Справа № 22ц-2384/2009 Головуючий у 1-й інстанції – МАРЧЕНКО М.М.
Категорія – цивільна Доповідач – ЗІНЧЕНКО С.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2009 року
м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ІВАНЕНКО Л.В.,
суддів: ЗІНЧЕНКО С.П., ІШУТКО В.М.,
при секретарі БИВАЛЬКЕВИЧ Т.В.
за участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 08 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на Ѕ частину цього майна і поділ майна в натурі,
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 08 вересня 2009 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, визнати їх спільною сумісною власністю 1\3 частину житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,0289га за цією адресою, та автомобілі ЗІЛ-ММЗ 45021 і АЗЛК -2140. Одночасно просила визнати за нею право власності на 1\6 частину цього житлового будинку з господарськими спорудами, а за відповідачем на іншу 1\6частину зазначеного будинку, право власності на 1\4 частину земельної ділянки площею 0,0289 га, розташованої АДРЕСА_1, а за відповідачем право власності на 3\4 частини зазначеної земельної ділянки. В частині виділу в натурі 1\6 частини житлового будинку та в частині виділення земельної ділянки в натурі залишити позовні вимоги без розгляду. Крім того, просила визнати за нею право власності на 1\2 частину автомобіля ЗІЛ-ММЗ 1986 року випуску і стягнути з відповідача на її користь компенсацію 1\2 частини цього автомобіля в розмірі 4915.06 коп. залишивши автомобіль відповідачу, а також визнати за нею право власності на автомобіль АЗЛК -2140, 1986 року випуску і стягнути з відповідача на її користь вартість 1\2 частини цього автомобіля в розмірі 1302 грн.84 коп. залишивши автомобіль відповідачу. Просила стягнути судові витрати з відповідача в сумі 2342.91 коп.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 08 вересня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом закону, якій підлягає застосуванню.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що під час ухвалення рішення суд прийшов до помилкового висновку, що спірне майно відповідач придбав за власні кошти. Не звернув уваги на пояснення свідків з боку позивача, які підтвердили факт спільного проживання її з відповідачем та не прийняв до уваги довідку Галицької сільської ради від 10.01.2008 року №03-14/33, яка підтверджує, що вони проживали з відповідачкою однією сім’єю. Також, апелянт зазначає, що про обставини придбання сторонами житла могли дати свідчення свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не були допитані в суді першої інстанції. Крім того, апелянт вказує, що суд не прийняв до уваги і ту обставину, що за гроші від продажу сільськогосподарської продукції вони придбали спільне майно. Також зазначає, що до пояснень свідків з боку відповідача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 слід відноситись критично, оскільки покази цих свідків протирічать поясненням інших свідків по справі.
А також, вважає, що судом порушені норми матеріального права - ст.17 ч.1 Закону України „Про власність”, ст.74 ч.1 СК України, ст.8 Європейської Конвенції „Про захист прав та основних свобод людини”.
Крім того, вказує на те, що відмова суду у призначенні додаткової судової експертизи є необґрунтованою. А також зазначає, що суд при ухваленні судового рішення, не виконав вимоги закону щодо повернення апелянту внесеної застави для забезпечення позову.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним обґрунтованим і таким, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Як встановлено судом і вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 придбав в 1999 році 1\3 частину житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться АДРЕСА_1, житловою площею 18,9 кв.м, в 2006 році земельну ділянку для обслуговування цього будинку, в 1986 році автомобіль АЗЛК-2140, та в 2003 році автомобіль ЗІЛ-ММЗ.
Виходячи з правил п.1 ст.17 Закону України „Про власність”, який був чинний на момент придбання спірного майна, майно, придбане внаслідок спільної праці особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах і жили однією сім’єю, є спільною сумісною власністю сторін, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. За наявності такої угоди спори про поділ майна вирішуються з урахуванням її умов. Якщо ж така угода не укладалася, суд, якій вирішує спір про поділ майна, визначає розмір часток сторін у відповідності з поданими ними доказами про ступінь їх участі працею в придбані майна.
Пунктом 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вірно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, фактичні обставини справи, закон, який їх регулює та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
При цьому суд вірно послався на Закон України „Про власність”, зокрема на ст.17, яка вказувала, що майно придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї є їх спільною сумісною власністю при доведеності факту створення спільної сумісної власності членів сім’ї.
Суд правомірно врахував, що позивачка не надала суду доказів, які б свідчили про те, що вона приймала участь у придбані спірного майна, що вона вкладала кошти в придбання вказаного майна і що була домовленість сторін про створення спільної сумісної власності.
Тобто судом були перевірені також підстави набуття права власності позивачкою на спірне майно відповідно до Закону України „Про власність”.
Висновок суду, що власником спірного майна є відповідач, ґрунтується на безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, а саме: договору купівлі-продажу частини будинку від 01.04.1999 року, відповідно до якого ОСОБА_3 придбав 1/3 частину (квартиру №2) житлового будинку з будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1, житловою площею 18,9 кв.м., державного акту на право власності на земельну ділянку від 04.04.2006 року, згідно якого ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0289 га, яка розташована біля його частини будинку, біржового договору купівлі-продажу, на підставі якого, 01.03.2003 року ОСОБА_3 придбав автомобіль ЗИЛ-ММЗ-45021, 1986 року випуску за 860 грн.\а.с.21\, належність відповідачу автомобіля АЗЛК-2140, 1986 року, підтверджено на підставі технічного паспорта АФ № 744424 від 13.09.1986 року.
Суд вірно не прийняв до уваги пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, оскільки зазначені свідки не підтвердили обставини щодо придбання спірного майна внаслідок спільної праці сторін.
За відсутності переконливих доказів, які б підтверджували факт вкладання сумісної праці сторін чи спільних коштів у придбання спірного майна суд правильно відмовив ОСОБА_1 в задоволені позову.
Доводи апелянта, що спірне майно придбане внаслідок спільної праці з відповідачем, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки із змісту правовстановлюючих документів на спірне майно, зокрема, договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 01.04.1999 року \а.с17\, державного акту на право власності на земельну ділянку від 04.04.2006 рокуа.с.49\, біржового договору купівлі-продажу транспортного засобу від 01.03.2003 ЗИЛ-ММЗ-45021,\а.с.21\, технічного паспорта на автомобіль АЗЛК-2140, від 13.09.1986 року \а.с.22\ вбачається, що власником спірного майна є ОСОБА_3
Посилання апелянта на те, що суд при ухваленні рішення не взяв до уваги пояснення свідків допитаних за клопотанням відповідача, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції дав вірну оцінку доказам у справі відповідно до положень ст.ст.57 – 66 ЦПК України.
Доводи апелянта, що під час спільного проживання сторін, у них народилася 10.05.1997 року донька ОСОБА_15 \а.с.16,15\, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки народження дитини не свідчить про придбання спірного майна внаслідок їх спільної праці.
Доводи апелянта щодо повернення їй предмета застави, якій вона внесла для забезпечення позову в розмірі 4061 грн.00коп. не заслуговують на увагу, оскільки ст.155 ЦПК України, передбачений порядок повернення предмету застави.
Доводи апелянта щодо незаконної відмови в призначені додаткової судової експертизи не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст.150 ЦПК України підстав для призначення такої експертизи не було.
Таким чином, посилання апелянта на те, що спірне майно є об’єктом спільної сумісної власності, придбане внаслідок спільної праці і ОСОБА_1 має право власності на 1\2 цього майна не ґрунтується на доказах.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Суд також прийшов до вірного висновку і в тій частині, що до зазначених спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.74 СК України \2004 року, оскільки ці правовідносини виникли до 01.01.2004 року, тобто до набрання чинності СК України.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим по справі обставинам, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 08 вересня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
Головуючий: Судді: