Справа № 2-22/2009р.  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И  

28 жовтня  2009 року          Корюківський районний суд Чернігівської області у складі:  

головуючого – судді  Висоцької Н.В.,  

при секретарі – Крапивній Г.В.,  

з участю позивачки – ОСОБА_1,  

  представника позивача – ОСОБА_2,  

відповідачів – ОСОБА_3П, ОСОБА_4,  

представника відповідачів – ОСОБА_5,  

представника третьої особи -   ОСОБА_6,  

третіх осіб – ОСОБА_7 , ОСОБА_8,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Корюківці цивільну справу за позовом  ОСОБА_1, яка представляє інтереси неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10   до  ОСОБА_11 центральної районної лікарні, ОСОБА_12, ОСОБА_4 про визнання протиправним рішення органу приватизації та свідоцтва  про право власності на житловий будинок та сумісний позов  ОСОБА_12, ОСОБА_4  до ОСОБА_1 про захист права власності та виселення, -  

в с т а н о в и в :  

Позивачка по основному позову  звернулась до суду з позовом до   ОСОБА_11 центральної районної лікарні, ОСОБА_12, ОСОБА_4 про визнання протиправним рішення органу приватизації та свідоцтва  про право власності на житловий будинок, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що її батьками є ОСОБА_13 та ОСОБА_14. Після реєстрації шлюбу  у 1994 році позивачка змінила своє родове прізвище на ОСОБА_1. Від шлюбу в неї є двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1  та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2. У 1989 році сім’я позивачки, яка складалася з батьків та шістьох неповнолітніх дітей отримала та вселилася у відомче житло, яке перебувало на балансі ОСОБА_11 ЦРЛ – будинок № 12  по вул. Молодіжній в м. Корюківка Чернігівської області. Всі члени сім’ї були прописані з 1989 року в даному житловому будинку. У позивачки  в паспорті була прописка з 10 квітня 1989 року -  в день отримання паспорту. Будинок наданий був батьку, він був наймачем будинку. 22 червня 2000 року позивачка виписалася з будинку і зареєструвалася у будинку №  29 по вул. 8 Березня в м. Корюківка Чернігівської області, який належав на праві приватної власності її чоловіку. Сімейне життя позивачки не склалося,  30 липня 2004 року  її шлюб було розірвано. Перед цим, приблизно в квітня  2004 року вона з дітьми повернулася проживати до батьків -  в будинок № 12  по вул. Молодіжній в м. Корюківка Чернігівської області. На той час  в даному будинку проживали батьки  та  два брати,  були ще прописані сестри Світлана та ОСОБА_12, які мешкали за іншими адресами.  Позивачка вселилася до будинку за згодою своєї рідні. Вона проживала в будинку, але  не зареєструвалася,  через економію в комунальних послугах. В червні 2005 року  батьки придбали садибу №  29 по вул. Трудовій в м. Корюківка і переселилися в неї. Мати та брат ОСОБА_5 виписалися  з житлового будинку № 12 по вул. Молодіжній в м. Корюківка і прописалися  по вул. Трудовій. В будинку  по вул. Молодіжній  залишилися проживати позивачка з дітьми, прописаними залишилися, але не проживали, батько позивачки, брат ОСОБА_5, сестра Світлана та відповідачка, всі вони мешкали за іншими адресами. Проживаючи в даному будинку, позивачка сплачувала комунальні послуги, робила в будинку ремонт, частково оплачувала внески за проведення газифікації будинку.  

Пізніше батьки виписали з будинку брата ОСОБА_5 та  сестру Світлану, в будинку залишилися прописаними, але не проживали батько позивачки та відповідачка, яка  перебувала на заробітках в м. Києві до кінця весни  2006 року. ОСОБА_10 позивачки з дітьми в даному будинку  ніхто не проживав більше року. Восени 2006 року із заробітків приїхала відповідачка та вселилася до будинку. Вона ніде не працювала,  фактично знаходилася на утриманні позивачки, яка сплачувала комунальні послуги,  вона  жила з відповідачкою  однією сім’єю, як сестри, вели спільне господарство. Позивачка була приватним підприємцем, займалася торгівлею.  

Пізніше позивачці стало відомо, що з будинку виписався і  батько. В червні  2007 року між позивачкою та відповідачкою почалися конфлікти. Відповідачка заявила, що вона є господаркою в даному будинку, позивачка та її діти їй заважають і займають її житлову площу. Позивачка не погодилася покинути будинок, тоді  відповідачка почала погрожувати та звертатися до міліції з надуманими скаргами на поведінку позивачки в даному будинку.  

Позивачка почала цікавитися про належність будинку та дізналася, що на підставі розпорядження  № 2 відповідача ОСОБА_11 ЦРЛ від 21 травня 2007 року  вищевказаний  житловий будинок був приватизований на відповідачів  ОСОБА_12 та ОСОБА_4. З відповідачем ОСОБА_4  зустрічається відповідачка ОСОБА_12, він ніколи в будинку не проживав. Позивачка  згоди на реєстрацію та проживання  ОСОБА_4   не давала..  

Позивачка вважає, що розпорядженням відповідача ОСОБА_11 ЦРЛ було порушено чинне  законодавство, бо  вона  та її неповнолітні діти  були незаконно позбавлені права на приватизацію,  позивачка не давала згоди на приватизацію будинку. Позивачка з дітьми  являлась членом сім’ї наймача, мали право на передачу будинку у власність, мали право на  частку у  спірному будинку. Відповідач ОСОБА_4  був зареєстрований в  спірному житловому будинку , хоча фактично  до  будинку не  вселявся  і ніколи в ньому не проживав. ОСОБА_4  проживав і проживає в будинку своїх батьків по вул. Пролетарській, 42 в м. Корюківка, на вимоги позивачки добровільно виписатися не реагує.  

За таких обставин позивачка змушена завернутися до суду.  Просить суд визнати за нею ОСОБА_1, її неповнолітніми дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 право користування  житловим приміщенням – будинком № 12 по вул. Молодіжній в м. Корюківка Чернігівської області з квітня місяця 2004 року.  

Визнати протиправним розпорядження № 2 ОСОБА_11 ЦРЛ від 21 травня 2007 року про передачу житлового будинку № 12 по вул. Молодіжній в приватну власність відповідачам ОСОБА_12 та ОСОБА_4. Визнати недійсним свідоцтво від 24 травня 2007 року про право власності на житловий будинок  № 12 по вул. Молодіжній в м. Корюківка виданого  ОСОБА_12 та ОСОБА_4. Визнати відповідача ОСОБА_4 таким, що втратив право користування  житловим будинком № 13 по вул. Молодіжній в м. Корюківка Чернігівської області.  

15 квітня 2008 року відповідачі ОСОБА_12 та ОСОБА_4 звернулися до  ОСОБА_11 райсуду з позовом до ОСОБА_1 про захист права власності, усунення не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні житлом та виселення відповідачки з будинку № 12  по вул. Молодіжній, 12 в м. Корюківка Чернігівської області, а також стягненні витрат пов’язаних з розглядом даної справи. Свої вимоги аргументують тим, що вони, як позивачі, кожний по ? частині приватизували будинок в м. Корюківка Чернігівської області по вул. Молодіжній 12. В даному будинку проживає відповідачка з своїми неповнолітніми дітьми та співмешканцем, яка вселилась тимчасово до приватизації житла. Відповідачка є рідною сестрою позивачки ОСОБА_12 (зараз ОСОБА_4). Після приватизації житла на вимогу виселитись відмовилась та звернулась до суду про скасування приватизації та визнання за нею права користуватись даним будинком. Рішенням як судом першої інстанції так і апеляційної її вимоги залишені без задоволення. Після даних судових рішень відповідачка на вимоги звільнити будинок відмовляється, тому позивачі звернулись до суду з даним позовом і в примусовому порядку просять зобов’язати відповідачку не чинити перешкод в користуванні та розпорядженні своїм майном, а саме будинком та виселити з даного житлового будинку.  

Вказані справи були об’єднані в одне провадження ухвалою Корюківського районного суду від 10 квітня 2009 року (а.с. 30 т. 2).  

В судовому засіданні позивачка по основному позову - відповідачка ОСОБА_1 і та її представник підтримали заявлені позовні вимоги і просять позов задовольнити, позовні вимоги по сумісному позову не визнали в повному обсязі, просять суд стягнути судові витрати пов’язані з основним позовом.  

Відповідачі по основному позову - позивачі ОСОБА_12, ОСОБА_4 та їх представник з вимогами основного позову ОСОБА_1 не згодні, просять суд позовні вимоги сумісного позову задовольнити,  ОСОБА_1 зобов’язати не чинити перешкод в користуванні  власністю ОСОБА_12 та ОСОБА_4, виселити з їх будинку № 12  сім»ю ОСОБА_1 по вул. Молодіжній в м. Корюківка Чернігівської області, що належить їм на праві приватної власності,  сумісний позов задовольнити в повному обсязі, а також стягнути судові витрати.  

Представник відповідача ОСОБА_11 ЦРЛ ОСОБА_15 в судове засідання не з’явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі. Заяви про відкладення розгляду справи до суду не надходило.  

Представник третьої особи  органу опіки та піклування в особі ОСОБА_11 районної державної адміністрації  в особі ОСОБА_6 , в судовому засіданні повідомила, що умови проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_10 та  ОСОБА_9  неодноразово обстежувались, були надані  акти обстеження житлово-побутових  умов сімей ОСОБА_1П за адресою вул. Молодіжна , буд 12 м. Корюківка та  батька дітей ОСОБА_16 за адресою  м. Корюківка вул. 8 Березня , буд. 29.  З врахуванням даних було встановлено, що проживання неповнолітніх дітей  у помешканні батька не є можливим, в подальшому представник звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі.  

Треті особи  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомили, що вважають, будинок треба залишити у власності їх дочки ОСОБА_17 та її чоловіка, оскільки з дочкою ОСОБА_1 у них склались неприязні відносини, вона вселялась тимчасово до будинку, але в подальшому залишилась проживати. Спочатку вони проживали однією сім’єю, вели спільне господарство. В зв’язку з загостренням відносин  між дітьми вимушені були придбати будинок по вул. Трудовій , 29 та перейшли туди проживати  будинок приватизували на дочку ОСОБА_17 та її майбутнього чоловіка. На теперішній час бажають разом з чоловіком повернутись до будинку за по вул. Молодіжна, 12  м. Корюківка.  

Суд, вислухавши сторони, третіх осіб, вивчивши матеріали справи по основному та сумісному позову, вважає за необхідне в задоволенні основного та сумісного позову відмовити за наступних підстав.  Судом встановлено, що 16.02.1989 року батьку  ОСОБА_7 та членам його сім’ї , а саме дружині та шістьом дітям  було видано ордер  № 2440 на будинок № 12 по вул. Молодіжна  м. Корюківка. Будинок № 12 знаходився  на балансі ОСОБА_11 ЦРЛ, до будинку вселились всі члени сім’ї.  

15.10.1994 року позивачка вийшла заміж, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб від 15.10.1994 року серія І-ЕЛ № 251444 (а.с. 69 т.1) і 22.06.2000 року виписалась з даного будинку та прописалась в будинку № 29 по вул. 8 Березня м. Корюківка, де і на даний час прописана. Підставою для прописки ОСОБА_1 було придбання даного будинку під час шлюбу, а саме договір купівлі - продажу  від 28.12.1999 року (10.01.2000 року право власності на дане житло було зареєстровано  на ОСОБА_16, колишнього чоловіка позивачки по основному позову).  В травні 2004 року сімейне життя відповідачки не склалось і вона з дітьми  ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 вселились до будинку № 12 вул. Молодіжна м. Корюківка до батьків позивачки, для проживання їм була виділена окрема кімната. В подальшому шлюб було розірвано, що підтверджується даними свідоцтва про розірвання шлюбу  серії І-ЕЛ від  30.07.2004 року (а.с. 13 т. 1).  В будинку також були зареєстровані та проживали батьки та брати ОСОБА_5, ОСОБА_5 та сестри ОСОБА_12, Світлана.  

Придбавши  будинок в м. Корюківка по вул. Трудовій , 29  в 2005 році, батьки, брати ОСОБА_5, ОСОБА_5 та сестра Світлана  переїхали туди проживати та виписались. Прописаними залишились батько  та сестра ОСОБА_12. Фактично в будинку проживала позивачка ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми, та сплачувала комунальні послуги, здійснювала поточний ремонт. Кошти також надавались ОСОБА_7 В травні 2006 року до будинку проживати повернулась  ОСОБА_12 та 07.05.2007 року до даного будинку був прописаний ОСОБА_4, який фактично до будинку не вселявся та на момент прописки членом сім»ї наймача не був. Згоди на вселення повнолітніх осіб проживаючих в будинку отримано не було, крім того ОСОБА_1  було не відомо про прописку ОСОБА_4 в будинку.  

Згідно заяви поданої 21.05.2007 року поданої ОСОБА_12 (після шлюбу ОСОБА_4) надані органу приватизації до заяви включені ОСОБА_4 та ОСОБА_12 (а.с. 35 т. 1), що також підтверджується даними про склад сім»ї (а.с. 36 т.1), де ОСОБА_4 вказаний , як співмешканець. Згідно довідки про склад сім»ї від 30.07.2007 року № 5523 (а.с. 32) ОСОБА_11 міської Ради ОСОБА_12 за адресою № 12 вул. Молодіжна м. Корюківка проживає одна.  

Органом приватизації при ОСОБА_11 ЦРЛ  було видано розпорядження № 2 про передачу будинку № 12 вул. Молодіжна м. Корюківка  у приватну власність  з вказанням власників по ? частині,  згідно свідоцтва про право приватної власності  від 21.05.2007 року на ОСОБА_12 та ОСОБА_4. Судом встановлено, що на момент приватизації в будинку продовжувала проживати  ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми, як член сім»ї з врахуванням родинних відносин. Будь яких даних про надання згоди на приватизацію та прописку ОСОБА_4 матеріали  об»єднаної справи не містять.  

Встановлено, що розпорядження про приватизацію  не підписано керівником органу приватизації, хоча в подальшому до матеріалів справи додане розпорядження (а.с. 9 т. 2) , яке анологічне  (а.с. 34 т. 1) та  містить підпис.  

Вище перелічені обставини  свідчать про здійснення приватизації з порушенням вимог ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Судом встановлено, що хоча  позивачка по основному позову  ОСОБА_1П . і проживала в будинку з травня  2004 року, сплачувала комунальні послуги, але її проживання носило та носить тимчасовий характер, що також випливає з позовних вимог, так як позивачка  не ставить вимог про визнання права власності на її та її неповнолітніх дітей, хоча і посилається , що їх права порушені. Позивачка ОСОБА_1 та її неповнолітні діти  продовжують зберігати право на проживання в будинку по вул.. 8 Березня , буд 29. м. Корюківка , хоча дане житло згідно висновку Органу   опіки та піклування в особі ОСОБА_11 районної державної адміністрації, для проживання неповнолітніх дітей  у помешканні батька не є можливим, судом врахована дана обставина при вирішенні сумісного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_12).  

Зважаючи на ту обставину , що позивачка не набула права на спірне житло. За змістом ст. ст. 64, 65 ЖК наймач та члени його сім'ї, що проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду. Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК до членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Однак особа, яка вселилася до наймача як член його сім'ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, встановлено, що позивачка по основному позову ОСОБА_1 прописана у приватному житловому секторі, що підтверджується даними довідки від 13.10.2009 року ОСОБА_11 міської ради .   Судом також встановлено, що інших будь-яких договірних правовідносин між відповідачами і попереднім наймачем, які б давали підстави для обмеження прав позивачки, як нового власника частини будинку, не існувало, як не існує і передбачених законом підстав для звернення позивачів по сумісному позову з позовом про захист права власності  та виселенні. Відповідно до ч. 1 ст. 65 ЖК наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. За змістом ст. 65 ЖК за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім'ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у приватному житловому приміщенні.  

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.  

Пленум ВСУ в п. 9 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12.04.1985, № 2  роз»яснив, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.  

Порядок приватизації квартир, які відносяться до державного житлового фонду, регулюються ЗУ « Про приватизацію державного житлового фонду», а саме ст. . 8  даного Закону. Згідно даної норми приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.  

ОСОБА_1 того, сам по собі факт відсутності письмової згоди когось із повнолітніх членів сім'ї на приватизацію квартири не свідчить про незаконність приватизації за умови, якщо буде встановлено, що приватизація квартири відповідала його волевиявленню.  

Згідно зі статтями 1, 5 зазначеного Закону приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнату квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.   До членів сім'ї наймача належать лише громадяни, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється органом приватизації в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.  

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції, ст. 9 ЖК, ст. 311 ЦК, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.  

Враховуючи, що позивачка не набула самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК, ст. ст. 61, 64 ЖК),  суд приходить до висновку про не поширення на неї норми ст. 64 ЖК,  та про порушення її житлових прав та про наявність підстав для їх захисту у судовому порядку.  

Разом з тим гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК).   Права власника житлового будинку,квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.  

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком. Так, згідно з положеннями ст. 319 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема шляхом усунення перешкод у здійсненні користування майном особами, в яких відпали законні підстави для такого користування.   З огляду на ст. 156 ЖК УРСР, право членів сім'ї (зокрема колишніх членів сім'ї) власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власника і з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім'ї (колишні члени сім'ї - за відсутності між ними договірних відносин, зокрема найму, оренди тощо) втрачають право користування цим приміщенням.  

ОСОБА_1 того, відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє членів сім'ї власника права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.  

Статтею 157 ЖК установлено, що членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу а саме, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, використовують його не за призначенням, систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим проживання інших осіб, заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними. Будь-яких даних на підтвердження вказаних обставин сумісний позов не містить, порушення правил співжиття також не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Позивач по сумісному  позову ОСОБА_12 підтвердила наявність в неї ключів та можливість користування  будинком, але постійно проживає за іншою адресою.  

Виходячи з аналізу змісту Закону N 2482-XII у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст. 71 ЖК), а отже, і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї. Місцем проживання дитини до дев'яти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає ч. 4 ст. 29 ЦК). За таких обставин при вирішенні зазначеного спору, пов'язаного з наявністю чи відсутністю в неповнолітніх ОСОБА_1, права на приватизацію спірного жилого приміщення в момент реалізації відповідачем цього права, та наявності у зв'язку з цим передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК підстав для визнання недійсним вчиненого відповідачем правочину, суд встановив, що  на той момент спірне житло було місцем постійного проживання неповнолітніх та їх матері, право на проживання не містить правових підстав, так як відсутні і підстави для виселення.  

Пов'язуючи право неповнолітніх на приватизацію спірного житла не з фактом проживання, а з фактом реєстрації, здійсненої на підставі Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", відповідно до якого реєстрація місця проживання чи місця перебування є юридичною процедурою обліку фізичних осіб за обраним ними місцем проживання, наявність або відсутність якої не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами, або підставою для їх обмеження (ст. ст. 2, 3 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").  

Відповідно до вимог чинного цивільного законодавства України, правом власності, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, що не суперечить закону. Право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних осіб не є обмеженим. Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.  

Оскільки хоча відповідачка по сумісному позову та її сім»я без згоди власника будинку продовжували проживати в будинку, вони відповідно ст. 156 ЖК України дбайливо ставились  до жилого будинку, брати участь у витратах по утриманню будинку та проводити ремонт, порушення чого не було встановлено і доведено. Сумісний позов  хоча і містить доводи, але не ґрунтується на доказах та правових підставах, оскільки позивачі по сумісному позову фактично не здійснюють утримання своєї власності в повному обсязі, в також і після приватизації, будинок не був і не є постійним їх місцем проживання, вимоги ґрунтуються лише на неприязних відносинах. На момент розгляду справи сім»я ОСОБА_1 не має придатного для проживання трьох неповнолітніх дітей. Оскільки судом встановлено також порушення порядку приватизації, але за відсутності суб»ктивного   права на оспорювання приватизації, суд приходить до висновку, що в суді не доведено, що права позивачів по сумісному позову порушені, так як наймач ОСОБА_7, який отримав дане  житло не ставив вимогу про виселення, в зв»язку з відсутністю та не набуттям підстав  для проживання вказаних осіб, та надаючи перевагу дочці ОСОБА_17 та її співмешканцю, на той час, на набуття права на приватизацію свідомо допускав проживання сім»ї ОСОБА_1 в будинку разом з неповнолітніми дітьми.  

За таких обставин, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов про захист права власності, усунення перешкод в користуванні жилим будинком безпідставний та не підлягає задоволенню, так само як і основний позов за вказаних вище умов не підлягає задоволенню за відсутності суб»єктивного права на звернення до суду позивачки по основному позову до суду, оскільки сторони не довели  порушення законодавство про право власності, цивільне та житлове законодавство.  

В задоволенні вимог сторін, про стягнення витрат на юридичну допомогу слід відмовити, оскільки жоден позов не задоволений.  

Сторони є постраждалими від аварії на ЧАЕС і звільнені від сплати державного мита, тому ці судові витрати слід віднести за рахунок держави.    

Керуючись ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст.16, 29, 215, 311, 316, 319, 321, 325,  379, 382, 383, 386, 390, 394, 405, 810 ЦК України, ст. 1, 6, 9, 61, 63, 64, 65, 65-1, 107,  109, 116, 150, 156, 157, 162 Житлового Кодексу України, ст.. 1, 2, 5, 6, 8, ЗУ « Про приватизацію державного житлового фонду, ст.ст. 3, 10, 60, 81, 88, 213-215, 218, 294 ЦПК України, суд, –  

в и р і ш и в :  

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка представляє інтереси неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10   до  ОСОБА_11 центральної районної лікарні, ОСОБА_12, ОСОБА_4 про визнання протиправним рішення органу приватизації та свідоцтва  про право власності на житловий будинок – відмовити.  

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_12, ОСОБА_4  до ОСОБА_1 про захист права власності та виселення - відмовити.  

Сторони звільнити від сплати судових витрат, як постраждалих від аварії на ЧАЕС.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги до Корюківського районного суду.  

Суддя:                      Висоцька Н.В.