування.  

Оцінивши у сукупності усі наявні в справі докази, в тому числі висновок експертизи, який є мотивованим, конкретним, таким, що базується на медичних даних, суд вважає, що укладення договору дарування частини будинку не відповідало наміру і волевиявленню ОСОБА_5, оскільки це волевиявлення не було послідовним, свідомим, цілеспрямованим і конкретним.  

Згідно ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.  

Таким чином, оцінюючи всі зібрані по справі докази, а саме те, що ОСОБА_5 з 1990-х років та на час  складання заповіту, довіреності на ОСОБА_3, на час укладення договору дарування частини житлового будинку страждав на психічне захворювання, і через свої індивідуально- психологічні особливості не в повній мірі усвідомлював характер та зміст власних дій, що він сам зазначав, звертаючись за допомогою до психоневрологічної лікарні, а тому укладення договору дарування частини будинку не відповідало волевиявленню ОСОБА_5  

За таких обставин, суд вважає, що з підстав, заявлених позивачем, позов підлягає задоволенню.  

Керуючись ст.ст. 10, 11,  60, 81, 88, 209, 213-215,  218   ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, 225 ЦК України,  суд-  

в  и  р  і  ш  и  в:  

  позов задовольнити.     Визнати недійсним договір дарування 2/7 частин житлового будинку по вул. Освіти, 23 в м. Чернігові від 09 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори 09.11.2007 року.  

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8030 грн. в рахунок відшкодування судових  витрат, з яких 30 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом, 8000 грн. витрат на оплату судової експертизи.  

Стягнути з ОСОБА_3 51 грн. державного мита на користь держави.  

Рішення може  бути оскаржене  до  апеляційного суду Чернігівської області.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано  протягом  десяти днів з дня проголошення рішення.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом  двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.    

Суддя                                                 І.П.Рахманкулова