Справа № 2а-4388/09
П О С Т А Н О В А
І м е н е м У к р а ї н и
27 жовтня 2009 року місто Шахтарськ
Шахтарський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Кобаль М.І.
при секретарі Коваленко О.Л.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шахтарської райдержадміністрації про визнання не чинними рішення при визначенні суми у разі встановлення вищої групи інвалідності,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці і соціального захисту населення Шахтарської райдержадміністрації (далі – УПСЗН) про визнання не чинними рішення при визначенні суми у разі встановлення вищої групи інвалідності. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має статус особи, що постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на відповідному обліку в УПСЗН. .До 16.07.2009р. йому була встановлена третя група інвалідності, а з 16.07.2009р. – друга група інвалідності. У відповідності до вимог ст..48 З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має право на отримання різниці у компенсаціях у випадку встановлення вищої групи інвалідності, оскільки для інвалідів третьої групи встановлена одноразова компенсація у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, а для інвалідів другої групи – 45 мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника. Він звернувся до УПСЗН з проханням здійснити виплату різниці у компенсації при встановленні вищої групи інвалідності у розмірі, який ґрунтується не на нормах Кабінету Міністрів України, а на нормах ст..48 З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, УПСЗН відмовило йому у виплаті різниці у компенсації при встановленні вищої групи інвалідності у вказаному розмірі. Вважає, що дії відповідача УПСЗН є противоправними, такими що не відповідають ст..48 З.У.«Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просив визнати неправомірною відмову Управління праці і соціального захисту населення Шахтарської райдержадміністрації в частині відмови у виплаті різниці в одноразових компенсаціях в розмірі 15 мінімальних заробітних плат згідно статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст..55 З.У. «Про державний бюджет України на 2009р», зобов’язати УПСЗН здійснити виплати різниці у компенсації при встановленні вищої групи інвалідності у сумі 9450грн..
В судовому засіданні позивач підтвердив позовні вимоги і просив їх задовольнити.
Представник відповідача з позовом не погодився мотивуючи це тим, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється за рахунок державного бюджету України. Згідно до ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно із п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать, в тому числі, і нормативно-правові акти КМУ, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу України та інших законів України. Виходячи з існуючих фінансових можливостей держави гарантує виплату одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі, встановленому згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836. Одноразова компенсація у разі встановлення інвалідності вищої групи в порядку та розмірі, встановленому КМУ в сумі 94,80грн. не було виплачено у зв’язку з арештом рахунку, з якого провадиться виплата. Оскільки порядок, розміри та обсяги фінансування для здійснення даної виплати не залежать від УПСЗН, тому дії УПСЗН щодо виплати даної допомоги у розмірах, передбачених вищевказаними постановами КМУ, не можна вважати неправомірними, оскільки виплата даної допомоги здійснюється в межах фінансових ресурсів, виділених на зазначені цілі. Просив у позові відмовити.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і дослідивши надані особами, які беруть участь у справі, докази, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 належить (віднесений) до першої категорії як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796 – ХІІ від 28.02.1991 р.), що підтверджується копіями посвідчення серії А № 434820 видане 26.11.2004р.
Позивач звертався до відповідача з письмовою заявою щодо виплати різниці в одноразовій компенсації, але йому, відповідачем, було відмовлено у виплаті різниці у компенсації при встановленні вищої групи інвалідності у розмірах визначених ст..48 З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ці дані, особами, що беруть участь у справі, не оспорюються.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.48 З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи…., щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а саме інвалідам третьої групи – 30 мінімальних заробітних плат, інвалідам другої групи – 45 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи, інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності. ( Текст статті 48 в редакції Закону N 2532-XII ( 2532-12 ) від 01.07.92; із змінами, внесеними згідно із Законами N 230/96-ВР від 06.06.96, N 563-XIV ( 563-14 ) від 25.03.99, N 2638-III ( 2638-14 ) від 11.07.2001; в редакції Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 ) (Щодо дії тексту статті 48 додатково див. Закони N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006, Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) від 09.07.2007)
Постановою КМУ від 26.06.1996р. №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлені конкретні розміри одноразової компенсації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до ст. 152 ч.2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Зміну ст.48 З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008
Згідно із ст.63 З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок бюджету.
Суд враховує, що визначений Кабінетом міністрів розмір разової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами не відповідає вимогам ст.48 З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та застосовує акт вищої сили.
У відповідності із нормами ЗУ № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, у разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Для інвалідів ІІ групи – 45 мінімальних заробітних плат, різниця в компенсаціях становить 15 мінімальних заробітних плат. Мінімальна заробітна плата з 1 липня 2009 році складала 630 грн. Саме із зазначених розмірів повинна бути здійснена виплата різниці в компенсаціях 630 грн. х 15, що дорівнює 9450 грн.
Суд оцінює як таке, що ґрунтується на законі і є безпідставним, посилання представника відповідача на те, що для розрахунку одноразової компенсації позивачу, передбаченої ст.48 З.У. «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», необхідно застосовувати ПКМУ №836 від 26.07.1996р.. В цієї постанові закріплені конкретні розміри компенсації, що суперечить Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, котрим визначено кратність одноразової компенсації залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, яким є ПКМУ №836. Тому застосувати цю постанову не можна.
Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Щодо використання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення ч.1 ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, реалізація особою прав, що пов’язане з отриманням бюджетних кошті, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі ч.2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 48, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, керуючись ст. ст. 3, 9, 11, 14, 71, 160-163 КАС України, суд –
п о с т а н о в и в:
Позовні ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шахтарської райдержадміністрації про визнання не чинними рішення при визначенні суми у разі встановлення вищої групи інвалідності задовольнити.
Визнати неправомірною відмову Управління праці і соціального захисту населення Шахтарської райдержадміністрації в частині відмови у виплаті різниці в одноразових компенсаціях ОСОБА_1 в розмірі 15 мінімальних заробітних плат згідно статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст..55 З.У. «Про державний бюджет України на 2009р».
Стягнути з Управління праці і соціального захисту населення Шахтарської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 різницю в одноразових компенсаціях у розмірі 9450грн.
Постанова постановлена в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 27.10.2009р.
На постанову може бути подана заява про апеляційне оскарження у Апеляційний адміністративний суд Донецької області через Шахтарський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі відповідно до ст..160 КАС України, а апеляційна скарга може бути подана у тому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк встановлений для такої заяви.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне скарження. Але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної чинності після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя М.І.Кобаль.